Постанова

від 09.10.2024 по справі 320/46929/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/46929/23 Головуючий у 1 інстанції: Парненко В.С.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» (далі - ТОВ «Компанія Лекора) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) Кравчука І. №012959 від 08.08.2023 про застосування до ТОВ «Компапанія Лекора» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує про безпідставність застосування адміністративно-господарського штрафу, оскільки, на транспортному засобі HOWO Т7Н, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , перевезення вантажу не здійснювалось, автомобіль переганявся порожнім на ремонт. Отже, позивач в момент проведення перевірки не був перевізником та не здійснював перевезення, а водій транспортного засобу виконав вимоги закону, маючи та пред`явивши посвідчення водія.

26 лютого 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 липня 2023 року о 12:00 год. на автомобільній дорозі М-05 7км, с. Гатне, посадовими особами відділу державного нагляду Укртрансбезпеки проведено перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом автомобіля марки HOWO T7H, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , за результатами якої складено Акт серії АР №011658.

Під час перевірки встановлено порушення вимог наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, ст. 40, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Укртрансбезпеки І. Кравчуком прийнято постанову №012959 від 08 серпня 2023 року про застосування до ТОВ «Компапанія Лекора» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

В оскаржуваній постанові зазначені порушення: «відсутність на момент проведення контрольної книжки водія або графіка змінності водіїв, посвідчення водія відповідної категорії».

Постанова №012959 від 08.08.2023 отримана ТОВ «Компапанія Лекора» засобами поштового зв`язку 15.08.2023.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Завданнями законодавства з питань перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є: визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; установлення вимог до перевізників, водіїв та транспортних засобів щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки; визначення системи державного контролю, прав, обов`язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.

Відповідно до статті Закону України «Про автомобільний транспорт», цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (Порядок №1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно пунктів 2-4 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі проведення рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Відповідно до пунктів 12-15 Порядку №1567, рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 17 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» закріплено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, відповідно до п. 6.1 якого, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно п. 6.3 даного Положення, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

В силу вимог абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті І. Кравчуком винесена постанова від 08 серпня 2023 року №012959, якою за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» стягнуто з ТОВ «Компапанія Лекора» адміністративно-господарський штраф в розмірі 17 000 грн. (а.с. 4).

В оскаржуваній постанові вказано, що позивачем допущено порушення: «Відсутність на момент проведення перевірки контрольної книжки водія, або графіка змінності водіїв; посвідчення водія відповідної категорії».

Згідно Акту №011658 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 05 липня 2023 року, під час перевірки виявлено порушення, а саме: «під час вантажних перевезень водій не надав державному інспектору посвідчення водія, порушення вимог наказу МТЗУ від 07.06.10 №340, ст. 40, 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».».

Також, в Акті перевірки вказано, що «посвідчення водія не надано».

З огляду на це, в Акті №011658 зазначено про порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки, «відсутні на момент перевірки індивідуальна контрольна книжка водія (автомобіль не обладнаний тахографом), посвідчення водія відповідно категорії».

В графі «пояснення водія про причини порушень» Акту №011658 від 05.07.2023 вказано: «Посвідчення водія показав, але відмовився надавати в руки інспектору. Автомобіль гнався на ремонт».

Разом з тим, як наголосило ТОВ «Компапанія Лекора» в позовній заяві, на транспортному засобі HOWO Т7Н, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , перевезення вантажу не здійснювалось. Автомобіль переганявся порожнім на ремонт. Водій ОСОБА_1 пред`явив посвідчення водія, але передавати його в руки інспектору відмовився, оскільки, як пояснив водій, інспектор вів себе неадекватно, вихоплював документи, погрожував.

Таким чином, позивач вважає, що ТОВ «Компанія Лекора» в момент проведення перевірки не було перевізником та не здійснювало перевезення, а водій транспортного засобу виконав вимоги закону, маючи та пред`явивши посвідчення водія.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що посвідчення водія надано не було, про що зафіксовано в акті. Надання посвідчення водія до суду даної обставини не спростовує.

Щодо твердження позивача про те, що перевезення вантажу не здійснювалось, суд першої інстанції вказав, що це не відповідає дійсності, оскільки, в Акті перевірки такі данні зазначені лише в графі «пояснення водія про причини порушень».

Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З приводу ненадання водієм посвідчення водія, слід зазначити, що статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» на автомобільного перевізника покладено обов`язок мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, Законом України «Про автомобільний транспорт» на водія покладено обов`язок мати, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії та пред`явити такий документ особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Як вбачається з пояснень водія ОСОБА_1 , вказаних в Акті перевірки, а також, з наданого відповідачем до суду першої інстанції відеозапису з назвою « 011658», водій транспортного засобу HOWO Т7Н, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 пред`явив державному інспектору посвідчення водія, однак, відмовився передавати посвідчення водія в руки державному інспектору.

Колегія суддів наголошує, що Законом України «Про автомобільний транспорт» на водія транспортного засобу покладено обов`язок саме пред`явити посвідчення водія, а не передавати його особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Таким чином, твердження відповідача про те, що посвідчення водія надано не було є безпідставним та спростовується, як поясненнями водія транспортного засобу, вказаними в Акті №011658 від 05.07.2023, так і наданим відповідачем відеозаписом.

При цьому, наявність у ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії підтверджується наданою позивачем до суду першої інстанції його копією (а.с. 6).

Щодо індивідуальної контрольної книжки водія, то необхідність її ведення передбачена пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340.

Водночас, в силу вимог пункту 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Отже, обов`язок ведення індивідуальної контрольної книжки водія покладено на водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Відповідно до визначень, що наведені у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів та/чи вантажів територією України без перетину державного кордону України;

Як було вищезазначено, позивач наголошував на тому, що на транспортному засобі HOWO Т7Н, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , перевезення вантажу не здійснювалось, автомобіль переганявся порожнім на ремонт.

Дане твердження позивача підтверджується поясненнями водія ОСОБА_1 , зазначеними в Акті №011658 від 05.07.2023, а також, наданим відповідачем відеозаписом з назвою « 011658», з якого вбачається, що водій повідомив державного інспектора, що перевезення вантажу не здійснює, транспортний засіб порожній, переганяється на ремонт (а.с. 38).

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що в момент проведення перевірки позивач не був автомобільним перевізником та не здійснював перевезення вантажу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено порушення ТОВ «Компапанія Лекора» абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому постанова Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративного-господарського штрафу №012959 від 08 серпня 2023 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора», а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративного-господарського штрафу № 012959 від 08 серпня 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 11, офіс 2/9, код ЄДРПОУ 43317636) витрати пов`язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.