Рішення

від 16.10.2024 по справі 910/10444/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2024Справа № 910/10444/24за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Сокіл"

про стягнення 883 108,51 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Сокіл" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором №ДНП-2016-08/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 10.08.2016 у розмірі 883 108,51 грн, що складається з суми основного боргу у розмірі 518 620,00 грн, пені у розмірі 304 575,65 грн, інфляційних втрат у розмірі 36 939,88 грн та 3% річних у розмірі 22 972,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 10.09.2016 №ДНП-2016-08/01 в частині повної та своєчасної оплати вартості експлуатації майданчика, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 518620 грн. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 304 575,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 36 939,88 грн та 3% річних у розмірі 22 972,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.

Керуючись частиною 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, ухвалу про відкриття провадження у справі направлено за адресою: 03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 5, прим. 191, оф. 15, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою за закінченням терміну зберігання.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.08.2016 між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Охоронна компанія "Сокіл" укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2016-08/01 (далі за текстом - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору сторона-1 передає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 360 (трьохсот шістдесяти) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 40 (сорока) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, просп. Оболонський (на перетині з вул. Героїв Дніпра) в Оболонському районі в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - "Фіксовані місця для паркування"), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту набрання чинності договором.

Як вбачається з п. 6.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР та затвердження в Департаменті транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і діє до 31 грудня 2021 року.

Якщо за 30 календарних днів до закінчення дії договору жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія продовжується на такий самий строк (п. 6.3. договору).

Між сторонами також були підписані додаткові угоди до договорі. Так, відповідно до Додаткової угоди № 5 від 25.09.2019 встановлено плату в розмірі 6,50 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в т.ч. ПДВ.

Розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (Додаток 1 до договору) (п. 3.3. договору).

Сторона-1 зобов`язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках Акт приймання-передачі наданих послуг. Сторона-2 зобов`язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати акт здачі наданих послуг, протягом п`яти робочих днів підписати його та повернути стороні-1 один примірник акту.

Якщо в установлений строк сторона-1 не одержить підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими без зауважень (пункти 3.4., 3.5. договору).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, договір набрав чинності 17.02.2017 (дата погодження схеми ОДР по проспекту Оболонський, на перетині з вул. Героїв Дніпра), а отже, відповідно до п. 1.3. договору можна вважати, що позивач виконав свої зобов`язання за договором та передав фіксовані місця для паркування відповідачу у відповідній кількості.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що відповідач грошові зобов`язання за договором не виконав, передані місця для паркування не оплатив, чим порушив умови договору та майнові права позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом, у період з вересня 2022 року по квітень 2023 року позивачем надано послуги та здійснено нарахування оплати на загальну суму 518 620 грн згідно з наступними рахунками на оплату: №3996 від 01.09.2022 на суму 70 200 грн (часткова оплата на суму 3200 грн), №4638 від 01.10.2022 на суму 72 540 грн, №5217 від 01.11.2022 на суму 70 200 грн, №5930 від 01.12.2022 на суму 72 540 грн, №150 від 01.01.2023 на суму 72 540 грн, №727 від 01.02.2023 на суму 65 520 грн, №1257 від 01.03.2023 на суму 72 540 грн, №1591 від 01.04.2023 на суму 25 740 грн.

Також, згідно матеріалів справи та доводів позивача, акти приймання-передачі наданих послуг за спірний період складені та направлені відповідачу: №4210 від 30.09.2022, №4831 від 31.10.2022, №5486 від 30.11.2022, №6030 від 31.12.2022, №424 від 31.01.2023, №911 від 28.02.2023, №1295 від 31.03.2023, №1611 від 30.04.2023.

Вказане дає підстави для висновків, що позивачем в повному обсязі були виконані зобов`язання за договором щодо надання послуг, які в свою чергу були прийняті відповідачем без жодних зауважень та заперечень (у тому числі відповідно до умов п. 3.5. договору).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до саттей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 518 620 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 972,98 грн, інфляційні втрати у розмірі 36 939,88 грн та пеню в розмірі 304 575,65 грн.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування індекс інфляції та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Також, судом надано оцінку вимозі позивача про стягнення пені в розмірі 304 575,65 грн та встановлено таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частин 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.2. договору, у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

У той же час, позивач всупереч вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України здійснив розрахунок пені на суми заборгованості за періоди: 21.10.2022-27.07.2023, 21.11.2022-27.07.2023, 21.12.2022-27.07.2023, 21.01.2023-27.07.2023, що є більшим за шість місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем з невірним визначенням періодів нарахування пені.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 304 575,65 грн пені підлягають частковому задоволенню на суму 284 320,23 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Київтранспарксервіс, з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Сокіл" (03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, прим. 191, оф. 15, код ЄДРПОУ 40066952) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; код ЄДРПОУ 35210739) суму основного боргу у розмірі 518 620 (п`ятсот вісімнадцять тисяч шістсот двадцять) грн, 36 939 (тридцять шість тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн 88 коп. - інфляційні втрати, 22 972 (двадцять дві тисячі дев`ятсот сімдесят дві) грн 98 коп. 3% річних, 284 320 (двісті вісімдесят чотири тисячі триста двадцять тисяч) грн 23 коп. - пені та суми витрат зі сплати судового збору у розмірі 12 942 (дванадцять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн 80 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна