Постанова

від 02.10.2024 по справі 910/7369/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7369/22 (910/12853/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» арбітражного керуючого Мухітдінова Рустама Джурайовича

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Мухітдінова Рустама Джурайовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024

у справі № 910/7369/22 (910/12853/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001»

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Дружба»

про розірвання договору поставки та стягнення суми передплати за договором

в межах справи № 910/7369/22

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001»

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/7369/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» (далі - ТОВ «ТАН-2001», позивач).

Постановою від 29.03.2023 Господарський суд міста Києва, зокрема, визнав ТОВ «ТАН-2001» банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Мухітдінова Рустама Джурайовича.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ліквідатор ТОВ «ТАН-2001» арбітражний керуючий Мухітдінов Р. Д. звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Дружба» (далі - СТОВ Агрофірма «Дружба», відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив розірвати укладені між сторонами договори поставки № 355 АДК та № 356 АДК від 13.01.2022 та стягнути з відповідача на користь позивача передплату за цими договорами в загальному розмірі 10 430 785,95 грн.

Підставою для розірвання договорів поставки позивач визначив істотне порушення умов цих договорів зі сторони відповідача як постачальника, а саме щодо не виконання обов`язку з поставки товару в кількості 280 тонн за договором №355 АДК та 1350 тонн за договором № 356 АДК у строк до 03.02.2022. Також позивач стверджував, що у відповідь на претензію повернути попередню оплату відповідач йому відмовив.

Спір розглядався Господарським судом міста Києва в межах справи про банкрутство ТОВ «ТАН-2001» у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) із присвоєнням єдиного унікального номера справі 910/7369/22(910/12853/23).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 03.04.2024 у справі № 910/7369/22(910/12853/23) Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні позовної заяви повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки: «позивачем не здійснено дій, які мають передувати отриманню товару, який може бути відвантажений в будь-який час, при умові виконання позивачем умов договору в тому числі щодо надання повідомлення, довіреності та транспортних засобів для завантаження. Відповідач не відмовлявся передати товар покупцю і не порушив умов договору. Однак при невиконанні умов договору з боку позивача, у відповідача відсутня можливість поставити товар».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 18.06.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу ТОВ «ТАН-2001» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/7369/22(910/12853/23) без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вважав, що дія спірних договорів не припинена, тобто угоди є чинними та обов`язковими до виконання сторонами, істотного порушення зі сторони відповідача не відбулось, відтак відсутні підстави для їх розірвання та припинення зобов`язань за ними.

Щодо вимоги про стягнення передплати за договорами поставки апеляційний суд виснував, що норма статті 59 КУзПБ передбачає, серед іншого, завершення господарської діяльності банкрута, втім не припиняє вже існуючих зобов`язань, зокрема, зобов`язання відповідача поставити товар, а позивача прийняти цей товар у власність. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції вважав, що відмова покупця (позивача) прийняти товар у власність є підставою для відмови продавця від договору у відповідності до частини четвертої статті 690 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), і лише в цьому разі попередня оплата має бути повернута останнім на підставі статті 1212 цього Кодексу.

Також, апеляційний суд зазначив, що наявність попередньої оплати за спірними договорами поставки не зменшує активи банкрута, відповідно не впливає на формування його ліквідаційної маси, позаяк має бути включена до неї ліквідатором в якості дебіторської заборгованості та реалізована у порядку, визначеному КУзПБ як майно боржника.

Ураховуючи наведені мотиви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання спірних договорів, а відтак і підстав для застосування до спірних правовідносин з повернення попередньої оплати норми статті 1212 ЦК України, як і відсутність підстав для застосування норми частини другої статті 693 цього Кодексу у зв`язку з відсутністю права у позивача вимагати повернення попередньої оплати, що пов`язане із відстроченням обов`язку постачальника передати товар до моменту виконання покупцем обов`язку з подачі транспорту під завантаження.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Позивач (скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким розірвати спірні договори поставки та стягнути з відповідача на користь позивача передплату за цими договорами у загальному розмірі 10 430 785,95 грн.

Касаційну скаргу мотивував підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених (висновків) у постановах від 22.09.2020, у справі № 918/631/19; від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, від 10.09.2020 у справі № Б13/115-12, від 02.12.2022 у справі № 910/12184/20, від 12.09.2023 у справі № 904/1513/22, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 27.04.2022 у справі № 910/3724/20, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

У контексті порушення норм процесуального права скаржник стверджує про помилкове залишення попередніми судовими інстанціями поза увагою таких обставин:

- зобов`язання з поставки товару за спірними договорами є припиненими;

- отримання спірного товару є неможливим, адже в іншому випадку позивач буде змушений розпочати господарську діяльність (укладання договорів з перевізником, договорів оренди складу та/або інше, що включає в себе більше ніж один технологічний цикл), що суперечить приписам статті 59 КУзПБ.

На переконання скаржника, твердження апеляційного суду про те, що наявність попередньої оплати за спірними договорами поставки не зменшує активи банкрута, а тому не впливає на формування його ліквідаційної маси (оскільки має бути включена до неї ліквідатором в якості дебіторської заборгованості та реалізована у визначеному КУзПБ порядку як майно боржника), також є хибним тлумаченням положень цього Кодексу, адже товар так і не було передано у власність позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Відповідач (СТОВ Агрофірма «Дружба») подав відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

За змістом поданого відзиву відповідач стверджує, що зі спірних договорів поставки обов`язок постачальника з поставки буде виконаний лише в разі подання транспортного засобу покупцем до місця поставки, де перебуває товар постачальника. Втім, будь-які докази на підтвердження надання транспорту під завантаження на складах постачальника позивач суду не надав, що свідчить про відсутність істотного порушення спірних договорів зі сторони відповідача, поза як в цьому разі саме кредитор (покупець) вважається таким, що прострочив. Тобто, відсутні підстави для розірвання договорів поставки у зв`язку з істотним порушенням постачальником договору, яке в цьому разі не відбулось.

Також зазначає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження не знаходять свого фактичного підтвердження, оскільки практика Верховного Суду, про неврахування якої судами стверджує позивач, є нерелевантною до правового регулювання спірних правовідносин та обставин цієї справи.

При цьому вважає, що судами попередніх інстанцій досліджено та оцінено всі надані сторонами докази, натомість обґрунтування касаційної скарги зводиться до незгоди з встановленими судами обставинами та до спонукання Верховного Суду здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційне провадження

30.07.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ТАН-2001» в особі ліквідатора.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №910/7369/22 (910/12853/23) між суддями від 30.07.2024 для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. головуючий, Пєсков В. Г., Жуков С. В.

Ухвалою від 19.08.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТАН-2001" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Мухітдінова Р. Д. на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі №№910/7369/22 (910/12853/23), призначив скаргу до розгляду на 02.10.2024 о 11:15 год.

Ухвалою від 30.09.2024 Верховний Суд задовольнив клопотання СТОВ Агрофірма "Дружба" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 02.10.2024 взяв участь ліквідатор ТОВ "ТАН-2001" (позивач) арбітражний керуючий Мухітдінов Р. Д., який надав пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.

Представниця відповідача (СТОВ Агрофірма "Дружба") Кравченко Н. Ф., яка подавала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, не приєдналася до відеоконференції під час розгляду касаційної скарги по суті (приєднання до відеоконференції заявницею відбулось лише під час оголошення вступної та резолютивної частини постанови, що підтверджено змістом протоколу судового засідання у справі від 02.10.2024).

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Ураховуючи наведену норму та зважаючи, що явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представниці відповідача, яка не приєдналася до відеоконференції внаслідок власної технічної неможливості.

При цьому з огляду на те, що в силу приписів частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм права саме на підставі встановлених цими судами фактичних обставин справи, колегія суддів ураховує обставини цієї справи, що полягають у такому.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

13.01.2022 між позивачем ТОВ «ТАН-2001» (Покупець) та відповідачем СТОВ Агрофірма "Дружба" (Постачальник) було укладено договори поставки № 355 АДК та № 356 АДК.

За умовами договору поставки № 355 АДК Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність Покупця товар в кількості 280 тонн загальною вартістю 2 450 000,45 грн.

За умовами пункту 1.1 договору поставки № 355 АДК Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а Покупець оплатити і прийняти пшеницю 1 класу, що іменується "Товар". Товар поставляється Постачальником, завантажений у транспортний засіб, наданий Покупцем на умовах FCA (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2010. Місце поставки (приміщення або склад), де перебуває товар Постачальника, знаходиться за адресою: Донецька область, Покровський район, с. Новосергіївка.

Відповідно до пункту 4.1 договору поставки № 355 АДК, поставка товару в повному обсязі здійснюється на умовах пункту 1.1 у строк до 03.02.2022 включно.

За умовами договору поставки № 356 АДК Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупця товар в кількості 1 350 тонн загальною вартістю 11 799 005,10 грн.

За умовами пункту 1.1. договору поставки № 356 АДК Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а Покупець оплатити і прийняти пшеницю 2 класу, що іменується "Товар". Товар поставляється Постачальником, завантажений у транспортний засіб, наданий Покупцем на умовах FCA (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2010. Місце поставки (приміщення або склад), де перебуває товар Постачальника, знаходиться за адресою: Донецька область, Покровський район, с. Успенівка.

Відповідно до пункту 4.1 договору поставки № 356 АДК, поставка товару в повному обсязі здійснюється на умовах пункту 1.1 у строк до 03.02.2022 включно.

Водночас ліквідатор ТОВ «ТАН-2001», проаналізувавши банківські виписки, встановив, що позивач як Покупець здійснив попередню оплату в сумі 2 149 123,20 грн за договором поставки № 355 АДК та 10 350 004,50 грн за договором поставки №356АДК.

Однак, відповідач як Постачальник не поставив товар в кількості 280 тон за договором № 355 АДК та в кількості 1350 тон за договором № 356 АДК у строк до 03.02.2022.

02.06.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію про повернення передплати в сумі 12 499 127,70 грн протягом трьох днів з моменту отримання цієї претензії.

У відповідь відповідач відмовив у повернені вказаної суми попередньої оплати, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом про розірвання договорів поставки та повернення попередньої оплати.

У відзиві відповідач повідомив, що сторони припинили заліком зустрічні зобов`язання на суму 2 068 341,75 грн відповідно до договорів: № 327 АДК від 16.11.2021 на суму 984 134,66 грн; № 328 АДК від 16.11.2021 на суму 243 674,29 грн; № 329 АДК від 16.11.2021 на суму 840 532,80 грн; №355 АДК від 13.01.2022 на суму 2 068 341,75 грн.

З наведеного судами встановлено, що після взаємозаліку сума попередньої оплати становить: за договором поставки № 355 АДК від 13.01.2022 80 781,45 грн та за договором поставки № 356 АДК від 13.01.2022 10 350 004,50 грн, а всього 10 430 785,95 грн.

Позивач визнав наведені вище обставини та подав заяву про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на користь позивача 10 430 785,95 грн та повернути з державного бюджету судовий збір у розмірі 31 025,13 грн пропорційно зменшеним позовним вимогам.

На підставі аналізу змісту позовної заяви суди з`ясували, що правовими підставами позову ліквідатор ТОВ «ТАН-2001» визначив статтю 651 ЦК України та послався як на підстави для розірвання договорів поставки на істотне порушення постачальником умов договору, а саме на невиконання відповідачем умов спірних договорів в частині поставки товару у строк до 03.02.2022.

За розглядом справи господарські суди встановили, що пунктами 4.4 договорів сторони погодили, що Покупець зобов`язаний за власний кошт організувати перевезення Товару, а Постачальник зобов`язаний за власний кошт завантажити Товар на транспортний засіб Покупця в місці поставки.

Втім, суди з`ясували, що будь-які докази на підтвердження надання транспорту під завантаження на складах Постачальника, позивач суду не надав, а відтак саме кредитор (Покупець) вважається таким, що прострочив.

Отже, за встановлених судами обставин, матеріали справи не містять доказів відмови Постачальника поставити товар Покупцю, при цьому також відсутні докази виконання Покупцем зобов`язання з отримання товару у визначеному договором місці і строк.

При цьому суд апеляційної інстанції додатково з`ясував, що сторонами в договорі не визначено строк дії договору, 03.02.2022 є строком виконання зобов`язання, а саме поставки товару. Разом з тим, пропуск строку на виконання договірних зобов`язань не припиняє дію договору, не звільняє сторін від його виконання, а є підставою для настання відповідальності для сторін за невиконання зобов`язання в строк.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що позивач одночасно заявив позовну вимогу про розірвання спірних договорів та вимогу про стягнення попередньої оплати за цими договорами, які (вимоги) не є взаємопов`язаними зважаючи на правові підстави заявлених вимог.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем та/або відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (схожого висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Як вірно встановили суди попередніх інстанцій, підставою для розірвання договорів поставки позивач, посилаючись, зокрема, на норми частини другої статті 651 ЦК України, вказав істотне порушення Постачальником умов договору через невиконання останнім умов спірних договорів в частині поставки товару у строк до 03.02.2022.

Однак, Верховний Суд акцентує, що впродовж всього розгляду справи позивач також посилався на приписи статті 59 КУзПБ (щодо наслідків визнання боржника банкрутом) та стверджував про неможливість виконання відповідних зобов`язань за спірними договорами.

Ураховуючи правову кваліфікацію спірних правовідносин, колегія суддів керується таким.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

В силу приписів пункту 1 частини другої статті 11 та частини другої статті 509 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 181 ГК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Водночас за змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 663 ЦК України врегульовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (абзаци перший - четвертий частини першої статті 664 ЦК України).

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина перша статті 665 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (абзац перший частини першої статті 693 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина четверта статті 612 ЦК України).

Абзацом першим частини першої статті 613 ЦК України визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (частини перша статті 615 ЦК України).

Водночас підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України, згідно частини першої якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач (СТОВ Агрофірма «Дружба») як Постачальник не відмовлявся передати Товар Покупцю, а тому відсутні підстави для застосування приписів частини першої статті 665 ЦК України із урахуванням норми частини другої статті 712 цього Кодексу, що визначають право покупця відмовитися від договору поставки у разі відмови продавця (постачальника) передати проданий товар.

Крім того, суди з`ясували, що Постачальник не порушив умов договорів поставки, натомість саме позивачем (Покупцем) не здійснено дій, які мають передувати отриманню Товару, а саме з організації перевезення Товару щодо надання транспортного засобу на умовах FCA (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2010 (у порушення умов пунктів 1.1 та 4.4 договорів).

Ураховуючи наведені обставини (що не спростовані скаржником), суди попередніх інстанцій вірно керувалися тим, що саме Покупець як кредитор вважається таким, що прострочив у розумінні частини першої статті 613 ЦК України.

Отже, згідно наведених вище приписів частини четвертої статті 612 ЦК України прострочення боржника (Постачальника СТОВ Агрофірма «Дружба») не настало, відтак господарські суди вірно зазначили про відсутність порушення Постачальником зобов`язання поставити Товар у строк до 03.02.2022, яке відстрочується в силу приписів частини другої статті 613 цього Кодексу у зв`язку з простроченням Покупця подати транспорт під завантаження Товару.

Водночас Верховний Суд зважає на помилковість висновку апеляційного суду про те, що сторонами в договорі не визначено строк його дії, а 03.02.2022 - є строком виконання зобов`язання, а саме поставки Товару.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що за умовами пунктів 4.1 договорів поставки № 355 АДК та № 356 АДК поставка Товару здійснюється у строк до 03.02.2022 (що вірно встановлено й судами попередніх інстанцій).

При цьому наявними у справі копіями зазначених договорів підтверджено, що за змістом пунктів 9.2 ці договори набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (на що вказував і позивач у позовній заяві).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що сторонами в договорах поставки не визначено строк їх дії, не відповідає матеріалам справи. Втім, такі помилкові твердження апеляційного суду не спростовують правомірності його висновку (підтвердженого наявними у справі доказами) про те, що невиконання обов`язку Постачальника щодо поставки Товару Покупцю у визначений договорами строк (до 03.02.2022) зумовлене не внаслідок порушення Постачальником умов договорів, а саме внаслідок прострочення Покупця.

З цих підстав (прострочення саме Покупцем як кредитором, у зв`язку з чим є відсутнім порушення договірних умов з боку Постачальника щодо передачі Товару у встановлений строк) норми частини другої статті 693 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, відтак здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування у цій частині є вірним.

Крім того, оскільки господарськими судами не встановлено істотного порушення Постачальником умов спірних договорів поставки, то наведена позивачем підстава для розірвання цих договорів у порядку вимог частини другої статті 651 ЦК України відсутня.

Зазначене спростовує доводи скаржника у цій частині та свідчить про безпідставне посилання останнім на неврахування судами попередніх інстанцій нерелевантної до обставин цієї справи практики Верховного Суду.

Поряд з цим, Верховний Суд акцентує, що ключовим для правильного вирішення цього спору у частині стягнення авансових платежів є встановлення обставин того, чи є зобов`язання з поставки товару за спірними договорами припиненими, зокрема й з урахуванням правових наслідків відкриття щодо Покупця (ТОВ «ТАН-2001») ліквідаційної процедури у справі про його банкрутство.

Як зазначалось вище, господарський суд постановою від 29.03.2023 у справі №910/7369/22 (в межах якої розглядається цей спір у порядку вимог частини другої статті 7 КУзПБ) визнав боржника ТОВ «ТАН-2001» банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, призначив його ліквідатором арбітражного керуючого Мухітдінова Р. Д.

Позов у цій справі подано ліквідатором банкрута у серпні 2023 року, тобто після відкриття ліквідаційної процедури.

Мотивуючи касаційну скаргу ліквідатор банкрута вірно керується тим, що з моменту відкриття стосовно боржника провадження у справі про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, i норми законодавства про банкрутство у справах про банкрутство мають спеціальний характер щодо інших законодавчих актів України.

Відповідна усталена правова позиція щодо пріоритетного застосування спеціального законодавства про банкрутство у такій категорії справ викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №Б13/115-12, на яку посилається скаржник.

Згідно з імперативними приписами частини першої статті 59 КУзПБ з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, серед іншого, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо.

Зі змісту наведеної норми та суті спірних правовідносин Верховний Суд вважає, що внаслідок відкриття щодо Покупця ліквідаційної процедури виконання останнім договірних зобов`язань щодо прийняття Товару у власність (що вимагає продовження здійснення господарської діяльності) є неможливим, адже таке виконання (як вірно зазначено скаржником) потребуватиме, зокрема, укладання договорів з перевізником, договорів оренди складів та/або інше, що включає в себе більше ніж один технологічний цикл.

Отже, таке продовження здійснення господарської діяльності банкрутом не може тлумачитись як закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції, а відтак суперечить вимогам абзацу другого частини першої статті 59 КУзПБ.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказана норма статті 59 КУзПБ передбачає завершення господарської діяльності банкрута, у цьому випадку, щодо купівлі-продажу зерна, втім не припиняє вже існуючих зобов`язань, зокрема, зобов`язання відповідача поставити товар, а позивача прийняти цей товар у власність.

Частиною третьою статті 202 ГК України визначено, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Аналогічного змісту норма міститься у частині першій статті 205 ГК України, за якою господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

Керуючись наведеними нормами у їх взаємозв`язку з положеннями абзацу другого частини першої статті 59 КУзПБ, Верховний Суд у контексті спірних правовідносин зазначає, що з дати ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом зобов`язання за договором поставки, за яким боржник як кредитор вважається таким, що прострочив, вважається припиненим, якщо виконання відповідних зобов`язань призведе до здійснення господарської діяльності понад технологічний цикл.

При цьому, за встановлених судами обставин, позивачем (Покупцем) здійснено попередню оплату за договорами поставки на суму 12 499 127,70 грн, розмір якої після взаємозаліку становить 10 430 785,95 грн, однак відповідачем (Постачальником) Товар на вказану суму не поставлявся (тобто має місце виконання однією із сторін зобов`язання у двосторонньому правочині).

Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 ЦК України, згідно пункту 3 частини третьої якої положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Ураховуючи зазначене, судам попередніх інстанцій належало з`ясувати обставини того, чи є зобов`язання за спірними договорами припиненими через введення щодо Покупця (ТОВ «ТАН-2001») ліквідаційної процедури у справі про його банкрутство, за результатом чого, зважаючи на принцип jura novit curia ("суд знає закони"), надати вірну юридичну кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати для вирішення спору належні приписи правових норм.

Однак, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, обмежившись висновками стосовно факту прострочення позивача як кредитора та відсутності відмови відповідача щодо поставки Товару, зазначених вище обставин щодо припинення договірних зобов`язань з урахуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство не дослідив та у мотивувальній частині судового рішення не відобразив.

Апеляційний суд вказаних помилок суду першої інстанції не виправив, відповідні обставини належним чином не дослідив, помилково зазначивши, що норма абзацу другого частини першої статті 59 КУзПБ не припиняє вже існуючих зобов`язань, зокрема зобов`язання відповідача поставити товар, а позивача прийняти цей товар у власність.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що наявність попередньої оплати за спірними договорами поставки не зменшує активи банкрута, а тому не впливає на формування його ліквідаційної маси, оскільки має бути включена до неї ліквідатором в якості дебіторської заборгованості та реалізована у визначеному КУзПБ порядку як майно боржника.

Щодо цього Верховний Суд зауважує, що за встановлених судами обставин спірний Товар не було передано позивачу (з підстав прострочення кредитора), а тому, ураховуючи норму частини першої статті 334 ЦК України (за якою право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом), таке майно неможливо включити до ліквідаційної маси банкрута, про що вірно наголошує скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з обґрунтованістю аргументів скаржника про допущення процесуальних порушень у цій частині також судом апеляційної інстанції.

Виявлені процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин, а також ураховуючи часткову обґрунтованість заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, дати належну оцінку доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАН-2001» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Мухітдінова Рустама Джурайовича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі №910/7369/22 (910/12853/23) скасувати.

3. Справу № 910/7369/22 (910/12853/23) направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. Г. Пєсков