Рішення

від 16.10.2024 по справі 910/8481/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2024Справа № 910/8481/24

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, Україна, місто Київ, Кловський узвіз, будинок, 9/1, ідентифікаційний код 30019801)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (Україна, 03028, м. Київ, вул. Стратегічне шосе, буд. 2, літ. "А"; ідентифікаційний код 38965411)

про стягнення 183 053,38 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" про стягнення заборгованості за договором № 2310000051 від 18.10.2023 про організацію розрахунків у розмірі 183 053, 38 грн, з яких: 180 068,98 грн суму щомісячних платежів з оплати (компенсації) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, 1 628,61 грн інфляційних втрат та 1 355,79 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

27.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.10.2023 між Акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (далі - відповідач) укладено договір № 2310000051 про організацію взаєморозрахунків.

Предметом вказаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків для погашення заборгованості відповідача перед позивачем за спожитий природний газ, що виникла внаслідок споживання відповідачем природного газу, без наявності постачальника, протягом періодів, зазначених в п. 1.2-1.4 цього договору, в період здійснення AT "УКРТРАНСГАЗ" власним ресурсом балансування газотранспортної системи (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору відповідач визнає, що ним спожито (відібрано) у січні, лютому 2017 року природний газ обсягом 263,000 тис. м куб., без наявності постачальника.

Вказаним договором обумовлено, що сторони його уклали керуючись Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водо відведення» від 03.11.2016 № 1730 (далі - Закон № 1730).

Відповідач зобов`язується оплатити (компенсувати) AT "УКРТРАНСГАЗ" вартість спожитого (відібраного) відповідачем у січні - лютому 2017 року природного газу обсягом 263,000 тис. м куб., що становить 1 559 695,20 грн (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 2.3 договору відповідач зобов`язується оплатити (компенсувати) AT "УКРТРАНСГАЗ" у повному обсязі вартість спожитого природного газу, що визначена в пункті 1.4 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Відповідача на поточний рахунок AT "УКРТРАНСГАЗ", зазначений у розділі 12 цього Договору, рівними частинами, щомісяця, не пізніше останнього числа відповідного місяця, починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу, наведеного у додатку, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1.4, п. 5.1 договору - AT "УКРТРАНСГАЗ" має право нараховувати на непогашену суму заборгованості (компенсації) неустойку (штраф, пеню), проценти річних, інфляційні нарахування у разі часткового або повного нездійснення Боржником платежів згідно з графіком оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу, у розмірі що перевищує суму тримісячних платежів, а відповідач зобов`язаний їх сплатити.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що згідно з укладеним додатком до договору, розмір щомісячного платежу від вартості природного газу, вказаної у п. 1.4 договору, становить 32 493,65 грн за період з жовтня 2023 року по вересень 2027 року включно, яка розрахована відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ 1730, та складається із сум:

- 21 662,43 грн (розмір щомісячного платежу від вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, а саме 1/72 від 1 559 695,20 грн);

- 4 061,71 грн (1/48 від 194 961,87 грн частини заборгованості, яка виникла за період з січня 2023 по вересень 2023 і складається із сум щомісячних платежів частини компенсації вартості природного газу (21 662,43 грн * 9 місяців) за період з січня 2023 по вересень 2023, що не охоплений судовим рішенням у справі №910/3095/23, та яка повинна була бути сплачена відповідачем до дати укладання договору);

- 6 769,51 грн (1/48 від 324 936,50 грн суми компенсації що була стягнута з відповідача згідно із рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3095/23 за період з жовтня 2021 по грудень 2022 та не є предметом даного позову).

Зокрема, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3095/23 встановлено обставини відбору відповідачем у січні-лютому 2017 року з газотранспортної системи природного газу в обсягах 263,000 тис. куб. м без поданих постачальником газу номінацій та відсутність у відповідача підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів.

Відповідачем на виконання договору було перераховано 64 987,30 грн щомісячних платежів лише за жовтень - листопад 2023 року (2 х 32 493,65 грн), докази оплати наявні в матеріалах справи.

Так, позивач зазначає, що плата вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, починаючи з грудня 2023 по червень 2024 включно, відповідачем, в порушення умов Договору та приписів Закону № 1730, не виконана.

Тобто, позивач стверджує, що станом на 01.07.2024 відповідачем допущено порушення графіку оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу та не виконано свої зобов`язання щодо здійснення щомісячних платежів по договору.

У зв`язку з наведеним, без врахування сум компенсації, що була стягнута з відповідача згідно із рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3095/23, позивач зазначає, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість щодо здійснення щомісячних платежів за договором у розмірі 180 068,98 грн (7 х 25 724,14 грн) за період з грудня 2023 по червень 2024 року, яка на даний час відповідачем не сплачена.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний сплатити останньому за період з грудня 2023 по червень 2024 заборгованість в розмірі 180 068,98 грн (7 х 25 724,14 грн) суми щомісячних платежів з оплати (компенсації) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, а також зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 355,79 грн та інфляційні втрати у сумі 1 628,61 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Правове регулювання взаємовідносин оператора газотранспортної системи із суб`єктами ринку природного газу, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газотранспортної системи здійснюється Кодексом газотранспортної системи, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 №2496, положеннями Закону України "Про ринок природного газу", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 10, 19, 27, 33, 37, 49 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу":

ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG;

оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників);

постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу;

споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини;

захищені споживачі - побутові споживачі, приєднані до газорозподільної системи, підприємства, установи, організації, що здійснюють надання важливих суспільних послуг та приєднані до газотранспортної або газорозподільної системи, а також виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи;

транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Кодекс газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ (п. 2, 3 глави 1 розділу І Кодекс газотранспортної системи).

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС:

несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу: за відсутності по суб`єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу;

номінація - попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу;

замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування).

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.

Пунктом 4 глави 3 розділу І Кодексу ГТС визначено, що експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу VIIІ Кодексу газотранспортної системи, одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом.

Згідно з пунктом 9 глави 1 розділу VІІІ Кодексу ГТС замовник послуг транспортування на підставі договору транспортування може замовити в оператора газотранспортної системи нижче наведені послуги, що є складовими послуги транспортування: доступ до потужності в точці входу або виходу з газотранспортної системи; замовлення фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтвердженої номінації; послугу балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи та які відбираються з неї.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ХI Кодексу газотранспортної системи, для отримання послуг із транспортування (фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою) замовник послуг транспортування подає оператору газотранспортної системи номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу в установленому цим розділом порядку.

З метою забезпечення сталого функціонування ринку природного газу, було прийнято Закон України від 14.07.2021 № 1639-ІХ "Про заходи, спрямовані на подолання газових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (далі - Закон України № 1639-ІХ), який набрав чинності 29.08.2021.

Законом України № 1639 внесено зміни, в тому числі, до Закону України від 03.11.2016 № 1730-VІІІ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (далі - Закон України № 1730-VІІІ), який, зокрема, доповнено ст. 8 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ (в чинній редакції) підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, зобов`язані, незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість:

- відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положеннями про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів;

- послуг транспортування відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами, встановленими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, чинними протягом періоду таких відборів.

Обсяги природного газу, зазначені в частині другій цієї статті, визначаються як різниця між обсягами фактично спожитого природного газу на підставі алокацій/звітів операторів газорозподільних систем та обсягами поставленого/придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу за відповідний період споживання (ч. 3 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ).

Різниця між вартістю природного газу за ціною компенсації, що визначена частиною другою цієї статті, та фактичною вартістю природного газу, яку відображено в бухгалтерському обліку особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, у відповідні періоди відбору природного газу без поданих номінацій, підлягає списанню в обліку особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно (ч. 4 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ).

Таким чином, приписами ч. 2. ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ держава встановила імперативне нормативне регулювання правовідносин щодо врегулювання заборгованості підприємств ПЕК перед Оператором ГТС, які протягом періоду з 1 грудня 2015 по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без подання номінацій, та визначила, що вартість вказаних обсягів природного газу компенсується Оператору ГТС. Також визначено порядок компенсації - оплата протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу - особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року.

AT "УКРТРАНСГАЗ" до 31.12.2019 року виконувало функції Оператора газотранспортної системи відповідно до ліцензії НКРЕКП серія АЕ №194511 від 28.02.2013.

Аналіз наведених приписів Закону України № 1730-VIII дає підстави для висновку, що необхідними та визначальними умовами для застосування положень статті 8 цього Закону є: 1) учасниками процедури врегулювання заборгованості мають бути - підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно; 2) заборгованість складається з вартості об`ємів природного газу, відбір якого відбувався без поданих постачальником газу номінацій та за умови відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальниками щодо таких обсягів; 3) період заборгованості - відбір природного газу відбувся упродовж 01.12.2015-31.12.2019; 4) строк оплати настав з 01.10.2021.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22.

Враховуючи, що відповідач здійснив відбір природного до з газотранспортної системи в обсязі 263,000 тис. м. куб у січні, лютому 2017 року без поданих постачальником газу номінацій, позивач стверджує, що вартість вказаних обсягів природного газу підлягає компенсації відповідачем позивачу у порядку, встановленому ч. 2 ст. 8 Закону України №1730-VІІІ.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3095/23 встановлено обставини відбору відповідачем у січні-лютому 2017 року з газотранспортної системи природного газу в обсягах 263,000 тис. куб. м без поданих постачальником газу номінацій та відсутність у відповідача підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).

Таким чином, обставини щодо відбору відповідачем у січні - лютому 2017 року з газотранспортної системи природного газу в обсягах 263,000 тис.куб.м без поданих постачальником газу номінацій та відсутність у відповідача підписаних актів приймання - передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів були встановлені у справі № 910/3095/23, що має преюдиціальне значення і не потребує повторного доказування.

Водночас, відповідно до п. 1.2. договору відповідач визнає, що ним спожито (відібрано) у січні, лютому 2017 року природний газ обсягом 263,000 тис. м куб., без наявності постачальника.

Відповідно до п.1.4. договору про організацію взаєморозрахунків №2310000051 від 18.10.2023 відповідач зобов`язується оплатити (компенсувати) позивачу вартість спожитого (відібраного) відповідачем у січні - лютому 2017 року природного газу обсягом 263,000 тис. м куб., що становить 1 559 695,20 грн.

Відповідно до п. 2.3 договору відповідач зобов`язується оплатити (компенсувати) позивачу у повному обсязі вартість спожитого природного газу, що визначена в пункті 1.4 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку відповідача на поточний рахунок AT «УКРТРАНСГАЗ», зазначений у розділі 12 цього договору, рівними частинами, щомісяця, не пізніше останнього числа відповідного місяця, починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу, наведеного у додатку, що є невід`ємною частиною договору.

Так, згідно з укладеним додатком до договору, розмір щомісячного платежу від вартості природного газу, вказаної у п. 1.4 договору, становить 32 493,65 грн за період з жовтня 2023 року по вересень 2027 року включно, яка розрахована відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ 1730, та складається із сум:

- 21 662,43 грн (розмір щомісячного платежу від вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, а саме 1/72 від 1 559 695,20 грн);

- 4 061,71 грн (1/48 від 194 961,87 грн частини заборгованості, яка виникла за період з січня 2023 по вересень 2023 і складається із сум щомісячних платежів частини компенсації вартості природного газу (21 662,43 грн * 9 місяців) за період з січня 2023 по вересень 2023, що не охоплений судовим рішенням у справі №910/3095/23, та яка повинна була бути сплачена відповідачем до дати укладання договору);

- 6 769,51 грн (1/48 від 324 936,50 грн суми компенсації що була стягнута з відповідача згідно із рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3095/23 за період з жовтня 2021 по грудень 2022 та не є предметом даного позову).

Як встановлено судом, відповідачем на виконання договору було перераховано 64 987,30 грн щомісячних платежів лише за жовтень - листопад 2023 року (2 х 32 493,65 грн), докази оплати наявні в матеріалах справи.

Разом з тим, оплата вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, починаючи з грудня 2023 по червень 2024 включно відповідачем в порушення умов договору та приписів Закону № 1730 не виконана.

Тобто, відповідачем допущено порушення графіку оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу та не виконано свої зобов`язання щодо здійснення щомісячних платежів по договору.

У зв`язку з наведеним, без врахування сум компенсації, що була стягнута з відповідача згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 05.06.2023 у справі № 910/3095/23, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість щодо здійснення щомісячних платежів за договором у розмірі 180 068,98 грн (7 х 25 724,14 грн) за період з грудня 2023 по червень 2024 року.

Отже, з врахуванням вставлених судом обставин, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 8 Закону України №1730-VIII та, відповідно, про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 180 068,98 грн компенсації (основного боргу) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за січень, лютий 2017 року.

Щодо вимог позивача про стягнення 1 628,61 грн інфляційних втрат та 1 355,79 грн трьох відсотків річних.

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1.4, п. 5.1 договору - AT «УКРТРАНСГАЗ» має право нараховувати на непогашену суму заборгованості (компенсації) неустойку (штраф, пеню), проценти річних, інфляційні нарахування у разі часткового або повного нездійснення боржником платежів згідно з графіком оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу, у розмірі що перевищує суму тримісячних платежів, а відповідач зобов`язаний їх сплатити.

Отже, враховуючи, що відповідач не викопав свій обов`язок в частині здійснення щомісячної оплати вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу по договору та допустив порушення графіку оплати (компенсації) вартості спожитого природного газу по договору, що є порушенням умов Договору та Закону № 1730, відповідно, у AT «УКРТРАНСГАЗ» виникло право нарахувати, а у відповідача виник обов`язок із сплати неустойки (штраф, пеня), процентів річних та інфляційних втрат згідно з п. 4.1.4 договору № 2310000051 від 18.10.2023.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 1 628,61 грн інфляційних втрат та 1 355,79 грн трьох відсотків річних.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень норми статті 79 ГПК України, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За правилами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування позовних вимог, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (Україна, 03028, м. Київ, вул. Стратегічне шосе, буд. 2, літ. "А"; ідентифікаційний код 38965411) на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, Україна, місто Київ, Кловський узвіз, будинок, 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 180 068 (сто вісімдесят тисяч шістдесят вісім) грн 98 коп. основного боргу, 1 628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн 61 коп. інфляційних втрат, 1 355 (одна тисяча триста п`ятдесят п`ять) грн 79 коп. 3 % річних та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.10.2024

Суддя І.О. Андреїшина