Ухвала

від 16.10.2024 по справі 915/941/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про зупинення провадження у справі

16 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/941/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 року, суддя в І інстанції Ільєва Л.М., повний текст якої складено 12.08.2024, в м. Миколаєві

у справі №915/941/24

за позовом: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до відповідача: Державного підприємства "Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування"

про стягнення 259 582,21 грн

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства "Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування" про стягнення 259582,21 грн., у т.ч. пені за порушення строків надання послуг 166228,98 грн., штрафу 7% за прострочення надання послуг понад 30 днів в сумі 63239,29 грн., а також штрафу 20% в сумі 30113,94 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором надання послуг № 01/21-10/48-123-01-06804 від 26.02.2021 щодо своєчасного надання послуг за темою: «Оцінка сейсмостійкості елементів енергоблоку №1 ВП ПАЕС 1 категорії сейсмостійкості відповідно до вимог НП 306.2.208-2016» за кодом СРV 71330000-0 за ДК 021:2015 - Інженерні послуги різні загальною вартістю 1129272,96 грн. Як вказує позивач, станом на 25.07.2024 вказані послуги відповідачем не надані, що обумовило нарахування позивачем на підставі п. 8.2 договору пені на суму 166228,98 грн. та штрафу 7% від вказаної вартості послуг на суму 63239,29 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/941/24 позовну заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Державного підприємства "Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування" про стягнення 259582,21 грн направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва (за місцем реєстрації відповідача).

Суд дійшов висновку про необхідність визначення підсудності даного спору за загальними правилами (за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача), а підстав, визначених приписами ст.29, 30 ГПК України, судом не встановлено.

20.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/941/24 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідно до п. 1.3. Договору, узгоджено сторонами, місце виконання цього договору є місто Южноукраїнськ. Відповідно до п. 1.4 місцем виконання цього Договору є місто Южноукраїнськ. Згідно п. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Тому позовну заяву подано до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/941/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Під час апеляційного перегляду справи, судовою колегією з Єдиного державного реєстру судових рішень було з`ясовано, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 15.05.2024 у справі №924/698/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024

В подальшому Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 26.06.2024 справу №924/698/23 за позовом Першого заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради та Красилівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Обґрунтовуючи підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказала на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2022 у cправі №924/674/21, з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

На думку колегії суддів, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).

У параграфі 3 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно ж до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

За частиною п`ятою цієї ж статті позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Колегія суддів зазначила, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. Іншими словами, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов`язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов`язання виник спір.

Тому, на думку колегії суддів, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 Цивільного кодексу України.

У разі спору про стягнення грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору не підлягає застосуванню і пункт 4 частини першої статті 532 Цивільного кодексу України, відповідно до якого якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання; якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов`язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов`язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.

Отже, поняття місця виконання грошового зобов`язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції і не може бути встановлене договором. У зв`язку з цим не підлягає застосуванню і частина п`ята статті 29 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.

Отже, на переконання Верховного Суду, у справі, що переглядається, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України: позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.

Таким чином, Верховний Суд пропонує відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у cправі № 924/674/21 щодо застосування частин першої та п`ятої статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається, Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 30.08.2024 прийняти до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 924/698/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 та в подальшому призначено розгляд справи №924/698/23 на 01 листопада 2024 року о 10:30.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що у справі №915/941/24 постає питання застосування частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України, що аналогічне по своїй суті тому питанню, що передав для вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд у справі №924/689/23.

Відтак, колегія суддів вважає, що висновок щодо застосування частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України у справах у подібних правовідносинах об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №924/689/23 буде практикоутворюючим та матиме значення для надання правової оцінки застосування норм частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з приписами пункту 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність підстав для зупинення провадження у справі №915/941/24 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах у справі №924/698/23 щодо встановлення підсудності для розгляду справи.

Керуючись ст.228, 234 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Зупинити апеляційне провадження у справі №915/941/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/941/24 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у касаційному порядку судового рішення у справі №924/698/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

2. Зобов`язати сторони повідомити Південно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст.ст.286 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська