Рішення

від 26.11.2007 по справі 12129-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

12129-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

26.11.2007Справа №2-7/12129-2007

За позовом Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» (95034, м. Сімферополь, вул. Київська, 78, ідентифікаційний код 03328391)

До відповідача  Приватного підприємства «Меркурій рекламні технології» (95013, м. Сімферополь, вул. Дм. Ульянова, 16, кв. 63, ідентифікаційний код 32789791)

Про стягнення 8577,39 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Расєва А. В., предст.. дов. №1597/01-50/13 від 10.10.2007 р.

Від відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Кримське республіканське виробниче підприємство «Кримтролейбус» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Меркурій рекламні технології» про стягнення 8577,39 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх обов'язків за договором про розміщення реклами №10-06/08 від 06.08.2003 р. та Додатковою угодою до нього від 06.08.2004 р. в частині здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем, у зв'язку з чим заборгованість ПП «Меркурій рекламні технології» перед КРВП «Кримтролейбус» складає 8378,59 грн., з яких: заборгованість за послуги автовишки у сумі 453,60 грн.; 2500,00 грн. боргу за розміщення реклами на бортах тролейбусів за період з жовтня 2005 р. по 28 лютого 2006 року; 2440,16 грн. пені; заборгованість за відновлення паспортного фарбування тролейбусів типу 9Тр у розмірі 1344,64 грн.; заборгованість за відновлення паспортного фарбування тролейбусів типу 14Тр у сумі 1544,19 грн.; заборгованість за простій транспорту у сумі 96,00 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штраф за порушення строків виконання зобов'язання у розмірі 198,80 грн., який обчислений на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався  у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

06.08.2003 р. між Кримським державним виробничим підприємством «Кримтролейбус», правонаступником якого, згідно з Постановою Ради Міністрів АР Крим №540 від 23.11.2005 р., є Кримське республіканське виробниче підприємство «Кримтролейбус» (Підприємство) та Приватним малим багатопрофільним підприємством «Меркурій» (Рекламіст) був укладений договір на розміщення реклами №10-06/08, згідно з розділом 1 якого Підприємство надає Рекламісту право на розміщення реклами на бортах транспортних засобів, що належать Підприємству.

Відповідно до п. 2.1 Договору Рекламіст зобов'язується:

- при розміщенні реклами дотримуватися технічних умов експлуатації транспортних засобів, у зв'язку з чим всі ескізи реклами узгоджувати з головним інженером Підприємства;

- виконувати роботи по фарбуванню бортів тролейбусів та нанесенню реклами;

- виконувати за свій рахунок паспортне фарбування тролейбусів по закінченню строку дії цього договору;

- виконувати вимоги Наказу МВС України №583 від 23.07.2003 р. по оформленню формулярів та Дозволів на нанесення реклами на транспортні засоби;

- своєчасно здійснювати розрахунки з Підприємством згідно умов, викладених в розділі 3 цього Договору.

У свою чергу, п. 2.2 Договору передбачений обов'язок Підприємства надати Рекламісту підготовлені до фарбування тролейбуси №№2150, 3772 та забезпечити експлуатацію тролейбусів на передбаченому договором маршруті.

П. 3.1 Договору передбачено, що вартість експонування розміщеної реклами на бортах тролейбусів визначається протоколом узгодження ціни, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Оплата здійснюється за безготівковим розрахунком перерахуванням на розрахунковий рахунок Підприємства суми, визначеної протоколом узгодження ціни (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 3.3 Договору оплата здійснюється Рекламістом щомісячно протягом трьох днів після отримання рахунку.

В п. 4.1 Договору сторони передбачили, що Договір вступає в силу з дня його підписання сторонам та діє до 6 серпня 2004 року.

Протоколом погодження ціни за розміщення реклами (додаток №1, а. с. 20) визначено, що вартість розміщення реклами на бортах тролейбусів складає 99,58 грн. на місяць, ПДВ 20% 19,91 грн., податок на рекламу 0,5% 0,5 грн. Всього на місяць 120,00 грн.

Згідно з Додатком №1  від 19.03.2004 р. до договору №10-06/08 від 06.08.2003 р. (а. с. 24) встановлена вартість розміщення реклами відповідача на двох тролейбусах у розмірі 240,00 грн. на місяць.

06.08.2004 р. між Кримським державним виробничим підприємством «Кримтролейбус» та Приватним підприємством «Меркурій рекламні технології» була укладена додаткова угода, якою сторони передбачили продовжити строк дії договору на розміщення та встановлення рекламоносіїв  №10-06/08 від 06.08.2003 р. до 06.08.2005 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені на оплату наступні рахунки, заборгованість за якими до часу подачі позову до суду в добровільному порядку відповідачем погашена не була:

- рахунок №132 від 03.09.2003 р. за послуги автовишки при встановленні реклами на елементах контактної мережі на суму 453,60 грн. з ПДВ;

- рахунок-фактура №СФ-0000216 від 10.02.2006 р. за розміщення реклами на бортах тролейбусів за період жовтень 2005 р. – лютий 2006 р. на суму 2500,00 грн.

Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідачем не були виконані свої обов'язки за договором по відновленню паспортної окраски тролейбусів, заборгованість за яке, згідно з наявних в матеріалах справи калькуляцій (а. с. 16-17) складає 2888,83 грн.

Також, п. 3 Додатку №1 від 19.03.2004 р. передбачено, що Рекламодавець оплачує Підприємству за одну годину простою однієї одиниці транспорту 16,00 грн. На підставі цього, позивачем була нарахована вартість простою тролейбусів за 6 годин на суму 96,00 грн., яка також не була сплачена відповідачем в добровільному порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог цього Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших  вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 5938,43 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №10-06/08 від 06.08.2003 р. та Додаткової угоди до нього від 06.08.2004 р., через що позовні вимоги Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» щодо стягнення з Приватного підприємства «Меркурій рекламні технології» заборгованості у сумі 5938,43 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 5.2 Договору сторони передбачили, що при недотриманні строків оплати, вказаних в розділі 3 цього Договору Рекламіст сплачує Підприємству пеню в розмірі 0,2% від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення. Вказане положення відповідає частині 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачений принцип свободи договору, який полягає в тому, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Господарським кодексом України визначено, що відносини у всіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Відповідно до частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Причому, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Аналогічні положення містяться в пункті 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, яким встановлено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Більш того, суд зазначає, що договір №10-06/08 від 06.08.2003 р., зокрема, пункт 5.2, є дійсним, оскільки його недійсність у судовому порядку встановлена не була. Іншого суду, всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доведено не було.

Отже, розмір пені, передбачений сторонами в пункті 5.2 Договору №10-06/08 від 06.08.2003 р., не суперечить положенням чинного Законодавства України, через що нарахування позивачем пені на заборгованість виходячи із умов договору є правовірним.

Проте, позивачем допущені певні помилки при здійсненні розрахунку пені.

Так, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, пеня за прострочення відповідачем оплати рахунку №СФ-0000216 від 10.02.2006 р. підлягає стягненню за період з 13.02.2006 р. по 13.08.2006 р. у сумі 786,24 грн. (2160,00 грн. х 0,2% х 182 дн.). В іншій частині нарахування позивачем пені є правомірним. Отже, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» складає 919,52 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 198,80 грн., який обчислений ним на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, умовою для застосування штрафних санкції, передбачених  ч. 2 ст. 231 ГК України, є віднесення хоча б однієї із сторін зобов'язання до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, або пов'язаність порушення з виконанням державного контракту, або фінансування виконання зобов'язання за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно з п. 1 Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України №307/375/1963 від 04.11.2003 р., до суб'єктів господарювання державного сектору економіки належать:

суб'єкти, які діють на основі виключно державної власності;

суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

суб'єкти, діяльність яких з питань, що належать до компетенції загальних зборів, безпосередньо або опосередковано контролюється державою.

З наявної в матеріалах справи довідки Держкомстату про включення КРВП «Кримтролейбус» до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що позивач є державним підприємством, форма власності - державна. Отже, Кримське республіканське виробниче підприємство «Кримтролейбус» є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, через що обчислення ним штрафних санкцій на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України є правомірним.

Суд зазначає, що штрафні санкцій, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК України, є мірою відповідальності за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а не способом забезпечення виконання зобов'язань, через що стягнення штрафу на підставі вищевказаної норми можливо безпосередньо на підставі закону (Господарського кодексу України), навіть при відсутності закріплення відповідного положення в договорі.

Судом встановлено, що сума штрафу у розмірі 198,80 грн., згідно з доданим до позовної заяви розрахунком, обчислена КРВП «Кримтролейбус» правомірно, через що підлягає стягненню з Приватного підприємства «Меркурій рекламні технології» на користь позивача.

За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» підлягають частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Меркурій рекламні технології» (95013, м. Сімферополь, вул. Дм. Ульянова, 16, кв. 63, ідентифікаційний код 32789791) на користь Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» (95034, м. Сімферополь, вул. Київська, 78, ідентифікаційний код 03328391) суму заборгованості у розмірі 5938,43 грн., пеню у сумі 919,52 грн., штраф у розмірі 198,80 грн., 83,92 грн. державного мита та 97,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.