Рішення

від 02.10.2024 по справі 910/7643/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2024Справа № 910/7643/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Петькун Д.О. розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд.6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бронетехніка" (вул. Довженка Олександра, буд.18, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 31410901)

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 68 804 204,75 грн.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бронетехніка" (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 68 804 240,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного Державного контракту № 403/1/23/97 від 30.05.2023 на поставку товарів оборонного призначення, відповідач не здійснив поставку товару у строки, в зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок сплати 26 151 702,42 грн пені, 20 085 259,19 грн штрафу, 22 567 343,14 грн пені за користування коштами попередньої оплати.

Ухвалою Господарського суду від 24.06.2024 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі за правилами загального позовного провадження в закритому судовому засіданні та призначила судове засідання на 17.07.2024.

05.07.2024 в системі "Електронний суд" відповідачем було сформовано відзив на позовну заяву, мотивований тим, що 03.10.2023 останнім отримано сертифікат про форс-мажорні обставини №3200-23-4112 виданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою, несвоєчасна поставка товару в даному випадку спричинена доведеними форс-мажорними обставинами. Крім того, розмір позовних вимог перевищує суму прибутку товариства. Також відповідач просив зменшити розмір нарахованих до стягнення штрафних санкцій.

15.07.2024 в системі "Електронний суд" позивачем було сформовано відповідь на відзив.

У судовому засіданні 17.07.2024 було оголошено перерву до 04.09.2024.

19.07.2024 в системі "Електронний суд" відповідачем було сформовано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

23.09.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформовані додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 02.10.2024 представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, а також заявив усне клопотання про зменшення розміру неустойки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2023 між Міністерством оборони України (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (позивач) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/23/97, за умовами якого останнє зобов`язалося поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення, найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені в цьому контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток № 1 до контракту) для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язується прийняти товар через вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою замовника (лист), та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим контрактом.

Вартість (ціна) Контракту відповідно до пункту 2.2 Контракту становить 517 061 330 (п`ятсот сімнадцять мільйонів шістдесят одну тисячу триста тридцять) гривень 92 копійок без податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 3.3 Контракту датою виконання Виконавцем зобов`язань щодо поставки Товару є дата затвердження Вантажоодержувачем акта приймання-передачі. Датою належного виконання умов Контракту є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом.

Згідно з пунктом 4.1 Контракту Виконавець зобов`язаний поставити Товари згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеного в Специфікації, та надати Замовнику документи згідно з пунктом 2.7 цього Контракту.

Контракт набирає чинності з дати підписання його сторонами і скріплення їхніх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) та діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Контрактом (п. 11.1 Контракту).

Специфікацією товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (Додаток 1) визначено найменування товарів, їх комплектація, технічні умови, кількість, вартість та строк поставки.

Згідно з Специфікацією, затвердженої у редакції Додаткової угоди № 2 від 02.10.2023 до Державного контракту № 403/1/23/97 від 30.05.2023 відповідно до пунктів 1-2 поставці підлягає товар оборонного призначення у кількості 130 000 одиниць до 25.10.2023 на загальну суму 286 919 314,4 грн. та відповідно до пунктів 3 - 4 поставці підлягає товар оборонного призначення у кількості 73 546 одиниць до 25.10.2023 на загальну суму 160 829 540,12 грн.

На виконання умов вищевказаного контракту Позивач надав Відповідачу попередню оплату у розмірі 480 365 749,55 грн., що підтверджується Платіжними дорученнями № 403/1/872 від 28.06.2023, № 403/1/1184 від 15.09.2023 та № 403/1/1186 від 15.09.2023.

Однак, як вказує Позивач, Постачальником порушено умови Контракту в частині строків постачання товару, а саме:

товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості 19500 одиниць на суму 43695795,00 грн., з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 37 днів 02.12.2023 року;

товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості 410 одиниць на суму 918732,10 грн., з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 50 днів 15.12.2023 року;

товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 20090 одиниць на суму 44217483,30 грн,, з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 50 днів 15.12.2023 року;

товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 42000 одиниць на суму 92440740,00 грн., з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 96 днів 30.01.2024 року;

товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 19500 одиниць на суму 42918915,00 грн., з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 104 дні 07.02.2024 року;

товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 19500 одиниць на суму 42918915,00 грн., з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 120 днів 23.02.2024 року;

товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 9000 одиниць на суму 19808730,00 грн., з терміном постачання до 25.10.2023 року поставлений із запізненням на 141 день 15.03.2024 року;

товар згідно з пунктом 3 Специфікації у кількості 3500 одиниць на суму 7697550,00 грн., з терміном постачання до 25.09.2023 року поставлений із запізненням на 17 днів 13.10.2023 року;

товар згідно з пунктом 4 Специфікації у кількості 23460 одиниць на суму 50678761,20 грн., з терміном постачання до 25.09.2023 року поставлений із запізненням на 17 днів 13.10.2023 року;

товар згідно з пунктом 4 Специфікації у кількості 80 одиниць на суму 172817,60 грн., з терміном постачання до 25.09.2023 року поставлений із запізненням на 17 днів 13.10.2023 року;

товар згідно з пунктом 4 Специфікації у кількості 6 одиниць на суму 12961,32 грн., з терміном постачання до 25.09.2023 року поставлений із запізненням на 126 днів 30.01.2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного Державного контракту № 403/1/23/97 від 30.05.2023 на поставку товарів оборонного призначення, відповідач не здійснив поставку товару у строки, в зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок сплати 26 151 702,42 грн пені, 20 085 259,19 грн штрафу, 22 567 343,14 грн пені за користування коштами попередньої оплати.

Відповідач у відзиві зазначає, що порушення зобов`язань за Контрактом щодо строку поставки Товару зумовлене наявністю обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Також, відповідачем було заявлено клопотання, у якому він просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт несвоєчасної поставки товару в передбачений державним контрактом та специфікацією до нього у строк.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до підпункту 1 пункту 7.3. контракту за порушення строків поставки товару що у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки заявлені Міністерством до стягнення суми пені в розмірі 26 151 702,42 грн та штрафу в розмірі 20 085 259,19 грн, є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням контракту, вказані позовні вимоги є обґрунтованими.

Щодо стягнення 22 567 243,14 грн пені за користування коштами попередньої оплати, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до підпункту 5 пункту 7.3 Контракту, у разі порушення Виконавцем зобов`язань щодо строків поставки Товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Виконавець зобов`язаний сплатити на користь Замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого Товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки Товару до дня Виконавцем обов`язку щодо поставки Товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3. цього Контракту.

Заперечуючи проти стягнення 22 567 243,14 грн пені за користування коштами попередньої оплати, відповідач посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 по справі № 922/3578/18.

Так, у постанові ВС у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду (з відступленням) від 05.06.2020 по справі № 922/3578/18 (№ в ЄДРСР 89910829) викладено правову позицію про те, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дає змогу дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме як річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). Проценти за користування чужими коштами, які відповідно до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, передбаченої статтею 549 ЦК України.

У справі № 922/3578/18 було встановлено, що за умовами пункту 5.3. Договору №107-Н поставки нафтопродуктів, у випадку поставки товару продавцем згідно з пунктом 3.6. цього Договору та неотримання оплати згідно з пунктом 3.7. цього Договору покупець зобов`язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% (два відсотки) від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами (згідно із статтею 536 та частиною другою статті 625 ЦК України); відсотки сплачуються за весь період прострочки платежу.

Верховний Суд не погодився з доводами скаржника про те, що сторони відповідно до положень статей 3, 536, 625, 627 ЦК України можуть визначити інший порядок нарахування розміру процентів річних за користування чужими коштами, а зокрема, з можливістю встановлення розміру процентів за один день від загальної суми річних процентів, з огляду на таке. Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Частина друга статті 536 цього Кодексу - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з тим, що частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.

Як вже визначився суд, позивач вже нарахував відповідачу до стягненню пеню в розмірі 26 151 702,42 грн. і суд прийшов до висновку про їх обгрунтованость.

З урахуванням по даній справі оцінки суду в частині пені за користування чужими грошовими коштами, то за змістом п. 7.3. Контракту, сторони фактично домовилися про подвійне нарахування пені.

На підставі викладеного в частині стягнення з відповідача 22 567 243,14 грн. пені за користування чужими грошовими коштами слід відмовити, бо це нарахування за своїм правовим змістом також є пенею, яка вже стягнута судом.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв`язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов`язання, суд зазначає наступне.

За приписами статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 7.8 контракту встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини).

Відповідно до п.7.10. Контракту, передбачено, доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це в письмовій формі іншу сторону.

Як вказує відповідач, та не заперечує позивач, 03.10.2023 року відповідачем було отримано сертифікат про форс-мажорні обставини № 3200-23-4112 Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати щодо обов`язку постачання товару за Державним контрактом у період з 01.08.2023 року, та що тривають станом на 02.10.2023 року. Копія сертифікату була направлена позивачу - 06.10.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі №905/55/21).

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам, суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.10.2022 року у справі №927/25/21.

Цивільний та Господарський кодекси України не містять чіткої регламентації підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Суди повинні у кожному конкретному випадку, за наслідками встановлення змісту правовідносин сторін, оцінки обставин справи, дослідження доказів, встановити порушення зобов`язання особою, правові наслідки такого порушення, неможливість виконання внаслідок, зокрема дії форс-мажорних обставин (непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин), відсутності вини особи та встановити наявність обставин для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 року у справі № 927/25/21 зазначив, що непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності особу, що порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21, від 21.12.2021 року у справі № 905/1252/16.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Зокрема, підставою для форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сертифікат 28.02.2023 року № 143/03.23 про форс-мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати визначає лише військову агресію російської федерації проти України, що стало слугувало для ведення воєнного стану.

Водночас, суд враховує, що контракт укладений між сторонами 30.05.2023 року, тобто після введення на території України воєнного стану, а його предметом є саме поставка товару в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України.

А тому, відповідні висновки, наведені у сертифікати ТПП, як підстава для підтвердження обставин непереборної сили, є безпідставними та такими, що не можуть слугувати форс-мажорними обставинами у даному випадку та звільняти від відповідальності за порушення умов договору, укладеного саме для забезпечення відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Приписи ст. 617 Цивільного кодексу України, які передбачають, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

А тому, недодержання своїх обов`язків контрагентом відповідача за зовнішньоекономічним контрактом не може бути тією обставиною, що звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до приписів ст. 42 Господарського кодексу України, відповідно до умов якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

В силу положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином, третя особа уклавши з позивачем договір на відповідних умовах зобов`язана нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань.

З викладеного суд дійшов висновку, що наведені відповідачем та зазначені в сертифікатах ТПП форс-мажорні обставини, за конкретних обставин справи не свідчать про відсутність вини останнього за неналежне виконання зобов`язань.

Щодо посилань відповідача на підтвердження ним наявності підстав для зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 року у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 року у справі №910/9765/18).

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі №916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд звертає увагу, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19).

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 року у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 року у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 року у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 року у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 року у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 року у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК.

Так, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У тій же постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Судова практика щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 року у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 року у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 року у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 року у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 року у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 року у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 року у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 року у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 року у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 року у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 року у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 року у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 року у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 року у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 року у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 року у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарського кодексу України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільного кодексу України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.1, ч. 2, ст. 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

На підставі вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, суд при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Отже, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 924/709/17 , від 22.01.2020 року у справі № 912/684/19 та від 12.02.2020 року у справі №924/414/19.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.

Отже, як було вище зазначено, позивач нараховує пеню та штраф у зв`язку з фактичних обставин порушення відповідачем зобов`язання за договором і вимог чинного законодавства, тобто нараховані відповідно до умов договору та є арифметично правильні.

Водночас, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій.

Суд враховує, що відповідачем виконано зобов`язання за контрактом з невеликим строком прострочення.

Одночасно, відповідач зазначає про те, що прибуток підприємства складає лише 3% від вартості державного контракту, в той час розмір позовних вимог складає суму яка в п`ять разів перевищує суму такого прибутку.

В свою чергу, суд зазначає, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства.

При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.

Між тим, у відповідності до положень частин третьої, четвертої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Втім матеріали справи не містять доказів того, що позивачем понесено збитки, внаслідок прострочення відповідачем поставки відповідачем.

Враховуючи всі фактичні обставини справи, а також те, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку, наявні підстави для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на 85% відсотків.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, а саме, до стягнення штрафних санкцій з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 3 922 755, 36 грн., штраф у розмірі 3 012 788,88 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

З огляду на викладене, судовий збір за вимогами про стягнення пені, штрафу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі, в частині відмови покладається на позивача.

Керуючись статтями 74, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бронетехніка" (вул. Довженка Олександра, буд.18, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 31410901) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд.6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) пеню у розмірі 3 922 755 (три мільйони дев`ятсот двадцять дві тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн 36 коп., штраф у розмірі 3 012 788 (три мільйони дванадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 88 коп. та судовий збір у розмірі 554 843 (п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі вісімсот сорок три) грн 54 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складено 09.10.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА