Рішення

від 14.10.2024 по справі 211/3819/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/3819/24

Провадження № 2/211/2040/24

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:головуючого судді Ткаченко С.В., за участю секретаря судового засідання Бірж Д.В., у відсутність учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 та просить суд визнати місце проживання їх неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним, батьком дитини, посилаючись на фактичне проживання дитини з ним та відсутність згоди між ним з відповідачкою з цього приводу. В обґрунтування вимог зазначено, що від шлюбу з відповідачкою вони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , яка проживає з ним, батьком дитини, з 2021 року він утримує дитину самостійно. Відповідачка проживає окремо від них з донькою з липня 2021 року та по теперішній час, матеріальної допомоги на утримання дитини зовсім не надає, при цьому наразі вони не можуть дійти згоди щодо місця проживання доньки: колишня дружина наполягає на проживанні дитини з нею, вимагає сплати аліментів, хоча рішенням суду присуджено аліменти на дитину саме з неї, будь-яким чином вона намагається відібрати доньку, погрожує судовим процесом. Вони не можуть дійти згоди щодо порядку побачень з дитиною та перебування дитини у колишньої дружини, оскільки кожен раз повернення доньки додому супроводжується сварками та погрозами.

Ухвалою суду від 12 липня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 21 серпня 2024 року закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання учасники процесу не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 згідно поданої до суду заяви просить розгляд справи проводити за його відсутності, на вимогах наполягає.

Відповідач ОСОБА_2 про день слухання справи повідомлена, відзив не надала, заяв про відкладення справи слуханням теж не надано. В матеріалах справи є заява про розгляд підготовчого судового засідання у її відсутність, свого відношення до позову не висловила. Однак про наявність такого позову проінформована.

Представник третьої особи виконкому Довгинцівської районної у місті ради Березуцька Н.І. просить розгляд справи проводити за її відсутності, позов підтримує.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 червня 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2023 року між ними розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.

Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращихінтересах дитиниє забезпеченняїї розвиткуу безпечному,спокійному тастійкому середовищі,що неє неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року «IlyaLyapinv. russia» (заява № 70879/11)ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько неможе матиправа відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) виклав правові висновки, відповідно до яких Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Об`єднана палата зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиноюй батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитиниі обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20,від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).

Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі№ 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

На обґрунтування вимог позивачем надано до суду рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак відомостей про відкриття виконавчого провадження з виконання указаного судового рішення, як і докази невиконання цього рішення та не сплати аліментів на утримання дитини, матеріали справи не містять.

Згідно акту про фактичне місце проживання (не проживання) громадян на території м. Кривого Рогу від 17 травня 2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 , житло належить на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири.

Згідно характеристики (бездати) навчального закладу за місцем навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (безпечатки запідписом лишедиректора школи), вихованням дівчинки займається батько: в даний час мама ОСОБА_2 проживає окремо, шлюб з батьком розірвано, участі у вихованні дитини не приймає.

Однак суд враховує малолітній вік дитини (8 років), в якому донька потребує особливої уваги обох батьків, в тому числі й матері. При цьому позивачем не доведено, що тимчасові періоди часу проживання (перебування) дитини з матір`ю негативно впливають чи можуть вплинути в майбутньому на розвиток дитини, або суперечить інтересам дитини.

Крім того,у частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18(провадження № 61-13690св20).

За положенням частини шостоїстаті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 03 09 2024 року виконком вважає за можливе визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 .

Позивач в позовній заяві зазначив, що вони з відповідачкою не можуть дійти згоди щодо місця проживання доньки, колишня дружина наполягає на проживанні дитини з нею. Однак це нічим не підтверджено з боку позивача. Натомість ОСОБА_2 знає про наявність такого позову в суді, підготовче судове засідання просила розглянути у її відсутність, жодних позовів щодо місця проживання дитини не подавала до суду , відповідно до висновку органа опіки ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання дочки разом з батьком, про що надала письмову заяву.

З наданого органом опіки та піклування висновку вбачається, що дитина мешкає з батьком. Мати дитини , ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання дочки разом з батьком, про що надала письмову заяву . З вказаного висновку, як і з матеріалів справи, вбачається відсутність спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки батьки малолітньої ОСОБА_4 самостійно узгодили місце проживання дитини.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964 св 24), відповідно до якої «суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла».

Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагалата невимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним,порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. До того ж у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин першої-третьої статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями10, 12, 13, 81, 141, 263, 265ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко