Постанова

від 14.10.2024 по справі 482/1589/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.10.24

22-ц/812/1147/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 482/1589/22 Головуючий суду першої інстанції Сергієнко С.А.

Провадження № 22-ц/812/1147/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

14 жовтня 2024 року м. Миколаїв справа № 482/1589/22 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Кривіцькою Жанною Олександрівною, на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Сергієнка С.А., за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоодеський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Денис Вадимович, ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання протоколу та акту недійсними, визнання свідоцтва про право власності недійсним, -

встановив:

27 грудня 2022 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката ОСОБА_6 , звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоодеський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Д.В., про визнання недійсними електронних торгів, визнання протоколу та акту недійсними, визнання свідоцтва про право власності недійсним.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2023 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 .

У позовній заяві, представник позивача просила суд:

-визнати електронні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» 16 серпня 2021 року із реалізації арештованого майна за лотом №488894, а саме: житлового будинку, загальною площею 101,50 кв.м. та дві земельні ділянки, площею 0,0698 га та 0,0919 га, за адресою: АДРЕСА_1 недійсними;

-визнати протокол проведення електронних торгів № 550429 від 16 серпня 2021 року із реалізації арештованого майна за лотом № 488894 недійсним;

-визнати акт про проведені електронні торги в.о. начальника Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 27 серпня 2021 року недійсним;

-визнати свідоцтво про право власності серії № 1410 від 13 вересня 2021 року, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 13 вересня 2021 року, свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 13вересня 2021 року недійсними;

-вирішити питання про судові витрати.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що під час шлюбу з колишнім чоловіком ОСОБА_5 вони придбали за нотаріально посвідченими договорами купівлі - продажу житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки: площею 0,0698 га, кадастровий номер 4824810100:05:032:0026, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; площею 0,0919 га, кадастровий номер 4824810100:05:032:0031 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за тією ж адресою.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року було відкрито провадження у справі № 482/329/21 про поділ спільного майна подружжя. Станом на момент подання позовної заяви рішення по даній справі не прийнято.

Позивачу стало відомо, що спільно набуте нею із ОСОБА_5 нерухоме майно реалізовано на електронних торгах через ДП «Сетам» за борги останнього.

Так, 07 травня 2021 року постійно діючим третейським судом при Регіональній Торгово-промисловій палаті Миколаївській області у справі №3/2021 було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 суму боргу 532949,14 грн., що еквівалентно 19155,26 доларів США, за офіційним курсом НБУ на 01 квітня 2021 року, за договором позики від 23 березня 2016 року та судові витрати по справі в сумі 8475,39 грн.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 червня 2021 року на виконання цього рішення видано виконавчий лист.

Примусове виконання виконавчих листів здійснювалось Новоодеським ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса).

05 липня 2021 року головним державним виконавцем Притуляк К.А. були відкриті виконавчі провадження № 65360511 та №65960319, а 07 липня 2021 року винесена постанова про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження №66016214.

У порядку примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 суми боргу та судових витрат, головним державним виконавцем ОСОБА_8 звернуто стягнення на вказані земельні ділянки та житловий будинок.

За результатами проведених 16 серпня 2021 року ДП «Сетам» електронних торгів земельні ділянки та житловий будинок були реалізовані згідно протоколу проведення електронних торгів № 550429 від 16 серпня 2021 року по лоту № 488894 учаснику № 1 ОСОБА_3 .

Позивач посилалася на те, що головний державний виконавець ОСОБА_8 порушив порядок звернення стягнення на земельні ділянки та житловий будинок, оскільки не перевірив існування речових прав позивача на нерухоме майно.

13 вересня 2021 року приватний нотаріус Філіпенко Д.В. видав ОСОБА_3 свідоцтва про право власності відповідно на житловий будинок і земельні ділянки та зареєстрував це право ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на частину першу статті 60 СК України та статтю 369 ЦК України, позивач вважала оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок недійсним із підстав невідповідності його змісту вимогам цивільного законодавства, зокрема через його відчуження без її згоди, як співвласника майна.

У відзиві на позов ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову, посилалася, як на обізнаність позивача із борговими зобов`язаними колишнього чоловіка ОСОБА_5 , так і свою добросовісність, як покупця, під час придбання майна з електронних торгів.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» 16 серпня 2021 року із реалізації арештованого майна за лотом №488894, а саме: житлового будинку, загальною площею 101,50 кв.м. та двох земельних ділянок, площею 0,0698 га та 0,0919 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів проведених Державним підприємством «СЕТАМ» № 550429 від 16 серпня 2021 року із реалізації арештованого майна за лотом № 488894.

Визнано недійсним акт про проведенні електронні торги складений і затверджений в.о. начальника Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 27 серпня 2021 року, за яким ОСОБА_3 придбала лот №488894 на електронних торгах ДП «Сетам» 27 серпня 2021 року.

Визнано недійсними: свідоцтво про право власності № 1410 від 13 вересня 2021 року, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 13 вересня 2021 року, свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 13 вересня 2021 року, видані приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенком Д.В. на підставі акта про проведені електронні торги в.о. начальника Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 27 серпня 2021 року.

Стягнуто з ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1984,80 грн судових витрат, з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для визнання електронних торгів, проведених ДП «Сетам» 16 серпня 2021 року із реалізації арештованого майна за лотом №488894, а саме: житлового будинку, загальною площею 101,50 кв.м. та двох земельних ділянок, площею 0,0698 га та 0,0919 га, за адресою: АДРЕСА_1 , недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання державним виконавцем під час організації та проведення прилюдних торгів норм Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, у результаті яких відбулось відчуження всього спірного нерухомого майна, зокрема, частки, яка належить позивачу, чим порушені її права.

Вищевказане дає підстави і для визнання протоколу проведення електронних торгів № 550429 від 16 серпня 2021 року із реалізації арештованого майна за лотом № 488894 та акту про проведені електронні торги від 27 серпня 2021 року недійсними. На думку суду, як похідні підлягали задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності серії № НОМЕР_3 , № 1408, №1409 від 13 вересня 2021 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , діючи через свого представника адвоката Кривіцьку Ж.О, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано думку представника відповідача ОСОБА_3 , безпідставно задоволено позовні вимоги в повному обсязі, ігноруючи настання неповоротних наслідків для ОСОБА_3 , як добросовісного набувача у даній справі. На думку заявника, позивач не довела порушення своїх прав оспорюваними прилюдними торгами та за обставин цієї справи одним із ефективних способів захисту прав позивача на частку в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є вимога про присудження грошової компенсації за цю частку.

Крім того, позивач навмисно не надала суду першої інстанції постанову від 20 квітня 2022 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021153280000208, за фактом укладення ОСОБА_5 фіктивних договорів позики від 08 березня 2016 року та 23 березня 2016 року, про що ОСОБА_3 не була обізнана. У зв`язку з цим була додана ця постанова до апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Зеленська А.П., посилаючись на безпідставність її доводів, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Інші учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили, будучи належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання.

Від приватного нотаріуса Філіпенко Д. 11 жовтня 2024 року надійшла заява про неможливість з`явитися в судове засіданні та розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 2001 року, який на підставі рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2018 року, що набрало законної сили, було розірвано (т.1 а.с.16-17).

За час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_5 , останнім за договорами купівлі-продажу, які були посвідчені 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенком Д.В. за реєстровими №252 та 255, придбане нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок, земельну ділянку, площею 0,0698 га, кадастровий номер 4824810100:05:032:0026, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та земельну ділянку, площею 0,0919 га, кадастровий номер 4824810100:05:032:0031, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с. 18-19, 23-24).

Зі змісту вищевказаних договорів купівлі-продажу слідує, що дружина покупця надала свою згоду на придбання ОСОБА_5 зазначеного нерухомого майна.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року було відкрито провадження у справі № 482/329/21 про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_9 . Судове рішення у справі не постановлено.

Як вказувала позивач, під час розгляду справи № 482/329/21 їй стало відомо, що спільно набуте нею із ОСОБА_5 нерухоме майно (вищевказаний житловий будинок та земельні ділянки) реалізовано на електронних торгах через ДП «Сетам» за борги останнього.

07 травня 2021 року постійно діючим третейським судом при Регіональній Торгово-промисловій палаті Миколаївській області у справі №3/2021 було прийнято рішення, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 21 травня 2021 року, щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 суму боргу 532 949,14 грн., що еквівалентно 19 155,26 доларів США, за офіційним курсом НБУ на 01 квітня 2021 року, за договором позики від 23 березня 2016 року та судові витрати по справі в сумі 8499, 39 грн. (т.1 а.с.31-38).

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 червня 2021 року на виконання цього рішення видано виконавчий лист (т.1 а.с.39-41).

Примусове стягнення здійснювалось Новоодеським ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса).

05 липня 2021 року головним державним виконавцем Притуляк К.А. були відкриті виконавчі провадження № 65360511 та № 65960319, а 07 липня 2021 року винесена постанова про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження за №66016214 (т. 1 а.с.42-47).

У порядку примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 суми боргу та судових витрат, головним державним виконавцем ОСОБА_8 звернуто стягнення на вказані земельні ділянки та житловий будинок (т.1 а.с.48-50).

16 серпня 2021 року житловий будинок та дві земельні ділянки були відчужені за 390982,32 грн на електронних торгах, проведених за дорученням Новоодеського ВДВС ДП «Сетам», про що було складено відповідний Протокол №550429 проведення електронних торгів.

27 серпня 2021 року Новоодеським ВДВС складено та затверджено Акт про проведенні електронні торги, на підставі якого 13 вересня 2021 року переможцю торгів ОСОБА_3 приватним нотаріусом Філіпенко Д.В. були видані три свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за реєстровими №№1408, 1409, 1410 та здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на ці житловий будинок та земельні ділянки (т. 1 а.с. 53-57).

Із витягу з ЄРДР від 15 грудня 2021 року слідує, що до вказаного реєстру було внесено кримінальне провадження №12021153280000208 за правовою кваліфікацією ч.4 ст. 358 КК України на підставі ухвали Миколаївського апеляційного суду щодо внесення відомостей до ЄРДР за фактом того, що ОСОБА_5 уклав фіктивні договори позики від 08 березня 2016 року та 23 березня 2016 року з метою подальшого безпідставного та незаконного відчуження майна будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , придбаний за спільні кошти у шлюбі.

Постановою дізнавача ОД ВП №6 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області Тронської Д.В. кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021153280000208 від 15 грудня 2021 року закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Дана постанова є чинною. Апеляційний суд вважав за можливе приєднати до матеріалів справи вказану постанову.

Позивач вважала оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок недійсним із підстав невідповідності його змісту вимогам цивільного законодавства, зокрема через його відчуження без її згоди, як співвласника майна.

Крім того, позивач вказувала, що її суб`єктивні права на майно порушуються тим, що ОСОБА_5 приховав від позивача про отримання ним позики та інші обставини, які потягли за собою відчуження належної їй частки у спільному майні подружжя.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки у спірних правовідносинах об`єктом захисту виступає порушене право ОСОБА_1 , як власника належного їй, а не боржнику ОСОБА_5 , нерухомого майна, яке протиправно реалізоване на електронних торгах. Тому встановлено, що оспорюваний правочин укладено з порушенням норм Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час проведення електронних торгів) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України).

З урахуванням частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі №668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Для визнання судом торгів недійсними обов`язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, порушення вимог законодавства, допущених під час проведення торгів, є підставою для визнання таких торгів як правочину недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо доводів про порушення права власності на реалізоване майно.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати недійсними електронні торги, посилаючись на те, що реалізоване нерухоме майно належало на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_5 , проте державний виконавець не здійснив в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності. Також підставою позову було й те, що спірне нерухоме майно було відчужене без її, як співвласника, згоди.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні приписи містить і стаття 368 ЦК України.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Приписи частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами має солідарний характер.

У справі, яка переглядається, позивач не надала належних та допустимих доказів того, що кошти, отримані б оржником ОСОБА_5 за договором позики від 23 березня 2016 року та стягнуті рішенням третейського суду у справі №3/2023, були використані не в інтересах сім`ї. Доказів того, що позивачка оспорювала у судовому порядку вказаний договір позики з підстав його укладення без її згоди матеріали справи не містять. А, отже, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє має нести відповідальність усім своїм майном.

Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині є слушними, так як у цій справі (недійсність торгів) суд не може вирішувати вимоги про недійсність позики.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, колегія суддів зважає на те, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (заінтересованою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у т.ч. шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо.

Разом з тим підлягає встановленню обставина добросовісності, насамперед, набувача за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, пункт 8.67).

Очевидно, що обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним для неї та унеможливлює його застосування при вирішення спірних правовідносин.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 фактично ініціює спір щодо поділу спільного майна подружжя, визначення в ньому її частки, однак для вирішення такого спору, незважаючи на презумпцію спільності власності подружжя, необхідно здійснити відповідне матеріально-правове обґрунтування, вказати спосіб (способи) захисту порушеного права, а також викласти обставин, які б обґрунтовували вимоги, зазначивши докази для їхнього підтвердження, що в цій справі зроблено не було.

Задоволення позову в обраний спосіб не захищає право власності позивача, а призводить до повернення частини належного позивачу у спільній сумісній власності подружжя майна саме її чоловіку боржнику у виконавчому провадженні, в межах якого реалізоване це майно. Тоді як правомірність відчуження від чоловіка вказаної частки на електронному аукціоні не є незаконною.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і на майно якого накладено арешт, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

Цей висновок висловлено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

Особа, яка подала апеляційну скаргу, посилалася на те, що дії позивача є недобросовісними.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо достовірно з`ясувати добросовісність дій позивача і будь-які твердження на підтвердження чи спростування такої поведінки фактично є лише припущеннями.

Між тим, якщо виключати недобросовісність позивача, то наявною є недобросовісність дій (вчинків) чоловіка відносно неї, які полягали в тому, що частина майна в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя була відчужена на електронному аукціоні та в недоведені до відома позивача відповідних обставин.

На переконання апеляційного суду, відносини між подружжям та недобросовісність дій одного з них не повинні виправдовувати втручання у право власності нового володільця нерухомого майна та зводити нанівець встановлену законодавством процедуру звернення стягнення на майно боржника шляхом реалізації майна на електронному аукціоні.

Згідно зі статтею 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Оскільки нерухоме майно було зареєстроване за боржником, як його особисте, тому підстави для визначення частки позивача в ньому були відсутні.

Між тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція та визнання стороною позивача тієї обставини, що набувач був добросовісний, унеможливлює визнання недійсним спірного правочину.

За цих умов одним із ефективних способів захисту прав позивача на частку в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є вимога про присудження судом грошової компенсації за цю частку.

Матеріали справи не містять інформації про відчуження вказаного нерухомого майна після його реалізації на електронному аукціоні третій особі, хоча, якщо такі факти мали місце на час пред`явлення цього позову, то вимоги про захист прав в порядку реституції вважались неналежним способом захисту прав, а належним було б пред`явлення вимог в порядку віндикації (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що титульне право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Як в сукупності, так і кожна самостійно з наведених апеляційним судом обставин спонукає до відмови в задоволенні позову, а тому й для скасування оскаржуваного рішення.

При цьому колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).

Підставою для прийняття постанови про відмову в задоволенні позову відповідно до пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до пункту 2 частини першої статті 141 ЦПК України, з позивача на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги у розмірі 5954, 40 грн.

Керуючись статтями 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Кривіцькою Жанною Олександрівною, задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоодеський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко Денис Вадимович, ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання протоколу та акту недійсними, визнання свідоцтва про право власності недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 5 954 (п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 40 коп. сплачений за подання та розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2024 року.