Постанова

від 09.10.2024 по справі 620/3080/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/3080/24 Головуючий у 1 інстанції - Падій В.В.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Оксененка О.М., Шведа Е.Ю.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову - комунальне некомерційне підприємство «Ніжинська міська стоматологічна поліклініка» Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області № 278 від 08.09.2022 в частині затвердження пункту 3.11 Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади;

- зобов`язати виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області повторно розглянути пункт 3.11 Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади та привести його до вимог законодавства та міжнародних зобов`язань держави;

- стягнути з виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за моральну шкоду в сумі 500 000,00 грн.;

- стягнути з виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 1 769, 70 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю 2 групи безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_1 та користується пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , видане 05.03.2009 (т. 1 а.с.31).

Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області, в рамках міської цільової програми «Турбота», прийнято рішення від 08.09.2022 №278 «Про затвердження Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади» (далі - Порядок) (т.1 а.с. 10-21).

Згідно пункту 3.1. Порядку послуги з безоплатного зубопротезування здійснюється за рахунок і в межах коштів, передбачених у міському бюджеті на відповідний рік, в межах асигнувань, передбачених на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Пунктом 3.11 Порядку встановлено, що послуги з безоплатного зубопротезування одному пільговику надаються один раз на 10 років, на суму, що не перевищує два прожиткових мінімуми для працездатних осіб на поточний рік.

Не погодившись з визначеною у Порядку нормою щодо надання безоплатного зубопротезування лише один раз на 10 років, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області № 278 від 08.09.2022 в частині затвердження пункту 3.11 Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади прийнято у відповідності до статті 19 Конституції України та Законів № 2168-VIII, № 2017-III та № 280/97-ВР, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення є необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи. Так, апелянт зазначає, що спірним рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області порушуються його конституційні права на безоплатне зубопротезування, як особи, яка відноситься до пільгової категорії.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здорові, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Забезпечення епідемічного благополуччя населення, захист життя та здоров`я людей є однією із найважливіших функцій держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами другою та третьою статті 49 Конституції України, охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 частини 1 статті 13 Закону №3551-XII встановлено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги, зокрема, позачергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безплатне забезпечення іншими протезами і протезно-ортопедичними виробами.

Відповідно до статті 2 Закону України від 19.10.2017 №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон №2168-VIII , у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) - програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Згідно статті 3 Закону №2168-VIII відповідно до цього Закону держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

За рахунок Державного бюджету України окремо здійснюється фінансове забезпечення програм громадського здоров`я, заходів боротьби з епідеміями, проведення медико-соціальної експертизи, діяльності, пов`язаної з проведенням судово-медичної та судово-психіатричної експертиз, та інших програм у галузі охорони здоров`я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також для підтримки державних некомерційних підприємств охорони здоров`я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, оплати енергоносіїв, підвищення оплати праці медичних працівників та фахівців з реабілітації, крім випадків участі державного некомерційного підприємства в державно-приватному партнерстві, фінансування якого здійснюється відповідно до угод, визначених Законом України "Про державно-приватне партнерство".

Права та гарантії у сфері охорони здоров`я, що стосуються медичного обслуговування, забезпечення лікарськими засобами та медичними виробами, передбачені іншими законами України для певних категорій осіб, фінансуються за окремими програмами за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів можуть встановлюватися законами України.

Згідно частини 1 статті 4 Закону №2168-VIII у межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов`язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) спеціалізованої медичної допомоги;

4) паліативної медичної допомоги;

5) реабілітації у сфері охорони здоров`я;

6) медичної допомоги дітям до 16 років;

7) медичної допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами.

Із визначеного переліку слідує, що програма медичних гарантій не передбачає проведення зубопротезування населенню, у тому числі і пільговим категоріям.

Отже, з системного аналізу норм чинного законодавства слідує, що медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій.

Проте, частиною 5 статті 3 Закону №2168-VIII встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров`я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці працівників (програми "місцевих стимулів"), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров`я та інші програми в охороні здоров`я.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до статті 1 якого державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 11 Закону №2017-III встановлено, що до державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров`я включаються, зокрема, перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров`я; нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур; нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами.

Статтею 17 Закону №2017-III внормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Відповідно до статті 18 Закону №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Стаття 19 Закону №2017-III розділяє соціальні гарантії на обов`язкові та додаткові.

Відповідно частини 3 цієї статті державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Водночас, частина 3 вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в, межах Конституції і законів України.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Отже, повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

Згідно частини 6 статті 16 Закону №280/97-ВР місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Відповідно до статті 32 Закону№280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, молодіжної політики, фізкультури і спорту належать, зокрема, б) делеговані повноваження, зокрема, забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

Частиною 1 статті 34 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення належать, зокрема, а) власні (самоврядні) повноваження: 1) встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.

З системного аналізу норм чинного законодавства України слідує, що здійснення фінансування обов`язкових соціальних гарантій відноситься саме до делегованих і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

До відання власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення, за рахунок власних коштів і благодійних надходжень, додаткових, до встановлених законодавством, гарантій щодо соціального захисту населення.

Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових, до встановлених законодавством, гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Зазначене повністю відповідає положенням частини третьої статті 19 Закону № 2017-III та статті 3 Закону № 2168-VIII щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 затверджений Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, яким визначено механізм реалізації права на отримання пільг, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу відповідно до законодавства, у том числі зубопротезування.

Порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї для усіх видів держаної соціальної допомоги затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області, в рамках міської цільової програми «Турбота», прийнято рішення від 08.09.2022 № 278 «Про затвердження Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади» (далі - Порядок) (т. 1 а.с. 10-21).

Згідно пункту 3.1. Порядку послуги з безоплатного зубопротезування здійснюється за рахунок і в межах коштів, передбачених у міському бюджеті на відповідний рік, в межах асигнувань, передбачених на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Пунктом 3.11 Порядку встановлено, що послуги з безоплатного зубопротезування одному пільговику надаються один раз на 10 років, на суму, що не перевищує два прожиткових мінімуми для працездатних осіб на поточний рік.

Як випливає з норм Порядку фінансування безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади здійснюється за рахунок і в межах коштів, передбачених у міському бюджеті.

За таких обставин, відповідачем, на виконання власних повноважень, прийнято додаткові, до встановлених законодавством, гарантії щодо соціального захисту населення, в рамках міської цільової програми «Турбота», щодо безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади, що фінансується виключно з місцевого бюджету територіальної громади.

Отже, даний Порядок визначає механізм безкоштовного забезпечення пільгових категорій населення послугами зубопротезування за рахунок коштів бюджету міської територіальної громади, а не за рахунок коштів державного бюджету.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач мав право визначити в Порядку окремі умови надання додаткових соціальних гарантій пільговим категоріям населення Ніжинської територіальної громади, а саме щодо надання послуги з безоплатного зубопротезування одному пільговику один раз на 10 років на суму, що не перевищує двох прожиткових мінімуми для працездатних осіб на поточний рік.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області № 278 від 08.09.2022 в частині затвердження пункту 3.11 Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади прийнято у відповідності до статті 19 Конституції України та Законів № 2168-VIII , № 2017-III та № 280/97-ВР, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, колегія суддів зауважує, що вимоги про зобов`язання виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області повторно розглянути пункт 3.11 Порядку безоплатного зубопротезування пільгових категорій населення Ніжинської територіальної громади та привести його до вимог законодавства та міжнародних зобов`язань держави; стягнення з виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 компенсації за моральну шкоду в сумі 500 00, 00 грн. та матеріальну шкоду у сумі 1 769, 70 грн., також не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від попередніх вимог, підстав для задоволення яких вище не встановлено.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апелянта про те, що спірним рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області порушуються його конституційні права на безоплатне зубопротезування, як особи, яка відноситься до пільгової категорії, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються вищевикладеними висновками.

Також, проаналізувавши всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Оксененко О.М.

Швед Е.Ю.

Повний текст постанови виготовлений 10.10.2024.