Рішення

від 11.10.2024 по справі 520/21021/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.10.2024 р. справа №520/21021/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по дату здійснення виплати (12.06.2024); 2) зобов`язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по дату здійснення виплати (12.06.2024).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що з боку суб"єкта владних повноважень мала місце затримка в остаточному повному розрахунку при звільненні (платіж проведено 12.06.2024р. в розмірі 82.320,85 грн) у зв`язку із чим має бути виплачена компенсація втрати частини доходу.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що грошове забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 років Військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано та виплачено. Однак позивач, не погодившись із його розміром, звернувся до суду з позовом про виплату належного йому грошового забезпечення. Таким чином, мова йдеться не про компенсацію позивачу втрати частини доходів, нарахованих громадянину роботодавцем, а про компенсацію втрати частини доходів, які підлягали виплаті позивачу на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, тобто посилання на ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є безпідставним.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив військову службу у лавах Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_1 ), відповідно до витягу з наказу від 07.02.2023р. №38 звільнено у запас на підставі підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку) із показником календарної вислуги - 09р. 10м. 08дн.; датою припинення військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 є - 07.02.2023р.; 12.06.2024р. на виконання рішення суду у справі №520/4244/23 заявник отримав 82.320,85грн. індексації грошового забезпечення.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу за платежем у справі №520/4244/23 заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

За приписами ст.43 Конституції України кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Суд зважає, що суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу", Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу, Кодексу законів про працю, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в Збройних Силах України.

Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 Кодексу законів про працю України.

Так, положеннями ст.47 Кодексу законів про працю у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ було визначено, що указано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Утім, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтю 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Звідси слідує, що ст.116 Кодексу законів про працю України запроваджено два строки розрахунку роботодавцем із найманим працівником у випадку звільнення, а саме: 1) у день звільнення (у разі, коли найманий працівник у цей день працював); 2) не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (у разі, коли заявник у день звільнення не працював).

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при виключенні заявника зі списків військової частини має місце у спірних правовідносинах, позаяк публічна військова служба заявника у Військовій частині НОМЕР_1 була припинена 07.02.2023р., у той час як індексацію грошового забезпечення було виплачено суб`єктом владних повноважень лише 12.06.2024р. у сумі 82.320,85 грн.

Суд наголошує, що згідно з ч.ч.2 і 3 ст.9, ст.15 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення; індексація грошового забезпечення; одноразова грошова допомога при звільненні.

Водночас із цим, запроваджений Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" грошовий платіж у вигляді компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, тобто за своєю правовою суттю не є винагородою за виконану роботу (не є оплатою праці/служби). Тому саме цей платіж не може бути кваліфікований у якості складового елемента грошового забезпечення військовослужбовця.

Продовжуючи вирішення спору за епізодом спонукання владного суб"єкта до нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу, суд зазначає, що механізм компенсації втрати частини доходів громадян у зв`язку з порушенням строків виплати запроваджені Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

У силу ч. 2 ст. 2 цього закону під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Суд зазначає, що з урахуванням правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 та постанови Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі №461/5775/16-а положення ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" у силу ч.5 ст.242 КАС України слід тлумачити як відсутність будь-яких правових перепон для цього у спірних правовідносинах.

Оскільки факт отримання позивачем виплати індексації грошового забезпечення із затримкою внаслідок протиправного діяння владного суб`єкта було встановлено судовим рішенням, то суд у даному конкретному випадку не знаходить правових підстав для звільнення владного суб`єкта від виконання обов`язку за ст. 2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, а також враховуючи викладені вище міркування з приводу кваліфікації реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк за відсутності визначених законом підстав ухилився від нарахування і виплати на користь заявника компенсації втрати частини доходу у зв"язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення військовослужбовця, тобто вчинив управлінське волевиявлення у формі бездіяльності, котра не має розумного виправдання дією факторів нездоланної та непереборної сили, а тому підлягає визнанню протиправною.

Відтак, суб"єкта владних повноважень належить обтяжити обов"язком забезпечити реалізацію у спірних правовідносинах управлінської функції відповідно до закону, взявши до уваги, що борг з оплати праці публічного службовця у даному конкретному випадку існував протягом проміжку часу 07.02.2023р.-11.06.2024р. (календарна дата, котра передує події погашення боргу з оплати праці).

Згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України спосіб захисту порушеного права заявника належить визначити згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України у відповідності до резолютивної частини даного судового акту.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за платежем по судовому рішенню у справі №520/4244/23.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у порядку Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за платежем по судовому рішенню у справі №520/4244/23 за період 07.02.2023р. - 11.06.2024р.

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко