Рішення

від 11.10.2024 по справі 600/3302/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3302/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1січня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 402 101 (чотириста дві тисячі сто одну) гривню 34 копійки суддівської винагороди в порядку, визначеному частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року, № 4901-VI.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за період з 18.04.2020р. по 31.08.2020р. ним отримано суддівську винагороду в меншій сумі, ніж передбачено чинним законодавством. Звертає увагу суду на те, що довідками (розрахунками) суду підтверджується, що нарахування та виплата суддівської винагороди відповідачем здійснено за квітень-серпень 2020 року в меншому розмірі, оскільки при розрахунку суддівської винагороди в зазначений період застосовано обмеження суми суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, відповідно до ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зазначена стаття була доповнена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-ІХ від 13.04.2020.

Зазначені дії відповідача позивач вважає неправомірними, посилаючись, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020р., яким розглянуто конституційне подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII.

На думку позивача Закон №553-ІХ від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» не відповідає нормам Конституції України, а відтак не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

2. Відповідач (Чернівецький апеляційний суд) подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Зокрема зазначає, що не заперечує в цілому право позивача на відшкодування суддівської винагороди відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. у справі №1-14/2020(230/20), однак заперечує щодо вимог позивача про визнання протиправними дій Чернівецького апеляційного суду, які полягають у виплаті позивачу в період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. суддівської винагороди відповідно до правил статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019р. №294-ІХ зі змінами. Так, зазначає, що голова чи інша службова особа Чернівецького апеляційного суду не видавав наказу чи розпорядження щодо обмеження у виплаті останньому грошового утримання. При цьому, таке обмеження здійснювалось виключно на підставі діючої на той час норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не у зв`язку з протиправними діями суду. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Також, відповідач зазначає, що вимоги позивача щодо здійснення йому нарахування заробітної плати на підставі ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не підлягають задоволенню, оскільки відповідач і так здійснював таке нарахування в повному обсязі.

2. Відповідач (Державна судова адміністрація України) подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що саме Чернівецький апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачеві суддівську винагороду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Позивач працює на посаді судді Чернівецького апеляційного суду, (і по теперішній час).

2. За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачеві нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплат за дні щорічної основної та додаткової відпустки, що підтверджується розрахунком №01-26/32/24 від 24.07.2024 року, виданого Чернівецьким апеляційним судом.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

2.Частиною 1 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII, визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

3. Окрім цього, з 18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX від 13.04.2020 Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-IX від 14.11.2019 Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 29).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті; ч. 3 ст. 29).

4. З аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку, що Закон № 553-IX від 13.04.2020 Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, як і Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік не є законами про судоустрій, в розумінні ст. 130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

5. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).

При цьому Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч. 2 ст. 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

6. Цей правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 №340/1916/20.

Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є Закон № 1402-VIII.

Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.

Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.

Отже, цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним є обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ)

8. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

На думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постанові від 11.08.2021 у справі № 560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

Разом з тим ВС у постанові від 02.06.2022 у справі №620/6056/20 зазначив, що у ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду у цій категорії справ, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

9. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

10. Разом з тим, суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тобто з ДСА).

Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, що стягнення заборгованості по суддівській винагороді за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 має здійснюватись з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі 160/10554/20 та від 02.06.2022 у справі №620/6056/20.

Такого ж висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 07.10.2021 у справі №380/11019/20, а Верховний Суд в свою чергу ухвалою від 11.01.2022 касаційну скаргу Державної судової адміністрації України повернув особі, яка її подала.

11. Крім того суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з метою захисту прав позивача необхідно стягнути з Державної судової адміністрації України на користь позивача суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 402101,34 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в даній категорії справі, суд не вирішує питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

3. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у зв`язку із застосуванням обмеження, відповідно до статті 29 Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік" в сумі 402101,34 (чотириста дві тисячі сто одна гривня 34 копійки) гривень 34 коп із врахуванням податків та зборів.

4. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Чернівецький апеляційний суд (пл. Центральна, 9, м. Чернівці, Чернівецький р-н, Чернівецька обл., 58002, код ЄДРПОУ: 42255464).

Державна судова адміністрація України ((м.Київ, вул. Липська 18/5, код ЄДРПОУ: 26255795).

Суддя О.В. Боднарюк