Постанова

від 03.10.2024 по справі 305/1068/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/1068/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 жовтня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.,

за участі секретаря Гусоньки З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина Віктор Георгійович, на ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2024 року (головуюча суддя Попова О.М.) у справі № 305/1068/24 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина Віктор Георгійович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації, про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову до суду,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина В.Г., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, у якій просив:

забезпечити позов шляхом, встановлення заборони виїжджати з території України дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або третіх осіб, без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та без його присутності у пункті пропуску або його супроводу, до вирішення спору по суті.

Заяву мотивовано тим, що вона подається до пред`явлення позовної заяви до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації, про усунення перешкоду спілкуванні з дитиною, зобов`язання не перешкоджати спілкуванню з дитиною та визнання місцяпроживання дитини з батьком.

На обґрунтування заяви посилався на те, що 19.01.2016 між позивачем та відповідачкою укладено шлюб, про що внесено відповідний актовий запис за № 5 від 19.01.2016 року. В даному шлюбі у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони припинили спільне проживання та в цілому спілкування між собою. Наразі відповідачка ОСОБА_1 проживає з іншим чоловіком, який час від часу вчиняє психологічне насильство над сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане підтверджується відеозаписом, який було надіслано відповідачкою позивачу. Відповідно до стенограми відео/аудіо файлів, яка перекладена з румунської на українську мову та нотаріально посвідчена, вбачається, що відповідачка скаржиться на те, що її співмешканець вчиняє психологічне насильство над її сином ОСОБА_3 , кричить на нього та вона боїться за життя дитини. За час спільного проживання, відповідачка неодноразово погрожувала позивачу, що забере їхню спільну дитину та виїде з ним за кордон без згоди батька і позивач сина ніколи не побачить. Такі дії, ОСОБА_1 розцінює як намагання витіснити його з життя дитини, позбавивши сина батьківської опіки, втрати духовного зв`язку з сином та майбутньої участі у його житті та вихованні.

Короткий зміст ухвали суду

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2024 року у задоволенні заяви представника позивача адвоката Марини В.Г. поданої в інтересах позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

На дану ухвалу подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина В.Г. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ігнорування судом фактичних обставин справи, просить ухвалу місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом не взято до уваги фактичні обставини справи. Не враховано, що батько дитини ОСОБА_1 слідкує за розвитком та станом здоров`я сина, виховує та піклується про його духовне та фізичне здоров`я, у батька з сином психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Натомість мати ОСОБА_2 фізичним та духовним розвитком дитини не займається, зловживає алкогольними напоями, постійно дитину принижує та вчиняє над нею психологічне, а інколи і фізичне насильство. Наразі ОСОБА_2 проживає з іншим чоловіком, який, час від часу, вчиняє психологічне насильство над її сином ОСОБА_3 . Вказане підтверджується відеозаписом, який було надіслано ОСОБА_2 ОСОБА_1 . Відповідно до стенограми відео/аудіо файлів, яка перекладена з румунської на українську мову та нотаріально посвідчена, слідує, що ОСОБА_2 скаржиться на те, що її співмешканець вчиняє психологічне насильство над дитиною, кричить на нього, відповідачка боїться за життя дитини.

За час спільного проживання сторін, мати дитини неодноразово погрожувала позивачу, що забере їхню спільну дитину та виїде з ним за кордон без згоди батька і позивач сина ніколи не побачить. Такі дії ОСОБА_1 розцінює як намагання витіснити його з життя дитини, позбавивши сина батьківської опіки, втрати духовного зв`язку з сином та майбутньої участі у його житті та вихованні.

Зазначає, що вивезення дитини за кордон може унеможливити судових захист прав та інтересів позивача щодо повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року.

У зв`язку зі змінами до постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 «Правила перетинання державного кордону громадянами України» на період існування режиму воєнного стану дозволяється виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, без нотаріальнопосвідченої згодидругого збатьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Тобто, у відповідачки нема жодних перешкод для вивезення дитини за кордон, без згоди батька дитини та без очікування вирішення спору в суді щодо місця проживання дитини. Натомість позивач не має права виїзду за кордон, оскільки не належить до жодної із категорій осіб, яким дозволяється виїзд за межі України, визначених ч.1 статті 23 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Посилаючись на рішення ЄСПЛ та висновки Верховного Суду у постановах від 25.11.2020 у справі № 760/15413/19 (провадження №61-9164св20), від 17.05.2021 в справі №761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15.09.2021 в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), вказує, що у таких чутливих спірних правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю/батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю /батьком.

Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Посилається на те, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, є адекватними, допустимими й співмірними із вимогами, які позивач планує заявити та за змістом не є тотожними цим вимогам (про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, зобов`язання не перешкоджати спілкуванню з дитиною та визнання місця проживання дитини з батьком). Такі заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті.

Позиція інших учасників справи та явка в судове засідання

Відзиву на апеляційну скаргуне подано.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

02.10.2024 адвокат Гримут Д.Ю., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , подав клопотання про розгляд справи, яка призначена на 03.10.2024 без участі позивача та його представника. Одночасно зазначив, що вимоги апеляційної скарги підтримують та просять скаргу задовольнити.

03.10.2024 адвокат Гудз Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав клопотання про розгляд справи, яка призначена на 03.10.2024 без участі представника відповідача. Одночасно просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи та їх представників. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

19.01.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, про що внесено відповідний актовий запис за № 5 від 19.01.2016.

В даному шлюбі у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина В.Г., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, у якій просив:

забезпечити позов шляхом, встановлення заборони виїжджати з території України дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або третіх осіб, без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та без його присутності у пункті пропуску або його супроводу, до вирішення спору по суті.

На обґрунтування заяви посилався на те, що сторони припинили спільне проживання та в цілому спілкування між собою. Наразі відповідачка ОСОБА_1 проживає з іншим чоловіком, який час від часу вчиняє психологічне насильство над сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначав, що таке підтверджується відеозаписом, який було надіслано відповідачкою позивачу. Відповідно до стенограми відео/аудіо файлів, яка перекладена з румунської на українську мову та нотаріально посвідчена, слідує, що відповідачка скаржиться на те, що її співмешканець вчиняє психологічне насильство над її сином ОСОБА_3 , кричить на нього та відповідачка боїться за життя дитини. За час спільного проживання, відповідачка неодноразово погрожувала позивачу, що забере їхню спільну дитину та виїде з ним за кордон без згоди батька і позивач сина ніколи не побачить. Такі дії, ОСОБА_1 розцінює як намагання витіснити його з життя дитини, позбавивши сина батьківської опіки, втрати духовного зв`язку з сином та майбутньої участі у його житті та вихованні.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що ОСОБА_1 на час її подання заявив про намір звернутися до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, зобов`язання не перешкоджати спілкуванню з дитиною та визнання місця проживання дитини з батьком.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10 частини першої статті 150 ЦПК України).

Застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво2, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103871642) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Аналогічна позиція викладена у постанові ВС КЦС від 08.03.2023 № 263/989/21 (61-16075св21).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 наголосила, що слід розмежовувати підстави для застосування заходів забезпечення позову у справах про повернення дитини, на які поширюються положення Гаазької Конвенції, та у справах, предметом позову в яких є визначення місця проживання дитини, що регулюється положеннями СК України.

Верховний Суд у справі № 754/7569/21 зазначив, що у зв`язку із різними фактичними обставинами справ та нормами правозастосування відсутні підставидля відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) про те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви, адвокат Марина В.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , вказував, що позивач має намір подати до суду позов до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, зобов`язання не перешкоджати спілкуванню з дитиною та визнання місця проживання дитини з батьком.

За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що з травня 2024 року у провадженні Рахівського районного суду Закарпатської знаходиться справа № 305/1310/24 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина В.Г. до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини (ухвала про відкриття провадження у справі № 305/1310/24 від 30.05.2024, https://reyestr.court.gov.ua/Review/119408453 ).

Висновки апеляційного суду

Враховуючи викладене, беручи до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21, постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц, у справі, яка розглядається апеляційним судом встановлено, що спір виник між батьками малолітньої дитини щодо визначення місця проживання дитини, а не щодо повернення дитини до місця її постійного проживання в Україну за положеннями Гаазької Конвенції.

Вирішення такого спору між сторонами здійснюється на підставі законодавства України, регулюється положеннями СК України без застосування Гаазької Конвенції.

У зв`язку з цим, вжиття такого виду забезпечення позову як заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України у даній справі є необґрунтованим, не відповідає критеріям співмірності із позовними вимогами, та у такому спорі, що виник між батьками щодо визначення місця проживання дитини, що вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 149-150, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина Віктор Георгійович залишити без задоволення.

Ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2024 року.

Головуюча:

Судді: