Рішення

від 15.10.2024 по справі 524/2556/24

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/2556/24

Провадження №2/524/1485/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2024 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Нафтогазоіл» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ТОВ «Нафтогазоіл» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування позову позивач вказував, що працював у ТОВ «Нафтогазоіл» менеджером зі збуту з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року та був звільнений за угодою сторін згідно наказу № 3-к від 25.12.2023 року. Згідно довідки, виданої відповідачем позивачу нараховано за вказаний період до виплати заробітну плату в розмірі 75493,00 грн. Фактичну заробітну плату за період роботи у відповідача позивач не отримував. За основним місцем роботи позивач працював у ТОВ «Торговий дім «Кременчук» також на посаді менеджера зі збуту. Запис про роботу за сумісництвом у ТОВ «Нафтогазоіл» у трудовій книжці позивача відсутній. Після його звільнення з ТОВ «Нафтогазоіл» заробітна плата йому виплачена не була.

Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 75493,00 грн., а також понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Ухвалою судді від 27 березня 2-24 року позовна заява була залишена без руху (т. 1 а.с. 30-31).

22 квітня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшла уточнена позовна заява (т. 1 а.с. 38-44). Остаточно просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 93 780,67 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Ухвалою судді від 30 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, залучено сторони, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (т. 1 а.с. 46).

18 червня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (т. 1 а.с. 64-250, т. 2 а.с. 1-250, т. 3 а.с. 1-121).

Вказали, що не погоджуються з позовом та просять відмовити у його задоволенні. Не заперечували того, що позивач працював у ТОВ «Нафтогазоіл» за сумісництвом з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року на посаді менеджера зі збуту. Після звільнення у лютому 2024 року позивач в усній формі звернувся до керівництва підприємства та просив надати йому довідку про виплачену заробітну плату. У даній довідці за період з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року вказано сукупний дохід 93780,00 грн. та виплачену суму заробітної плати 75493,00 грн. Заяви про досудове врегулювання спору шляхом виплати йому заробітної плати не отримували. Твердження про те, що позивач працюючи не отримував заробітної плати не відповідає дійсності. Даний факт підтверджується сплатою податків та зборів, які перераховувалися до бюджету та відповідні звіти подавалися до контролюючого органу. Відповідно до карток-розрахунків за 2021-2023 роки ОСОБА_1 були виплачено 75493,00 грн. заробітної плати.

Повідомили, що 12.02.2024 року було виявлено втрату оригіналів окремих документів, а саме відомостей про виплату грошей за 2021-2023 роки. На підприємстві була створена комісія для проведення службового розслідування. Позивачу 13.02.2024 року було запропоновано поставити свій підпис на відновлювальних документах, але останній відмовився, про що було складено акт. Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу вказали, що така є похідною від вимоги про стягнення заробітної плати. Просили відмовити у задоволенні позову.

25 червня 2024 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив (т. 3 а.с. 125-127). Представник вказувала, що відповідачем пропущено 15-денний строк на подачу відзиву на позов та не ставиться питання по поновлення пропущеного строку. Акти перевірки та накази є внутрішніми документами, які могли бути оформлені після отримання позову. Просила залишити без задоволення відзив на позов. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Розгляд справи провести за відсутності позивача та його представника.

04 липня 2024 року до суду від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив (т 3 а.с. 132). Вказали, що зауваження до документів доданих до відзиву на позов, висловлені у відповіді на відзив, не містять жодного обґрунтування, а є домислами позивача.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не прибули. У поданій представником позивача відповіді на відзив, остання просила справу розглядати без участі позивача та його представника, позов задовольнити.

У судове засідання представник відповідача ТОВ «Нафтогазоіл», керівництво якого було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, не прибув, просив розглянути справу за відсутності представника відповідача, про що надав письмову заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював в ТОВ «Нафтогазоіл» з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року включно за сумісництвом на посаді менеджера зі збуту. Відповідні накази про прийняття його на роботу та його звільнення в матеріалах справи відсутні. Додана до матеріалів справи копія трудової книжки позивача не містить запису про прийняття його на роботу за сумісництвом у ТОВ «Нафтогазоіл» та його звільнення.

Факт роботи позивача у ТОВ «Нафтогазоіл» у період з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року на посаді менеджера зі збуту за сумісництвом не заперечувався сторонами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

До матеріалів справи позивачем додано довідку за № 1302-1 від 13.02.2024 року, видану ТОВ «Нафтогазоіл», відповідно до якої, ОСОБА_1 працював у відповідача з 15.11.2021 року і був звільнений згідно наказу № 3-к від 25.12.2023 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України та його дохід за період з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року склав 93780,67 грн.

Позивач стверджує, що відповідач не виплатив йому заробітну плату за весь період його роботи, тобто з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року, і такий борг по заробітній платі складає 93780,67 грн.

Надаючи оцінку зазначеному, суд виходить із наступного.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у редакції чинній на момент вирішення справи, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. за № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинним обліковим документом є, зокрема, табелі обліку використаного робочого часу, розрахунково-платіжні відомості працівника.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Отже, враховуючи вимоги Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей.

Таким чином, згідно з наведеними вище положенням трудового законодавства, роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу. Табель обліку робочого часу є підставою для нарахування заробітної плати працівникам.

Зазначене узгоджується із постановою Верховного Суду від 16.01.2020 року по справі № 2040/7558/18.

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року в справі № 493/2031/17 дійшов також висновку, що належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, є табель обліку використання робочого часу.

Відповідно до табелів обліку робочого часу, наданих відповідачем за період з листопада 2021 року по грудень 2023 року включно, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Нафтогазоіл» за 5-денним робочим тижнем з 2-ма вихідними днями. Оклад у розмірі 2400 грн. на місяць йому було встановлено з листопада 2021 року. З серпня 2022 року оклад складав - 2420 грн. на місяць, з грудня 2022 року 2440 грн., з вересня 2023 року і по грудень 2023 року оклад складав - 11000 грн. на місяць (т. 1 а.с. 120-145).

До матеріалів справи стороною відповідача додані картки розрахунків (т. 1 а.с. 147-159), відповідно до яких, ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася заробітна плата, що підтверджується наданими відповідачем видатковими касовими ордерами.

Факт отримання позивачем грошових коштів підтверджується відомостями на виплату грошей (т. 3 а.с. 59-109), де в графі «підпис про одержання» міститься особистий підпис ОСОБА_1 . Зазначений факт не спростовано позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 .

Так, відповідачем ТОВ «Нафтогазоіл» позивачу ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата у наступних розмірах: 06.12.2021 року - 614,80 грн.; 20.12.2021 року 966,00 грн.; 30.12.2021 року 966,00 грн.; 20.01.2022 року 966,00 грн.; 04.02.2022 року 966 грн.; 21.02.2022 року 966,00 грн.; 04.03.2022 року 966 грн.; 21.03.2022 року 966,00 грн.; 05.04.2022 року 966 грн.; 20.04.2022 року 966,00 грн.; 05.05.2022 року 966 грн.; 20.05.2022 року 966,00 грн.; 03.06.2022 року 966 грн.; 20.06.2022 року 966,00 грн.; 05.07.2022 року 966 грн.; 20.07.2022 року 966,00 грн.; 05.08.2022 року 966 грн.; 22.08.2022 року 974,05 грн.; 05.09.2022 року 974,05 грн.; 20.09.2022 року 974,00 грн.; 05.10.2022 року 974,10 грн.; 20.10.2022 року 974,00 грн.; 04.11.2022 року 974,10 грн.; 21.11.2022 року 974,00 грн.; 05.12.2022 року 974,10 грн.; 20.12.2022 року 982,10 грн.; 30.12.2022 року 982,10 грн.; 20.01.2023 року 982,10 грн.; 03.02.2023 року 982,10 грн.; 20.02.2023 року 982,10 грн.; 03.03.2023 року 982,10 грн.; 20.03.2023 року 982,10 грн.; 05.04.2023 року 982,10 грн.; 20.04.2023 року -982,10 грн.; 05.05.2023 року 982,10 грн.; 19.05.2023 року 982,10 грн.; 05.06.2023 року 982,10 грн.; 20.06.2023 року 982,10 грн.; 05.07.2023 року 982,10 грн.; 20.07.2023 року 982,10 грн.; 04.08.2023 року 982,10 грн.; 18.08.2023 року 982,10 грн.; 05.09.2023 року 982,10 грн.; 20.09.2023 року 4683,33 грн.; 05.10.2023 року 4 540,00 грн.; 20.10.2023 року 4 025,00 грн.; 03.11.2023 року 4830,00 грн.; 20.11.2023 року 4472,00 грн.; 05.12.2023 року 4482,00 грн.; 20.12.2023 року 2530,00 грн.; 25.12.2023 року 4857,00 грн.

Таким чином, загалом ТОВ «Нафтогазоіл» було виплачено позивачу ОСОБА_1 за період його роботи з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року включно заробітну плату у розмірі 75493,00 грн., що повністю спростовує позицію позивача та його представника ОСОБА_2 , що, фактично працюючи у відповідача, позивач заробітної плати не отримував взагалі.

Надана позивачем довідка від 13.02.2024 року (т. 1 а.с. 6) не спростовує висновків суду, оскільки містить загальну інформацію про місце роботи позивача та розмір нарахованого доходу та суми до виплат, без зазначення, що такі суми не були виплачені позивачу та того, що це є боргом підприємства.

Із матеріалів справи вбачається, що за звітні (податкові) періоди з 2021 року по 2023 рік відповідачем було перераховано до бюджету податки на доходи фізичних осіб, військовий збір, ЄСВ на суми заробітної плати працівників (т. 2 а.с. 66-250, т. 3 а.с. 1-58).

Надана стороною позивача довідка форми ОК-5 із Реєстру застрахованих осіб (т. 1 а.с. 12-16) містить дані про розмір заробітку позивача у ТОВ «Нафтогазоіл», код ЄДРПОУ 43889159, з якого роботодавцем були сплачені страхові внески та відмітку про сплату внесків, що лише доводить, що заробітна плата сплачувалась позивачу відповідачем.

Суд констатує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості по заробітній платі. Надані відповідачем, на спростування доводів позову докази, не було спростовано позивачем та його представником.

Згідно із ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Враховуючи викладене, з урахуванням наданих відповідачем документальних доказів виплати позивачу всієї суми заробітної плати за період його роботи з 15.11.2021 року по 25.12.2023 року включно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд, у разі задоволення позову, присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справив усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під час звернення до суду із даним позовом, позивачем було заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. Враховуючи той факт, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі відмову, понесені позивачем витрати на оплату вартості правничої допомоги покладаються на позивача.

Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами у справі доказами.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст. 47, 94, 97, 221, 233 КЗпП України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ «Нафтогазоіл» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ТОВ «Нафтогазоіл», код ЄДРПОУ: 43889159, юридична адреса: м. Кременчук, вул. Університетська, буд. № 22.

Повний текст рішення суду виготовлено 15 жовтня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: