Ухвала

від 07.10.2024 по справі 761/35832/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/35832/24

Провадження № 1-кс/761/23868/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року слідча суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024000310000017 від 02.02.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 204 КК України

ВСТАНОВИЛА

До слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024000310000017 від 02.02.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 204 КК України.

Клопотання мотивоване тим, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72024000310000017 від 02.02.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 204 КК України.

За обставин наведених у клопотанні прокурора, реалізовуючи ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.05.2024 по справі №761/17959/24, провадження №1-кс/761/11893/2024, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України, 22.05.2024-23.05.2024 в присутності двох понятих, проведено обшук за адресою головного офісу ТОВ «Біопаливо-енергетична компанія, а саме: АДРЕСА_1 ,що на праві власності належить ТОВ «Буд-Агро» (код ЄДРПОУ 33135194), та фактично використовується особами пов`язаними із ПРАТ «ГНІДАВСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ЗАВОД» та ТОВ «Біопаливо-енергетична компанія», які задіяні у вчиненні кримінального правопорушення.

У ході вказаного обшуку було виявлено та вилучено речі та документи перелік яких детально наведено у клопотанні.

Детективом БЕБ 23.05.2024 на підставі ст. 98 КПК України винесено постанову про визнання вилученого під час обшуку майна речовими доказами та приєднано до кримінального провадження.

У судове засідання прокурор не з`явився будучи належним чином повідомлений.

Власника майна в судове засідання не з`явився, в той же час на електронну адресу суду надійшло клопотання з додатками від ОСОБА_4 , у якому останній просив розгляд справи проводити без його участі та участі його повноважного представника, крім того, зокрема зазначив, що речі та документи, згідно протоколу обшуку було вилучено з 22.05.2024 по 23.05.2024, а з повторним клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно прокурор звернувся з пропущенням встановленого процесуального строку. Разом з тим у клопотанні про арешт майна належним чином не доведено, що майно про арешт якого просить прокурор, відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України та має значення речових доказів у кримінальному провадженні. Вважає, що подане втретє клопотання про арешт грошових коштів, які були предметом судового розгляду є не що іншим, як зловживання процесуальними правами та прямий тиск на бізнес, просив відмовити в задоволенні клопотання.

Слідча суддя, дослідивши клопотання та матеріали додані до нього, документи, що надійшли на адресу суду, дійшла висновку про таке.

З матеріалів клопотання вбачається, що Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72024000310000017 від 02.02.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 204 КК України.

23.05.2024 постановою детектива Головного підрозділу детективі Бюро економічної безпеки України ОСОБА_5 , речі, предмети, документи, папір схожий на грошові кошти, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №72024000310000017 від 02.02.2024, які вилучені 22.05.2024-23.05.2024 під час обшуку за адресою:

АДРЕСА_2 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч.3 ст.132 КПК України застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч.3ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст.170-174 КПК України, та згідно ч.ч.2, 3 ст.170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч.1 ст. 98 КПК України.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звернувся з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

За ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Разом з тим вважаю, що сама по собі постанова детектива про визнання речових доказів від 23.05.2024 носить суто формальний характер, оскільки в самій постанові не надана оцінка майну, яке вилучено за адресою: АДРЕСА_1 , положенням статті 98 КПК України.

В той же час прокурором не надано відповіде підтвердження про відповідність майна вилученого в ході проведення обшуку 22.05.20240-23.05.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 , тому, що воно є знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегло на собі його сліди або може містити інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Прокурором у клопотанні не доведено необхідність накладення арешту на майно, з метою збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні.

Окрім цього, прокурором не надано оцінку розумністі і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки накладення арешту на майно для його власників.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Крім того, враховуючи, що клопотання про арешт майна вилученого під час проведення обшуку у період 22.05.2024-23.05.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні № 72024000310000017 від 02.02.2024 року, неодноразово вже було предметом судового розгляду, в тому числі і в суді апеляційної інстанції. Так, на переконання слідчого судді, неодноразове звернення з аналогічними клопотаннями не узгоджується з положеннями Конституції України, Кримінального процесуального закону України та практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.

Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (фізичної та юридичної) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи для захисту права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

При цьому, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.

Враховуючи наведене, слідча суддя не вбачає законних підстав для задоволення клопотання про арешт майна.

Керуючись ст. ст.98,170,171,172,309,395 КПК України, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 72024000310000017 від 02.02.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 204 КК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.

Слідча суддя ОСОБА_6