Рішення

від 02.10.2024 по справі 910/19669/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2024Справа №910/19669/23за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Левітер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уарест"

про стягнення 2 893 508,73 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Швець В.М.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Левітер» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уарест» про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором оренди від 18.02.2019 у розмірі 2 893 508,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди №1017 від 18.02.2019 щодо сплати орендної плати, у ТОВ "Уарест" виникла заборгованість за період з червня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 2 143 339,80 грн в частині основного зобов`язання, та в частині штрафних санкцій у розмірі 750 168,93 грн 35% від суми прострочення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13.02.2024.

Протокольною ухвалою суду від 13.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2024.

Протокольною ухвалою суду від 19.03.2024 відкладено судове засідання на 27.03.2024.

Протокольною ухвалою суду від 27.03.2024 відкладено судове засідання на 30.04.2024.

25.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів та відзиву на позовну заяву, в якому заперечували проти позовних вимог в частині стягнення орендної плати за серпень та вересень 2023 року, у зв`язку з тим, що орендне приміщення було опечатане позивачем 10.08.2023. Також представник відповідача звернув увагу на внесений ТОВ «Уарест» забезпечувальний платіж, який згідно умов договору повинен бути використаний в рахунок грошових зобов`язань орендаря та на відсутність грошових оборотів на підприємстві з березня 2022 року, що унеможливлює стягнення з товариства відсотку з обороту. Окрім того представник відповідача просить зменшити розмір штрафних санкцій та повністю відмовити в задоволенні вимог в цій частині. Додатково представник ТОВ «Уарест» наголошує, що в орендованому приміщенні залишено обладнання на загальну суму 5 002 662,28 грн, яке згідно листа від 10.08.2023 орендар не заперечує проти залишення його за орендодавцем, а відтак вказане свідчить про перекриття суми боргу вартістю майна залишеного в орендованому приміщенні ТОВ "Левітер".

У судовому засіданні 30.04.2024 представники сторін підтримали подане позивачем клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 вирішено закрити розгляд справи по суті та повернутися на стадію підготовчого провадження у справі; призначено підготовче засідання на 28.05.2024.

Через систему "Електронний суд" 21.05.2024 від представника позивача надійшли заперечення на відзив, в яких наголошувалось на тому, що ТОВ "Левітер" не отримало жодних бухгалтерських чи фінансових документів на підтвердження вартості обладнання залишеного ТОВ "Уарест" в орендованому приміщенні, що унеможливлює проведення його оцінки. Також зазначено про те, що згідно умов договору у разі розірвання договору оренди з вини орендаря, забезпечувальний платіж не повертається та залишається в орендодавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 задоволено клопотання ТОВ "Левітер" від 21.05.2024 про витребування доказів; зобов`язано ТОВ "Уарест" надати суду належним чином завірені бухгалтерські чи інші фінансові документи, які підтверджують вартість та комплектність обладнання, що розміщене останнім у приміщенні позивача, у строк до 12.06.2024; відкладено підготовче засідання на 19.06.2024.

Протокольною ухвалою суду від 19.06.2024 відкладено судове засідання на 17.07.2024.

Протокольною ухвалою суду від 17.07.2024 відкладено судове засідання на 04.09.2024.

Протокольною ухвалою суду від 04.09.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

В судовому засіданні 02.10.2024 позивач підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви та просив суд задовольнити вимоги у повному обсязі; представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін як щодо досліджених доказів, так і по суті позовних вимог та заперечень проти позову.

02.10.2024 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.02.2019 між ТОВ «Левітер» (надалі - Орендодавець) та ТОВ «Уарест» (надалі - Орендар) був укладений договір оренди, що посвідчений Погребняком О.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1017 від 18.02.2019, (надалі - Договір) щодо приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, проспект Берестейський, 24, загальною площею 319,18кв.м, на 2 (другому) поверсі.

Відповідно до п.10.1 договору орендар зобов`язаний сплачувати на користь орендодавця орендну плату з урахуванням її індексації та інші платежі, які передбачені договором оренди.

Пунктом 10.2 договору визначено, що орендна плата, яку орендар зобов`язується щомісячно сплачувати орендодавцеві складається з таких частин:

- основна орендна плата;

- експлуатаційна орендна плата;

- маркетингова орендна плата;

- плата з обороту.

Орендар сплачує окремими платежами кожну із частин орендної плати.

Згідно з пунктом 13.1 договору - орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату щомісячно до 5 (п`ятого) числа відповідного місяця, який передує оплачуваному.

Пунктом 13.3 договору передбачено, що орендна плата має сплачуватися на рахунок орендодавця на підставі виставленого орендодавцем рахунку в сумі, що відповідає умовам договору. Рахунки на оплату виставляються орендодавцем шляхом направлення на адресу орендаря.

За доводами позивача з червня 2022 року по жовтень 2023 року відповідач перестав виконувати взяті на себе зобов`язання за договором оренди, а тому ТОВ "Левітер" звернулося до боржника з вимогою про сплату суми боргу по договору оренди за вих №1005 від 22.08.2023.

Вказана вимога залишилась без задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором оренди та підставою для виконання між сторонами взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України також визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно акту взаєморозрахунків за період з червня 2022 року по вересень 2023 рік між ТОВ "Левітер" та ТОВ "Уарест" за договором оренди від 18.02.2019 кінцеве сальдо склало суму у розмірі 2 143 339,80 грн, яку позивач просить сягнути в рахунок погашення заборгованості з орендної плати.

Згідно заперечень відповідача, ТОВ "Уарест" не погоджується виключно з частиною суми, а саме в розмірі 393 246,53 грн, оскільки стверджує про те, що акти наданих послуг за серпень і вересень не підписував, та окрім того орендоване приміщення було опечатане з 10.08.2023.

Також відповідач зазначає, про непогодження з актом взаєморозрахунків з підстави відсутності самих розрахунків.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача, з огляду на наступне.

Згідно пункту 21.1 договору якщо орендар прострочить сплату будь-яких платежів більше ніж на 15 робочих днів та не усуне таке порушення протягом 5 робочих днів з моменту отримання повідомлення орендодавця, незалежно від застосування штрафних санкцій, орендодавець має право обмежити доступ орендаря в приміщення або відключити систему забезпечення.

Пунктом 21.6 договору зазначено, що орендна плата та інші платежі, передбачені в цьому договорі оренди, за такий період обмеження доступу будуть нараховуватися у повному обсязі.

Отже, опечатування приміщення орендодавцем 10.08.2023 жодним чином не звільняє орендаря від зобов`язань передбачених договором оренди, а відтак період заявлений ТОВ "Левітер" з червня 2022 року по вересень 2023 року (включно) для стягнення орендної плати з ТОВ "Уарест" є обґрунтованим та відповідає умовам договору.

Що стосується суми орендної плати, що підлягає стягненню, то суд зазначає, що матеріали справи містять розрахунок за період з червня 2022 року по вересень 2023 року (включно), який підтверджується відповідними актами здачі-приймання робіт та доказами доставлення їх адресату - ТОВ "Уарест".

Також суд вважає за необхідним наголосити, що позивач до розрахунку орендної плати не включав таку частину платежу як плата з обороту та маркетингова орендна плата, що були передбачені пунктом 10.2 договору.

Окрім того суд відхиляє доводи відповідача стосовно використання забезпечувального платежу в рахунок погашення заборгованості, з огляду на наступне.

Пунктом 16.5 договору передбачено, що у випадку розірвання та/або припинення дії цього договору оренди з вини орендаря (в тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони орендодавця в зв`язку із порушенням орендарем договору оренди) забезпечувальний платіж не повертається орендареві та залишається у орендодавця.

Вказане свідчить про те, що забезпечувальний платіж залишається у ТОВ "Левітер" та не йде в рахунок погашення заборгованості.

За доводами ТОВ "Уарест", значеними в письмовому відзиві на позовну заяву, між ним та орендодавцем було досягнуто згоди, що орендна плата сплачуватися не буде, що підтверджується не підписаними актами зі сторони ТОВ "Уарест" про основну орендну плату, в той час як підписувались акти по комунальним платежам та відповідно рахунки з орендної плати не виставлялись.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів укладення додаткових угод, якими б змінювався порядок оплати чи призупинялась дія договору в частині внесення орендної плати.

Матеріали справи містять виставлені позивачем рахунки на оплату орендної плати за період з червня 2022 року по вересень 2023 рік (включно).

Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини заборони суперечливої поведінки міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Доводи відповідача щодо не виставлення позивачем рахунків на орендну плату не беруться судом до уваги, як підставу для не оплати орендної плати, враховуючи той факт, що орендар вже здійснював таку оплату та освідчений в розмірі щомісячної оплати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2024 № 910/19091/23.

Також судом відхиляються доводи відповідача про зарахування вартості майна у розмірі 5 002 662,28 грн у рахунок погашення боргу, з огляду на наступне.

Згідно пунктів 9.7, 9.8 договору оренди, обладнання та товар орендаря, залишаються його власністю та мають вилучатися (вивозитися) орендарем не пізніше як в день закінчення строку оренди.

Якщо після припинення дії договору оренди або строку оренди орендар не забрав своє майно з приміщення, орендодавець має право на власний розсуд вилучити (вивезти) все або частину цього майна будь-яким зручним для орендодавця способом і розмістити його на зберігання. Орендар зобов`язаний компенсувати орендодавцю всі витрати з вилучення (вивезення) і зберігання цього майна. Якщо протягом 10 календарних днів після закінчення строку оренди орендар не забрав (не вилучив) своє майно, орендар зобов`язаний компенсувати орендодавцю вартість зберігання майна орендарю, а у випадку, якщо вартість зберігання майна орендаря перевищить 90% вартості майна орендаря (з урахуванням амортизації та відповідно до середніх ринкових цін на майно) орендодавець має право відчужити майно орендаря та компенсувати вартість зберігання за рахунок отриманих від такого відчуження коштів.

Вказане свідчить, що відчуження майна орендаря може відбутися за результатом підрахунку вартості майна з урахуванням амортизації та середніх ринкових цін на майно, проте відповідач не надав розрахунків із відповідними підтвердженнями цін на майно, яке було залишене в орендованому приміщенні.

Отже враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення орендної плати за період з червня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 2 143 339,80 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції у розмірі 750 168,93 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 20.2 договору якщо орендар прострочить сплату орендодавцеві будь-яких платежів, орендар сплачує на користь орендодавця наступні штрафні санкції: у випадку прострочення більш ніж на 11 (одинадцять) календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 35 % від суми прострочення.

Позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції у розмірі 750 168,93 грн (2 143 339,80 грн - 35%).

Перевіривши правомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 35% від суми заборгованості, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично правильним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левітер" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левітер" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Уарест" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 24, код ЄДРПОУ 38649284) 2 143 339 (два мільйони сто сорок три тисячі триста тридцять дев`ять) грн 80 коп. суми основного боргу та 750 168 (сімсот п`ятдесят тисяч сто шістдесят вісім) грн 93 коп. штрафних санкцій та 34 722 (тридцять чотири тисячі сімсот двадцять дві) грн 10 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15.10.2024.

Суддя Н.І. Зеленіна