Рішення

від 14.10.2024 по справі 760/30448/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/5489/24

Справа № 760/30448/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України /далі - Будинкоуправління АДРЕСА_1 ; адреса представника: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А, оф. 139; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_4) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 /далі - ОСОБА_3 / (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

22.12.2023 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 20.11.2023, за підписом представника позивача - адвоката Щипициної І.В. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості в загальній сумі 31 619,64 грн, яка складається з: 21 708,59 грн - заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.04.2021 по 31.10.2023, 8 224,92 грн - інфляційні нарахування, 1 686,13 грн - 3% річних, а саме:

- стягнути з ОСОБА_4 10 539,88 грн, з яких 7 236,20 грн - заборгованість за житлово-комунальні послуги, 2 741,64 грн - інфляційні нарахування; 562,04 грн - 3% річних;

- стягнути з ОСОБА_2 10 539,88 грн, з яких 7 236,20 грн - заборгованість за житлово-комунальні послуги, 2 741,64 грн - інфляційні нарахування; 562,04 грн - 3% річних;

- стягнути з ОСОБА_3 10 539,88 грн, з яких 7 236,20 грн - заборгованість за житлово-комунальні послуги, 2 741,64 грн - інфляційні нарахування; 562,04 грн - 3% річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб - відповідачів у справі. Відповідь на такий запит надійшла до суду 12.01.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15.01.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Доводи позову

В обґрунтування позовних вимог вказується, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками (кожний по 1/3 частині) квартири АДРЕСА_3 .

Зазначається, що АДРЕСА_4 до перейменування рішенням Київської міської ради № 456/6507 від 18.12.2018 «Про перейменування вулиці у Солом`янському районі міста Києва» носила назву Курська (1953 - 2018).

У позові зауважується, що право власності відповідачів на дану квартиру підтверджується договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 23.09.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю.

Як стверджується у позові, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 695 від 16.12.2016 житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває на балансі Будинкоуправління АДРЕСА_6 з 01.04.2017.

Вказується, що з 01.01.2023 по теперішній час Будинкоуправління АДРЕСА_7 та на підставі Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_8 від 01.01.2023 Будинкоуправління № 1 надає мешканцям будинку послуги з управління, які полягають у забезпеченні належних умов проживання і задоволення їх господарсько-побутових потреб шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території.

Зі слів позивача, відповідачі лише частково, вибірково та не в повному обсязі оплачують Будинкоуправлінню № 1 за надані ним житлові послуги, що призвело до утворення заборгованості за період з 01.04.2021 по 31.10.2023.

Як зазначається у позові, у період з 01.04.2021 по 31.12.2022 вартість послуги з управління багатоквартирним будинком - 546,05 грн, розраховувалася згідно ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_4 , встановленої в розмірі 6.32 за 1 м2 загальної площі (6,32 грн х 86,40 м2 = 546,05 грн). Така ціна встановлена наказом начальника підприємства (будинкоуправління) Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України № 9 від 05.03.2021 «Про встановлення ціни на послуги».

Разом з тим, наголошується, що у період з 01.01.2023 по 31.10.2023 вартість послуги з управління багатоквартирним будинком - 778,46 грн, розраховувалася згідно ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_4 , встановленої в розмірі 9,01 за 1 м2 загальної площі (9,01 грн х 86,40 м2 = 778,46 грн). Така ціна передбачена в Додатку 4 до Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_8 від 01.01.2023.

Крім того, позивач зауважує, що вартість послуги з вивезення побутових відходів не включено в загальну вартість послуги з управління багатоквартирним будинком та зазначаються окремо.

У позові звертається увага на те, що станом на 01.04.2021 сума заборгованості відповідачів перед позивачем становила 1 373,76 грн, а здійснені відповідачами в 2022-2023 роках часткові оплати за житлові послуги автоматично зараховувалися позивачем в рахунок погашення наявної у них заборгованості та як оплата за послуги, надані з квітня 2021.

Таким чином, за твердженнями позивача, заборгованість за надані послуги з утримання будинку та його прибудинкової території відповідачів перед позивачем становить 21 708,59 грн, крім якої позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 686,13 грн та 8 224,92 грн інфляційних втрат.

Щодо правової позиції відповідача

Відзив на позовну заяву не надійшов.

Суд надіслав копії ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідачів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

В матеріалах справи міститься роздруківка з сайту Укрпошту за номером відповідного трекінгу поштового відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення з яких вбачається отримання відповідачами 15.03.2024 копії ухвали суду про відкриття провадження, які направлялись судом разом з копіями позовної заяви та всіма додатками до неї (а.с. 133, 134-136).

Таким чином, станом на день винесення рішення відповідачам відомо про існування даного судового провадження. Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву (навіть з урахуванням поштового обігу) станом на день винесення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та на підставі наказу Міністра оборони від 16.12.2016 № 695 (а.с. 24).

Будинкоуправління АДРЕСА_6 є самостійним господарюючим суб`єктом, від свого імені надає житлово-комунальні послуги по будинках, які знаходяться на обслуговуванні.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_9 (а.с. 126).

Разом з тим, до матеріалів справи позивачем долучено копію договору купівлі-продажу квартири від 23.09.2010 (а.с. 19), за змістом якого ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , придбали квартиру під номером АДРЕСА_3 , яка складається з 3-х кімнат, житловою площею 43,20 кв.м., загальною площею 86,40 кв.м.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 27573528 від 07.10.2010 (а.с. 20), квартира за адресою: АДРЕСА_9 на праві приватної власності належить:

- 1/3 ч. ОСОБА_1 ;

- 1/3 ч. ОСОБА_2 ;

- 1/3 ч. ОСОБА_3 .

Належність відповідачам у справі по 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 , вбачається також з інформаційної довідки № 354574420 від 15.11.2023 (а.с. 23).

З наданої позивачем довідки по особовому рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) відкритому на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_9 (а.с. 15-16) вбачається, що заборгованість відповідачів перед позивачем зі сплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з грудня 2020 по жовтень 2023 становить 21 708,59 грн.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційних збитків за адресою: АДРЕСА_9 (а.с. 17-18) розмір інфляційних втрат за період з 01.04.2021 по 01.11.2023 становить 8 224,92 грн, а 3% річних за період з 01.04.2021 по 01.11.2023 складає 1 686,13 грн.

Як встановлено судом на підставі відкритих даних, рішенням Київської міської ради від 18.12.2018 № 456/6507 «Про перейменування вулиці у Солом`янському районі міста Києва» вулицю Курську у Солом`янському районі міста Києва перейменовано на вулицю Генарала Воройбова (https://kmr.gov.ua/uk/content/rishennya-kyyivskoyi-miskoyi-rady-2).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Статтею 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 5, 10 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Статтею 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Положеннями ст. 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.ст. 156, 162 ЖК України власник та члени його сім`ї зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Разом з тим, згідно п. 6 ч. ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Положеннями ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, зокрема, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України)

Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ст. 89 ЦПК України/.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_3 , відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 23.09.2010 та є споживачем комунальних послуг.

Судом встановлено, що заборгованість відповідачів за спожиті житлово-комунальні послуги складає 21 708,59 грн.

Суд зазначає, що відповідачі доводів позивача про вказану заборгованість не спростували, контррозрахунку заборгованості не зробили, доказів сплати заборгованості не подали, факт ненадання позивачем відповідних послуг - не довели.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Позивачем у справі, що є предметом розгляду, доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог в частині наявності підстав для стягнення заборгованості і його розміру.

При цьому, як зазначалось, доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості, відповідачі в ході судового розгляду справи не надали, як і не надали доказів належного виконання ними зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Зважаючи на викладене, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі - 21 708,59 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат суд враховує наступне.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов`язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов`язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми (висновки Верховного Суду України викладені у постанові від 30.10.2013 у справі за № 6-59цс13).

Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення та 3% річних, наданий позивачем, судом встановлено вірність здійсненого нарахування. Вказаний розрахунок суд покладає в обґрунтування рішення, оскільки він виконаний за вірними формулами, з урахуванням статистичних даних про індекси інфляції за період прострочення і не спростований відповідачами.

Отже, на підставі досліджених судом доказів судом встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими, а отже позов підлягає задоволенню в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у описовій частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідачів в т.ч. 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 8).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено копії:

-ордеру від 20.03.2014 № 2003/2-ЮО-БУ1 МОУ (а.с. 111);

- свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 110);

- додатку № 10 від 15.11.2023 до Договору про надання правової допомоги № 2003/23-ЮО-БУ1 МОУ від 20.03.2023, за змістом якого розміру гонорару за складення позовної заяви та клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження складає 2 000,00 грн (а.с. 101-104);

- акту надання правової допомоги від 11.12.2023 до договору про надання правової допомоги № 2003/23-ЮО-БУ1 МОУ від 20.03.2023 на загальну суму 17 500,00 грн (а.с. 105-108), яка, зокрема, складається з: складення позовної заяви Будинкоуправління № НОМЕР_6 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та складення клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - 2 000,00 грн (а.с. 105);

- платіжної інструкції № 1346 від 13.12.2023 на суму 17 500,00 грн (а.с. 109).

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Суд бере до уваги те, що відповідачі своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористались, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на них.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат (див. постанову Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21).

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (див. постанову Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 711/1783/20, провадження № 61-2994св22.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд враховує, що відповідачі не надали суду будь-яких доказів та обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.

Позивачем доведено реальність судових витрат, щодо фінансового стану сторін, то як відповідачами не доведено, що їх фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на них тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Враховуючу результат розгляду справи (задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також врахувавши поведінку сторони під час розгляду справи та відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у визначеному ним розмірі - у сумі 2 000,00 грн, що у даній справі відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

З урахуванням наведеного, відсутність клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачів у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %) у сумі 2 000,00 грн.

Отже, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в рівних частках витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 2 000,00 грн, а саме по 666,67 грн.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 2 684,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 14).

При цьому, суд враховує, що при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 № 522/5582/16-ц /61-3982св20/).

Отже, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в рівних частках судовий збір у загальному розмірі 2 684,00 грн, а саме по 894,67 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (ЄДРПОУ: 24969846; адреса: 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 64/68):

- 7 236,20 грн (сім тисяч двісті тридцять шість гривень двадцять копійок) заборгованості за житлово-комунальні послуги;

- 2 741,64 грн (дві тисячі сімсот сорок одна гривня шістдесят чотири копійки) інфляційних втрат;

- 562,04 грн (п`ятсот шістдесят дві гривні чотири копійки) 3% річних;

- 894,67 грн (вісімсот дев`яносто чотири гривні шістдесят сім копійок) судового збору;

- 666,67 грн (шістсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок) витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (ЄДРПОУ: 24969846; адреса: 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 64/68):

- 7 236,20 грн (сім тисяч двісті тридцять шість гривень двадцять копійок) заборгованості за житлово-комунальні послуги;

- 2 741,64 грн (дві тисячі сімсот сорок одна гривня шістдесят чотири копійки) інфляційних втрат;

- 562,04 грн (п`ятсот шістдесят дві гривні чотири копійки) 3% річних;

- 894,67 грн (вісімсот дев`яносто чотири гривні шістдесят сім копійок) судового збору;

- 666,67 грн (шістсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок) витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (ЄДРПОУ: 24969846; адреса: 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 64/68):

- 7 236,20 грн (сім тисяч двісті тридцять шість гривень двадцять копійок) заборгованості за житлово-комунальні послуги;

- 2 741,64 грн (дві тисячі сімсот сорок одна гривня шістдесят чотири копійки) інфляційних втрат;

- 562,04 грн (п`ятсот шістдесят дві гривні чотири копійки) 3% річних;

- 894,67 грн (вісімсот дев`яносто чотири гривні шістдесят сім копійок) судового збору;

- 666,67 грн (шістсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок) витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич