Рішення

від 08.10.2024 по справі 757/32534/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32534/24-ц

Пр. № 2-7231/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач має заборгованість за послуги з утримання будинку та його прибудинкової території, які не сплачує, а тому позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Таким чином, позивач просить суд:

- стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС» заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та комунальних послуг за період з 05.02.2022 року по 30.06.2024 року на загальну суму 53 082,86 грн., 86 копійок та судові витрати.

Представник позивача подала до суду заяву про проведення розгляду справи без її участі, вимоги підтримала. Щодо заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про місце і час судового розгляду повідомлена належним чином, відзиву та або будь-яких письмових пояснень до суду не подано.

Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовим розглядом встановлено, що «Комплексне обслуговування об`єктів» надає послуги з утримання будинку та його прибудинкової території та виконує функції балансоутримувача будинку, надає житлово-комунальні послуги власникам/споживачам квартир, нежитлових приміщень та машиномісць.

Відповідно до Акту приймання-передачі об`єкта нерухомості №2 від 29.09.2015 року, власником квартири АДРЕСА_1 ) є - ОСОБА_1 .

Відповідно до Акту приймання-передачі житлової частини будинку АДРЕСА_2 за ГП від 14.10.2014 року (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) даний житловий будинок був переданий в управління та на обслуговування до ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС».

Відповідно до інформаційної довідки з Інформаційно-аналітичної системи управління житловим фондом, житловий будинок АДРЕСА_1 ) обслуговує -ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС».

Так, рішенням Печерського районного суду міста Києва по справі №757/6158/22-ц, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з боржниці ОСОБА_1 були задоволені.

Ухвалено рішення щодо стягнення заборгованості з відповідача за період з 01 липня 2018 року по 04 лютого 2022 року у загальному розмірі 77 879,28 гривень.

Разом з цим, починаючи з 05.02.2024 року і на дату подання позову до суду накопичилась нова заборгованість, яка відповідачкою не погашена.

Відтак, відповідач є власником квартири, отримує послуги з обслуговування будинку, комунальні та послуги, та не виконує свої зобов`язання по оплаті послуг, чим спричиняє позивачу який є балансоутримувачем даного житлового будинку, матеріальні збитки, у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за обслуговування житлового будинку, комунальні послуги.

Відтак, у відповідача наявна заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та комунальних послуг, за період з 05.02.2022 року по 30.06.2024 року на загальну суму 53 082,86 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Положенням статтей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначено права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема право споживача є одержання вчасно та відповідно до якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто означена стаття встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб

Так, ч.4. ст.319 ЦК України передбачає, що власність зобов`язує. Усім учасникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є здійснення оплати за надані йому послуги, у розмірі та у валюті, визначеними договором.

Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості з відповідача, а іншого не було спростовано.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн., відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.

Так, за змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 4 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду: ордер, договір про надання правової допомоги, попередній розрахунок витрат, акт-передачі надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд, при визначенні суми відшкодування має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дана позиція узгоджується, з висновками Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правову допомогу, які будуть співмірними та відповідатимуть принципу розумності та справедливості.

Відтак, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України та вважає, що з відповідача підлягають стягненню витрат на правову допомогу, у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 64, 66, 67, 179, 191 ЖК України, ст.ст. 10,11,76, 81, 263,264,265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270, код ЄДРПОУ 33303255) заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та комунальних послуг за період з 05.02.2022 року по 30.06.2024 року на загальну суму 53 082,86 грн. (п`ятдесят три тисячі вісімдесят дві) гривні, 86 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270, код ЄДРПОУ 33303255) суму судового збору у розмірі 3028 (три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений 08.10.2024.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА