Рішення

від 10.10.2024 по справі 907/589/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/589/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави в особі

позивача Фонду державного майна України, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище», с. Бобовище Мукачівського району Закарпатської області

до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден», м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Івановецької сільської ради, с. Іванівці Мукачівського району Закарпатської області

про визнання недійсним наказу, договору та скасування державної реєстрації права оренди землі

За участю представників:

прокуратури Ярош Р.І., службове посвідчення №069350 від 01.03.2023;

позивача Пономаренко В.С. в порядку самопредставництва в режимі ВКЗ;

відповідачів не з`явилися;

третіх осіб не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Закарпатська обласна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» в якій просить суд:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.2018 № 1 888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки під кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га;

- визнати недійсним договір оренди землі від 04.12.2018 № 111/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден»;

- скасувати державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 06.12.2018 (номер запису про інше речове право 29345850).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/589/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2024 року.

Ухвалою від 25 червня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі третіх осіб, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 23 липня 2024 року.

15 липня 2024 року від позивача на поштову адресу суду надійшли пояснення щодо позову від 28.06.2024 № 10-25-17745.

22 липня 2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшла заяву якою скеровано до суду відзив на позовну заяву від 18.07.2024 №9-7-0.7-3597/2-24. У такому відзиві сторона у справі просить суд поновити строк для подання відзиву.

У підготовчому засіданні 23 липня 2024 року, за участю прокурора, суд протокольною ухвалою поновив відповідачу 1 строк для подання відзиву, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та оголосив перерву до 11 вересня 2024 року, зважаючи на відповідне клопотання прокурора.

24 липня 2024 року на поштову адресу суду від Івановецької сільської ради надійшло клопотання від 11.07.2024 №565/03-09 про розгляд справи без участі представника третьої особи.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 11.09.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 10.10.2024 року.

В судовому засіданні 10.10.2024 прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, з визначених прокурором в позовній заяві підстав.

Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання 10.10.2024 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в судовому засіданні не заявили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 11.09.2024 за юридичними адресами відповідача 2 та третіх осіб та до електронного кабінету відповідача 1, що підтверджується довідкою про доставку Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатській області електронного листа від 16.09.2024 року, рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень ТОВ «Науково виробничий центр «Ін Вітро Гарден», Агропромислово - торговому підприємству «Бобовище», Івановецькій сільській раді за трек-номерами 0600963547959, 0600963532005, 0600963539000.

При цьому, згідно з поданим третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 клопотання від 11.07.2024 за №565/03-09, - Івановецька сільська рада просить суд розглянути справу у відсутності представника органу місцевого самоврядування, за наявними в матеріалах справи документами.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на встановлений в ст. 195 ГПК України строк розгляду справи по суті та беручи до уваги ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 11.09.2024 явка учасників справи в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів та третіх осіб за наявними в матеріалах справи доказами, яких достатньої для прийняття рішення у справі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих учасниками справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області під час прийняття наказу №1888-СГ від 24.10.2018 «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» (в частині, що стосується включення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га) вимог земельного законодавства, що спричинилися до передання відповідачу 2 в оренду означеної земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Агропромислового - торгового підприємства «Бобовище», як правонаступника радгосп-заводу «Бобовищенський».

За твердженням прокурора, орган управління державним майном означеного підприємства Фонд державного майна України згоди на вилучення спірної земельної ділянки із постійного користування не надавав, а відтак, у відповідача 1 були відсутні правові підстави для розпорядження такою земельною ділянкою.

Таким чином, на думку прокурора, відповідачем 1 всупереч інтересам держави та вимог земельного законодавства, передано в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га, яка перебувала у постійному користуванні державного підприємства - Агропромислового - торгового підприємства «Бобовище» не вилучивши її від постійного землекористувача у встановленому законом порядку, що стало підставою для звернення з позовом до Господарського суду з визначеними прокурором позовними вимогами: визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.2018 № 1 888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки під кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га, визнання недійсним договору оренди означеної земельної ділянки від 04.12.2018 № 111/57-18-ДО, укладеного між відповідачами у справі та скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2 на спірну земельну ділянку.

Правова позиція позивача.

Позивач Фонд державного майна України згідно з поданими суду письмовими пояснення по справі №10-25-17745 від 28.06.2024 погоджується з позовними вимогами прокурора, просить позовні вимоги задовольнити.

Вказує на те, що ним, як уповноваженим органом управління ДП «Агропромислове - торгове підприємство «Бобовище» на підставі акту приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 20.12.2019 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 №1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна», - не надавалась згода на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 із постійного користування Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище».

За наведених підстав, зазначає, що надання вказаної вище земельної ділянки в оренду суперечить вимогам законодавства та грубо порушує права Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище», як постійного землекористувача та Фонду державного майна України, як органу управління підприємством.

Заперечення (відзиви) відповідачів.

Відповідач 1 згідно з поданим суду відзивом на позов від 18.07.2024 за №9-7-0.7-3597/2-24 не погоджується з заявленими прокурором вимогами та зазначає, що прокурором не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах

Звертає увагу, що згідно з листом Головного управління статистики у Закарпатській області від 17.01.2018 останнім надано інформацію щодо обліку в державних реєстрах Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище», яка не відповідає прийнятим рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань створення, реєстрації установчих документів та перейменування Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» та не містить відомостей про передачу прав та обов`язків радгосп-заводу «Бобовищенський» до Агропромислово - торгове підприємство «Бобовище», чим спростовує аргументи прокурора щодо наявності правонаступництва третьою особою в справі права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Доводить, що відомості про земельні ділянки площею 227,7459 га на території Лохівської сільської ради внесені до Державного земельного кадастру на підставі технічних документацій із землеустрою щодо проведення інвентаризацій 2013 року, а самі земельні ділянки зареєстровано за Головним управлінням, без реєстрації похідного права постійного користування з 2013 року за третьою особою у справі - АТП «Бобовище», а відтак, за результатами проведених відкритих торгів, право оренди земельною ділянкою кадастровий номер 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га, правомірно передано Управлінням Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково виробничий центр «Ін Вітро Гарден», з яким 04.12.2018 укладено договір оренди землі за № 111/57-18-ДО.

Посилається також на те, що прокурор у позовній заяві не вказав, які саме вимоги встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, недотримані сторонами оспорюваного договору в момент його вчинення, а відтак, вважає позовні вимоги та підстави, що викладені у позовній заяві необґрунтованими та такими, що є особистими припущеннями прокурора, які не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.

Відповідачем 2 не подано суду відзиву на позов відповідно до ст.ст. 165, 178 ГПК України.

Відповідь на відзив.

Прокурором не подано відповіді на відзив відповідача 1 за правилами ст. 166 ГПК України.

Письмові пояснення.

Третіми особами не подано суду письмових пояснень відповідно до ст. 168 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-3К №001366 від 11.04.1995, виданого Лохівською сільською Радою народних депутатів згідно з рішенням Лохівської сільської Ради народних депутатів від 11.04.1993 за №1 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1, радгосп-заводу «Бобовищенський» передано в користування на території Лохівської сільської ради земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва.

Зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Головного управління статистики у Закарпатській області №03.5-09/82/1049 від 04.04.2018 судом встановлено, що 13.04.1994 до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць (ДРЗО), який введений в дію із 1994 року, було включено суб`єкт господарювання під назвою радгосп-завод «Бобовищенський» з ідентифікаційним кодом 00413895, державна реєстрація якого проведена 11.11.1946 Виконавчим комітетом районної ради.

Розпорядженням Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 28.04.1994 підтверджується зміна найменування радгосп-заводу «Бобовищенський» на Агропромислово-торгову фірму «Троянда» на підставі заяви радгосп-заводу «Бобовищенський» без номеру та дати, адресованої представнику Президента України Мукачівської районної державної адміністрації В.О. Дядченко про зміну назви господарства, до якої було долучено протокол засідання та рішення зборів трудового колективу підприємства, Статут агропромислової фірми.

В подальшому, 28.03.1995, на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів №152 від 17.11.1994 «Про перереєстрацію статуту Агропромислово-торгового підприємства «Троянда» в Агропромислове-торгове підприємство «Бобовище», що прийняте за наслідками розгляду заяви АТП фірми «Троянда» №152 від 09.11.1994 та згідно з наказом по підприємству за №61 від 28.11.1994 була змінена назва зазначеного підприємства на Аграрно-виробничо-торгівельне підприємство «Бобовище» (організаційно-правова форма комунальне підприємство). При цьому, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання залишився незмінним 00413895.

Як вбачається з довідки Головного управління статистики у Закарпатській області №03.5-09/82/1049 від 04.04.2018 після створення у січні 1996 року Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а саме, 23.03.1998 проведено реєстрацію зміни назви Аграрно-виробничо-торгівельного підприємства «Бобовище» на Державне агропромислове підприємство «Бобовище» та форми власності останнього з комунального підприємства на державне; ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895.

Розпорядженням Міністерства аграрної політики від 08.05.2001 №87 затверджено статут Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» та 18.07.2001 Мукачівською районною державною адміністрацією на підставі листа Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» №153 від 02.07.2001 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України зміненої назви вказаного підприємства з Державного агропромислового підприємства «Бобовище» на Агропромислове-торгове підприємство «Бобовище»; ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895; організаційно-правова форма: державне підприємство.

Згідно з затвердженим означеним розпорядженням Міністерства аграрної політики від 08.05.2001 №87 Статутом Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище», останнє засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, входить до складу Українського державного концерну садівництва, виноградарства та виноробної промисловості «Укрсадвинпром».

Довідкою Головного управління статистики у Закарпатській області №03.5-09/82/1049 від 04.04.2018 підтверджується реєстрація станом на 04.04.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище», ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895, організаційно-правова форма державне підприємство.

Відповідно до листа Міністерства економіки України від 16.04.2023 за №3212-05/16721-05 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №954 «Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства об`єктами державної власності» цілісний майновий комплекс АПТП «Бобовище» (код ЄДРПОУ 00413895) передано зі сфери управління Мінагрополітики до сфери управління Мінекономіки.

20 грудня 2019 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів «України від 20.11.2019 за №1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна України» підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України, яким до відання останнього передано цілісний майновий комплекс Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище», код ЄДРПОУ 00413895, в тому числі, передано державні акти на право постійного користування землею від 11.04.1995 на загальну площу земельних ділянок 2136,8 га.

В подальшому, наказом Фонду державного майна України №398 від 04.03.2020 затверджено зміни до Статуту Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» шляхом викладення його в новій редакції.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1888-СГ від 24 жовтня 2018 «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» постановлено виставити земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на земельні торги для передачі їх у користування на умовах оренди, згідно з додатком 1.

В додатку №1 до наказу міститься перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, серед яких міститься, в тому числі, і земельна ділянка за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га, цільове призначення: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (п. 9 додатка 1 до наказу від 24.10.18 № 1888-СГ).

Відповідно до протоколу земельних торгів №9 з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 04.12.2018, переможцем торгів на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» (надалі ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден»).

04 грудня 2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області, як Орендодавцем та ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден», як Орендарем укладено договір оренди земельної ділянки №111/57-18-ДО (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого Орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 04.12.2018 №9 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 9,8303 га за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2., 3.1. Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 8,8303 гектарів, у тому числі: 5,8612 га багаторічні насадження та 3,9691 га сіножаті; кадастровий номер земельної ділянки: 2122785200:04:000:0025; Договір укладено на строк 7 років.

Право оренди ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га 06 грудня 2018 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Ужгородської міської ради Гечка К.В. відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.20018, індексний номер 44502688 (номер запису про інше речове право 29345850).

Водночас, згідно з поданим прокурором висновком експерта №СЕ-19/107-22/7963-ЗТ від 19.10.2022, складеним Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром земельна ділянка з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га накладається на землі згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366, виданого радгоспу - заводу «Бобовищенський» для ведення сільськогосподарського виробництва на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 становить 9,8303 га.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.31-143/2-22 від 10.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 була сформована та відомості про неї були внесені до Державного земельного кадастру на підставі відповідної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, проведеної за кошти Державного бюджету у 2013 році. Також, в означеному листі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області зазначено, що вказана ділянка перебувала у постійному користуванні радгоспу - заводу «Бобовищенський» відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-3К №001366 від 11.04.1995 року.

З урахуванням наведеного, прокурор вважає, що надання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області земельної ділянки кадастровий номер 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га в оренду ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» відбулося без згоди постійного землекористувача (Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище» як правонаступника радгоспу - заводу «Бобовищенський») та органу, уповноваженого управляти державним підприємством Фонду державного майна України, що суперечить вимогам земельного законодавства та грубо порушує інтереси держави, а відтак наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.2018 № 1888-СГ та договір оренди від 04.12.2018 № 111/57-18-ДО підлягають визнанню недійсними (наказ в частині, що стосується виставлення на земельні торги спірної земельної ділянки), а державна реєстрація права оренди ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» - скасуванню з одночасним припиненням речових прав Товариства на спірну земельну ділянку.

Відповідач 1 у справі, заперечує проти задоволення позову, стверджуючи, що у Статуті АТП «Бобовище» не визначено, що вказане підприємство є правонаступником радгосп-заводу «Бобовищенський», рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо надання у постійне користування земельних ділянок АТП «Бобовище», раніше наданих у постійне користування радгосп - заводу «Бобовищенський», не приймались, про що також зазначено в листі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №28-7-0.31-1277/2-22 від 07.02.2019 року, а саме право постійного користування спірною земельною ділянкою підприємством з 2013 року не здійснювалося.

Відповідач-2 у справі ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» не проявив правового інтересу до цієї справи, заходів із захисту своїх прав не вживав, відзиву на позов не подав, не скориставшись правом заперечити вимоги прокурора, а відтак, суд виходить з того, що Товариство погоджується з обставинами і підставами заявлених прокурором позовних вимог.

Крім того, судом встановлено, що рішенням Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області №22 від 15.12.2020 розпочато процедуру реорганізації органів місцевого самоврядування, в тому числі Лохівської сільської ради шляхом її приєднання до Івановецької сільської ради, а згідно з рішенням Івановецької сільської ради №44 від 26.01.2021 затверджено передавальний акт майна, активів та зобов`язань Лохівської сільської ради, що приєднується до Івановецької сільської ради.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Реалізація такого обов`язку прокурором не пов`язана з настанням несприятливих правових наслідків для службових осіб уповноваженого органу, що не вчинив належних заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № €10/3486/18, згідно з яким представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

При визначенні позивача, який діє від імені держав України, прокурору слід керуватися в тому числі рішенням Конституційного Суду У ,раїни №3 рп/99 від 08.04.99 у справі №1-1/99, згідно з п. 5 якого поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, означає орган, на який державою покладено обов`язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави в суді.

Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому надані повноваження органу виконавчої влади.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Фонд державного майна України, як орган до сфери управління якого входить постійний землекористувач - Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище», без погодження якого земельну ділянку відповідачем 1 було передано в оренду відповідачу 2.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України в суді, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Закарпатська обласна прокуратура звернулася з листом-повідомленням від 16.01.2023 за №15-59 вих-23 до Фонду державного майна України, з проханням в строк до 17.02.2023 вжити заходи щодо захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний за змістом лист за №15-60 вих-23 від 16.01.2023 Закарпатською обласною прокуратурою надіслано на адресу Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище».

У зв`язку з відсутністю доказів вжиття Фондом державного майна України заходів спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах Закарпатською обласною прокуратурою повторно листом від 08.12.2023 за №15-1275 вих-23 пропоновано Фонду державного майна України в строк до 22.12.2023 надати прокурору інформацію про вжиті заходи із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах або поінформувати про причини їх невжиття.

На адресу Закарпатської обласної прокуратури Фонд державного майна України надіслав у відповідь лист №10-72-1535 від 19.01.2024, в якому повідомив про відсутність коштів на оплату судового збору, у зв`язку з чим Фонд просить прокурора подати позов щодо скасування наказів Держгеокадастру, визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок у користування Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Із матеріалів справи вбачається, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна».

20 грудня 2019 року між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і Фондом державного майна України складено (затверджено) акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, за яким Державне підприємство «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» передано до сфери управління Фонду державного майна України, і у пункті 5 даного акта, як додатки зазначено документи, що посвідчують права на землю, яка є невід`ємною частиною цілісного майнового комплексу і органом управління державного підприємства є Фонд державного майна України, зокрема, в акті приймання-передачі від 20.12.2019 зазначено, що Фонду передано копії державних актів на право постійного користування землею від 11.04.1995.

Відповідно до пункту 5.2. Статуту Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.03.2020 № 398, підприємство зобов`язане погоджувати з Фондом питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, що закріплені за підприємством, а згідно з пунктом 7.5. означеного Статуту контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює Фонд державного майна України.

Крім того, відповідно до пункту 10.1. та 10.6. статуту Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції в межах, визначених законодавством України, суб`єкт управління можу вирішувати будь-які питання підприємства, а відповідно до пункту 10.7.24. Статуту погоджує питання, пов`язані з земельними ділянками відповідно до законодавства.

Таким чином, судом встановлено, що контроль за збереженням майна державного підприємства, в тому числі управління використання земельних ділянок Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» здійснюється Фондом державного майна України, а відтак саме вказаний орган є уповноваженим державою здійснювати заходи щодо забезпечення правомірного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, однак, будучи обізнаним про передання спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» жодних заходів щодо повернення такої не вжив.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Фонд державного майна України є уповноваженим органом на подання відповідного позову, такий позов Фондом до відповідачів не подавався, а відтак, Закарпатською обласною прокуратурою згідно з листом від 18.06.2024 за №15-656 вих-24 повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю визнання недійсним наказу (в частині), договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, скасування державної реєстрації права оренди та про подання відповідної позовної заяви у спірних правовідносинах.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Фондом державного майна України не здійснювався захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави, а заперечення відповідача 1 в цій частині відхиляються судом.

Щодо спірних правовідносин.

Абзацом 1 статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином, земля як природний ресурс має особливий статус, і її використання у господарській діяльності врегульовано, в першу чергу, нормами земельного законодавства.

Частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами 1 та 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно із ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», на момент перебування Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» у сфері управління Мінагрополітики України, державне підприємство перебувало у переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

В матеріалах справи відсутні докази надання згоди Агропромислово - торговим підприємством «Бобовище» на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га та погодження Мінагрополітики України вилучення у Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» вказаної земельної ділянки на час прийняття оспорюваного прокурором наказу та укладення договору оренди відповідачами у справі.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, цілісний майновий комплекс Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна».

Матеріали справи свідчать, що 20.12.2019 між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і Фондом державного майна України складено (затверджено) акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, за яким Державне підприємство «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» передано до сфери управління Фонду державного майна України, і у пункті 5 даного акта, як додатки зазначено документи, що посвідчують права на землю, яка є невід`ємною частиною цілісного майнового комплексу і органом управління державного підприємства є Фонд державного майна України. Зокрема, в акті приймання-передачі від 20.12.2019 зазначено, що Фонду передано копії державних актів на право постійного користування землею від 11.04.1995 року.

Відповідно до пункту 5.2. Статуту Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.03.2020 № 398, підприємство зобов`язане погоджувати з Фондом питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, що закріплені за підприємством.

У пункті 7.5. Статуту Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» передбачено, що контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює Фонд державного майна України.

Відповідно до пункту 10.1. та 10.6. Статуту Державного підприємства «Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції в межах, визначених законодавством України, суб`єкт управління можу вирішувати будь-які питання підприємства, а відповідно до пункту 10.7.24. Статуту - погоджує питання, пов`язані з земельними ділянками відповідно до законодавства.

Відтак, з 20.12.2019 та на час розгляду справи в суді контроль за збереженням майна державного підприємства, в тому числі управління використання земельних ділянок Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» здійснюється Фондом державного майна України, який також не надавав своєї згоди на вилучення з постійного користування спірної земельної ділянки.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 12.09.2023 року у справі №907/31/21, в якій досліджувались аналогічні обставини.

Оцінюючи обґрунтованість аргументів відповідача 1 щодо відсутності підстав для отримання згоди (дозволу) від землекористувача на передачу спірної земельної ділянки в оренду у зв`язку з відсутністю доказів правонаступництва Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» прав та обов`язків радгосп-заводу «Бобовищенський», в тому числі й права постійного користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га, суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що державним актом на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366 від 11 квітня 1993 року підтверджується передача радгоспу - заводу «Бобовищенський» восьми земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва.

За встановленими у справі обставинами, 28.04.1994 розпорядженням Мукачівської районної державної адміністрації №174 «Про перереєстрацію статуту радгоспу-заводу «Бобовищенський» в Агропромислово-торгову фірму «Троянда» погоджено статут Агропромислової фірми «Троянда» від 24.04.1994 у зв`язку зі зміною назви підприємства за зверненням трудового колективу.

Листом від 09.11.1994 № 152 Агропромислова фірма «Троянда» звернулася з проханням до голови Мукачівської районної ради перереєструвати статут господарства у зв`язку зі зміною назви з АТП фірми «Троянда» на Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище».

В подальшому, 28.11.1994 наказом по Агропромислово-торговому підприємству «Бобовище», на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів від 17.11.1994 № 152, радгосп-завод «Бобовищенський» перейменовано на Агропромислове торгове підприємство «Бобовище».

Листом від 02.07.2001 № 153 Агропромислове торгове підприємство «Бобовище» звернулось до голови Мукачівської районної державної адміністрації з проханням перереєструвати статут, у зв`язку з передачею державних підприємств колишнього Комітету «Укрсадвинпром» до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

Надалі, 18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією зареєстровано статут Агропромислове-торгового підприємства «Бобовище» з місцезнаходженням: Україна, 89632, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Бобовище, вул. Леніна,103. Відповідно до статуту підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України (орган управління майном), входить до складу Українського державного концерну садівництва, виноградарства та виноробної промисловості «Укрсадвинпром».

Також 18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, назву вказаного підприємства змінено з державного агропромислового підприємства «Бобовище» на Агропромислове-торгове підприємство «Бобовище», яка є актуальною й на даний час.

Наведені вище обставини, встановлені на підставі матеріалів справи, не суперечать інформації щодо назви та організаційно-правової форми АПТП «Бобовище», відображеній в довідці Головного управління статистики у Закарпатській області від 04.04.2018 № 03.5-09/82/1049, у якій також зазначено, що суб`єкт господарювання за контекстом назви Агропромислове-торгове підприємство «Троянда» в орган державної статистики документи з метою реєстрації не подавав.

При цьому, як вбачається з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 00413895, АПТП «Бобовище» 01.01.1993 взято Головним управлінням Державної податкової служби в Закарпатській області на облік як платника єдиного внеску, а 12.04.1994 взято на облік Головним управлінням регіональної статистики, що також свідчить про тотожність вищевказаних підприємств.

Таким чином, суд доходить переконливого висновку, що перейменування 28.04.1994 радгоспу-заводу «Бобовищенський» в Агропромислово-торгову фірму «Троянда», а 17.11.1994 знову на Агропромислово-торгове підприємство «Бобовище» та пов`язані з цим реєстраційні дії не охоплюються поняттям реорганізації юридичної особи та, як вбачається з наявних в матеріалах справи листів, таке перейменування відбувалося за бажанням трудового колективу підприємства.

Суд також приймає до уваги, що відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище судом, радгосп-заводу «Бобовищенський» при його реєстрації 13.04.1994 органами статистики було присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи - 00413895, який з 1994 року і до часу розгляду справи в суді незважаючи на неодноразові перейменування та зміни організаційно-правової форми (реорганізації), - не змінювався, що додатково підтверджує аргументи прокурора про те, що Агропромислово - торгове підприємство «Бобовище» є правонаступником радгоспу-заводу «Бобовищенський».

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02.04.2002 № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Резюмуючи наведене, суд робить переконливий висновок, що незважаючи на неодноразові зміни в назві та організаційно-правовій формі радгосп-заводу «Бобовищенський», Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від 11 квітня 1993 року є чинним, правопосвідчувальним документом Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище», як правонаступника радгосп-заводу «Бобовищенський», на земельні ділянки загальною площею 851,8 га для ведення сільськогосподарського виробництва, а заперечення відповідача 1 в цій частині відхиляються судом за недоведеністю.

При цьому, за встановленими у справі обставинами спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, площею 9,8303 га знаходиться на території Лохівської (Івановецької) сільської ради та входить до складу земель, право користування яких посвідчено вищезгаданим державним актом, що не заперечується учасниками справи та підтверджується висновком експерта №СЕ-19/107-22/7963-ЗТ від 19.10.2022, за яким площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 на землі Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» за Державним актом серії ІІ-ЗК №001366 від 11 квітня 1993 року становить.

За змістом ст. 15,16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються із приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом 1 частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі №910/14180/18, від 09.06.2020 у справі №912/116/19, від 05.09.2019 у справі №914/4455/15.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування за №1, виданий радгосп-заводу Бобовищенський, що в подальшому був перейменований та реорганізований в Агропромислово - торгове підприємство «Бобовище», є чинним, не скасованим, не визнаним недійсним, а також не є таким, що втратив чинність.

З наведеного слідує, що станом на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваних наказів та укладення ним із відповідачем 2 спірного договору оренди землі вищевказаний Державний акт був чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а отже дії відповідачів призвели до порушення законних прав та інтересів постійного землекористувача (Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище») та, з вищевикладених мотивів, - позивача, як органу управління постійного землекористувача.

Відтак, враховуючи відсутність будь-яких доказів існування рішень за наслідками добровільної відмови постійного землекористувача та органу управління його майном (заяв, згоди) від права користування земельною ділянкою та/або про вилучення земельної ділянки, прийнятих уповноваженими органами у встановленому законом порядку, наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки під кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га (п. 9 додатка 1 до наказу від 24.10.18 № 1888-СГ), а також Договір оренди землі від 04.12.2018 №111/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден», - суперечать актам цивільного законодавства, порушують права та інтереси постійного землекористувача спірної земельної ділянки, а тому, є незаконними і підлягають визнанню недійсними згідно з встановленими в п.п. в), г) ч. 3 ст. 152 ЗК України способів захисту прав на земельні ділянки.

Задоволення позовних вимог в даній справі є ефективним способом захисту порушених прав і не потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки у відповідача 2 припиняться правові підстави користування земельною ділянкою (у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, на підставі яких ним отримано таке право), а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно буде скасовано державну реєстрацію права користування (оренди) відповідача 2 спірною земельною ділянкою.

Відтак, такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки спричинятиме потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо, а також відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15 та від 14.03.2023 у справі №909/221/22.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону України «Про оренду землі»).

Як вбачається з матеріалів справи, право оренди землі відповідача 2, що виникло на підставі Договору оренди землі від 04 грудня 2018 року №111/57-18-ДО, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Ужгородської міської ради Гечка К.В. 06.12.2018 (номер запису про інше речове право 29345850).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Водночас, за положеннями частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З урахуванням встановленої судом наявності у Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» права постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995, логічним є висновок про те, що державна реєстрація оспорюваного Договору оренди землі від 04 грудня 2018 року №111/57-18-ДО порушує права та законні інтереси постійного землекористувача вказаної земельної ділянки та не відповідає вимогам закону.

Відтак, суд доходить до переконливого висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 є ефективним у спірних правовідносинах, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушених інтересів держави, на захистом яких спрямовано позовні вимоги прокурором у даній справі.

Суд, при цьому, також вважає за необхідне звернути увагу, що відсутність державної реєстрації права постійного користування Агропромислово - торгового підприємства «Бобовище» земельними ділянками на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995, в тому числі й спірною земельною ділянкою кадастровий номер 2122785200:04:000:0025 не спростовує підставність наведених вище висновків, позаяк за диспозицією статей 141, 143 Земельного кодексу України сама по собі нереєстрація права постійного користування у встановленому законом порядку не є тією обставиною, з якою закон пов`язує можливість припинення такого права, а відтак, заперечення відповідача 1 в цій частині відхиляються судом.

Водночас, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги прокурора як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому обсязі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі ч.9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача 1 у справі, позаяк саме з неправильних дій Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо проведення земельних торгів на право оренди земельної ділянки під кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 без згоди постійного користувача та припинення права постійного користування нею спір і доведено до судового розгляду.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.18 № 1888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» в частині, що стосується земельної ділянки під кадастровим номером 2122785200:04:000:0025 площею 9,8303 га (п. 9 додатка 1 до наказу від 24.10.18 № 1888-СГ).

3. Визнати недійсним Договір оренди землі від 04.12.2018 №111/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» (88000, м. Ужгород, вул. Івана Франка, буд. 1В, кімната 7, код ЄДРПОУ 42398080).

4.Скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Науково-виробничий центр «Ін Вітро Гарден» (88000, м. Ужгород, вул. Івана Франка, буд. 1В, кімната 7, код ЄДРПОУ 42398080) земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0025, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Ужгородської міської ради Гечка К.В. 06.12.2018 (номер запису про інше речове право 29345850).

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 9084,00 грн (дев`ять тисяч вісімдесят чотири гривні 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 16 жовтня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.