Постанова

від 02.10.2024 по справі 905/396/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 905/396/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

від позивача Мацак О.Ю. на підставі ордеру на надання правничої (правової допомоги) серії АН №1374796 від 13.03.2024,

від відповідача Бурашнікова О.С. на підставі ордеру на надання правничої (правової допомоги) серії АР №113546 від 07.08.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" (вх.№1777Д/2)

на рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 (повний текст рішення складено 28.06.2024) та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 (повний текст рішення складено 12.07.2024)

у справі №905/396/24 (суддя Харакоз К.С.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест", м.Слов`янськ, Донецька область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон", с. Рівне, Покровський район, Донецька область,

про стягнення 124950,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" про стягнення 124950,49 грн, з яких: 103873,85 грн інфляційна складова, 21076,64 грн 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.06.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" про стягнення 124950,49 грн задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон"на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" 103873,85 грн - інфляційних втрат, 21076,64 грн - 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, судовий збір у розмірі 2422,00 грн.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, місцевий господарський суд з посиланням на ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України вказує, що правовідносини між сторонами в даній справі у зв`язку з невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки від 16.08.2021 № Ц-49/21 встановлено рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі № 905/125/23, що в силу вимог ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню про розгляді даної справи. З огляду на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, та беручи до уваги, що судове рішення про стягнення з боржника грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки не виконано, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних витрат в межах заявлених позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" (85325, Донецька область, Покровский район, с. Рівне, вул. Шопена, 1, ідентифікаційний номер 34798371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" (84107, Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Літературна, 115, ідентифікаційний код 43485624) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

При визначені розміру понесених витрат на послуги адвоката за наслідками задоволення позову у даній справі, судом першої інстанції враховано надані до матеріалів справи документи на підтвердження наявності договірних правовідносин з надання правової допомоги позивачу, факт перерахування позивачем адвокату 21 300,00 грн, ступінь складної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та правову природу заявлених до стягнення сум. Виходячи з принципу співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача 15 000,00 грн таких витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" не погодилось з судовими рішеннями Господарського суду Донецької області та через підсистему "Електронний суд" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 у справі № 905/396/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" в повному обсязі; стягнути з позивача понесені судові витрати у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції; справу розглянути у відкритому судовому засіданні за участі уповноважених представників Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон".

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог зазначає про таке:

- судом першої інстанції не досліджено та не встановлено обставин поставки за укладеним між сторонами договором від 16.08.2021 № Ц-49/21, не надано оцінки оформленню документів, якими має бути підтверджено проведення між сторонами господарської операції за договором;

- в оскаржуваному рішенні суду не надано обґрунтованої оцінки наявності підстав для стягнення заборгованості з оплати поставленої продукції, визначеної рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі № 905/125/23;

- розмір заявлених ТОВ "Кам Інвест" витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 42600,00 грн є необґрунтованим, оскільки не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їх розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірним із виконаною роботою у суді першої інстанції.

За наслідками усунення недоліків поданої апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" на рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 у справі №905/396/24 залишено без руху. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" (вх.№1777Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 у справі №905/396/24; призначено справу до розгляду; витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/396/24.

12.08.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 10594), в якому позивач просить рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 у справі №905/396/24 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 у справі № 905/396/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; судові витрати у зв`язку з розглядом апеляційної скарги покласти на апелянта.

Обґрунтовуючи свою позицію у справі позивача зазначає про таке:

- рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі №905/125/23, яке набрало законної сили, встановлена сума боргу у розмірі 344 294,35 грн та встановлено, що відповідач (апелянт) зобов`язаний був виконати грошові зобов`язання до 25.02.2022;

- апелянтом не надано доказів погашення боргу (грошового зобов`язання) повністю або частково, що вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення щодо стягнення інфляційних витрат та річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України;

- встановленими в межах розгляду справи № 905/125/23 обставинами спростовується доводи апелянта про наявність арифметичної помилки в розрахунках позовних вимог та недоведеність розміру заборгованості;

- відповідачем не надано жодних доказів на спростування та не обґрунтовано, що втрати на оплату професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 42 600,00 грн є необґрунтованими, а розмір цих витрат не відповідає ринковим цінам;

- суд першої інстанції у додатковому рішенні зменшив суму судових витрат на професійну правничу допомогу майже в три рази та стягнув з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн з 42 600,00 грн, які були погоджені сторонами.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 у зв`язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В. для розгляду даної справи сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянт) підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 у справі №905/396/24 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 у справі № 905/396/24 залишити без змін.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваних рішень, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

16.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №Ц-49/21, відповідно до п. 1.1 якого постачальник поставляє та передає у власність, а покупець приймає і оплачує товар на умовах, що визначаються цим договором та додатками до нього в кількості та асортименті згідно з рахунками та накладними.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі №905/125/23 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" основну заборгованість у розмірі 344 294,35 грн, пеню у розмірі 58 388,49 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн та судовий збір у розмірі 4 832,19 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2023 рішення Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі №905/125/23 залишено без змін.

У зв`язку з тим, що відповідачем в повному обсязі не погашено основну заборгованість в сумі 344 294,35 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в розмірі 103 873,85 грн з період з 26.02.2022 по 01.03.2024 та 3% річних в розмірі 21076,64 грн за період з 26.02.2022 по 11.03.2024.

25.06.2024 прийнято оскаржуване судове рішення від 25.06.2024 з підстав, викладених вище.

Також, 01.07.2024 на Електронну адресу Господарського суду Донецької області надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам Інвест" про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача суми витрат на правову допомогу в розмірі 42 600,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.07.2024 заяву позивача про відшкодування судових витрат призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.07.2024.

11.07.2024 прийнято додаткове рішення у справі № 905/396/24 з підстав, викладених вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Під час розгляду справи №905/125/23 між тими з сторонами з приводу виконання договору поставки №Ц-49/21 від 16.08.2021 судом встановлено, що "позивач поставив відповідачу цемент в обсязі 141050 кг, що підтверджується залізничною накладною №45480498 від 16.02.2022. Відповідно до умов п. 9.9 договору, позивачем на електронну пошту відповідача 21.02.2022 була направлена видаткова накладна №43 від 19.02.2022 на суму 423 784,73 грн з ПДВ та рахунок на оплату №67 від 16.02.2022 на суму 423 784,73 грн з ПДВ.

Відповідач у свою чергу поставлений товар оплатив частково, що підтверджується платіжними дорученнями №32832 від 16.02.2022 на суму 29 408,00 грн та №32907 від 21.02.2022 на суму 50 000,00 грн.

Відповідач мав оплатити поставлений товар до 25.02.2022 включно. Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення умов Договору своїх зобов`язань за Договором не виконав, за поставлений товар розрахувався не в повному обсязі, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 344 294,35 грн.".

Крім того, у даному рішенні суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені за період з 26.02.2022 по 26.08.2022 на загальну суму боргу 344 294,35 грн, що становить 58 388,49 грн. Відповідний розрахунок перевірено господарським судом та встановлено, що він є арифметично вірним, а отже таким, що підлягає задоволенню.

Вказане рішення суду набрало законної сили 01.11.2023.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України судом приймаються як преюдиційні факти, встановлені у рішенні Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі №905/125/23.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав. Відповідно встановлені рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі №905/125/23 обставини повторного доведення не потребують.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2016 у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду щодо наявності основної заборгованості за укладеним між сторонами договором поставки, проте по суті їх не спростовують.

За таких обставин, місцевий господарський суд належним чином дослідивши матеріали справи, дотримуючись норм процесуального та матеріального права, дійшов вірного висновку про задоволення позову про стягнення інфляційних річних та 3% річних на суму основного боргу за договором договір поставки від 16.08.2021 №Ц-49/21, встановленого рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2023 у справі №905/125/23, доказів виконання якого матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги відповідача не стосуються правильності проведення місцевим господарським судом розрахунку заявлених до стягнення сум, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції в цій частині в порядку апеляційному порядку не переглядаються.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 у справі № 905/396/24 підлягає залишенню без змін.

У контексті доводів апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Частинами 1-3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18, від 13.02.2024 у справі № 910/743/23 тощо).

Згідно з ч.1, 2 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріалами справи підтверджується факт надання правової допомоги позивачеві адвокатом Мацак О.Ю., який діяв на підставі ордера на надання правової допомоги у Господарському суді Донецької області, виданого згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги від 05.03.2024 (т.1, а.с. 29, 30).

В підтвердження обсягу та вартості фактично наданих послуг адвоката, яка складає 42600,00 грн, позивачем надано додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 05.03.2024 додаткову угоду (протокол погодження послуг адвоката з ведення господарської справи та представництва інтересів клієнта) від 05.03.2024, акти здачі-приймання наданих юридичних послуг і виконаних робіт №ЮП 25-03/24 від 25.03.2024, №ЮП 27-06/24 від 27.06.2024, звіт адвоката про виконану роботу від 27.06.2024 (т.1, а.с. 31, а.с. 179 -181).

На підтвердження здійснення оплати за надані послуги позивачем до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію №109 від 08.03.2024, що підтверджує факт перерахування позивачем адвокату 21300,00 грн, інформаційне повідомлення про зарахування коштів в сумі 21300,00 грн №109 від 08.03.2024 (т.1, а.с. 32, 33).

Отже, за наявності в матеріалах справи доказів на підтвердження факту надання правової допомоги позивачеві адвокатом Мацак О.Ю. (у вигляді подання позовної заяви та відповіді на відзив) та погодженої клієнтом і адвокатом фіксованої вартості цих послуг в договорі про надання правової допомоги та у відповідній додатковій угоді, у господарського суду, були наявні фактичні та правові підстави для здійснення розподілу витрат позивача на правову допомогу.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "VIP Бетон" до Господарського суду Донецької області було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги з посиланням на невідповідність заявленої до стягнення суми критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному додатковому рішенні надав оцінку доводам ТОВ "VIP Бетон", проаналізувавши надані акти прийому-передачі виконаних робіт відповідно до договору про надання правової допомоги від 05.03.2024 позивача, а також інші подані ним документи, та погодився з тим, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу 42 600,00 грн є неспівмірною з ціною позову, а предмет спору у даній справі та зміст позовних вимог не охоплюють значну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, не потребують детального вивчення судової практики, адже категорія даного спору не відноситься до складної, відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності, необхідності) та розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України

Тобто вищенаведені заперечення відповідача у справі були почуті при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення місцевим господарським судом, який частково задовольнив його клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Враховуючи все вище наведене та обставини справи в їх сукупності, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в актах здачі-прийняття наданих юридичних послуг і виконаних робіт від 25.03.2024 № ЮП 25/03-24 та від 27.06.2024 № ЮП 27-06/24 відповідно до договору про надання правової допомоги від 05.03.2024, судова колегія погоджується з висновком Господарського суду Донецької області про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, інша частина витрат на професійну правничу допомогу судом не розподілена та покладена на позивача.

Слід також вказати про юридичну неспроможність доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача витрат на надання правничої допомоги з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати їх вартості.

Так, матеріалами справи підтверджується оплата наданих послуг за договором від 05.03.2024 на суму 21 300,00 грн на підставі платіжної інструкції від 08.03.2024 № 109, в той час, як заяву про ухвалення у справі додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу господарським судом було задоволено на суму 15 000,00 грн.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного додаткового рішення господарського суду в даній справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного додаткового рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "VIP Бетон" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 11.07.2024 у справі №905/396/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.10.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна