Рішення

від 03.10.2024 по справі 953/310/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/310/24

н/п 2/953/1486/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Демченко С.В.,

за участю:

прокурорів - Ольхового Б.С. , Добронос Д. С. ,

секретар судового засідання - Кошова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про стягнення шкоди, спричиненої злочином (самовільним зайняттям земельної ділянки),

УСТАНОВИВ:

16 січня 2024 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова Новіков Е., діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки, у розмірі 696 708, 79 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що СД ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222010000239 від 26.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України. За результатами проведення досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні орган досудового розслідування встановив, що ОСОБА_3 , будучи фізичною особою-підприємцем, у період часу з 01 квітня 2011 року по 26 жовтня 2021 року, більш точний час не встановлений, всупереч встановленому законом порядку, діючи умисно, усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав для зайняття земельної ділянки, що розташована біля будинків АДРЕСА_1 (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, з корисливих мотивів, розуміючи, що він не має постійного або тимчасового права на зайняття, володіння, користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, самовільно зайняв зазначену земельну ділянку. Орган досудового розслідування встановив, що ОСОБА_3 облаштував на вказаній земельній ділянці пропускний пункт та за грошову винагороду надавав послуги з паркування транспортних засобів, чим порушив інтереси Територіальної громади м. Харкова у галузі правомірного використання, відтворення та охорони земель. Внаслідок самовільного зайняття ОСОБА_3 вищевказаної земельної ділянки, площею 0,3541 га, Територіальній громаді м. Харкова була спричинена матеріальна шкода у розмірі 696 708, 79 грн, що підтверджується висновком судової економічної експертизи № СЕ-19/121-23/10363-ЕК від 22 травня 2023 року. 15 серпня 2023 року до Київського районного суду м. Харкова скеровано обвинувальний акт у вищевказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України. На підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Разом з тим статтею 56 Закону України «Про охорону земель» встановлено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодування в повному обсязі. На переконання сторони позивача, ОСОБА_3 , використовуючи земельну ділянку як майданчик для паркування транспортних засобів та встановлюючи паркан, усвідомлював незаконність своїх дій та їх наслідки, при цьому діяв недобросовісно, порушуючи право власності Територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку. З огляду на викладене, просив суд стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення - самовільне зайняття земельної ділянки - у розмірі 696 708 грн 79 коп.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2024 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник Київської окружної прокуратури м. Харкова - прокурор Добронос Д. С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Представник відповідача - адвокат Вдовидченко О. І. у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та за відсутності відповідача, щодо задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Остапчук Г. у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила проводити судове засідання за відсутності третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, звертаючись до суду з вказаною позовною заявою обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради в суді тим, що внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки та невідшкодування у добровільному порядку завданої такими протиправними діями шкоди, порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради, з огляду на те, що стягнення шкоди здійснюється до бюджету територіальної громади, в адміністративних межах якої знаходиться самовільно зайнята земельна ділянка.

Прокурор вказав, що порушено матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування, при цьому орган, на який покладений обов`язок щодо здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах - Харківська міська рада, самостійно не вживає заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з ОСОБА_3 шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. 12 грудня 2023 року та 03 січня 2024 року окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» письмово повідомлено Харківську міську раду про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та запропоновано позивачу самостійно захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову. 19 січня 2024 року директор Департаменту земельних відносин Харківської міської ради повідомив, що за умови встановлення факту самовільного зайняття ОСОБА_3 земельної ділянки, що розташована біля будинків АДРЕСА_1 , та у разі подання Київською окружною прокуратурою м. Харкова відповідної позовної заяви, Департамент, який представляє інтереси Харківської міської ради у таких категоріях справ, за необхідності, направить до суду повноваженого представника для представництва інтересів Харківської міської ради.

Ураховуючи наявність порушення інтересів держави та бездіяльність органів, до компетенції яких віднесені представницькі повноваження у даній сфері, наявні правові підстави для пред`явлення даного позову прокуратурою в межах повноважень, визначених ЗУ «Про прокуратуру» та ЦПК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України «Про прокуратуру».

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, для перевірки наявності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави суду слід перевірити, а прокурору в позовній заяві необхідно обґрунтувати, чи вимагають захисту реальні державні інтереси та чи є передбачені ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

З огляду на те, що уповноважений орган - Харківська міська рада в особі Департаменту земельних відносин за наявності вищевказаних порушень інтересів держави, будучи обізнаною про цей факт, належних заходів, спрямованих на захист цих інтересів, не вчинила, тому у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в особі міської ради в суді.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні СД ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222010000239 від 26.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

13 березня 2023 року у провадження Київського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222010000239 від 26.10.2021 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2023 року ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222010000239 від 26.10.2021 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України. Цивільний позов прокурора Київської окружної прокуратури м. Харкова, поданого в інтересах держави до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду.

Закриваючи кримінальне провадження, у своєму рішенні суд роз`яснив, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, тому прокурору роз`яснено право звернення до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Зі змісту вищевказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_3 органом досудового розслідування було висунуто обвинувачення за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, чим завдано шкоду її законному власнику.

Відповідно до ухвали суду від 14 листопада 2023 року ОСОБА_3 обвинувачувався у тому, що у період часу з 01 квітня 2011 року по 26 жовтня 2021 року, більш точний час не встановлений, всупереч встановленому законом порядку, діючи умисно, усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав для зайняття земельної ділянки, що розташована біля будинків АДРЕСА_1 (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, з корисливих мотивів, розуміючи, що він не має постійного або тимчасового права на зайняття, володіння, користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, самовільно зайняв зазначену земельну ділянку, яка огороджена та має один в`їзд, облаштував пропускний пункт, та за грошову винагороду надавав послуги з паркування транспортних засобів, чим порушив інтереси Територіальної громади м. Харкова.

На підтвердження факту самовільного зайняття ОСОБА_3 вищевказаної земельної ділянки та завдання внаслідок таких умисних протиправних дій матеріальної шкоди Територіальній громаді, позивач долучив до позовної заяви, зокрема: протоколи огляду місця події, висновок експерта та протокол допиту свідка.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10-20-5, 1-2166/0/19-23 від 09 травня 2023 року слідує, що у матеріалах топографо-геодезичної зйомки проведеної ТОВ «Земсервіс - Б», площа самовільно зайнятої ділянки становить 0,3541 га, зазначена земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, використовується в комерційних цілях. Відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області здійснено розрахунок, заподіяної шкоди, що становить 696 708, 79 грн.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № СЕ-19/121-23/10363-ЕК від 22 травня 2023 року, в межах спеціальних знань експерта економіста, розрахунок від 09 травня 2023 року № 10-20-5,1-2166/0/19-23 заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,3541 га, що здійснений Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, арифметично підтверджується у сумі 696 708, 79 грн.

Вислухавши думку сторін по справі, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд дійшов до наступних висновків.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема Земельним кодексом України та Закону України "Про землеустрій".

Згідно зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

З положень статті 123 ЗК України слідує, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

За приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

У силу статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом п. б ч. 1 ст. 211 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

У статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Верховний Суд в постанові від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18 дійшов висновку, що будь-які дії, спрямовані на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

У ст. 56 Закону України «Про охорону земель» зазначено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно з законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками.

Відповідно до абз. 2 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, що її заподіяли.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд вказує, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

При цьому загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Так, суд враховує, що винуватість ОСОБА_3 , хоча і не встановлена вироком суду, оскільки ухвалою суду його звільнено від кримінальної відповідальності.

Суд бере до уваги те, що вказана ухвала постановлена за участю ОСОБА_3 , та його захисника, а тому у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 міг розцінювати закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку притягнення як аналогію виправдувального вироку. Отже, відмовившись від використання наданого йому кримінальним процесуальним законом права на загальний судовий розгляд, при якому провина ОСОБА_3 має бути доведена прокурором, відповідач повинен був зважати, що це не звільнить його в майбутньому від обов`язку нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду.

Суд за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, та за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності.

Якщо особа заперечує проти звільнення її від кримінальної відповідальності та закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, ухвалює обвинувальний вирок або звільняє її від покарання, керуючись положеннями ст. 49, ч. 5 ст. 74, ст. 106 КК України.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України не свідчить про виправдання особи та визнання її невинною у вчиненні злочину, а тому вищевказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими обставинами.

Таким чином звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України не може свідчити про відсутність його вини у вчиненні злочину.

Суд встановив, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222010000239 від 26.10.2021 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, Київською окружною прокуратурою м. Харкова, в інтересах держави був заявлений цивільний позов до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, який ухвалою суду від 14 листопада 2023 року залишено без розгляду, у зв`язку із закриттям кримінального провадження.

Закриття кримінального провадження судом та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблений висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвала Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2023 року набрала законної сили 20 листопада 2023 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вищевказаною ухвалою встановлені обставини вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, що підтверджують його протиправну винну поведінку, яка стала причиною завдання матеріальної шкоди в розмірі 696 708 грн 79 коп. державі в особі Харківської міської ради.

Відповідачем, у свою чергу, не надано суду доказів чи то відповідних правових документів, використання спірної земельної ділянки, яка була зайнята ним для організації майданчику для паркування транспортних засобів, на законних підставах.

Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог посилався на те, що він не займав спірну земельну ділянку та не організовував на ній майданчик для паркування транспортних засобів. Стверджував про те, що він працював охоронцем на вказаному майданчику. Разом з тим відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи письмові докази, суд вважає доведеним факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, а тому між діями відповідача та наслідками цих дій є прямий причинний зв`язок, внаслідок чого суд вважає, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди.

Доказів того, що шкода завдана державі відповідачем була відшкодована, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому вимога прокурора про відшкодування шкоди, заподіяної злочином підлягає задоволенню .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, прокурор звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з тим, що таке процесуальне право належить позивачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Отже, у зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, враховуючи результат розгляду справи з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6967 грн 10 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про стягнення шкоди, спричиненої злочином (самовільним зайняттям земельної ділянки) - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення (самовільне зайняття земельної ділянки) у розмірі 696 708 (шістсот дев`яносто шість тисяч сімсот вісім) гривень 79 (сімдесят дев`ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6967 (шість тисяч дев`ятсот шістдесят сім) гривень 10 (десять) копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Прокурор - Київська окружна прокуратура м. Харкова, місцезнаходження: м. Харків, вул. Сумська, 76

Позивач - Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, місцезнаходження: м. Харків, м-н Конституції, 7.

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ: 39792822, місцезнаходження: м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, поверх 8-9.

Повний текст рішення складений 11 жовтня 2024 року.

Суддя С. В. Демченко