Рішення

від 10.10.2024 по справі 908/2149/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/153/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 Справа № 908/2149/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ», (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БЄЛУН-А», (69063, м. Запоріжжя, вул. Лукашевича земського лікаря, буд. 2)

про стягнення 6 458 014,01 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Сімонова Є.О., на підставі довіреності № 054/12 від 30.12.2023 (адвокат), (в режимі відеоконференції);

від відповідача не з`явився;

09.08.2024 до господарського суду Запорізької області через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла позовна заява вих. № 209/08/24-Ю, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 08.08.2024, (вх. № 2370/08-07/24 від 09.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЄЛУН-А», м. Запоріжжя про стягнення 6 458 014,01 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2024 справу № 908/2149/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2149/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/153/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.09.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.09.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/2149/24, справу призначено до розгляду по суті, судове засідання призначено на 10.10.2024.

В судове засідання 10.10.2024 з`явився представник позивача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 10.10.2024 приєднався представник позивача.

В судовому засіданні 10.10.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач в жодне судове засідання у справі № 908/2149/24 не з`явився, про поважність причин неявки суд жодного разу не повідомляв. Заяв про визнання позову від відповідача до суду не надходило.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/2149/24 відповідач повідомлявся належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися відповідачу на адресу його реєстрації та повернулися до суду без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Безкоштовного запиту, отриманого судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «БЄЛУН-А» (ідентифікаційний код юридичної особи 39212326) є: 69063, м. Запоріжжя, вул. Лукашевича земського лікаря, буд. 2, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2149/24 та подальший розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 10.10.2024 за відсутністю відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 627, 629, 806 ЦК України, ст., ст. 173, 174, 193 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021 та положень чинного законодавства в частині сплати лізингових платежів у строки та в сумах, передбачених графіком оплати в редакції додаткових угод № 1 від 12.08.2021 та № 2 від 21.02.2022, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 6 458 014,01 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його 6 458 014,01 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ

03.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» (Лізингодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЄЛУН-А» (Лізингоодержувач, відповідач у справі) укладено Договір фінансового лізингу № 10536-SME-FL (далі - Договір), згідно з яким Лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) (надалі - «Договір купівлі-продажу») зобов`язується набути у власність Лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства (надалі - «Об`єкт лізингу»), наведене в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (п.1.1 Договору).

Об`єктом лізингу, відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до Договору), є трактор NEW HOLLAND МОДЕЛЬ Т8.410, новий 1 (одна) одиниця.

Строк користування Лізингоодержувачем Об`єктом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу згідно з Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 2 до Договору) та починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Об`єкта лізингу за формою, встановленою Лізингодавцем, та закінчується не раніше 1 (одного) року від дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Об`єкта лізингу (п.1.2 договору).

Як передбачено п., п. 1.5, 1.6 Договору строк (термін) і місце передачі Об`єкта лізингу Лізингоодержувачу визначається у Специфікації. Загальна вартість Об`єкта лізингу на момент укладення Договору визначається в Графіку сплати лізингових платежів.

Згідно з п. 2.1 Договору приймання Лізингоодержувачем Об`єкта лізингу в лізинг оформляється шляхом складання Акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан Об`єкта лізингу і відповідність Об`єкта лізингу техніко-економічним показникам, встановленим Лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам Договору.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Договору, а також вартість послуг за організацію фінансування, яка зазначається в Додатку № 2 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 5.2 Договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Об`єкта лізингу, а також періодичних лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Об`єкта лізингу 9п. 5.2.1 Договору); винагороду Лізингодавця у зв`язку з передачею у лізинг Об`єкта лізингу (надалі «Винагорода»)(п. 5.2.2 Договору).

Складові лізингових платежів, крім Першого періодичного лізингового платежу, їх суми та дати платежів визначені в Графіку згідно з Додатком № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною. (п.5.3 Договору)

За змістом п. 5.4 Договору склад лізингових платежів:

5.4.1. Перший лізинговий платіж, який складається із: а) авансу вартості Об`єкта лізингу, що відшкодує частину вартості Об`єкта лізингу.

5.4.2. Періодичні лізингові платежі, кожен з яких складається з: а) Відшкодування вартості Об`єкта лізингу; б) Винагорода Лізингодавця.

Кожний періодичний лізинговий платіж Лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати не пізніше дати вказаної в Додатку № 2 до Договору (надалі - «Дата платежу»). (п. 5.5 Договору)

Графік сплати лізингових платежів, який є Додатком № 2 до Договору, містить дати сплати лізингових платежів, їх щомісячні суми, суми відшкодування вартості Обєкта лізингу та винагороди, які є складовими лізингового платежу.

Пунктом 5.10 Договору унормовано, що усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця, зазначений у цьому Договорів або повідомленні Лізингодавця.

Відповідно до пп. 6.1.1 п. 6.1 Договору істотним порушенням умов Договору Лізингоодержувачем («подія невиконання зобов`язання») вважається, зокрема, несплата Лізингоодержувачем лізингового платежу або інших платежів (частково або в повному обсязі) за Договором з дня настання строку платежу згідно з Договором.

У п. 6.2 Договору передбачено, що у випадку виникнення будь-якої події невиконання зобов`язань, передбаченої в підпунктах 6.1.1-6.1.11 Договору, Лізингодавець має право на свій власний розсуд, зокрема, достроково в односторонньому порядку розірвати (відмовитись) від Договору та вимагати погашення всієї заборгованості за будь-якими платежами за Договором та повернення Об`єкта лізингу, а у випадку, передбаченому пп. 6.1.1 цього Договору, в односторонньому порядку дострокове розірвання (відмова) від Договору можливе, при умові, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення такої сплати становить більше 60 календарних днів.

У випадку настання будь-якої з «події невиконання зобов`язань», зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.1 цього Договору, Лізингодавець надсилає Лізингоодержувачу повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) та/або вилучення Об`єкта лізингу із зазначенням строку та місця його передачі Лізингодавцю в межах України. Договір вважається розірваним з дати, наведеної в такому повідомленні про відмову від Договору (його розірвання) та/або вилучення Об`єкта лізингу (п. 6.3 Договору).

Згідно з п. 6.4 Договору вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання Договору не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх несплачених платежів, передбачених Договором в тому числі несплаченої суми штрафних санкцій і відшкодування заподіяної шкоди. Сторони погодили, що у випадку односторонньої відмови Лізингодавця від цього Договору (розірвання Договору), Лізингоодержувач, на відповідну вимогу Лізингодавця, зобов`язаний буде протягом строку, встановленому у повідомлені про відмову Лізингодавця від Договору (розірвання Договору), сплатити Лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі, передбачені Договором, а також передбачені Договором та/або чинним законодавством України штрафні санкції.

Відповідно до п. 14.2 Договору цей Договір, зміни та доповнення до цього Договору є чинними та стають невід`ємною частиною цього Договору, якщо вони здійснені у письмовій формі у вигляді додаткових угод до цього Договору або у письмовій формі у вигляді договорів про внесення змін до цього Договору, які повинні бути підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками сторін (за наявності).

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач на підстав договору купівлі-продажу № 10536-S від 03.08.2021, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА», придбав та передав відповідача (Лізингоодержувачу) в платне володіння та користування трактор NEW HOLLAND МОДЕЛЬ Т8.410, новий, 1 (одна) одиниця, 2021 року виготовлення, серійний № JJAN8410LMRJ01757, загальною вартістю 6 809 294,77 грн., що підтверджується Актом приймання-передачі від 132.08.2021 до Договору фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021.

12.08.2021 та 21.02.2022 сторонами укладені Додаткова угода № 1 і Додаткова угода № 2 до Договору, якими вносилися зміни в Додаток № 2 до Договору «Графік сплати лізингових платежів».

З наданої до матеріалів справи Банківської виписки АТ «СЕНС БАНК» вих. № 031-3-3/331 від 21.11.2023 вбачається, що починаючи з дати укладення Договору відповідач здійснив наступні оплати:

- 11.08.2021 - платіж в розмірі 1 749 139,70 грн. авансовий платіж відшкодування частини вартості Об`єкта лізингу згідно графіка;

- 11.08.2021 - платіж в розмірі 300 000,00 грн. авансовий платіж відшкодування частини вартості Об`єкта лізингу згідно графіка;

- 24.12.2021 - платіж в розмірі 33 030,09 грн. оплата винагороди Лізингодавцю за Договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021;

- 25.01.2022 - платіж в розмірі 35 221,50 грн. відшкодування за Договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021;

- 23.02.2022 - платіж в розмірі 36 005,04 грн. відшкодування за Договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021.

Як стверджує позивач, починаючи з березня 2022 року відповідач припинив своєчасно здійснювати платежі за Договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість зі сплати винагороди у розмірі 6 458 014,01 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Відповідачем заперечень проти позову не надано, жодних доказів на спростування тверджень позивача також не надано.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст., ст. 626- 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться і в ГК України, зокрема у ст., ст.173, 174, 180.

За приписами ч. 1 ст. 526, ст. 525 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору фінансового лізингу.

13.06.2021 набрав чинності Закон України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-ІХ. Як передбачено п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що Договір фінансового лізингу № 10536-SME-FL укладено між сторонами 03.08.2021, суд застосовує до спірних правовідносин сторін Закон України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-ІХ (далі Закон № 1201-ІХ).

Так, відповідно до ст. 1 Закону № 1201-ІХ фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч., ч. 1, 7 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з ч. 1ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 16 Закону № 1201-ІХ передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

Зазначені положення стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджуються зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону № 1201-ІХ лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

В ході розгляду справи суд встановив, що відповідач не виконував належним чином зобов`язання з оплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021 в строки та в сумах, передбачених графіками оплат в редакціях додаткових угод № 1 і № 2 до цього Договору, що призвело до виникнення заборгованості перед Лізингодавцем.

За розрахунком позивача на час вирішення спору судом заборгованість відповідача зі сплати винагороди Лізингодавцю становить 6 458 014,01 грн., яка розрахована за період з 25.03.2022 по 25.07.2024.

Відповідачем контррозрахунку суми заборгованості за Договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021, заявленої позивачем до стягнення, суду не надано.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, відповідачем не спростовані належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи вище наведене, позов задовольняється судом повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у даній справі, оскільки спір доведено до суду саме з його вини.

Стосовно витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, про які зазначено у позовній заяві, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві позивачем зазначено лише попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, а саме позивачем зазначено, що попередньо (орієнтовно) сума судових витрат на правничу допомогу адвоката становить 40 000,00 грн.

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи не надано відповідних документів.

У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу і з визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості, також відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В судовому засіданні 10.10.2024 в судових дебатах представником позивача усно заявлено суду, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані позивачем суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЄЛУН-А», м. Запоріжжя про стягнення 6 458 014,01 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 10536-SME-FL від 03.08.2021 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЄЛУН-А», (69063, м. Запоріжжя, вул. Лукашевича земського лікаря, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 39212326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ», (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43, ідентифікаційний код юридичної особи 35912126) 6 458 014 (шість мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч чотирнадцять) грн. 01 коп. заборгованості по сплаті лізингових платежів та 77 496 (сімдесят сім тисяч чотириста дев`яносто шість) грн. 17 коп. витрат на сплату судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 15» жовтня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового