Рішення

від 15.10.2024 по справі 369/5294/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5294/24

Провадження № 2/369/4911/24

РІШЕННЯ

Іменем України

15.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 369/5294/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» про розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просила розірвати безстроковий договір, укладений 02.01.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП, починаючи з 28 грудня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.01.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на посаду касира в ресторан-гастроном товариства за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що під час працевлаштування надала відповідачу свою трудову книжку для внесення відповідних записів про працевлаштування.

Факт укладення трудового договору підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу виданим Пенсійним фондом України за формою ОК-5.

На займаній посаді відповідач працювала з 02.01.2018 року по червень 2018 року.

Крім того позивач вказує, що спершу перебувала у відпустці по вагітності та пологам, а потім по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В 2020 році позивач звернулася до свого безпосереднього керівника ОСОБА_2 та надала інформацію про повторну вагітність для оформлення відпустки по догляду за дитиною. На що остання повідомила позивачу, що на базі гастроному-ресторану відкрився інший заклад та скерувала до нового керівника, який повідомив, що документів про працевлаштування відповідача не передав.

Позивач вказує, що більше до своїх трудових обов`язків у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» не приступала.

На даний час у позивача виникла необхідність розірвати трудовий договір, для того щоб працевлаштуватися, але фактично позбавлена такої можливості.

13.12.2023 року позивач рекомендованим відправленням надіслала за місцем знаходження юридичної особи заяву про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням.

Лист із заявою, згідно із випискою-трекінгом з сайту АТ «Укрпошта» мав статус «Повернення за зворотною адресою: за відмовою адресата».

Тоді, 28.02.2024 року позивач повторно написала та відправила Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» заяву про звільнення за власним бажанням, лист 02.03.2024 року повернувся на адресу позивача з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, за місцем ведення господарської діяльності відповідач відсутній, його місцезнаходження на даний час не відоме, тому звільнитися за ст. 38 КЗпП України у встановленому порядку позивач не має можливості.

Наявність запису про роботу за основним місцем роботи порушує право позивача на працевлаштування, оскільки при наявності основного місця роботи, я можу працевлаштуватися в іншому місці тільки за сумісництвом.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.04.2024 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін без повідомлення (виклику) сторін.

Заперечень щодо розгляду справи без виклику сторін не надійшло.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача не надходило.

Копію Ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.04.2024 року та примірник позовної заяви з додатками направлялися на адресу відповідача.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наведених нижче підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 02.01.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на посаду касира в ресторан-гастроном товариства за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт укладення трудового договору підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу виданим Пенсійним фондом України за формою ОК-5.

13.12.2023 року позивач рекомендованим відправленням надіслала за місцем знаходження юридичної особи заяву про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням.

Лист із заявою, згідно із випискою-трекінгом з сайту АТ «Укрпошта» мав статус «Повернення за зворотною адресою: за відмовою адресата».

28.02.2024 року позивач повторно написала та відправила Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» заяву про звільнення за власним бажанням, лист 02.03.2024 року повернувся на адресу позивача з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Отже, позивачем було вжито заходів щодо досудового порядку врегулювання спору.

Проте, за місцем ведення господарської діяльності відповідач відсутній, його місцезнаходження на даний час не відоме, тому звільнитися за ст. 38 КЗпП України у встановленому порядку позивач не має можливості.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Положеннями частини першої статті 312 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Частиною першою ст. 99 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Статтею 22 КЗпП України передбачено заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».

Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність запису у трудовій книжці позивача про роботу у відповідача відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Позивач використав усі можливі засоби для захисту свого права щодо звільнення з займаної посади за власним бажанням у позасудовому порядку.

Відповідно до пункту 4 частини першої ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

За частиною першою ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Вбачається, що відповідач проігнорував повідомлення позивача про його звільнення і не розглянув по суті заяву позивача про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього обов`язків. З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася у не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача у межах статутної діяльності товариства відповідачем були порушені трудові права, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Як встановлено судом, обставини, на які посилалася позивач про те, що не припиненні трудові відносини з відповідачем порушують її особисте немайнове право на вільний вибір та зміну сфери діяльності, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 43, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-22, 99 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 38 Кодексу Законів України про працю, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» про розірвання договору задовольнити у повному обсязі.

Розірвати безстроковий трудовий договір, укладений 02.01.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 28.12.2023 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ХОРЕКА» (індетифікаційний код 41336128, адреса: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 15.10.2024 року.

Суддя А.В. Янченко