СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 905/1263/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.;
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу (вх.№1852Д/2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» на рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2024 у справі №905/1263/21 (повний текст рішення складено та підписано 08.07.2024 суддею Устимовою А.М. у приміщенні Господарського суду Донецької області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть», м.Краматорськ, Донецька обл.,
до 1. Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», м.Київ,
2.Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що діє в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області,
про заборону набуття права власності на предмет іпотеки та вчинення певних дій,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» (далі - ТОВ «ВФ «Донремпуть», іпотекодавець) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», іпотекодежатель), Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, що діє в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області (далі - Відділ примусового виконання рішень), у якому просило:
- заборонити ПАТ «Ощадбанк» набуття права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, 2, на термін дії Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»;
- заборонити Відділу примусового виконання рішень проводити будь-які дії щодо реалізації набуття АТ «Ощадбанк» права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, 2, на термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Позов обґрунтований тим, що позивачу на праві власності належить нерухоме майно (предмет іпотеки), яке знаходиться на території проведення антитерористичної операції, і на таке майно поширюються заходи, передбачені статтею 9 Закону України від 02.09.2014 №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», у частині зупинення дії відповідних законодавчих норм, якими урегульовано питання реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки, тому вчинення відповідачами дій з реалізації предмета іпотеки є неправомірними та порушують право власності позивача.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 у справі №905/1263/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023, позов задоволено. Заборонено ПАТ «Ощадбанк» набуття права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, 2, на термін дії Закону України від 02.09.2014 №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»; заборонено Відділу примусового виконання рішень проводити будь-які дії щодо реалізації набуття АТ «Ощадбанк» права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул. Сакко і Ванцетті, 2, на термін дії Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.06.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 у справі №905/1263/21 скасовано. Справу №905/1263/21 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 у справі №905/1263/21 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди залишили поза увагою, що захисту підлягає саме наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду, а відтак не встановили, чи існує у позивача право або законний інтерес саме у цих правовідносинах; якщо так, то який, і чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачами; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної у позові вимоги. Суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що дії відповідачів, які стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом, порушують право власності позивача на предмет іпотеки, та, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 386 Цивільного кодексу України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення (про що наведено висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №910/15651/17), не встановили та в рішеннях не зазначили, якими саме діями відповідачів порушено право власності позивача на предмет іпотеки у контексті зазначених норм права з огляду на те, що будь-яких обставин, які б свідчили про реалізацію предмета іпотеки судами попередніх інстанцій установлено не було, натомість встановлено обставини винесення державним виконавцем постанов про відкладення проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчих документів. Без належної правової оцінки судів попередніх інстанцій залишилися ті обставини, чи можна кваліфікувати встановлене законом право іпотекодержателя за умови доведення певних обставин отримати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна, а також вчинення відповідних дій державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» як протиправний вплив цих осіб (іпотекодержателя/державного виконавця) на права боржника щодо переданого в іпотеку майна. Також без належної оцінки судів попередніх інстанцій у контексті спірних правовідносин і встановлених обставин, залишилося те, чи входить реалізація іпотекодержателем прав, передбачених частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», до переліку заходів, визначених статтею 9 Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.03.2024 на підставі ст.52 Господарського процесуального кодексу України здійснено заміну учасника справи Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) його правонаступником Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції, що діє в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області (ідентифікаційний код 43316700) (далі - Відділ примусового виконання рішень), розгляд справи відкладено на 04.04.2024 о 11:00 год.
Оспорюваним рішенням Господарського суду Донецької області від 04.04.2024 у справі №905/1263/21 у позовних вимогах відмовлено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 15890,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський мотивував його тим, що спірні правовідносини сторін виникли в межах здійснення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судових рішень про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором виключно на користь іпотекодержателя ПАТ «Ощадбанк». Натомість державним виконавцем не вчинялися дії на виконання судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі частини 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку». Спірний предмет іпотеки знаходиться на території проведення антитерористичної операції. Господарський суд дійшов висновку про те, що Законом №1669-VII не внесено змін у частині заборони реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки та реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», на підставі якого державним виконавцем вчинені дії щодо звернення стягнення на спірне нерухоме майно позивача у порядку виконання рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості, за умови відсутності судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки. Господарський суд дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо передачі на реалізацію на прилюдних торгах спірного нерухомого майна у межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя та на підставі рішення суду, що є обов`язковим для виконання (ухвали Господарського суду Запорізької області від 12.09.2019 у справі № 905/3777/ ) відповідають вимогам чинного законодавства. Що стосується реалізації ПАТ «Ощадбанк» як іпотекодержателем, передбачених частиною 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», прав залишити за собою предмет іпотеки, господарський суд зазначив, що право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна у разі оголошення третього електронного аукціону таким, що не відбувся, передбачено законом. Відтак, таке звернення ПАТ «Ощадбанк» до органу виконавчої служби відповідає положенням частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку». Рішення стосовно заяви іпотекодержателя ПАТ «Ощадбанк» від 02.07.2021 про залишення за собою предмета іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна органом державної виконавчої служби на теперішній час не прийняте. Встановлене законом право іпотекодержателя за умови доведення певних обставин отримати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна не можна кваліфікувати як протиправний вплив іпотекодержателя на права майнового поручителя, що унеможливлює застосування до правовідносин сторін положень частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення. Господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем під час розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами, у розумінні положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, факт порушення права власності на спірне нерухоме майно діями відповідачів у контексті зазначених норм права, а також правових підстав застосування положень частини 2 ст.286 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні будь-які підстави вважати, що в діях відповідачів наявний відповідний протиправний вплив, який має призвести до реальної можливості порушення права власності позивача у майбутньому.
Позивач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2024 у справі №905/1263/21 скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про заборону Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» набуття права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, буд.2; на термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII; та заборону Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції проводити будь-які дії щодо реалізації, набуття Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, буд.2; на термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає таке:
-висновки господарського суду щодо посилання на постанову Верховного Суду від 03.03.2018 у справі №908/1245/15-г є хибними, оскільки у справі №908/1245/15-г не йдеться про норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»;
-твердження суду про відсутність внесених законодавцем змін у Законі України №1669-VІІ щодо заборони реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки та реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах є хибним на думку скаржника. Право іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки після торгів, які не відбулися, є наслідком цих торгів. На проведення прилюдних торгів накладено мораторій згідно з Законом України №1669-VІІ;
-дії відповідачів можуть призвести до наслідків, які призведуть до втрати права власності на спірне майно. Дії відповідача 2 щодо видачі будь-яких документів відповідачу 1, на підставі яких відповідач 2 зміг би зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки, є наслідками недійсного правочину. На думку скаржника, реальним способом захисту його прав та інтересів є заборона на вчинення будь-яких дій відповідачами у рамках діючого законодавства, зокрема, ЗУ №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»;
- господарським судом не надано оцінку листу від 19.07.2019 №19/1, який, на думку скаржника, не може бути підставою для проведення будь-яких дій відповідачів, тим більше підставою для проведення торгів, всупереч закону. Отже, не має юридичної сили та не є доказом у даній справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1263/21, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №905/1263/21.
08.08.2024 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» залишено без руху. Встановлено заявнику апеляційної скарги 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. Роз`яснено заявнику апеляційної скарги, що не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, має наслідки, передбачені статтями 174, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справи між суддями від 22.08.2024 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду даної справи сформовано такий склад колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» на рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2024 у справі №905/1263/21. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 10.10.2024 о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Встановлено учасникам справи строк по 27.09.2024 включно для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження. Запропоновано учасникам справи надати оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 клопотання представника Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецького обласного управління, адвоката Снайко Г.О., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задоволено.
24.09.2024 АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» через підсистему «Електронний суд» подало відзив (вх.№12341) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та частини 7 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.39, 41 Закону України «Про іпотеку»). Водночас, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку». Таким чином, господарським судом обґрунтовано враховано висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 03.03.2018 у справі №908/1245/15-г. Щодо порушеного права позивача банк зазначає, що захисту підлягають лише порушені права або охоронювані законом інтереси, тому суд позбавлений можливості задовольнити вимоги на майбутнє. Крім того, встановлене законом право іпотекодержателя за умови доведення певних обставин отримати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна не можна кваліфікувати як протиправний вплив іпотекодержателя на права майнового поручителя, що унеможливлює застосування до правовідносин сторін положень частини 2 ст.386 Цивільного кодексу України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення. Перший відповідач вважає, що позивачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України факт порушення права власності на спірне нерухоме майно діями першого чи другого відповідачів у контексті норм права, а також правових підстав застосування частини 2 ст.386 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні будь-які підстави вважати що в діях відповідачів наявний протиправний вплив, який має призвести до реальної можливості порушення права власності позивача у майбутньому.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть», адвоката Гур`євої М.О., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задоволено.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2024 у зв`язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду даної справи сформовано такий склад колегії суддів: головуючого судді Пуль О.А., судді Білоусової Я.О., судді Лакізи В.В.
У судовому засіданні 10.10.2024, яке проходило в режимі відеоконференції, представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити апеляційну скаргу.
Представник першого відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечувала з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
19.11.2010 між ТОВ «ВФ «Донремпуть» (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (банк) укладено договір кредитної лінії №3/2010.
Тип акціонерного товариства банку змінено на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» на підставі постанови Кабінету Міністрів України №568 від 05.06.2019.
У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, відповідно до пункту 4.1 між позичальником та банком укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір №3-01/2010 від 19.11.2010, згідно з яким позивач передав в іпотеку відповідачу-1 нерухоме майно, а саме, приміщення офісу, загальною площею 442,4 кв.м, розташоване за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вулиця Сакко і Ванцетті, будинок 2 (далі - предмет іпотеки).
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовано у розділі 6 іпотечного договору, відповідного до пункту 6.3 якого іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення господарського суду у встановленому законодавством та цим договором порядку, у тому числі відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у пункті 6.8 цього договору.
У разі не реалізації предмета іпотеки або визнання аукціону таким, що не відбувся, іпотекодержатель має право залишити предмет іпотеки за собою, на що іпотекодавець цим надає свою згоду і надання додаткової згоди не потрібно (пункт 6.7 іпотечного договору).
Умовами пункту 6.8 іпотечного договору передбачені застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку позасудового врегулювання, а саме, за цим договором іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі цього іпотечного договору, який містить це застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі цього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому законодавством.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірного об`єкта нерухомого майна (приміщення офісу за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, буд.2) підтверджується внесення реєстратором - Перша Краматорська державна нотаріальна контора записів про реєстрацію 19.11.2010 обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна позивача та іпотеки.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.05.2015 у справі №905/3777/14 провадження у справі у частині стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 287115,58 грн, у частині стягнення поточної заборгованості за відсотками у розмірі 6653,01 грн та у частині стягнення простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 39350,16 грн припинено. Решту позовних вимог задоволено. Стягнуто з ТОВ «ВФ «Донремпуть» на користь ПАТ «Ощадбанк» в особі ТВБВ №10004/0271 філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість по кредиту у розмірі 1218615,93 грн, поточну заборгованість за відсотками у розмірі 24039,16 грн, прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 49756,14 грн, заборгованість за комісійними доходами за супроводження кредиту у розмірі 195,00 грн, пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 99966,26 грн, пеню за несвоєчасну сплату в строк процентів у розмірі 3941,49 грн та судовий збір у розмірі 34592,65 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2015 апеляційну скаргу ТОВ «ВФ «Донремпуть» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2015 у справі №905/3777/14 повернуто заявникові.
На виконання цього рішення, що набрало законної сили, Господарським судом Запорізької області видано наказ від 19.05.2015 про примусове стягнення.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.08.2017 у справі №905/1659/17 стягнуто з ТОВ «ВФ «Донремпуть» на користь ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Донецького обласного управління ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії №3/2010 від 19.11.2010, відсотки за користування кредитом у розмірі 291366,16 грн, інфляційні втрати в загальному розмірі 1492955,05 грн, 3% річних у загальному розмірі 164190,76 грн, пеню в загальному розмірі 3345,73 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 29277,87 грн.
На виконання цього рішення, що набрало законної сили, Господарським судом Донецької області 04.10. 2017 видано наказ про примусове виконання рішення.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.12.2018 у справі №905/1673/18 стягнуто з ТОВ «ВФ «Донремпуть» на користь ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії №3/2010 від 19.11.2010 за відсотками за користування кредитом у розмірі 341356,10 грн, інфляційні втрати в загальному розмірі 156434,84 грн, 3% річних у загальному розмірі 49247,17 грн, судовий збір у розмірі 9967,58 грн.
На виконання цього рішення, що набрало законної сили, Господарським судом Донецької області 08.01.2019 видано наказ про примусове виконання рішення.
На виконання рішень суду у вказаних господарських справах на підставі наказів про примусове виконання рішення державним виконавцем відкриті виконавчі провадження: №49049691 (наказ у справі №905/3777/14), №55072908 (наказ у справі №905/1659/17) та №58948636 (наказ у справі №905/1673/18).
Вказані виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження №57765385 на загальну суму 3969247,89 грн і перебувають на виконанні у Відділі примусового виконання рішень.
У процесі виконавчого провадження ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» оскаржило у судовому порядку бездіяльність органу примусового виконання рішень.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.09.2019 у справі №905/3777/14 визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень щодо невжиття заходів у частині реалізації на прилюдних електронних торгах нерухомого майна ТОВ «ВФ «Донремпуть», а саме, приміщення офісу, загальною площею 442,4 кв.м, розташованого за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, буд.2, у межах зведеного виконавчого провадження №57765385, до складу якого входить виконавче провадження №49049691 з примусового виконання наказу №905/3777/14, виданого Господарським судом Запорізької області 19.05.2015, суд зобов`язав Відділ примусового виконання рішень вжити невідкладні заходи відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у частині реалізації на прилюдних електронних торгах вказаного спірного нерухомого майна позивача. Дана ухвала Господарського суду Запорізької області від 12.09.2019 у справі №905/3777/14 набрала чинності.
02.10.2019 Відділом примусового виконання рішень винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) №57765385, якою здійснено опис нерухомого майна, а саме: приміщення офісу, загальною площею 442.4 кв.м, розташованого за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, буд.2, належного боржнику на підставі Свідоцтва про право власності САВ 725531 від 01.06.2010, виданого Виконавчим комітетом Краматорської міської Ради на підставі рішення виконкому Краматорської міської Ради та зареєстрованого у Краматорському міському бюро технічної інвентаризації від 23.06.2010 у реєстраційній книзі №3 за реєстровим номером 495-Н/Ф.
Листом від 19.07.2019 №19/01 ТОВ «Виробнича фірма «Донремпуть» зверталось до Відділу примусового виконання рішень та до стягувача ПАТ «Ощадбанк» в особі філії -Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» з проханням реалізувати належне боржнику нерухоме майно, а саме: приміщення офісу за адресою: місто Краматорськ, вулиця Сакко і Ванцетті, 2 (реєстраційний номер майна 5741907).
Органом Державної виконавчої служби у межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання наказів суду про стягнення на користь банка кредитної заборгованості вчинялися виконавчі дії, пов`язані з реалізацією арештованого предмета іпотеки: обтяжене іпотекою нерухоме майно позивача було виставлено на публічний продаж, однак призначені на 16.04.2021 та 19.05.2021 (перші і другі торги відповідно) не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів №543231 Державного підприємства «Сетам» від 22.06.2021 треті електронні торги з реалізації предмета іпотеки, призначені на 22.06.2021, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
02.07.2021 ПАТ «Ощадбанк» направило до Відділу примусового виконання рішень заяву, в якій у порядку частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» виявило бажання придбати предмет іпотеки: нерухоме майно (будівлю офісу) загальною площею 442,4 кв.м, розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, 2, за початковою ціною 2409785,70 грн, шляхом часткового заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, а в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про іпотеку», видати АТ «Ощадбанк» відповідну постанову та акт державного виконавця.
Державним виконавцем відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови від 05.07.2021, від 19.07.2021 про відкладення проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчих документів.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав убачається, що предмет іпотеки знаходиться у власності позивача на підставі Свідоцтва про право власності САВ №725531 від 01.06.2010, яке зареєстровано в Краматорському міському бюро технічної інвентаризації 23.05.2010 у реєстровій книзі №3 за номером 495-Н/Ф.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ТОВ «ВФ «Донремпуть» іншого нерухомого майна, крім іпотечного, не зареєстровано.
Згідно з відомостями Відділу примусового виконання рішень на даний час існує непогашена заборгованість перед АТ «Ощадбанк» за зведеним виконавчим провадженням, що складає 3963696,84 грн. Загальна сума заборгованості з урахуванням виконавчого збору становить 4360066,51 грн.
Надаючи оцінку висновкам господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає таке.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії (подібний висновок міститься у пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 зазначеної статті).
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.
Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19.
Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, визначеного у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак, наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17).
Предметом позову у даній справі є вимога ТОВ «ВФ «Донремпуть» заявлена до ПАТ «Ощадбанк», Відділу примусового виконання рішень про заборону ПАТ «Ощадбанк» набуття права власності на нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, 2, на термін дії Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», та заборону Відділу примусового виконання рішень проводити будь-які дії щодо реалізації набуття ПАТ «Ощадбанк» права власності на це приміщення на термін дії Закону України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Матеріалами справи підтверджується, що державним виконавцем відкриті виконавчі провадження на підставі наказу №905/3777/14, виданого 19.05.2015 Господарським судом Запорізької області, №905/1659/17, виданого 04.10.2017 Господарським судом Донецької області, №905/1673/18, виданого 08.01.2019 Господарським судом Донецької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» грошової заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами знаходження зазначеного майна (предмет іпотеки) на території проведення антитерористичної операції та поширення на таке майно заходів, передбачених статтею 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у частині зупинення дії відповідних законодавчих норм, якими урегульовано питання реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки.
Позивач стверджує, що вчинення відповідачами неправомірних дій, спрямованих на реалізацію предмета іпотеки, порушує його право власності.
Положеннями пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною 2 статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України від 02.06.2016 №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VІІІ).
Статтею 1 наведеного Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин.
Розділом VІІ Закону України «Про виконавче провадження» (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами 1, 2 статті 48 цього Закону, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення на майно боржника виконавець виносить ухвалу. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина 5 статті 48 цього Закону).
Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина 1 статей 50, 52 цього Закону).
Отже, під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону України «Про виконавче провадження» застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.
Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон №1404-VІІІ має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.
Особливості звернення стягнення на заставлене майно передбачені статтею 51 Закону №1404-VІІІ, частиною 7 якої визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Зазначена норма є відсильною та надає виконавцю повноваження застосувати до реалізації іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України від 05.06.2003 №898-ІV «Про іпотеку» (далі Закон №898-ІV), які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону).
Розділом V Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (статті 33) та регламентовано особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41 50).
Відповідно до частини 1 статті 33 вказаного Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодердатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина 4 статті 33 цього Закону).
За змістом частини 1 статті 41 Закону №898-ІV убачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, положення Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, за змістом наведених правових норм підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса, та вже в процесі виконавчого провадження його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодержателя на користь іпотекодавця.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі №522/10127/14-ц.
Як правильно встановлено господарським судом, за судовими рішеннями стягнуто заборгованість за кредитним договором, тому виконання рішень суду має здійснюватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в матеріалах справи відсутні.
Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами 1, 5, 6 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 за №2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна».
Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів.
На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Тобто акт є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Таким чином, акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, отже, є договором.
З огляду на зазначені обставини справи, спірні правовідносини сторін виникли в межах здійснення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судових рішень про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором виключно на користь іпотекодержателя ПАТ «Ощадбанк». Натомість державним виконавцем не вчинялися дії на виконання судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі частини 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку».
Як зазначалося вище, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.09.2019 у справі №905/3777/1, що набрала чинності та є обов`язковою для виконання, зобов`язано орган державної виконавчої служби вжити невідкладних заходів відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у частині реалізації на прилюдних електронних торгах нерухомого майна ТОВ «ВФ «Донремпуть», а саме, приміщення офісу, загальною площею 442,4 кв.м, за вказаною адресою.
Отже, дії, вчинені другим відповідачем щодо реалізації майна на прилюдних торгах, здійснені саме на виконання вказаного рішення суду.
Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України.
Верховною Радою України 02.09.2014 прийнято Закон України №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі Закон № 669-VІІ), яким визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Положеннями статті 1 наведеного Закону (у редакції, чинній на момент проведення електронних торгів) визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».
Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014.
Водночас, Президентом України до теперішнього часу не видавалось жодного Указу про завершення проведення антитерористичної операції, а наявний Указ Президента України від 30.04.2018 №116/2018, яким введено широкомасштабну антитерористичну операцію.
Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону (частина 3 статті 11 Закону статті 11 Закону №1669-VIІ).
Відповідно до статті 1 Закону України від 18.01.2018 №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил. Також відповідно до підпункту 8 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, внесено зміни до таких законодавчих актів, зокрема, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доповнено абзацом 10 такого змісту: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних Націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України».
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що антитерористична операція та всі нормативні акти, які визначали гарантії прав громадян та/або юридичних осіб на території її проведення в Україні, не припинилася, вона здійснюється одночасно із відсіччю збройної агресії Російської Федерації.
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 за №1275-р, у редакції розпорядження Кабінету міністрів України від 23.01.2019 №28-р, до них належить м.Краматорськ Донецької області (Краматорська міська рада).
Тобто спірний предмет іпотеки знаходиться на території проведення антитерористичної операції.
Приписами частини 1 статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (у редакції до 19.05.2021) унормовано, що протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб`єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».
Верховний Суд у постанові від 23.06.2020 у справі №905/633/19 виклав висновок про те, що зазначені норми під час дії мораторію не допускають можливості реалізації іпотекодержателем такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а відтак унеможливлює укладення оспорюваного договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки.
При цьому господарський суд узяв до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2018 у справі №908/1245/15-г, що у разі, коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень слід виходити із загальних норм Закону України «Про виконавче провадження».
Апелянт вважає, що таке посилання господарського суду на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2018 у справі №908/1245/15-г є помилковими, адже у справі №908/1245/15-г не йдеться про норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Колегія суддів вважає такі доводи заявника апеляційної скарги безпідставними, оскільки Верховний Суд у справі №908/1245/15-г зазначив, що вважає правильним викладений в пункті 4 цієї постанови висновок місцевого господарського суду про не розповсюдження на правовідносини з реалізації спірного іпотечного майна боржника обмежень, встановлених статтею 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки примусове виконання судового рішення у цій справі повинно здійснюватися у порядку норм Закону №1404-VIII.
Таким чином, господарським судом правомірно застосовано правовий висновок Верховного Суду у порядку частини 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України.
На думку апелянта, висновок господарського про відсутність внесених законодавцем змін у Законі №1669-VII щодо заборони реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки та реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, є хибним.
Колегія суддів вважає, що такі твердження скаржника ґрунтуються на власному суб`єктивному тлумаченні норм права.
Натомість господарський суд, проаналізувавши положення статей 48 61 Закону України «Про виконавче провадження», статей 37, 38, 41, 43 47, 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», дійшов правомірного висновку про те, що Законом №1669-VII не внесено змін в частині заборони реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки та реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», на підставі якого державним виконавцем вчинені дії щодо звернення стягнення на спірне нерухоме майно позивача у порядку виконання рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості, за умови відсутності судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що дії державного виконавця щодо передачі на реалізацію на прилюдних торгах спірного нерухомого майна в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя та на підставі рішення суду, що є обов`язковим для виконання (ухвала Господарського суду Запорізької області від 12.09.2019 у справі № 905/3777/14) відповідають вимогам чинного законодавства.
З матеріалів справи убачається, що ПАТ «Ощадбанк» направило до Відділу примусового виконання рішень письмову заяву №104.20-12/1/5056 від 02.07.2021, в якій у порядку частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» виявило бажання придбати предмет іпотеки: нерухоме майно (будівлю офісу), загальною площею 442, 4 кв.м, розташоване за адресою: Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Сакко і Ванцетті, 2, за початковою ціною 2409785,70 грн, шляхом часткового заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, та у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про іпотеку», видати АТ «Ощадбанк» відповідну постанову та акт державного виконавця.
Відповідно до положень статті 49 Закону України «Про іпотеку» протягом десяти днів з дня оголошення електронного аукціону таким, що не відбувся, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У такому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронного аукціону, що не відбувся, та актом про проведення електронного аукціону. Такий акт є підставою для видачі нотаріусом іпотекодержателю свідоцтва про залишення за собою майна з електронного аукціону, що не відбувся.
У разі оголошення третього електронного аукціону таким, що не відбувся, іпотекодержатель має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною третього електронного аукціону в порядку, передбаченому частиною 1 цієї статті.
Матеріалами справи підтверджується, що органом Державної виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання наказів суду про стягнення на користь ПАТ «Ощадбанк» кредитної заборгованості вчинялися виконавчі дії, пов`язані з реалізацією арештованого предмета іпотеки: обтяжене іпотекою нерухоме майно позивача було виставлено на публічний продаж, однак призначені на 16.04.2021 та 19.05.2021 перші і другі торги, відповідно, не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників, треті електронні торги з реалізації предмета іпотеки, призначені на 22.06.2021, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Таким чином, право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна у разі оголошення третього електронного аукціону таким, що не відбувся, передбачено законом. Відтак, звернення ПАТ «Ощадбанк» до органу виконавчої служби відповідає положенням частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку».
На теперішній час рішення стосовно заяви іпотекодержателя ПАТ «Ощадбанк» від 02.07.2021 про залишення за банком предмета іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна органом державної виконавчої служби не прийняте. Державним виконавцем проведення виконавчих дій з примусового виконання судових наказів відкладено.
Підставою звернення до суду стало порушення права власності позивача внаслідок неправомірних дій відповідачів, спрямованих на реалізацію предмета іпотеки при наявності законодавчої заборони на вчинення таких дій.
Зі змісту позовної заяви убачається, що позивач звернувся з позовом з метою захисту права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 319 (Здійснення права власності), 321 (Непорушність права власності) Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого таке право зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого зменшилося або зникло як таке.
Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні способом, установленим для захисту прав та інтересів, унаслідок чого їх буде імперативно відновлено.
Захисту підлягають лише порушені права або охоронювані законом інтереси, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Частина 2 ст.386 Цивільного кодексу України передбачає, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За правовим висновком, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17 для захисту права власності особи в порядку частини 2 ст.386 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи.
Встановлене законом право іпотекодержателя за умови доведення певних обставин отримати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна не можна кваліфікувати як протиправний вплив іпотекодержателя на права майнового поручителя, що унеможливлює застосування до правовідносин сторін положень частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як стверджує апелянт, дії відповідачів можуть спричинити наслідки, що призведуть до втрати позивачем права власності на спірне майно. Дії відповідача 2 щодо видачі будь-яких документів відповідачу 1, на підставі яких відповідач 2 зміг би зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки, є наслідками недійсного правочину. На думку скаржника, реальним способом захисту його прав та інтересів є заборона на вчинення будь-яких дій відповідачами у рамках діючого законодавства, зокрема, ЗУ №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Колегія суддів вважає такі доводи скаржника безпідставними, виходячи з такого.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав нежитлове (офісне) приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Сакко і Ванцетті, 2, на підставі Свідоцтва про право власності САВ №725531 від 01.06.2010 належить на праві власності ТОВ «Виробнича фірма «Донремпуть» (запис №495-Н/Ф від 23.06.2010 у реєстровій книзі №3 Краматорського міського бюро технічної інвентаризації).
Матеріалами справи підтверджується, що в межах виконавчого провадження реалізація спірного предмета іпотеки не відбулась, на даний час виконавчі дії є відкладеними.
Разом з цим, позивач самостійно, за власною волею письмово звертався до Відділу примусового виконання рішень і стягувача з проханням реалізувати спірне нерухоме майно.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, і тому потребують захисту.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, Верховним Судом у постанові від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19.
За правомірними висновками місцевого господарського суду, з чим погоджується апеляційний суд, позивачем не доведено факту порушення права власності на спірне нерухоме майно діями відповідачів у контексті зазначених норм права, а також правових підстав застосування приписів частини 2 ст.386 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні будь-які підстави вважати, що в діях відповідачів наявний відповідний протиправний вплив, який має призвести до реальної можливості порушення права власності позивача у майбутньому, у зв`язку з чим вимоги про заборону набуття права власності на предмет іпотеки та вчинення певних дій, задоволенню не підлягають.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не спростовують встановлені господарським судом обставини, апелянт не обґрунтував та не довів порушення застосування місцевим господарським судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Донремпуть» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2024 у справі №905/1263/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.10.2024.
Головуючий суддя О.А. Пуль
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 10.10.2024 |
Оприлюднено | 17.10.2024 |
Номер документу | 122300713 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності кредитування |
Господарське
Господарський суд Донецької області
Устимова Аліна Миколаївна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Пуль Олена Анатоліївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні