Рішення

від 02.10.2024 по справі 910/7688/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2024Справа №910/7688/24за позовом керівника Святошинської прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі

Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації,

управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 1 243 191,32 грн

Суддя Н.І. Зеленіна

Секретар судового засідання Швець В.М.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Святошинської прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" про визнання недійсними додаткових угод №1 від 31.08.2021, №2 від 30.09.2021, №3 від 29.10.2021, №4 від 30.11.2021 до договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 та стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 1 243 191,32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07.08.2024.

Через діловодство суду 15.07.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" надійшов відзив на позов.

Через діловодство суду 25.07.2024 від виконуючого обов`язки керівника Святошинської прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 07.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

Через діловодство суду 04.09.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою 04.09.2024 відкладено судове засідання на 02.10.2024.

В судовому засіданні 02.10.2024 позивачі підтримали вимоги та доводи позовної заяви та просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник ТОВ "Укр Газ Ресурс" заперечив проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 02.10.2024 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На веб-сайті "ProZorro" управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації опублікувало оголошення №UA-2020-11-18-001737-а про проведення відкритих торгів на закупівлю електричної енергії із запланованим обсягом - 3 868 750 кВт*год, з терміном постачання до 31.12.2021, з очікуваною вартістю 11 799 687 грн.

Участь у відкритих торгах взяло два учасника: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрторг енерджи".

За результатом проведення відкритих торгів переможцем закупівлі визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" з остаточною пропозицією 11 796 000 грн.

18.01.2021 між управлінням освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" (постачальник) укладено договір №1 про постачання електричної енергії споживачу, за змістом якого постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Найменування товару: код ДК 021:2015 - 09310000-5-Електрична енергія (електрична енергія), кількість товару: 3 868 750 кВт/год (пункт 2 договору від 18.01.2021 №1).

Згідно пунктів 4.1 та підпункту 4.5.2 пункту 4.5 договору від 18.01.2021 №1 загальна ціна товару становить 11 796 000 грн з ПДВ.

Ціна за одиницю товару може змінюватися у випадках збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми.

У разі коливання ціни за одиницю товару на ринку в сторону збільшення, постачальник письмово звертається до споживача листом, в якому пропонує нову ціну за одиницю товару з урахуванням коливання ціни такого товару на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків порівняно із ціною за одиницю товару, визначеною в договорі. Разом із листом постачальник повинен надати оригінал довідки з НКРЕКП / Торгово-промислової палати України чи її територіального відділення чи інший уповноважений орган який має право на це повноваження, із зазначенням зміненої ціни за одиницю товару на ринку України, яка підтверджує та обґрунтовує збільшення ціни порівняно з ціною за одиницю товару, встановленою додатком 1 до договору.

Довідка повинна бути надана постачальником споживачу не пізніше 30 числа місяця, що передує місяцю поставки та не може бути змінена після зазначеного терміну. Довідка, надана постачальником пізніше вказаного терміну, споживачем не розглядається та внесенню змін до ціни за одиницю товару не здійснюється.

В подальшому, якщо до кінця строку дії договору відбувається коливання ціни за одиницю товару на ринку в сторону збільшення, постачальник повинен письмово завернутися до споживача та надати новий оригінал довідки, яка обґрунтовує збільшення ціни по зазначеному діапазону порівняно з ціною, встановленою у додатку 1 до договору.

Під коливанням ціни за одиницю товару слід розуміти будь-яку зміну ціни за одиницю товару у довідці, порівняно із ціною за одиницю товару, визначеною у додатку 1 до договору. За такої умови ціна за одиницю товару збільшується пропорційно збільшенню середнього показника ціни у наданій довідці відносно ціни за одиницю товару, визначену у додатку 1 до договору, але не більше ніж на 10%.

Зміна ціни за одиницю товару може бути здійснена не частіше 1 разу протягом розрахункового періоду, та не раніше ніж через 30 календарних днів після укладення договору.

Пунктами 11.1-11.2 договору визначено, що останній набирає чинності і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині виконання зобов`язань сторонами - до повного їх виконання.

Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання та до повного виконання зобов`язань сторонами, крім випадків, визначених договором та статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Протягом 2021 року до договору від 18.01.2021 №1 вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод про зміну ціни на електричну енергію:

- додатковою угодою №1 від 31.08.2021 погоджено зменшення кількості закупованого товару до 3 517 418 кВт/год, при цьому збільшено ціну до 3,3535951 грн за 1 кВт/год, тобто на 9,99 %;

- додатковою угодою №2 від 30.09.2021 погоджено збільшення ціни товару до 3,68861925 грн за 1 кВт/год, тобто на 9,98 %;

- додатковою угодою №3 від 29.10.2021 погоджено збільшення ціни товару до 4,053792892868606 грн за 1 кВт/год, тобто на 9,90 %;

- додатковою угодою №4 від 30.11.2021 погоджено збільшення ціни товару до 4,459171722425872 грн за 1 кВт/год, тобто на 9,99 %.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що сумарно, уклавши додаткові угоди №1-4 до договору від 18.01.2021 №1, сторони збільшили ціну за одиницю товару у порівнянні з ціною, визначеною у договорі про закупівлю більше ніж на 39%.

Крім того, внесення змін до договору в частині збільшення ціни продукції відбулось без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку. Наведені обставини є порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на що прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №№1-4 до договору від 18.01.2021 №1 та стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у розмірі 1 243 191,32 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що сторонами було дотримано обмежень в частині строків збільшення ціни договору, які встановлені частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, збільшення ціни продукції відбулось на підстав належних доказів - даних з офіційного веб-сайту ДП "Оператор ринку", довідок щодо коливань ціни виданих ТОВ "Закупівлі:юа".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо представництва інтересів позивача прокурором.

Досліджуючи обставини звернення прокурора в особі позивача з даним позовом до суду, суд зауважує, що згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас згідно з положеннями частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Системне тлумачення положень частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягають інтереси держави, обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також має довести підстави для представництва, однією з яких є відсутність органу державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Звертаючись з цим позовом до суду в інтересах держави в особі позивача, прокурор зазначив про необхідність даного захисту у спірних правовідносинах у зв`язку із нераціональним та неефективним використання коштів державного бюджету у результаті укладення спірного правочину.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Зважаючи на характер спірних правовідносин, суд звертається до позиції Верховного Суд у постанові від 23 вересня 2021 року в справі № 907/576/19, що замовниками, у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», є суб`єкти, які створені державою або територіальною громадою для забезпечення потреб суспільства, яких має забезпечувати держава та які витрачають для здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг публічні фінанси. Наслідком порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» є нераціональне використання бюджетних коштів, що в свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного) інтересу, а не приватного інтересу суб`єкта закупівлі.

Преамбулою Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: - юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; - органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; - у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень, а безпідставне витрачання бюджетних коштів не відповідає меті та принципам бюджетного процесу, закріплених в Бюджетному кодексі України. Неефективне використання бюджетних коштів, їх безпідставне витрачання порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів.

Щодо того, чи є управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації належним позивачем у справі, то суд зазначає таке.

Закон України "Про прокуратуру" не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі № 912/9/20, від 19 серпня 2020 року в справ № 923/449/18).

За певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 917/341/19, від 2 лютого 2021 року в справі № 922/1795/19, від 7 квітня 2021 року в справі № 917/273/20).

Відповідно до Положення про управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Святошинської районної в м. Києві адміністрації №497 від 31.07.2020 (далі - Положення), управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, яке утворюється головою Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, входить до її складу і забезпечує виконання покладених на нього завдань у межах Святошинського району міста Києва.

Пунктом 6.53 Положення визначено, що управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ефективне і цільове використання відповідних бюджетних коштів.

Згідно пункту 16 Положення управління утримується за рахунок коштів бюджету міста Києва.

Таким чином, управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка є розпорядником бюджетних коштів, та здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів.

У частині 1, пункту 3 частині 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

В силу дії частини 1 статті 5 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає, зокрема сільську, селищну, міську раду; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Підпунктом 4 пункту «а» частини 1 статті 28 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» унормовано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету; а підп. 1 п. «а» ч. 1 ст. 32 - управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Отже, Святошинська районна в місті Києві державної адміністрації є головним розпорядником бюджетних коштів, до власних повноважень якого відноситься фінансування видатків з місцевого бюджету, а також контроль за ефективністю їх здійснення, а відтак правильно визначив позивача у цій справі.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року в справі № 927/491/19.

Питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано статтею 8 Закону "Про публічні закупівлі". Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Прокурору про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, які допущені під час підписання додаткових угод до договору, стало відомо в ході опрацювання інформації системи публічних закупівель "Прозоро", уже після фактичного виконання сторонами умов договору.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави окружною прокуратурою на адресу управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації скеровувались запити від 22.02.2024 №44-984вих-24, від 28.03.2024 №44-1677вих-24 та від 20.05.2024 №44-2612вих-24 щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів територіальної громади міста та стягнення з товариства надмірно сплачених коштів.

Згідно листа управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.04.2024 №107-37-969 управлінням освіти було направлено претензію Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" про відшкодування грошових коштів на загальну суму 1 243 191,32 грн за договором №1 від 18.01.2021.

Листом від 24.05.2024 №107-37-1278 управління освіти повідомило прокурора про те, що не зверталось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" про відшкодування грошових коштів на загальну суму 1 243 191,32 грн за договором №1 від 18.01.2021.

Також, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави окружною прокуратурою на адресу Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації скеровано запит від 10.05.2024 №44-2488вих-24 щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів територіальної громади міста та стягнення з товариства надмірно сплачених коштів.

Згідно листа Святошинської районної в місті Києві державної від 14.05.2024 №107-3525 адміністрація не вживала заходів цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів територіальної громади міста та стягнення з товариства надмірно сплачених коштів.

Отже у даному випадку підставами для представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами: Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією та управлінням освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то господарський суд доходить висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Враховуючи вище викладені обставини, суду констатує, що прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

За приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з частиною 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

При укладенні додаткових угод сторони керувались положеннями пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що станом на момент підписання договору про закупівлю сторонами погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Суд зазначає, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації), що і визначено сторонам в пункті 5.8 Договору.

Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.10.2020 у справі №912/1580/18).

При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Отже, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

В будь-якому разі постачальнику необхідно не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 18.06.21 № 927/491/19 та підтверджений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 22.06.2022 у справі №917/1062/21, від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21).

З матеріалів справи вбачається, що сторони домовились внести зміни до договору №1 від 18.01.2021 про постачання електричної енергії додатковими угодами, якими збільшувалась ціна за одиницю товару від початкової ціни у розмірі 3,0490 грн за 1 кВт/год з ПДВ наступним чином: 3,3535951 грн за 1 кВт/год з ПДВ (збільшено на 9,99%), 3,68861925 грн за 1 кВт/год з ПДВ (збільшено на 9,98%), 4,053792892868606 грн за 1 кВт/год з ПДВ (збільшено на 9,90%), 4,459171722425872 грн за 1 кВт/год з ПДВ (збільшено на 9,99%).

За доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" таке збільшення ціни було зумовлено коливанням ціни на електричну енергію, на підтвердження чого управлінню освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації були направлені листи з даними з офіційного веб-сайту ДП "Оператор ринку" станом на 10.08.2021, на 23.09.2021, на 12.10.2021, на 09.11.2021 та довідки ТОВ "Закупівлі:юа" щодо коливання ціни від 10.08.2021 №1414/1, від 23.09.2021 №1429/1, від 12.10.2021 №1432, від 09.11.2021 №1445/1.

Як було роз`яснено Верховним Судом у постанові від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18 кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації.

Разом з тим, зі змісту вказаних довідок вбачається, що вони були складені на підставі загальнодоступної інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку", постачальник вибірково брав до уваги збільшення ціни в окремому періоді (що був для нього вигідним); у зазначених довідках відсутні дані про коливання ціни електроенергії на ринку, а надано інформацію про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України станом на дату складання таких довідок (а не спірних додаткових угод).

Також зазначені довідки носять виключно інформативний характер і не враховують умов договорів та контрактів, зокрема, договору поставки №1 від 18.01.2021. Фактично відповідач, посилаючись на вказані довідки ТОВ "Закупівлі:ЮА" та інформацію з сайту ДП «Оператор ринку» запропонував позивачу-2 переглянути ціну на електричну енергію на підставі її динаміки (коливання) не на дату укладення спірних угод, а «на добу наперед» на ринку у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України.

З урахуванням викладеного суд робить висновок, що довідки ТОВ «Закупівлі:ЮА» від 10.08.2021 №1414/1, від 23.09.2021 №1429/1, від 12.10.2021 №1432, від 09.11.2021 №1445/1 та інформація з сайту ДП «Оператор ринку" станом на 10.08.2021, на 23.09.2021, на 12.10.2021, на 09.11.2021 не можуть бути належним документальним підтвердженням наявності підстав для підвищення ціни на електричну енергію станом на дату укладення спірних додаткових угод №1 від 31.08.2021, №2 від 30.09.2021, №3 від 29.10.2021, №4 від 30.11.2021 до договору поставки.

Отже суд зазначає, що внаслідок збільшення ціни електричної енергії з 3,0490 грн з ПДВ до 4,459171722425872 грн з ПДВ що більше на 46,25 % від первинної ціни, результати торгів повністю нівелювалися, держава в особі управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але електричну енергію по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла, натомість, була змушена оплачувати електричну енергію за ціною вище більш ніж на 46,25 % від первісно погодженої ціни в договорі, ще й отримувати її зменшений на 31,62 % обсяг (з 3 868 750 кВт/год до 2 645 333 кВт/год).

Суд зазначає, що метою статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", яка закріплює можливість сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, стаття 652 ЦК передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі. Вказаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Отже, перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 46,25 % (із заниженням фактичного обсягу електричної енергії, що була поставлена) шляхом укладення 4 додаткових угод є недобросовісною діловою практикою з боку продавця (відповідача).

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність порушень вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічна закупівлі" при укладенні сторонами додаткових угод №1 від 31.08.2021, №2 від 30.09.2021, №3 від 29.10.2021, №4 від 30.11.2021, оскільки їх умови в частині визначення вартості електричної енергії відрізняються від тендерної пропозиції покупця більше ніж на 10%, та внесення сторонами змін до договору було необґрунтованим та безпідставним.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор просить визнати додаткові угоди №1 від 31.08.2021, №2 від 30.09.2021, №3 від 29.10.2021, №4 від 30.11.2021 недійсними на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивачів.

Відповідно до ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог ГПК України.

Як було встановлено судом, внаслідок укладення додаткових угод №1 від 31.08.2021, №2 від 30.09.2021, №3 від 29.10.2021, №4 від 30.11.2021 до договору поставки №1 від 18.01.2021, було збільшено вартість товару більше, ніж на 10% від попередньої вартості товару та зменшено фактичний його обсяг, що суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі", а тому на переконання суду є підставою для визнання недійсними вказаних додаткових угод в силу приписів ст. 215 ЦК України. Отже, позов прокурора у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо заявленої прокурором позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно сплачених відповідно до спірних додаткових угод грошових коштів у сумі 1 243 191,32 грн, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема договори про постачання електричної енергії споживачу.

Згідно зі статтею 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Отже, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений позивачу-2, врегульований нормами глави 54 ЦК України "Купівля-продаж". Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі, платіжними дорученнями, відповідач відповідно до спірних додаткових угод поставив, а позивач отримав та оплатив електричну енергію в загальному обсязі 122 897 кВт/год на загальну суму 353 349,40 грн., що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Зважаючи на недійсність оспорених додаткових угод щодо зміни ціни, беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України, зобов`язання сторін за вказаний період регулюються умовами договору, зокрема додатком № 3 "Комерційна пропозиція постачальника" в редакції основного договору, згідно з яким ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 1,96 грн.

Таким чином, за 2 874 458 кВт/год отриманої позивачем електричної енергії за 2021 рік останній зобов`язаний був сплатити відповідачу кошти в сумі 8 764 222,442 грн з ПДВ (2 874 458 кВт/год * 3,0490 грн з ПДВ). Однак, відповідач отримав кошти у сумі 11 461 507,08 грн з ПДВ.

Відтак, сума безпідставно сплачених позивачем-2 коштів становить 2 697 284,638 грн які Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" має повернути на користь управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення заявлених до стягнення коштів, позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" на користь управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації підлягають задоволенню за розрахунком прокурора, в сумі 1 243 191,32 грн.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги керівника Святошинської прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації - задовольнити.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №1 від 31.08.2021, №2 від 30.09.2021, №3 від 29.10.2021, №4 від 30.11.2021 до договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 укладеного між управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, б. 80, оф. 8, код ЄДРПОУ 42659068) надмірно сплачені кошти у сумі 1 243 191 (один мільйон двісті сорок три тисячі сто дев`яносто одну) грн 32 коп. на користь держави в особі управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м. Київ, вул. Якуба Колоса, буд. 6-А, код ЄДРПОУ 37498536).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерголайн компані" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, б. 80, оф. 8, код ЄДРПОУ 42659068) на користь Київської міської прокуратури (02910019, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) судовий збір у сумі 30759 (тридцять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 87 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15.10.2024.

Суддя Н.І. Зеленіна