Ухвала

від 10.10.2024 по справі 916/1192/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

"10" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1192/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

розглядаючи справу № 916/1192/24

за позовом заступника керівника Одеської обласної Прокуратури в інтересах держави в особі Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області

до відповідача: Аграрно-рибогосподарського кооперативу ПРИДУНАЙСЬКА НИВА

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом,

за участю представників учасників сторін:

від прокуратури: Євглевський А.В.

від позивача 1: не з`явився,

від позивача 2: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

встановив:

Заступник керівника Одеської обласної Прокуратури в інтересах держави в особі Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Аграрно-рибогосподарського кооперативу ПРИДУНАЙСЬКА НИВА, в якій просить:

усунути перешкоди власникам Саф`янівській сільській та Суворовській селищній територіальним громадам в особі Саф`янівської сільської та Суворовської селищної рад Ізмаїльського району Одеської області у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом Придунайська нива озера Катлабух площею 6500 га, яке знаходиться на території Саф`янівської сільської та Суворовської селищної рад Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації;

усунути перешкоди власникам Саф`янівській сільській та Суворовській селищній територіальним громадам в особі Саф`янівської сільської та Суворовської селищної рад Ізмаїльського району Одеської області у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Аграрно-рибогосподарського кооперативу Придунайська нива повернути Саф`янівській сільській та Суворовській селищній територіальним громадам в особі Саф`янівської сільської та Суворовської селищної рад Ізмаїльського району Одеської озеро Катлабух площею 6500 га, яке знаходиться на території Саф`янівської сільської та Суворовської селищної рад Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду заступника керівника Одеської обласної Прокуратури посилається на те, що Аграрно-рибогосподарський кооператив ПРИДУНАЙСЬКА НИВА здійснює використання озера Катлабух на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації озера Катлабух Ізмаїльського району Одеської області, погодженого 28.09.2018 р. Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 17.10.2018 р. Держрибагенством України. У той же час, використання водного об`єкту для рибогосподарської експлуатації промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт разом із розташованою під ним ділянкою водного фонду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 р. позовній заяві заступника керівника Одеської обласної Прокуратури присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/1192/24 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області 25.03.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1192/24; справу № 916/1192/24 ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.04.2024 р.

Ухвалою суду від 23.04.2024 р. підготовче засідання відкладено на 16.05.2024 року о 10:20.

13.05.2024 р. до канцелярії господарського суду Одеської області Аграрно-рибогосподарського кооперативу ПРИДУНАЙСЬКА НИВА надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

Ухвалою суду від 14.05.2024 р. клопотання задоволено.

16.05.2024 р. ухвалою суду було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 04.06.2024 року.

Ухвалою суду від 04.06.2024 р. суд відклав підготовче засідання на 13.06.2024 р..

Ухвалою суду від 13.06.2024 р. суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 25.06.2024 р.

У той же час, господарським судом з`ясовано, що на розгляді Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду перебуває справа № 922/1168/23, підставою ж передачі справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності зазначено про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20, у зв`язку із тим, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об`єкта. Отже, у разі встановлення Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об`єкта не є необхідним.

Ухвалою Верховного Суду у справі № 922/1168/23 від 21.06.2024 р. призначено розгляд справи на 08.08.2024 р.

Ухвалою суду від 25.06.2024 р. суд відклав розгляд справи на 18.07.2024 р.

Ухвалою суду від 18.07.2024 р. розгляд справи відкладено на 03.09.2024 р.

Ухвалою Верховного Суду у справі № 922/1168/23 від 09.08.2024 р. призначено розгляд справи на 26.09.2024 р.

Ухвалою суду від 03.09.2024 року розгляд справи відкладено на 10.10.2024 року.

10.10.2024 року від представника відповідача Аграрно-рибогосподарського кооперативу ПРИДУНАЙСЬКА НИВА надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Як зазначив заявник, на даний час Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у касаційному порядку в іншій справі № 922/1168/23 переглядається судове рішення у подібних правовідносинах, які стосуються предмету спору у даній справі № 916/1192/24.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики, та враховуючи, що законодавство України у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення, Відповідач вважає, що провадження у даній справа № 916/1192/24, на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, підлягає зупиненню до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/1168/23, виходячи з наступних обставин: Правові підстави функціонування АРК «Придунайська Нива» як спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) є Режим рибогосподарської експлуатації озера Катлабух Ізмаїльського району Одеської області, погоджений 28.09.2018 р. Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 17.10.2018 р. Держрибагентством України (далі - Режим СТРГ). Режим СТРГ розроблений Національним університетом біоресурсів 1 природокористування України. Термін дії Режим СТРГ до 31.12.2027 р.

СТРГ регулюється Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, що затверджено наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді.

До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Статтею 31 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначено, що режим встановлюється з метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів.

Режим розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування, яке повинно містити таку інформацію (пункт 2.1.3 Інструкції): - загальна характеристика; - гідрологічний та гідрохімічний режими; - видовий, віковий, розмірно-ваговий склад водних живих ресурсів; - обсяги запасів, визначені за даними проведених досліджень; - рибопродуктивність за видами водних живих ресурсів; - строки заборони лову (добування) водних живих ресурсів; - видовий склад водних рослин, зоопланктону, фітопланктону, бентосу, їх біомаса, ефективність використання кормової бази; - розрахунки обсягів вселення цінних видів водних живих ресурсів та проведення рибоводно-меліоративних робіт; - розрахунки обсягів (лімітів) вилову водних живих ресурсів та планові показники з вилову видів вселенців; - наявність чи відсутність видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та ендемічних видів; - заходи з недопущення погіршення екологічного стану, а також запобіжні заходи з недопущення зменшення чисельності або знищення цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів; - регламентація ведення любительського та спортивного рибальства, яка повинна включати виділення ділянок для любительського та спортивного рибальства на умовах загального та спеціального використання водних живих ресурсів та не суперечити чинним нормативно-правовим актам у галузі регулювання любительського та спортивного рибальства.

Науково-біологічне обґрунтування та проект Режиму на замовлення користувача розробляються рибогосподарською науково-дослідною установою, організацією відповідно до погодженої із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України програми дослідних робіт. Програма дослідних робіт повинна містити методику, за якою проводитимуть дослідження.

При цьому сам по собі режим не дає можливості здійснювати безпосередній вилов водних біоресурсів.

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема, промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).

За змістом частини першої статті 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Отже режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта дає можливість відповідним суб`єктам здійснювати свою діяльність в межах відповідних водойм.

Єдиним нормативним регулюванням для спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) та діяльності згідно Режиму рибогосподарської експлуатації є Інструкція, відповідно до пункту 1.1 якої така діяльність має здійснюватися у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) з низькою рибопродуктивністю або в таких, які не можна використовувати для аквакультури.

З наведеного вбачається, що діяльність згідно з Режимом та діяльність з аквакультури є різними видами рибного господарства, та водойми для такої діяльності відводяться різні, тобто у водоймі, де можлива діяльність згідно Режиму, не можна здійснювати аквакультуру.

В той же час, діюче законодавство України у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, у тому числі і Інструкція, не містить норм, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює промислове рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

Аналіз судової практики зі спірного питання, а саме за позовами прокурорів в інтересах держави до підприємств, що функціонують на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкту, про повернення земельної ділянки водного фонду/про усунення перешкод у користуванні майном/про відновлення становища, що існувало до порушення шляхом звільнення об`єкта водного фонду свідчить про те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформував практику у подібних справах.

Так у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 р. у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 р. у справі № 908/2153/20, зроблено висновки про те, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Тобто Суд у вищезазначених справах, з однієї сторони, зазначаючи про відмінність користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, з іншої сторони наголосив на обов`язковій необхідності отримання суб`єктом спеціального використання водних біоресурсів права користування водним об`єктом.

Проте судова колегія Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 922/1168/23 (ухвала від 22.05.2024 р.) з такими висновками не погоджується з огляду на таке.

По-перше, чинним законодавством, а саме статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Тобто для суб`єктів рибного господарства взагалі встановлена законодавча заборона отримання права користування водосховищами комплексного призначення.

У той же час, саме на таких водоймах більшою мірою і встановлюються режими рибогосподарської експлуатації та надаються дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів.

По-друге, згідно з положеннями Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) є єдиним (уніфікованим) для всіх рибогосподарських водних об`єктів (їх частин). До останніх чинним законодавством віднесено: рибогосподарські водні об`єкти (їх частини), внутрішні морські води, територіальне море, виключна (морська) економічна зона.

Тобто для здійснення промислового рибальства як в межах звичайних водосховищ, водосховищ комплексного призначення, так і в межах Чорного та Азовського морів законодавством передбачено отримання єдиного дозволу з наданням єдиного переліку документів. Проте правова позиція, яка наведена у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20 за своїм буквальним змістом означає, що якщо потрібно мати правовстановлюючий документ для спеціального використання водних біоресурсів на звичайному водосховищі, то в такому випадку відповідним користувачам водних біоресурсів, що здійснюють промислове рибальство, необхідно було б мати правовстановлюючі документи на Чорне чи Азовське море. Така ситуація є нелогічною та суперечить законодавству.

По-третє це суперечить правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.11.2018 р. у справі № 806/449/15 відповідно до якої «положення Інструкції № 4 не містять обов`язкової умови про необхідність мати правовстановлюючі документи на право користування водним об`єктом та земельною ділянкою для отримання погодження Режиму Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства. Крім того, суд виходить з того, що при отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта користувачам надаються у користування лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи земля під водою. Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта здійснене позивачем в порушення вимог статті 17 Закону України «Про тваринний світ» без надання відповідно до закону права користування рибогосподарськими водними об`єктами також є необґрунтованими, оскільки передбачене зазначеною статтею правило стосується спеціального використання тваринного світу в порядку ведення рибного господарства».

Таким чином Відповідач перебуває в умовах правової невизначеності, оскільки з одного боку, відсутній юридичний механізм взяття в оренду озера Катлабух попри заборону, встановлену статтею 51 Водного кодексу України, а з іншого боку Позивач у своїй позовній заяві вимагає усунити перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарсько1 експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття "володіння" у частині першій статті 1 Протоколу № 1 - автономне й охоплює як "наявне володіння", так і активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може стверджувати про принаймні "легітимні очікування". "Володіння" включає права "in rem" (право на речі) і "in personam" (право на дії особи). Термін охоплює нерухоме та рухоме майно та інші інтереси власників.

Поняття "володіння" має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві та не обмежується правом власності на фізичні блага: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "право власності", і, отже, як "володіння" для цілей цього положення. Питання, яке необхідно дослідити в кожній справі, полягає в тому, чи обставини справи, розглянуті в цілому, надали заявнику право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 ("Анхойзер-Буш проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], 2007, § 63; "Онер`їлдиз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey) [ВП], 2004, § 124; "Броньовський проти Польщі" (Broniowski v. Poland) [ВП], 2004, § 129; "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [ВП], 2000, § 100; "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) [ВП], 1999, § 54; "Сентро Еропа 7 С.Р.Л. і ді Стефано проти Італії" (Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy) [ВП], 2012, § 171; "Фабрі проти Франції" (Fabris v. France) [ВП], 2013, §§ 49 і 51; "Паррілло проти Італії" (Parrillo v. Italy) [ВП], 2015, § 211; "Белане Надь проти Угорщини" (Bйlбnй Nagy v. Hungary) [ВП], 2016, § 76; "Еліф Кизил проти Туреччини" (Elif Kэzэl v. Turkey), 2020, § 61).

Колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй ухвалі від 22.05.2024 р. при розгляді справи № 922/1168/23 дійшла до висновку, що доцільно врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права власності за статтею 1 Протоколу № 1. Так, ЄСПЛ виснував, що ліцензія на ведення підприємницької діяльності (бізнесу) є володінням. Її відкликання є втручанням у право, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 ("Мегадат.ком СРЛ проти Молдови" (Megadat.com SRL v. Moldova), 2008, §§ 62-63; "Бімер С.А. Проти Молдови" (Bimer S.A. v. Moldova), 2007, § 49; "Розенцвайг і Бондед Веахаузіс Лтд. Проти Польщі" (Rosenzweig and Bonded Warehouses Ltd. v. Poland), 2005, § 49; Capital Bank AD v. Bulgaria, 2005, § 130; "Тре Трактьорер Акцієнболаг проти Швеції" (Tre Traktцrer Aktiebolag v. Sweden), 1989, § 53; "Векони проти Угорщини" (Vйkony v. Hungary), 2015, § 29; "Фредін проти Швеції (№ 1)" (Fredin v. Sweden (no. 1)), 1991, § 40; Malik v. the United Kingdom, 2012, § 90; "НІТ С.Р.Л. проти Республіки Молдова" (NIT S.R.L. v. the Republic of Moldova), 2022, § 235). Банківська ліцензія, наслідком відкликання якої була автоматична примусова ліквідація банку, вважалася "володінням" (Capital Bank AD v. Bulgaria, 2005, § 130). Крім того, ліцензія на загальнонаціональне ефірне телевізійне мовлення без розподілу частот для мовлення була позбавлена сутності (Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], 2012, § 177). Подібним чином, дозвіл на вилов мідій, пов`язаний зі звичайним веденням аквакультурної господарської діяльності заявника, вважався "володінням", а тимчасова заборона на вилов мідій розглядалася як обмеження, накладене на такий дозвіл (O'Sullivan McCarthy Mussel Development Ltd v. Ireland, 2018, § 89).

Враховуючи, що основним видом економічної діяльності Відповідача є прісноводне рибництво (аквакультура), а підхід запропонований у наведених вище постановах Верховного Суду, фактично унеможливлює здійснення останнім своєї підприємницької діяльності, право на ведення якої, з огляду на наведену вище практику ЄСПЛ, охоплюється положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Отже, на думку Відповідача, законодавство України у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення.

Колегія Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй ухвалі від 22.05.2024 р. при розгляді справи № 922/1168/23 звернула увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19). Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33).

Відтак, заявник просить зупинити провадження у справі № 916/1192/24 за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури поданого в інтересах Саф`янiвської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та Суворовської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області до Аграрно-рибогосподарського кооперативу «Придунайська Нива» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/1168/23.

У той же час, судом з`ясовано, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2024 р. справу № 922/1168/23 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Із опублікованої інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що у справі № 922/1168/23 Чугуївська окружна прокуратура Харківської області звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", в якому просила відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, розташоване на території Чугуївського району Харківської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Фіш-Торг" неправомірно використовує у своїй господарській діяльності водний об`єкт Старогниличанське водосховище без правовстановлюючих документів, а отримані підприємством дозвільні документи не дають підстав для використання земельної ділянки водного фонду.

При цьому правовими підставами функціонування ТОВ "Фіш-Торг" як спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) є Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, дозволи № 30 та № 31 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах) від 21.06.2018 р.

Передаючи справу на розгляду судової палати колегією суддів зазначено наступне для суб`єктів рибного господарства взагалі встановлена законодавча заборона отримання права користування водосховищами комплексного призначення. У той же час, саме на таких водоймах більшою мірою і встановлюються режими рибогосподарської експлуатації та надаються дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів.

Для здійснення промислового рибальства як в межах звичайних водосховищ, водосховищ комплексного призначення, так і в межах Чорного та Азовського морів законодавством передбачено отримання єдиного дозволу з наданням єдиного переліку документів. Проте правова позиція, яка наведена у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20 за своїм буквальним змістом означає, що якщо потрібно мати правовстановлюючий документ для спеціального використання водних біоресурсів на звичайному водосховищі, то в такому випадку відповідним користувачам водних біоресурсів, що здійснюють промислове рибальство, необхідно було б мати правовстановлюючі документи на Чорне чи Азовське море. Така ситуація є нелогічною та суперечить законодавству (Поряд із цим Прокурор у позовній заяві посилається на правові висновки Верховного Суду, наведені у зазначених справах, як на використання Відповідачем водного об`єкту без відповідного правовстановлюючого документу).

Колегією суддів додатково зазначено, що, на їх думку, законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення.

У зв`язку із чим, колегією суддів, пропонується відступити від вищевикладених правових висновків Верховного Суду, викладених у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20. Вказати, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об`єкта. Отже, у разі встановлення Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об`єкта не є необхідним.

Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.06.2024 р. прийнято справу № 922/1168/23 до розгляду.

Представник заступника керівника Одеської обласної Прокуратури в інтересах держави в процесі розгляду справи не заперечував проти зупинення провадження у справі.

Розглядаючи матеріали справи № 916/1192/24, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У постанові ВСУ по справі № 6-1957цс16 зазначено, що визначаючи наявність підстав за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року № 18 (на момент розгляду клопотання не скасована та є чинною) та Постанови ВСУ від 01.02.2017 у справі №6-1957цс16: (а) Під неможливістю розгляду цієї справи розуміють неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин; (б) Під пов`язаною з даною справою іншою справою розуміють таку іншу справу, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення; (в) Іншим судом є будь-який орган, що входить до складу судової системи України, іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Так, порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227 та 228 ГПК України в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Крім цього, слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18 та від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 року по справі № 905/1728/14-908/4808/14.

Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин.

При цьому наведена процесуальна норма (стаття 227 ГПК України) прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 910/6674/19 та від 20 липня 2020 року по справі № 9190/11236/19,від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 № 917/130/19.

Окрім того, пункт 7 частини 1 статті 228 ГПК України визначає, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 696/1693/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, то таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такі правові висновки сформульовано в пунктах 25- 27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Відповідно ж до положень статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

У разі застосування наведених правових норм за вимогами статті 234 ГПК України у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Як зазначалось, передаючи на розгляд судової палати справу № 922/1168/23 колегією суддів зауважено про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у справах № 923/213/18, № 914/1326/16 та № 908/2153/20, вказавши, що спеціальне використання водних біоресурсів фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування.

При цьому вимоги такого користування можуть визначатися режимом рибогосподарської експлуатації водного об`єкта. Отже, у разі встановлення Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, укладання окремого договору оренди такого водного об`єкта не є необхідним.

Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд оцінюючи на предмет подібності правовідносини у справах № 916/1192/24 та № 922/1168/23, доходить до висновку, що підстави та предмет позовів у зазначених справи є об`єктивно подібними, адже стосуються звільнення (повернення) водного об`єкта, яке, за твердження Прокуратур, використовується без правовстановлюючого документа, незважаючи на наданий позивачам у справах режим рибогосподарської експлуатації таких водних об`єктів.

При цьому колегією суддів у справі № 922/1168/23 мотивуючи необхідність розгляду справи Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначено, що, на їх думку, законодавство у цій сфері містить прогалину, яка потребує розумного тлумачення, в контексті того, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів дають можливість відповідним суб`єктам здійснювати свою діяльність в межах відповідних водойм.

Законодавцем у статті 236 ГПК України імперативно зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.

Дійсно, одним із завдань судочинства є і своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Однак, Конвенція в першу також гарантує процесуальну справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).

Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

Складність справи стосується як фактичної, так і правової сторони (Katte Katte Klitsche de la Grange v. Italy (Катте Клітше де ла Грандж проти Італії), § 55; Papachelas v. Greece [GC] (Папахелас проти Греції) [ВП] § 39). Вона може стосуватись, наприклад, втручання декількох сторін у справу (H. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 72), або різноманітних доказів, що мають бути досліджені (Humen v. Poland [GC] (Гумен проти Польщі) [ВП], § 63). Складність національних проваджень маже виправдати їх тривалість (Tierce v. San Marino (Тьєрс проти Сан-Марино), § 31).

Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 183, і Sьrmeli v. Germany (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 129).

Зупинення провадження у господарській справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з`ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної господарської справи залежить прийняття рішення у цій господарській справі.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 917/130/19, від 10 вересня 2019 у справі № 922/1962/17 та від 17 грудня 2019 у справі № 917/131/19.

Зупинення провадження у справі це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів КГС у справі № 910/15715/19).

Суд здійснює посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2776цс16 де зазначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та такі критерії, як складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя.

Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (стаття 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року 3 справі № 521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду 3 справі № 607/4316/17-ц від 25.03.2019 р. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини 4 статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до пункту 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі по справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32). Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Ураховуючи вищевикладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на предмет та підстави позовів у справах № 916/1192/24 та № 922/1168/23, підстави касаційного оскарження у справі № 922/1168/23 в сукупності із підставами передачі справи колегією суддів на розгляд Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, з якими погодилась відповідна судова палата у зв`язку із прийняттям справи до провадження, господарський суд доходить до висновку про зупинення провадження у справі № 916/1192/24 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.

При цьому, суд зазначає, що зупинення провадження у даній справі є виправданим, так як зможе забезпечити ухвалення законного та справедливого рішення у справі, а також забезпечити захист прав як позивача, так і відповідача, буде дотримано принцип правової визначеності та справедливості. Жодне своєчасне вирішення спору не може бути виправдане, якщо рішення у справі буде несправедливим, а отже, - буде ухвалене з порушенням принципу верховенства права.

Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Зупинити провадження у справі № 916/1192/24 за позовом аступника керівника Одеської обласної Прокуратури в інтересах держави в особі Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області до відповідача: Аграрно-рибогосподарського кооперативу ПРИДУНАЙСЬКА НИВА про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом, до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.

2.Запропонувати сторонам повідомити Господарський суд Одеської області про результати розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.

Ухвала набрала законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.

Повний текст ухвали складено 14 жовтня 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут