Постанова

від 15.10.2024 по справі 916/2284/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2284/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року, м. Одеса, суддя Литвинова В.В.

у справі № 916/2284/24

за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області

до відповідача Приватного підприємства «БІП», м.Чорноморськ Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеський та Миколаївській областях

про стягнення 40 751 грн.86 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У травні 2021 року Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «БІП», м.Чорноморськ Одеської області, в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства «БІП», м.Чорноморськ Одеської області на свою користь грошові кошти за договором оренди нерухомого майна у розмірі 40 751 грн.86 коп., з яких: основний борг у розмірі 26 393 грн. 20 коп., штраф у розмірі 5 542 грн.57 коп., пеня у розмірі 5 118 грн.20 коп., 3% річних у розмірі 1059 грн., інфляційні у розмірі 2 638 грн.61 коп., а також відшкодувати судовий збір у розмірі 3028 грн.

В обґрунтування позову Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» посилалося на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 30.04.2014 року №5/65, зокрема, відповідачем не сплачувалась орендна плата, що є порушенням умов, визначених в п.3.5 договору оренди нерухомого майна, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за період з 13.08.2021 по 13.02.2024 року, яка складає 26 393 грн. 20 коп.

Крім того, з огляду на несплату відповідачем вчасно та у повному розмірі орендної плати, позивачем, згідно з п. 3.11. договору оренди та відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України, ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, відповідачу нарахована пеню за період прострочки виконання грошового договірного зобов`язання з 13.02.2022 року по 13.08.2022 у розмірі 5 118 грн.20 коп., 3 % за період з 12.08.2022 по 17.05.2024 року у розмірі 1059 грн., інфляційні за період з 12.08.2022 по 17.05.2024 року у розмірі 2 638 грн.61 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі №916/2284/24 (суддя Литвинова В.В. ) відмовлено повністю у задоволенні позову Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області до відповідача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договір оренди закінчився 30.04.2021, то позивач мав право нараховувати відповідачу орендну плату до дати закінчення договору тобто, до 30.04.2021 включно. Як вбачається із розрахунку заборгованості з орендної плати, доданого позивачем до позову, позивачем нараховано орендну плату за період з 13.08.2021 по 13.02.2024, тобто вже після закінчення строку договору, що є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі №916/2284/24 та ухвалити нове, яким позовні вимоги Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», задовольнити в повному обсязі, а також вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дійшов правомірного висновку, що якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема, у вигляді подальшого неправомірного користування майном, то з орендаря підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

До того ж, як стверджує скаржник, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи, а саме, судом не було встановлено факту повернення майна після припинення строку дії договору та факту неправомірного користування майном.

Крім того, скаржник вказує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме, не застосував ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі № 916/2284/24, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.

Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/2284/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 40 751 грн. 86 коп.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги в порядку письмового провадження, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі № 916/2284/24 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

30 квітня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) (орендодавець) та Приватним підприємством "БІП" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5/65, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705 реєстровий № 01125672.2.РАЯИЮК 1244, загальною площею 73.11 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, що обліковується на балансі Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Експертне Агентство "Укрконсалт" станом на 14.02.2014 та становить 409 471 грн.

Відповідно до п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою: розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Пунктом 2.1. договору було погоджено сторонами, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передавання майна.

Згідно з п.3.1. договору орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (березень 2014р.) 2104 грн. 95 коп.

Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2014 року визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці 1 цього пункту на індекс інфляції квітня 2014 року та травня 2014 року.

Відповідно до п. 3.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3. договору).

Пунктом 3.5. договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорції розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається орендарем орендодавцеві.

Відповідно до п.3.6. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні ставки відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п.3.8. договору у разі виникнення заборгованості з орендної плати, поточні платежі, які сплачені за об`єкт оренди, насамперед, спрямовуються на погашення заборгованості з орендної плати, яка виникла у минулі періоди, а потім у рахунок поточних платежів.

Відповідно до п. 3.11 договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею загалом не менше 3 місяців, то орендар сплачує 21 % штрафу від суми заборгованості.

Згідно з п. 3.12 договору, у разі припинення договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати.

Сторони погодили пунктом 10.1. договору, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 30.04.2014 до 30.04.2015 включно.

Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та орендодавцем акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта покладається на орендодавця (п. 10.10).

Відповідно до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором а чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об`єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.

30.04.2014 за актом приймання-передавання державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до договору оренди від 30.04.2014 орендодавцем було передано а орендарем прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно., а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705 реєстровий № 01125672.2.РАЯИЮК 1244, загальною площею 73.11 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4.

18.05.2015 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди від 30.04.2014 (обліковий номер договору №209840911118) нерухомого майна, що належить до державної власності, в якому продовжено термін дії договору до 30.04.2016 включно.

11.05.2016 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди від 30.04.2014 (обліковий номер договору №209840911118) нерухомого майна, що належить до державної власності, яким продовжено термін дії договору до 30.04.2017 включно, а також у зв`язку з перейменуванням м. Іллічівська у м.Чорноморськ, у всіх додатках до договору оренди від 30.04.14р. слово "Іллічівськ" замінено словом "Чорноморськ".

21.08.2017 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди від 30.04.14 (обліковий номер договору №209840911118) нерухомого майна, що належить до державної власності, в якому викладено п.п1.1., 3.1. договору в такій редакції:

"1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705 реєстровий № 01125672.2.РАЯИЮК 1244, загальною площею73.11 кв.м., за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, що обліковується на балансі державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що булла проведена ТОВ "Експертне Агенство "Укрконсалт" станом на 30.06.2017 і становить 882 407 грн ";

"3.1. Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями ) та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2017: 4420,86 грн".

Пунктом 3 названого договору про внесення змін від 21.08.2017 сторони погодили, що акт приймання-передачі від 30.04.2014 вважати таким, що втратив чинність.

21.08.2017, між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем було підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі державного нерухомого майна, із змісту якого вбачається, що орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно., а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705 реєстровий № 01125672.2.РАЯИЮК 1244, загальною площею 73.11 кв.м., за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4.

23.04.2020 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди від 30.04.14 (обліковий номер договору №209840911118) нерухомого майна, що належить до державної власності, яким сторонами продовжено термін дії договору до 30.04.2021 включно.

Позивач зазначає, що він надсилав відповідачу рахунки на оплату орендної плати та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), але відповідач не сплачував їх, тому виникла заборгованість в сумі 26393 грн. 20 коп. за період з 13.08.2021 по 13.02.2024.

Інших належних та допустимих доказів з орендних правовідносин сторін матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди нерухомого майна у розмірі 40 751 грн.86 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України законодавець визначив, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за оренду майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за оренду майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом вищенаведених норм в силу укладення договору оренди має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове володіння та користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (ч. 1, 2 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України унормовано, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Сплив строку дії договору та відмови у його продовження зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов`язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв`язку з порушенням зобов`язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Так, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов`язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України.

З матеріалів господарської справи вбачається, що 30 квітня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) (орендодавець) та Приватним підприємством "БІП" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5/65, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху адміністративної будівлі, інв.№12705 реєстровий № 01125672.2.РАЯИЮК 1244, загальною площею 73.11 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, що обліковується на балансі державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ "Експертне Агентство "Укрконсалт" станом на 14.02.2014 та становить 409 471 грн.

В подальшому, між сторонами було укладено низку договорів про внесення змін до вказаного вище договору, якими, зокрема, строк договору оренди було пролонговано в кінцевому рахунку до 30.04.2021 року.

Отже, як встановлено судами у даній справі, між сторонами виникли орендні правовідносини у сфері користування державним майном.

Оскільки, як було зазначено вище, орендоване майно є державним, на такі правовідносини поширюється, серед іншого, також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції), який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у державній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у державній власності.

Так, 03.10.2019 року прийнятий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ (далі - Закон № 157-ІХ), у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 року (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону № 2269-ХІІ втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону.

Закон № 157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019 року, набрав чинності 27.12.2019 року і введений в дію з 01.02.2020 року, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення"). При цьому, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абз. 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 01.07.2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Відтак, оскільки, як було встановлено судовою колегією з матеріалів справи, строк дії договору оренди державного майна від 30.04.2014 року з урахуванням того, що сторонами його було продовжено, закінчився 30.04.2021 року, до спірних орендних правовідносин підлягають застосування положення Закону № 157-ІХ.

Порядок продовження договору оренди встановлений ст. 18 Закону № 157-ІХ, частиною першої якої унормовано, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За частиною 2 цієї статті без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 4, 5 цієї ж статті установи і організації, передбачені ч. 1 цієї статті, мають право звернутися із заявою про оренду об`єкта, включеного до Переліку першого типу. У такому разі орендодавець може прийняти рішення не проводити аукціон і виключити об`єкт, щодо якого подана заява, із Переліку першого типу, а також прийняти рішення про включення об`єкта до Переліку другого типу або, якщо таке рішення приймається відповідно до цього Закону іншою уповноваженою особою, - підготувати проект рішення такої особи і передати його на розгляд цієї особи.

Установи і організації, передбачені ч. 2 цієї статті, мають право звернутися із заявою про оренду об`єкта, включеного до Переліку першого типу, і взяти участь в аукціоні на загальних підставах.

Таким чином, вимоги Закону № 157-ІХ передбачають можливість, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені без проведення аукціону, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Подібні за змістом положення містяться в п. 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року№ 483. При цьому за змістом п. 144 цього Порядку після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених ч. 9 ст. 18 зазначеного Закону.

За ч. 1 ст. 24 Закону № 157-ІХ договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його укладено. У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 цього Закону).

Отже, Закон № 157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди, як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, а саме звернутись із заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, а також надати звіт про оцінку майна.

Як висновано Верховним Судом у постанові від 22.03.2023 року у справі №916/2467/21 шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви, орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном.

З іншого боку, орієнтуючись на наявність чи то відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, орендодавець отримує можливість належним чином спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону чи без такого, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання державного майна.

При цьому, покладення саме на орендаря обов`язку з надсилання заяви про продовження договору оренди відповідно до абз. 4 ч. 7 ст. 18 Закону № 157-ІХ (разом зі звітом про оцінку майна та рецензію на цей звіт) до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

В матеріалах господарської справи не містяться докази своєчасного звернення відповідача з відповідною заявою щодо продовження договору оренди № 5/65 від 30.04.2014 у спірний період.

Отже, колегія суддів зазначає, що строк договору оренди закінчився 30.04.2021 включно у зв`язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій), а тому, позивач мав право нараховувати відповідачу орендну плату до дати закінчення договору, тобто, до 30.04.2021 включно.

Як вбачається із розрахунку заборгованості з орендної плати, доданого позивачем до позовної заяви, позивачем нараховано орендну плату за період з 13.08.2021 року по 13.02.2024 року, тобто, вже після закінчення строку договору, що є неприпустимим.

Судова колегія зазначає, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Тому, відображення в тексті договору у даній справі умови щодо можливості після закінчення строку його дії сплачувати орендну плату не відповідають нормам чинного законодавства України.

Виходячи із вищевикладеного, після закінчення строку дії договору стягнення орендної плати є неможливим.

У зв`язку із вищевикладеним колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що позивач мав право нарахувати відповідачу орендну плату до дати закінчення договору, тобто до 30.04.2021 року включно.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не застосував ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

В той же час, суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19).

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

При цьому, фактичні підстави позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правові підстави позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Імперативною нормою частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для застосування до відповідача ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки позовна заява Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» взагалі не містить вимог про стягнення з відповідача саме неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном після припинення дії вищезазначеного договору, а тому доводи апелянта в цій частині не заслуговують на увагу як такі, що є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, при цьому, доводи апеляційної скарги спростовуються обставинами та мотивами, викладеними у постанові суду апеляційної інстанції.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

З огляду на зазначене вище, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі № 916/2284/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі № 916/2284/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.07.2024 року у справі № 916/2284/24 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош