Постанова
від 08.10.2024 по справі 910/5857/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5857/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Скляр Д.Ю.

від відповідача 1: Охріменко Н.М. самопредст.;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: не з`явився;

від відповідача 4: Лиценко З.В. дов.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури інтересах держави

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 (повний текст складено 25.01.2024)

у справі № 910/5857/22 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави

до 1) Київської обласної ради

2) Державного агентства лісових ресурсів України

3) Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай"

про визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради, визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства,

УСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської обласної ради (далі - відповідач 1, Київська облрада), Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач 2, Держлісагентство), Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" (далі - відповідач 3, Лісгосп) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай" (далі - відповідач 4, Товариство), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасування рішення Київської облради від 19.12.2019 №728-32-VII "Про закріплення мисливських угідь за Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай" на території Київської області" (далі - рішення №728);

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 22.10.2020 №2, укладений між Товариством та Держлісагентством (далі - договір № 2);

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 27.10.2020 № 9, укладений між Товариством та Лісгоспом (далі - договір № 9).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення №728 прийняте з порушенням вимог законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню, а укладені на його підставі договори слід визнати недійними, оскільки в порушення норм Закону України "Про мисливське господарство та полювання" на момент прийняття вказаного рішення погодження було надано не всіма власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя. Право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, а відсутність погодження хоча б одного власника чи користувача земельної ділянки виключає надання мисливських угідь в користування. В обґрунтування підстав звернення прокурора із даним позовом він посилався на те, що передача мисливських угідь Товариству усупереч вимог порядку, встановленого чинним законодавством, нівелює правові, економічні та організаційні засади діяльності у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усіх користувачів мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади, інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси, а оскільки орган, який забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства (Держлісагентство) не наділений повноваженнями здійснювати контроль за законністю прийняття рішень органами місцевого самоврядування, а також є стороною оспорюваного договору, тому він залучений в якості співвідповідача.

Київська облрада, заперечуючи проти позову, посилалась на те, що погодження щодо надання у користування мисливських угідь має надаватись відповідною державною адміністрацією та власниками або користувачами земельних ділянок; Держлісагентством на розгляд Київської облради було надано погодження Київської обласної державної адміністрації та погодження землевласників та землекористувачів, а також повний пакет необхідних документів, тому було прийнято рішення про надання Товариству мисливських угідь у користування. Прокурором не обґрунтовано, чим саме порушуються інтереси держави оскаржуваним рішенням та яким чином обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані передані Товариству мисливські угіддя. Прокурором не надано доказів щодо незгоди осіб, чиї права начебто порушені, а також вказані особи у випадку наявності порушеного права та інтересу не позбавлені права звернутися до суду у встановленому законом порядку з відповідним позовом.

Товариство, заперечуючи проти позову, посилалось на те, що прокурором не доведено наявності підстав для самостійного звернення з цим позовом до суду; прокурором не доведено порушення інтересів держави оспорюваним рішенням та спірними договорами; вимоги прокурора зводяться до порушення інтересів конкретних власників та землекористувачів, проте не надано доказів того, що зазначеними ним суб`єкти господарювання позбавлені права самостійно звертатися за захистом своїх прав до суду; прокурор не звертався до Держлісагентства з повідомленням про порушення (на його думку) вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення та укладання відповідних договорів, не звертався з вимогами про усунення порушень чинного законодавства; питання правомірності прийняття Київської облрадою рішення №728 було предметом розгляду у справі №911/1639/21; Товариство отримало погодження від усіх землекористувачів, про яких йому було повідомлено листом управління Держгеокадастру; рішення №728 та договори є законними та чинними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05.09.2023 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд вказав на те, що суди належним чином не встановили усіх власників та користувачів земельних ділянок на яких розміщено такі мисливські угіддя площею 17 315 га з урахування меж мисливських угідь, та чи було отримано від всіх землевласників та землекористувачів погодження до винесення радою спірного рішення відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

При новому розгляді справи:

- Київська облрада подала відзив на позовну заяву, у якому вказала, що нею було дотримано вимоги законодавства при прийнятті рішення №728 і згідно листка погодження, відповідно до додатку, наявні погодження з власниками земель Білоцерківського та Сквирівського районів, про що стоїть відмітка про погодження; прокурором не надано жодного доказу на підтвердження того, що саме особи, на які прокурор посилається у позові (Білоцерківський національний аграрний університет, ТОВ "Шамраївське", ТОВ "Акватрест", ТОВ "Мостехагро", ФГ "Ященко А.М.", ТОВ "Агрофірма "Нива", ТОВ "Дельфін", Фурсівська сільська рада) є власниками або користувачами земельних ділянок, що увійшли до складу мисливських угідь, наданих Товариству; прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

- прокурор подав відповідь на вказаний відзив, у якому заперечив проти доводів Київської облради, посилаючись на те, що на момент прийняття рішення №728 були відсутні погодження найбільших землевласників та землекористувачів, на яких знаходяться мисливські угіддя, які отримано у користування Товариством, що підтверджується наданими прокурором листами; відсутність погодження хоча б одного власника чи землекористувача виключає можливість надання мисливських угідь в користування; прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді за даним позовом, оскільки суб`єкт владних повноважень (Держлісагентство) визначено співвідповідачем не лише внаслідок нездійснення ним належного захисту інтересів держави, а й через безпосереднє завдання шкоди інтересам держави, яке виразилось у внесенні подання із оформленими з грубим порушенням вимог законодавства документами та підписанням оскаржуваного договору; інтерес держав полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів держави, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси. Також надав Інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

- Товариство подало відзив на позовну заяву, якому вказало на відсутність підстав для самостійного звернення прокурора в інтересах держави з цим позовом до суду; правомірність прийняття Київською облрадою рішення №728; недоведеність порушень прав зазначених прокурором осіб, оскільки вони до Товариства не звертались з вимогами про усунення порушення їх прав; неможливо встановити, чи накладаються межі земельних ділянок власників або користувачів на землі мисливських угідь Товариства.

- прокурор подав відповідь на вказаний відзив, у якому заперечив проти доводів Товариства, посилаючись на доведеність ним підстав представництва інтересів держави в суді та на неправомірність рішення №728 і укладених на його виконання договорів.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 12 січня 2024 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального права та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки на момент прийняття рішення №728 були відсутні погодження відсутні погодження найбільших землевласників та землекористувачів, на яких знаходяться мисливські угіддя, які отримано у користування Товариством, а саме - Білоцерківського національного аграрного університету, ТОВ "Шамраївське", ТОВ "Акватрест", ТОВ "Мостехагро", ФГ "Ященко А.М.", ТОВ "Агрофірма "Нива", ТОВ "Дельфін", що підтверджується їх листами і згідно інформації Фурсівської сільської ради та Скрирської міської ади ними не приймались рішення про погодження передачі Товариству земельних ділянок комунальної власності для ведення мисливського господарства; відповідно до графічних матеріалів ТОВ "Геоматичні рішення" більшість позначених на них земельних ділянок знаходиться всередині території мисливських угідь, а відсутність визначення в натурі мисливських угідь не перешкоджають встановленню їх меж на підставі інших джерел; відсутність погодження хоча б одного власника чи землекористувача виключає можливість надання мисливських угідь в користування; судом не виконано вказівки Верховного Суду щодо встановлення усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких розміщено мисливські угіддя; прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді за даним позовом, оскільки суб`єкт владних повноважень (Держлісагентство) визначено співвідповідачем не лише внаслідок нездійснення ним належного захисту інтересів держави, а й через безпосереднє завдання шкоди інтересам держави, яке виразилось у внесенні подання із оформленими з грубим порушенням вимог законодавства документами та підписанням оскаржуваних договору; передача мисливських угідь Товариству усупереч вимог порядку, встановленого чинним законодавством, нівелює правові, економічні та організаційні засади діяльності у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усіх користувачів мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади, інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти їх задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що рішення №278 було внесене Київською облрадою у відповідності до вимог законодавства України; листом Держгеокадастру у Київській області було надано інформацію щодо власників (землекористувчів) земельних ділянок і відповідно до наданого списку було зроблено листок-погодження мисливської дільниці, в якому містяться відмітки про погодження всіх власників (землекористувачів); довідка ТОВ "Геоматичні рішення" не є належним доказом, оскільки зроблена не на підставі точної план-схими меж, а на підставі наданого прокурором плану типів мисливських угідь і біотехнічних заходів мисливського господарства, який містив лише приблизне графічне зображення мисливських угідь; надані прокурором інформаційні довідки не підтверджують знаходження земельних ділянок саме в межах мисливських угідь; при новому розгляді справи суд встановив всі обставини справи та виконав вказівки Верховного Суду; прокурором не надано доказів щодо незгоди осіб, чиї права начебто порушені, щодо передачі угідь у користування Товариству; прокурором не доведено порушення інтересів держави, а вимоги зводяться до порушення спірним рішенням інтересів конкретних суб`єктів господарювання, які мають право самостійно звернутись за захистом своїх прав до суду (у випадку їх порушення).

Відповідач 4 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти їх задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що відсутні підстави для самостійного звернення прокурора в інтересах держави з позовом до суду; вимоги зводяться до порушення спірним рішенням інтересів конкретних суб`єктів господарювання, які мають право самостійно звернутись за захистом своїх прав до суду (у випадку їх порушення); прокурор не звертався до спеціально уповноважених органів, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питання надання у користування мисливських угідь; Товариством було отримано та надано на розгляд сесії погодження всіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя; на підставі кадастрової карти неможливо встановити, чи накладаються межі земельних ділянок вказаних прокурором осіб на землі мисливських угідь, а відповіді цих осіб та інформаційні довідки також не підтверджують факт накладання.

Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів сторін.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів 2 і 3.

Прокурор (апелянт) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Представники відповідачів 1 і 4 у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 29.01.2019 ТОВ "Господарство "Зелений гай" подало до Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства заяву від 14.12.2018 вих.№8 про погодження у користування на 49 років мисливських угідь на території Білоцерківського та Сквирського районів загальною площею 21181 га. Додатками до вказаної заяви зазначені: 1. Рішення Білоцерківської та Сквирської районних державних адміністрацій; 2. Рішення Білоцерківської та Сквирської районних рад; 3. Відомість розподілу земель по сільських радах Білоцерківського району; 4. Відомість розподілу земель по сільських радах Сквирського району; 5. Листок погодження з власниками земель Білоцерківського району. 6. Листок погодження з власниками земель Сквирського району; 7. Опис меж мисливських угідь ТОВ "Господарство "Зелений гай".

Так, відповідно до додатку до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство підготувало листки-погодження та отримало відповідні погодження: по Білоцерківському району (загальна площа мисливської дільниці 18188 га) - від ДП "Білоцерківське лісового господарства", від ТОВ "А/ф "Дім", від Дроздівецької сільської ради, від ТДВ "Терезіне", від Вільнотарасівської сільської ради, від Фурсівської сільської ради, від ПСП АФ "Світанок", від ПОП "Раставиця", від Трушківської сільської ради, від ТОВ "Білагротех", від ТОВ "СВК ім.Щорса", від Яблунівської сільської ради, від ТОВ АФ "Матюші", від Матюшівської сільської ради; по Сквирському району (загальна площа мисливської дільниці 2993 га) - від СП "Інтерагро-Сквира", від ТДВ "Шамраївський цукровий завод".

07.06.2019 Державне агентство лісових ресурсів України подало до Київської обласної ради подання від 06.06.2019 вих. №03-11/4488-19, у якому, враховуючи клопотання Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, погодження Київської обласної державної адміністрації від 22.05.2019 №11-13/3481/01/28-2019, погодження землевласників, землекористувачів, направило на розгляд Київської обласної ради матеріали про надання ТОВ "Господарство "Зелений гай" у користування мисливських угідь, загальною площею 17315 га, розташованих на території Білоцерківського та Сквирського районів Київської області, на строк не менш як на 15 років.

19.12.2019 Київською обласною радою прийнято рішення №728-32-VII "Про закріплення мисливських угідь за ТОВ "Господарство "Зелений гай" на території Київської області", згідно з яким ТОВ "Господарство "Зелений гай" надано у користування мисливські угіддя у Білоцерківському та Сквирському районах Київської області площею 17 315 га строком на 49 років у межах згідно з додатком до цього рішення (далі - спірне рішення).

Згідно додатку до вказаного рішення, Товариству надано мисливські угіддя у межах Білоцерківського та Сквирського районах:

- з півночі: з с. Дрозди по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м.Фастів - м. Біла Церква;

- зі сходу: далі по дорозі м. Фастів - м. Біла Церква, далі по окружній дорозі, по приміських межах до р. Рось, далі вверх проти течії р. Рось до межі між польовими угіддями с. Городище і польовими угіддями с. Яблунівка;

- з півдня: по межі між польовими угіддями с. Городище і польовими угіддями с. Яблунівка, далі по межі між польовими угіддями с. Трушки і польовими угіддями с. Яблунівка, далі по межі з лісовими масивами урочища "Пожарна" Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" і польовими угіддями с. Яблунівка і по межі Сквирського району до с. Тарасівка;

- з заходу: від с. Тарасівка по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м. Сквира - м. Біла Церква, далі по цій дорозі через с. Шамраївка до с. Пищики, далі від с. Пищики до р. Кам`янка, далі вверх проти течії р. Кам`янка до с. Дрозди та лісового урочища "Макіївська дача".

На виконання рішення Київської обласної ради від 19.12.2019 № 728-32-VІІ "Про закріплення мисливських угідь за ТОВ "Господарство "Зелений гай" на території Київської області", 22.10.2020 між Державним агентством лісових ресурсів України (центральний орган) та ТОВ "Господарство "Зелений гай" (користувач) було укладено договір про умови ведення мисливського господарства №2, яким врегульовано відносини між центральним органом та користувачем щодо умов ведення мисливського господарства та полювання.

Також, 27.10.2020 між ТОВ "Господарство "Зелений гай" (користувач мисливських угідь) та Державним підприємством "Білоцерківське лісове господарство" (постійний землекористувач) укладено договір №9, відповідно до умов якого користувач мисливських угідь зобов`язувався відповідно до ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" вносити постійному землекористувачу плату за користування мисливськими угіддями, які знаходяться на земельних ділянках, що передані у користування постійному землекористувачу в порядку, строки та розмірах, визначені цим договором.

За доводами прокурора, прийняттю рішення Київської обласної ради №728-32-VІІ від 19.12.2019 передував розгляд даного питання на постійній комісії Київської обласної ради з питань агропромислового комплексу та земельних відносин, про що останньою складено відповідні висновки та рекомендації від 25.10.2019, що є Додатком до протоколу №1 від 25.10.2019.

Пунктом 1 Висновків і рекомендацій вирішено погодити подання про закріплення мисливських угідь за ТОВ "Господарство "Зелений гай" на території Білоцерківського та Сквирського районів Київської області загальною площею 17 315 га за умови доопрацювання пакету документів в частині надання товариством погоджень власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя (уточнення опису меж на території Сквирського району).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що в порушення вимог ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", на момент прийняття обласною радою оскаржуваного рішення, погодження на ведення Товариству мисливського господарства в межах мисливських угідь, що надаються у користування, було надано не всіма власниками та користувачами земельних ділянок.

Згідно з планом типів мисливських угідь і біотехнічних мисливського господарства Товариства, наданого Лісгоспом разом із інформацією від 19.11.2021 № 886, надані в користування Товариству мисливські угіддя знаходяться на землях, що розташовані на території Дроздівської, Пилипчанської, Яблунівської, Макіївської, Тарасівської, Шамраївської сільських рад та Фурсівської сільської територіальної громади.

У свою чергу, згідно з листом від 13.02.2022 № 0112/14 Білоцерківського національного аграрного університету, який є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:05:013:0002 площею 181,3493 га в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області для дослідних та навчальних цілей погодження на використання даної земельної ділянки для ведення мисливського господарства адміністрацією університету не надавалось.

Згідно з листом від 30.12.2021 №497 ТОВ "Шамраївське", який є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3224088200:02:002:00001 площею 30,5535 га на території Сквирської ОТГ в межах с. Шамраївка для розміщення та обслуговування гранітного кар`єру, ТОВ "Господарство "Зелений гай" не зверталося до підприємства про погодження надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства, відповідне погодження не надавалося.

Відповідно до листа ТОВ "Акватрест", яке є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3220488301:02:004:0025 площею 25,92 га на території Фурсівської об`єднаної територіальної громади для рибогосподарських потреб, риборозведення, звернень від ТОВ "Господарство "Зелений гай" про погодження надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства на адресу товариства не надходило, відповідне погодження підприємством не надавалося.

Згідно з листом від 14.01.2022 № 1/1 ТОВ "Мостехагро", яке є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:01:018:0059 площею 13,1301 га на території Білоцерківської об`єднаної територіальної громади для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, погодження на використання даної земельної ділянки підприємством не надавалося.

Листом від 18.01.2022 № 1 Фермерського господарства "Ященко А.М.", яке є користувачем земельних ділянок з кадастровими 3224085600:04:010:0011 3224085600:07:004:0017, 3224085600:07:027:0020 загальною площею близько 20 га на території Фурсівської об`єднаної територіальної громади для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, документи щодо даних погодження на використання земельних ділянок для ведення мисливського господарства не надавались.

ТОВ Агрофірма "Нива" листом повідомило, що не надавало погодження на використання ТОВ " Господарство "Зелений гай" для ведення мисливського господарства земельних ділянок 3224085600:04:006:0014, кадастровими номерами 3224085600:04:009:0023, 3224085600:07:024:0004, 3224085600:04:004:0002, що знаходяться у користуванні вказаного товариства.

Відповідно до листа від 31.01.2022 №б/н інформації ТОВ "Дельфін", останнім не надавалося погодження на використання земельної ділянки з кадастровим номером 3224085600:04:010:0008 для ведення мисливського господарства, звернень з цього приводу не отримувало та категорично заперечує проти такого використання.

Листом від 19.01.2022 №63/02-14 Фурсівська сільська рада повідомила, що не приймалось рішення про погодження на використання ТОВ "Господарство "Зелений гай" земельних ділянок комунальної форми власності.

Як вбачається з листа від 17.01.2022 №132 Сквирської міської ради, інформація про надання у 2019 році Шамраївською сільською радою погодження на використання ТОВ "Господарство "Зелений гай" земельних ділянок комунальної власності, розташованих на території вказаної сільської ради для ведення мисливського господарства у Сквирській міській раді відсутня.

У зв`язку із викладеним, прокурор звернувся до суду із даним позовом та просив визнати незаконним та скасування рішення Київської облради від 19.12.2019 №728-32-VII, визнати недійсним договір від 22.10.2020 №2, укладений між Товариством та Держлісагентством, визнати недійсним договір від 27.10.2020 №9, укладений між Товариством та Лісгоспом.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що рішення Київської облради прийняте з порушенням вимоги ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки дане рішення прийнято за відсутності відповідних погоджень зазначених вище 8 власників та користувачів земельних ділянок, а оскільки договори №2 та №9 укладено на виконання незаконного рішення №728, відповідно такі договори суперечить вимогам законодавства та підлягають визнанню недійсними.

Заперечуючи проти позову, Київська облрада та Товариство посилались на дотриманні вимог чинного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення та укладенні спірних договорів, отримання згоди всіх власників земельних ділянок або землекористувачів, а також на відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даній справі.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на те, що суди належним чином не встановили усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких розміщено такі мисливські угіддя площею 17 315 га з урахування меж мисливських угідь, та чи було отримано від всіх землевласників та землекористувачів погодження до винесення радою спірного рішення відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Верховний Суд зазначив, що господарські суди належним чином не перевірили, чи є наведенні прокурором в позовній заяві особи власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розміщено відповідні мисливські угіддя. А апеляційний господарський суд вдався лише до оцінки листів, довідок цих осіб на предмет їх відповідності вимогам Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. ДСТУ 4163-2020", чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України.

Суди фактично дійшли висновку про отримання Товариством погодження власників та користувачів земельних ділянок (при цьому у текстах своїх рішень не зазначають про погодження саме усіма власниками та користувачами земельних ділянок) лише з оцінки документів, на підставі яких Товариство зверталося до відповідних державних органів для надання йому мисливських угідь для ведення мисливського господарства та подання Держлісагентства (яке також не містить відомостей хто є власниками та користувачами відповідних земельних ділянок та, що усі вони надали відповідні погодження), а не на підставі оцінки документів, якими було б оформлено погодження власниками та користувачами земельних ділянок (усіма) надання Товариству мисливських угідь.

Верховний Суд також зазначив, що необізнаність про землевласників та землекористувачів, яких визначає прокурор у позовній заяві (керувалося інформацією Головного управління Держгеокадастру в Київській області з цього питання, в яких ці особи відсутні), не звільняє зацікавлених осіб від обов`язку дотримуватися порядку, встановленого чинним законодавством, серед іншого, ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", за наявності дотримання якого лише можлива передача особі мисливських угідь.

Тому, при новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів з`ясувати, чи було отримано погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, площею 17 315 га, які Товариство отримало у користування для ведення мисливського господарства за спірним рішення ради, і за наслідками визначення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (ст. ст. 76-79 ГПК України), відповідно до вимог закону, який регулює спірні правовідносини, вирішити спір та ухвалити судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

За наслідком нового розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки прокурором не доведено наявності правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення №728 та для визнання недійсним договорів №2 і №9, а також не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави у даній справі.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

При цьому, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об`єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, законами України "Про тваринний світ", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про мисливське господарство та полювання" та іншими нормативно-правовими актами.

До об`єктів тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ", відносяться, в тому числі, дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі (стаття 3 Закону України "Про тваринний світ").

Статтею 4 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення

Згідно частин 2-4 статті 5 Закону України "Про тваринний світ" об`єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника об`єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Кожний громадянин має право користуватися об`єктами тваринного світу - об`єктами права власності Українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України

Статтею 13 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, що до повноважень уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема, подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів, та організація роботи щодо укладення відповідно до закону з користувачами мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів договорів про умови здійснення діяльності щодо охорони, використання і відтворення тваринного світу, здійснення контролю за виконанням цих договорів.

Згідно статті 14 Закону України "Про тваринний світ" до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить погодження в установленому порядку питань, що стосуються надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів

Стаття 17 зазначеного Закону визначає умови спеціального використання об`єктів тваринного світу. Так до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об`єкти тваринного світу.

Мисливство є одним з видів використання об`єктів тваринного світу, який може здійснюватися за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 20 Закону України "Про тваринний світ").

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання урегульовано Законом України "Про мисливське господарство та полювання", який забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Так, згідно частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

За змістом статей 6, 61 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" подання документів з питань надання у користування мисливських угідь належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання.

Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), згідно Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. №521, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Основними завданнями Держлісагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; 2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 3 Положення).

Відповідно до пункту 4 Положення Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, у тому числі, здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний кадастр мисливських тварин, що перебувають на території України; здійснює державний контроль за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання; організовує роботу з укладення з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства та здійснює контроль за їх виконанням; веде державний облік чисельності і добування мисливських тварин; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення.

Відповідно до пункту 1, підпункту 4.1 пункту 4 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134, яке було чинне на час спірних правовідносин, обласні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються Держлісагентству України та є його територіальними органами та відповідно до покладених на них завдань забезпечують, зокрема подання Держлісагентству України документів з питань надання у користування мисливських угідь.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вказаних приписів чинного законодавства Київське обласне та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства подало до Держлісагентства клопотання від 22.05.2019 №11-13/3481/01/28-2019 щодо надання Товариству у користування мисливських угідь, загальною площею 17315 га, розташованих на території Білоцерківського та Сквирського районів Київської області, а Держлісагентство, у свою чергу, 07.06.2019 подало до Київської облради відповідне подання від 06.06.2019 вих. №03-11/4488-19.

Відповідно до визначення, що міститься у частини 1 статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Порядок надання у користування мисливських угідь визначено положеннями статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", якими встановлено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Отже, відповідно до змісту статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" умовою для можливості передання мисливських угідь для ведення мисливського господарства є погодження усіх власників або користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

У цьому випадку, першочерговим є визначення меж мисливських угідь задля встановлення власників або користувачів земельних ділянок, на яких розміщено такі мисливські угіддя. Саме за відсутності чіткого встановлення таких меж, неможливо визначити, чи було отримано всі погодження власників і користувачів земельних ділянок.

Разом з тим, норми статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не визначають форми погодження надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства, не встановлюють вимог щодо обов`язкового дотримання такої форми (зокрема у вигляді рішень сесій органів місцевого самоврядування) та, відповідно, не встановлюють наслідки недотримання форми погодження.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №910/4019/17 та від 14.01.2020 у справі №910/21672/16.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 зазначено, що мисливські угіддя і земельна ділянка є різними об`єктами користування, проте водночас мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці, у зв`язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов`язані. Таким чином, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже, мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства. Враховуючи викладене, порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини, зокрема щодо укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливського угіддя.

Київською обласною радою з метою встановлення єдиного механізму прийняття обласною радою рішень про надання у користування мисливських угідь та припинення права їх користування було прийнято рішення від 27 квітня 2018 року №435-21- VII "Про затвердження Порядку надання у користування мисливських угідь та припинення права користування ними" (далі - Порядок) який визначає пріоритети, які враховуються обласною радою при прийнятті відповідних рішень та визначає порядок розв`язання спірних питань, що виникають при розгляді питань щодо надання у користування мисливських угідь, а також врахування інтересів землевласників та користувачів на території мисливських угідь.

Порядок надання у користування мисливських угідь та припинення права користування ними розроблений відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Законів України "Про мисливське господарство та полювання", "Про тваринний світ", "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Порядку, Київська облрада приймає рішення щодо надання у користування мисливських угідь на підставі подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Київською обласною державною адміністрацією, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Згідно з пп. 2.4 п. 2 Порядку, для розгляду Київською обласною радою питання про надання у користування мисливських угідь до виконавчого апарату Київської обласної ради подаються такі документи:

1. Подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

2. Погодження Київської обласної державної адміністрації.

3. Погодження власників і землекористувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя (погодження у вигляді списку або лист від юридичної особи).

4. Копії запитів до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, або його територіальних органів, та відповідей на вказані запити стосовно землевласників та землекористувачів, що знаходяться в межах мисливських угідь, із зазначенням кадастрових номерів.

5. Копії установчих документів (статут (положення)).

6. Рішення сільської (селищної) ради про погодження надання мисливських угідь із зазначенням площі, на території якої знаходяться мисливські угіддя (у випадку, якщо сільська (селищна) рада є власником або користувачем земельних ділянок).

7. Карта-схема з нанесеними межами мисливських угідь, які пропонується надати у користування.

8. План розвитку мисливського господарства.

9. Відмова попереднього користувача мисливських угідь (у разі надання мисливських угідь новому користувачу).

Відповідно до пп.2.6 п.2 Порядку, погодження власників і землекористувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя, надаються у формі списку з підписами власників або користувачів земельних ділянок, листа від юридичної особи.

Погодження власників і землекористувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя має містити такі реквізити:

- прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи або повне найменування юридичної особи, що надає погодження;

- площу земель, що перебувають у власності або користуванні, на яких створюється мисливське господарство;

- повне найменування користувача мисливських угідь, якому погоджується надання мисливських угідь;

- дата надання погодження.

Список з підписами власників або користувачів земельних ділянок має бути засвідчений сільським, селищним, міським головою або інженером землевпорядником.

Саме на органи Держлісагентства покладено обов`язок організовувати ведення мисливського господарства, в тому числі оформлення всіх супутніх документів для винесення на розгляд Київської обласної ради питання про надання мисливських угідь у користування.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Держлісагентством на розгляд Київської облради було надано подання від 06 червня 2019 року №03-11/4488-19 (вх. КОР від 07 червня 2019 року №05-01-15/1676-01) щодо надання Товариству у користування мисливських угідь, загальною площею 17315 га, розташованих на території Білоцерківського та Сквирського районів Київської області, на строк не менш як на 15 років.

До вказаного подання було надано погодження Київської обласної державної адміністрації від 22 травня 2019 року №11-13/3481/01/28-2019 та погодження землевласників та землекористувачів.

Також в пакеті документів, згідно пп. 2.4 п.2 Порядку, містяться лист Держгеокадастру №416/121-18 від 06.12.2018, яким останній надав інформацію щодо власників (землекористувачів) земельних ділянок на території Білоцерківського районів згідно Додатку.

Зокрема, у матеріалах справи наявні копії листків-погоджень мисливської дільниці ТОВ "Господарство "Зелений гай": по Білоцерківському району (загальна площа мисливської дільниці 18188 га) - від ДП "Білоцерківське лісового господарства", від ТОВ "А/ф "Дім", від Дроздівецької сільської ради, від ТДВ "Терезіне", від Вільнотарасівської сільської ради, від Фурсівської сільської ради, від ПСП АФ "Світанок", від ПОП "Раставиця", від Трушківської сільської ради, від ТОВ "Білагротех", від ТОВ "СВК ім.Щорса", від Яблунівської сільської ради, від ТОВ АФ "Матюші", від Матюшівської сільської ради; по Сквирському району (загальна площа мисливської дільниці 2993 га) - від СП "Інтерагро-Сквира", від ТДВ "Шамраївський цукровий завод".

На вказаних листках-погодженнях містяться відмітки про погодження всіх власників або землекористувачів земель Білоцерківського та Сквирського районів.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, подання Держлісагентства містило повний пакет документів, в тому числі і погоджень, необхідних для надання мисливських угідь у користування Товариству.

Щодо неврахування при прийнятті рішення №728 Київською облрадою висновку постійної комісії Київської облради з питань агропромислового комплексу та земельних відносин, Київська облрада у відзиві на позов зазначала, що Рішенням Київської обласної ради "Про закріплення мисливських угідь за Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай" на території Київської області" та згідно додатку до рішення №728 опис меж мисливських угідь ТОВ "Господарство "Зелений гай" включають Білоцерківський та Сквирський райони, а саме:

- з півночі: від с. Дрозди по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м. Фастів - м. Біла Церква;

Згідно копій листка погодження, відповідно до Додатку, наявні погодження з усіма власниками земель Білоцерківського та Сквирського районів, про що стоять відмітки про погодження.

Товариство, заперечуючи проти позовних вимог, також вказало, що на виконання висновку постійної комісії Київської обласної ради з питань агропромислового комплексу та земельних відносин, Товариством було вжито необхідних дій, спрямованих на доопрацювання пакету документів. Належним чином підготований пакет документів було надано Київській обласній раді для винесення питання про закріплення мисливських угідь за Товариством на розгляд сесії обласної ради.

Так, серед зазначених документів Товариством було надано відповідь Головного управління Держгеокадастру у Київській області за вих. № 416/121-18 від 06.12.2018 року з додатками, у якій міститься вичерпна інформація щодо власників (землекористувачів) земельних ділянок на вказаній території. Товариством було отримано та надано на розгляд сесії погодження усіх без виключення власників або користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя, інформація про яких міститься у відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Товариством було надано до матеріалів справи докази отримання ним усіх необхідних погоджень, а саме: Київською обласною державною адміністрацією, Сквирською районною державною адміністрацією та землекористувачами, на підставі яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, було внесено відповідне подання до Київської облради.

За встановлених обставин, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що з метою визначення вичерпного кола власників та землекористувачів земельних ділянок, які можуть увійти до складу мисливських угідь, Товариству необхідно було звертатись до управління Держгеокадастру - органу, який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Система Державного земельного кадастру містить дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, розподіл між власниками та користувачами, а також дає можливість оперативно отримувати необхідну інформацію про земельні ділянки на всій території України; і в подальшому керуватись саме відомостями, отриманими від управління Держгеокадастру.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у матеріалах справи наявні належні докази отримання Товариством усіх необхідних погоджень від власників або користувачів земельних ділянок, на підставі яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, було внесено відповідне подання до Київської облради.

Таким чином, твердження прокурора про те, що надання у користування мисливських угідь не було погоджено з власниками та користувачами земельних ділянок обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки прокурором не надано доказів в підтвердження зазначеного.

Так, Товариство вказувало на те, що відповідно до Закону України "Про землеустрій" суб`єктами землеустрою є землевласники та землекористувачі. Землеустрій полягає у сукупності соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Водночас, чинним законодавством не передбачено при наданні мисливських угідь у користування розроблення технічної документації та здійснення землевпорядкування території, не визначаються конкретні і точні межі мисливських угідь в розумінні землевпорядкування. Користувач мисливських угідь не є землекористувачем, у зв`язку з чим при наданні таких мисливських угідь у користування не розробляються текстові і графічні матеріали. За таких обставин, встановити, чи накладаються межі земельних ділянок власників або користувачів, вказаних прокурором, на землі мисливських угідь Товариства, на підставі довідки ТОВ "Геоматичні рішення", є неможливим, оскільки за основу для своєї роботи ТОВ "Геоматичні рішення" було взято не точну план-схему меж, яка була б виготовлена в процесі землевпорядкування території, на якій би було відображено, які юридичні особи, в якому обсязі та на якій правовій підставі володіють чи користуються земельними ділянками, а було взято наданий прокурором план типів мисливських угідь і біотехнічних заходів мисливського господарства Товариства, який містив лише приблизне графічне зображення мисливських угідь без зазначення точних меж та координат.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, встановити, чи накладаються межі земельних ділянок власників або користувачів, вказаних прокурором, на землі мисливських угідь Товариства на підставі кадастрової карти не вбачається можливим.

Прокурором, крім довідки ТОВ "Геоматичні рішення" та листів юридичних осіб - Білоцерківського національного аграрного університету, ТОВ "Шамраївське", ТОВ "Акватрест", ТОВ "Мостехагро", ФГ "Ященко А.М.", ТОВ Агрофірма "Нива", ТОВ "Дельфін" і Фурсівської сільської ради, в якості додаткового доказу на підтвердження того, що ці юридичні особи є власниками та користувачами земельних ділянок в межах спірних мисливських угідь, при новому розгляді справи було надано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідачі не погодились з тим, що відповіді вищеназваних юридичних осіб та інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, беззаперечно підтверджують позицію прокурора, викладену у позовній заяві. Товариство зазначило, і з цим обґрунтовано погодився суд першої інстанції, що з наданих прокурором інформаційних довідок можливо встановити права перелічених прокурором осіб на відповідні земельні ділянки на момент прийняття Київською облрадою оспорюваного рішення, але, водночас, які б відомості не містились в цих інформаційних довідках, в них відсутня інформація про те, що ці земельні ділянки знаходяться саме в межах мисливських угідь, переданих у користування Товариству оспорюваним рішенням.

Товариство також стверджує, що ТОВ "Акватрест" своїм листом б/н і б/д повідомило, що не заперечує проти використання земельної ділянки, яка є у його власності, для ведення мисливського господарства Товариством. Так само ТОВ "Мостехагро" не заперечує проти користування земельною ділянкою для ведення мисливського господарства, що підтверджується листом від 30.08.2022 р. за вих. № 08/02, крім того, у своєму листі ТОВ "Мостехагро" зазначає, що не має ніяких претензій до Товариства. Стосовно наявності погодження Фурсівської сільської ради Товариство наголосило, що таке погодження було отримане, але зважаючи на норми статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", яка не визначає форми погодження надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства, не встановлює вимог щодо обов`язкового дотримання такої форми (зокрема у вигляді рішень сесій органів місцевого самоврядування) та, відповідно, не встановлює наслідків недотримання форми погодження, погодження надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства Товариству було надано Фурсівською сільською радою шляхом підписання та скріплення печаткою листка-погодження.

Окрім цього, Київська облрада та Товариство у своїх відзивах на позовну заяву вказували на відсутність у прокурора права звертатись до суду з цією позовною заявою.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3,4 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Інтереси держави закріплюються ж нормами Основного Закону, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основу перших покладено потребу в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосудця, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон У країни "Про прокуратуру".

За змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, місцевими державними адміністраціями, іншими державними органами відповідно до законодавства.

Положенням про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 22.06.2021 №370 передбачено, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, та завданням Управління є реалізація повноважень Держлісагентства на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства.

Відповідно до п. 4.2 цього Положення передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання.

Водночас, згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Пунктом 4 цього Положення передбачено, що Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства; а також звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування. їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів. що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Отже, з наведених положень вбачається, що спеціально уповноваженими органами, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питань надання у користування мисливських угідь є Державне агентство лісових ресурсів України в особі його територіальних органів та Державна екологічна інспекція України у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Заступником керівника Київської обласної прокуратури в позовній заяві взагалі не обґрунтовано, чим саме порушуються інтереси держави оскаржуваним рішенням Київської облради та яким чином обмежено право користування, володіння та розпорядження власників або користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні Товариства.

Також не надано належних доказів на підтвердження бездіяльності відповідних органів чи неналежність здійсненого ними захисту, що зумовило настання обставин, за яких прокурор може звернутись із даним позовом до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Доводи прокурора про порушення інтересів держави шляхом обмеження спірним рішенням Київської облради та договором права користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні Товариства, а також позбавлення Українського народу або конкретної територіальної громади правомочностей власника вказаних земель також не можуть братись судом до уваги, оскільки: - прокурором в порушення вимог статті 53 ГПК України не було зазначено конкретного державного органу, уповноваженого представляти інтереси Українського народу в спірних правовідносинах, а також не доведено відсутності такого органу, а посилаючись на позбавлення конкретної територіальної громади правомочностей власника вказаних земель, прокурором у якості позивача не було визначено жодного з органів місцевого самоврядування, уповноважених представляти інтереси відповідної територіальної громади.

Отже, прокурором не було у встановленому законом порядку доведено порушення інтересів держави оскаржуваним рішенням Київської облради, водночас вимоги прокурора зводяться, зокрема, до порушення спірним рішенням інтересів конкретних власників та землекористувачів земельних ділянок, тобто окремо взятих суб`єктів: Білоцерківський національний аграрний університет, ТОВ "Шамраївське", ТОВ "Акватрест", ТОВ "Мостехагро", ФГ "Ященко А.М.", ТОВ "Агрофірма "Нива", ТОВ "Дельфін", Фурсівська сільська рада, при цьому прокурор не надав доказів того, що ці суб`єкти господарювання позбавлені права самостійно звертатись за захистом своїх порушених прав до суду (у випадку їх порушення).

Крім того, прокурор, як до подання позовної заяви в інтересах держави, так і після цього навіть не звертався до спеціально уповноважених органів, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питань надання у користування мисливських угідь з листами, повідомленнями про порушеннями (на його думку) вимог законодавства під час прийняття Київської облрадою оскаржуваного рішення та укладення на виконання оскаржуваного рішення відповідних договорів, не звертався з вимогами про усунення порушень чинного законодавства, що підтверджується відсутністю копій відповідних звернень та вимог серед додатків до позовної заяви.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства та оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором незаконності рішення Київської обласної ради від 19.12.2019 № 728-32-VІІ "Про закріплення мисливських угідь за Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай" на території Київської області", а тому позовна вимога про визнання його незаконним і скасування не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсними договору №2 про умови ведення мисливського господарства від 22.10.2020 та договору № 9 про умови ведення мисливського господарства від 27.10.2020, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, прокурором (позивачем) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Частинами 3, 4 статті 21 Закону України "Про мисливські угіддя та полювання" визначено, що умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Договір про умови ведення мисливського господарства від 22.10.2020 №2, укладений між Товариством та Держлісагентством, що відповідає положенням зазначеної статті Закону.

Відповідно частини 6 статті 21 Закону України "Про мисливські угіддя та полювання" відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Викладене свідчить, що предметом регулювання даної норми є встановлення, яким шляхом визначається порядок використання саме земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, між власниками або користувачами земельних ділянок та вже існуючими користувачами мисливських угідь, які вже отримали таке право користування мисливськими угіддями в установленому порядку.

Таким чином, саме між вищевказаними особами, тобто, між власниками або користувачами земельних ділянок та вже існуючими користувачами мисливських угідь в добровільному або судовому порядку мають вирішуватися питання використання земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя

Договір про умови ведення мисливського господарства від 27.10.2020 № 9, укладений між Товариством, як користувачем мисливських угідь, та Лісгоспом, як користувачем земельної ділянки, що відповідає положенням зазначеної норм.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що єдиною підставою для визнання недійсними вказаних договорів прокурор зазначив те, що вони укладені на виконання незаконного рішення Київської облради №728, однак при розгляді даної справи судом першої інстанції не встановлено підстав для визнання вказаного рішення незаконним, а тому позовні вимоги про визнання недійсними укладених на його виконання договорів, також не підлягають задоволенню.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції виконав вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 січня 2024 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.10.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	08.10.2024
Оприлюднено	16.10.2024
Номер документу	122300583
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань спонукання виконати або припинити певні дії

Мельник В.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 08.10.2024 по справі 910/5857/22ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/5857/22

Постанова від 08.10.2024

Постанова
від 08.10.2024 по справі 910/5857/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД