Рішення

від 09.10.2024 по справі 592/12238/23

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа№592/12238/23

Провадження №2/592/182/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі головуючого судді Костенко В.Г., за участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» про визнання правочину частково недійсним, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 ,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_4 , відповідачки ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції сторін та третьої особи.

Позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №3249-Н від 10.10.2014 та додатковий договір №1 від 27.04.2015 до нього, у частині покупця, визнавши його покупцем.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що у 2014 році разом з дружиною вирішив придбати квартиру. Дочка (відповідачка по справі) запропонувала оформити договір на неї, при цьому пообіцяла у майбутньому оформити квартиру на онука. 18.03.2014 на підтвердження такої домовленості з відповідачкою був складений відповідний договір. 18.03.2014 від імені дочки з ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» укладений договір купівлі-продажу майнових прав №3607-К на об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 195705 грн.. 10.10.2014 укладений договір купівлі-продажу майнових прав №3924-Н та 27.04.2015 додатковий договір №1 до цього договору. За цим договором предметом договору визначено об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_2 . Позивач вніс усі кошти за об`єкт нерухомості у сумі 311322 грн, а після оформлення пав на квартиру здійснив у ній ремонт. Втім відповідачка не переоформила квартиру на ОСОБА_6 . Позивач вважає, що є підстави для визнання правочину недійсним, оскільки договір фактично укладався ним. Підставою для визнання правочину недійсним позивач визначив ч.ч. 1 й 3 ст. 203 ЦК України, а саме на думку позивача договір має відповідати вимогам Цивільного кодексу України й волевиявлення сторін повинно бути вільним.

Відповідачі відзивів не подавали.

ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» подав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 подав письмові пояснення у яких заперечував проти позову. Свою позицію мотивував тим, що з 09.08.2003 по 04.01.2021 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу ними за спільні кошти на підставі зазначених договорів було набуто у спільну сумісну власність зазначену квартиру за адресою АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги. Позивач зазначив, що мав статки для купівлі квартири, адже працював за кордоном. Відповідачка зі своїм чоловіком не могли купити квартиру адже не мали коштів для цього. Він бажав, щоб квартира була куплена для онука, але тоді з якихось причин таке було неможливо. Тоді вирішили оформити договір на дочку. Загалом вважав себе дійсним власником квартири, адже повністю сплатив кошти за квартиру.

Відповідачка визнала позов та пояснила, що квартира куплялася за ініціативою батька. Вона не приділяла уваги тонкощам договору й покладалася на нього. У будівельній компанії робив усе батько, вона лише підписала договір. Кошти за квартиру вносив батько, оскілки у неї з чоловіком таких коштів не було. Також вказала, що на підтвердження домовленості з батьком був складений й власноруч написаний нею договір, за яким вона зобов`язалася подарувати квартиру синові. Зокрема вона за допомогою Інтернету знайшла зразок договору та написала. Чому квартиру не переоформила на сина пояснити не змогла.

Представник третьої особи заперечувала проти позову з підставив визначених у письмових поясненнях.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 21.08.2023 судом прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Судовий розгляд призначено у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

27.09.2023 ухвалою суду залучено третьою особою без самостійних вимог ОСОБА_3 . Таке рішення мотивоване тим, що на час укладання спірного договору він перебував у зареєстрованому шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 .

01.02.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом

Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду, дійшов наступного.

Суд встановив, що 01.12.2020 Ковпаківським районним судом ухвалено рішення у справі № 592/11756/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Рішення набрало законної сили 04.01.2021. Цим рішенням розірвано шлюб між сторонами. Також рішенням встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 09.08.2003 перебувають в шлюбі, який зареєстрований Сумським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Сумського обласного управління юстиції, актовий запис №970.

Також при розгляді цієї справи суд встановив, що 18.03.2014 між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» укладений договір купівлі-продажу майнових прав №3607-К на об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 195705 грн..

02.09.2014 ОСОБА_2 подала ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» заяву у якій просила розірвати договір. Кошти сплачені за договором №3607-К від 18.03.2014 просил азарахуват як сплату за договором № 3924-Н від 10.10.2014.

10.10.2014 між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» укладений договір купівлі-продажу майнових прав №3924-Н на об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_3 ), вартістю 311 322 грн.. Сторони дійшли згоди, що сплата за договором проводилися чотирма платежами до 15.10.2014, 30.12.2014, 30.06.2015, 30.12.2015.

27.04.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» укладений додатковий договір №1 до цього договору купівлі-продажу майнових прав №3924-Н за яким визначено об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_2 .

24.04.2016 між ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» та ОСОБА_2 складений акт прийому-передачі квартири яким передано останній квартиру за адресою АДРЕСА_2 .

ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» 04.10.2016 за Вих. 10/1376 видало довідку, якою підтвердило повну сплату коштів за договором купівлі-продажу майнових прав №3924-Н на об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_2 .

18.10.2016 до державного реєстру внесені відомості про право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 на підставі зазначеного договору від 10.10.2014 та додаткового договору до нього №1 від 27.04.2015.

Встановлені обставини визнаються сторонами та підтверджуються зазначеними документами копії яких додані до справи.

Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення

У обґрунтування позову позивачем надані договір від 18.03.2014 та додаткова угода до нього 10.10.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Так договір від 18.03.2014 складений у простий письмовій формі щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 . За цим договором ОСОБА_1 зобов`язався надати 195705 грн. та перераховувати на рахунок забудовника. ОСОБА_2 зобов`язалася до 25.03.2014 укласти договір купівлі-продажу майнових прав, а у строк до 28.04.2023 подарувати квартиру ОСОБА_6 . В разі невиконання договору ОСОБА_2 зобов`язалася повернути кошті у сумі 195705 грн, що відповідає 18000 доларів США.

За додатковою угодою від 10.10.2014 сторони договору домовилися про наступне ОСОБА_1 зобов`язався надати 311 322 грн. та перераховувати на рахунок забудовника. ОСОБА_2 зобов`язалася строком до 17.10.2014 укласти договір купівлі-продажу майнових прав щодо двокімнатної квартири АДРЕСА_4 ) та подарувати її ОСОБА_6 . В разі невиконання договору ОСОБА_2 зобов`язалася повернути кошті у сумі 311 322 грн, що відповідає 24000 доларів США.

Зі змісту зазначеного договору від 18.03.2014 й додаткової угоди до нього від 10.10.2014 вбачається, що вони містять домовленість щодо дарування нерухомого майна у майбутньому. Тобто до таких угод слід застосувати положення Цивільного кодексу України щодо дарування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 723 ЦК України договором дарування може бути встановлений обов`язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

Поряд з цим до договорів дарування встановлена певна форма. Так згідно з положеннями ч. 2 і ч. 3 ст. 719 ЦК України договір даруваннянерухомої речіукладається уписьмовій форміі підлягаєнотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з наведеними положеннями Кодексу правочин між договір від 18.03.2014 та додаткова угода до нього 10.10.2014, що укладені у простій письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є нікчемними. Ураховуючи наведене зазначений договір й додаткову угоду суд відхиляє.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

З встановлених обставин вбачається, що спірні правовідносини є цивільними та врегульовані ст.ст. 203, 204, 215, 234, 640, 655 ЦК України.

В контексті зазначеного, варто зауважити, що цивільним законодавством визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Також зокрема згідно з ч. 3 цієї статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.1 ст. 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину, зокрема зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 8постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від06листопада 2009року №9"Просудову практикурозгляду цивільнихсправ провизнання правочинівнедійсними" Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Тож аналізуючи наведене слід дійти висновку, що за положеннями Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин не може суперечити законодавству, а волевиявлення на укладення його має бути вільним та спрямованим на реальне настання наслідків. Законодавець закріпив правомірність правочину поки його недійсність не встановлена рішенням суду або прямо передбачена законом.

Ураховуючи заявлені підстави позову правочин може бути визнаний судом недійсним, зокрема у тому випадку, коли він не відповідає закону або вчинений без свобідного волевиявлення сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З встановлених обставин вбачається, що між відповідачкою ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» укладалися договори купівлі-продажу майнових прав, зокрема №3924-Н від 10.10.2014 та додаткова угода до нього від 27.04.2015.

Натомість на порушення ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності договору. Навпаки з договору послідовно вбачалося, що він відповідав волі сторін, зокрема ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» мало на меті отримати кошти за продаж прав на квартиру, а ОСОБА_2 набувала прав на неї. Окрім того зі змісту заявленого позову та пояснень сторін вбачається, що вони на момент укладання договору розуміли істотні умови й бажали його укладення саме таким чином.

Наявність інтересу позивача до вказаної квартири не є підставою, щоб вважати, що оспорюваний договір суперечить закону чи волевиявлення сторін правочину було не вільним чи не відповідало їх волі.

Окрім того пояснення сторін не відповідали заявленому позову. У позовній заяві позивач зазначив, що ініціатором оформлення квартири на себе була дочка. Під час розгляду фактично своїми поясненнями підтвердив, що це було спільне рішення. Під час розгляду відповідачка пояснила, що договір був укладений з ініціативою батька (позивача по справі). Такі розбіжності у поясненнях сторін також викликають сумніви у їх добросовісності. Заявлені підстави позову та позиції позивача й відповідачки є також сумнівними адже позов у цій справі поданий 14.08.2023, саме після відкритті провадження у справі №592/3363/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, що вбачається з інформації з сайту щодо стану розгляду справи на офіційному сайті Судової влади України.

Узагальнюючи наведене вбачається, що немає підстав для визнання правочину недійсним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналізуючи наведений зміст положення кодексів вбачається, що особа має право на судовий захисту в разі порушення її прав чи інтересів.

Під час судового розгляду на порушення ст.ст. 13, 81 ЦПК України позивач не надав належних і переконливих доказів на підтвердження порушення його прав оспорюваним правочином. Позивач не довів, що сторони правочину діяли на порушення його прав.

Ураховуючи зазначене суд вважає, що заявлені вимоги позивача є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід повністю відмовити за необґрунтованістю..

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 5, 12, 42, 77-80, 141, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» (місцезнаходження м.Суми вул. Тополянська, 26/1 код ЄДРПОУ 2966411743) про визнання правочину частково недійсним, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_7 РНОКПП НОМЕР_3 ).

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 15.10.2024.

Суддя В.Г. Костенко