Рішення

від 02.10.2024 по справі 910/4872/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2024Справа № 910/4872/24За позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте»

про визнання поруки припиненою

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

позивач: Лашкарь О.О., представник позивача: Радкевич С.О.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Лашкарь Ольга Олексіївна (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати поруку за договором поруки №Р1523344105179413700 від 10.04.2018, що укладений між нею та відповідачем, такою, що припинена.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.16, 526, 553, 559, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що позивач будучи власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте», з метою забезпечення виконання останнім договору позики, уклала з відповідачем 10.04.2018 договір поруки №Р1523344105179413700, однак 27.07.2020 вона вийшла зі складу учасників вказаного товариства та 30.09.2021 між новим власником - ОСОБА_2 і відповідачем було укладено інший договір поруки №Р1632998706280761924, з метою забезпечення договору позики укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте», після чого новий власник товариства звернувся до відповідача зі зверненням щодо розірвання договору поруки, в зв`язку з передачею підприємства новому власнику. А оскільки, відповідач з вимогою про повернення коштів до позивача не звертався, остання вважає, що договір поруки є припиненим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

13.05.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/4872/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.06.2024.

17.06.2024 від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, з посиланням на те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарського суду.

18.06.2024 від позивача надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів.

Також 18.06.2024 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

У підготовче засідання 19.06.2024 з`явилась представник відповідача, представник позивача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. У засіданні представник відповідача заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, яке суд протокольною ухвалою задовольнив. Також суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та в порядку ст. 74, 81 ГПК України витребував у відповідача докази. Крім того, протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження в справі, з огляду на таке.

Так, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: - справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) зроблено висновок, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених на забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

За оспорюваним договором поруки, стороною виступає фізична особа ОСОБА_1 , однак, основний кредитний договір був укладений між юридичними особами, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» та Акціонерним товариством Комерційного банку «Приватбанк».

Отже, оскільки судом установлено, що в цій справі спір виник щодо правочину, укладеного на забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства за правилами ГПК України.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2023 по справі № 757/43778/23-ц відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» про визнання договору поруки припиненим та роз`яснено право на звернення з позовними вимогами до господарського суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 відкладено підготовче засідання на 16.07.2024, зобов`язано позивача повторно надати суду пояснення та в порядку ст. 74, 81 ГПК України витребувано у відповідача докази.

01.07.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову.

15.07.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 16.07.2024 з`явились позивач, представник позивача та представник відповідача. Суд протокольною ухвалою залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» (надалі - третя особа). Крім цього, суд протокольною ухвалою залишив без розгляду відзив відповідача від 28.06.2024, як такий, що поданий з пропуском встановленого судом строку та без клопотання про поновлення. Також протокольною ухвалою суд, у порядку ст. 81 ГПК України, повторно витребував у відповідача читабельну копію договору поруки № Р1523344105179413700 від 10.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 04.09.2024.

20.08.2024 від позивача надійшли докази направлення позову з додатками третій особі.

28.08.2024 від представника відповідача надійшла заява про участь судовому засіданні 04.09.2024 та подальших засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Вказана заява, в зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 02.09.2024.

29.08.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення копії договору поруки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з підстав зазначених в ухвалі.

У підготовче засідання 03.09.2024 з`явились позивач та його представник, представники відповідача та третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, представниками сторін було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/4872/24 до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

У судовому засіданні 02.10.2024 позивач та її представник підтримали позовні вимоги та позов просили задовольнити. Представники відповідача та третьої особи в засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження в справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 02.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та її представника, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.04.2018 позивачем (поручитель) та відповідачем (кредитор) було укладено договір поруки №Р1632998706280761924 (надалі - договір поруки), предметом якого відповідно до п.1.1. є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» (боржник, третя особа), зобов`язань за угодами - приєднання до:

1.1.1. розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом: -За період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2. «Угоди 1» - 21% (двадцять один) річних для договорів забезпечених порукою, 34% (тридцять чотири) річних для договорів незабезпечених порукою;

- За період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3. «Угоди 1» - 42% (сорок два) річних для договорів забезпечених порукою, 68% (шістдесят вісім) річних для договорів незабезпечених порукою;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17. «Угоди 1» в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. «Угоди 1» 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць».

г) кредиту в розмірі 130000.00 грн.

1.1.2. до розділу 3.2.2. « Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг» «Угода 2», по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом:

-За період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 «Угоди 2» - 64% (шістдесят чотири) річних;

б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у «Угоді 2».

в) кредиту в розмірі 1000.00 грн.

Якщо під час виконання «Угоди 2» зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, Поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за «Угодою 2» в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

1.2. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за «Угодою 1 та Угодою 2» в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Поручителем надані всі наявні документи, що стосуються поручителя, на момент укладання цього договору, в господарському/цивільному суді не мається заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом,

У випадку смерті або банкрутства боржника за «Угодою 1 або Угодою 2» на, та/або заміни боржника внаслідок правонаступництва та/або переведення боргу на будь-яку інші особу (нового боржника). Поручитель приймає на себе зобов`язання та згодний відповідати за виконання «Угоди 1 і/або Угоди 2» за боржника, а також за будь-якого іншого боржника (нового боржника) при настанні вказаних в даному пункті обставин, в зв`язку з чим. Поручитель надає поруку перед кредитором за виконання новим боржником зобов`язань за «Угодою 1 і/або Угодою 2» у розмірі і порядку, визначеному умовами «Угоди 1 і /або Угоди 2». При цьому, будь-які додаткові узгодження з поручителем не потрібні.

Поручитель з умовами «Угоди 1 та Угоди 2 » ознайомлений (пункт 1.3. договору поруки).

До поручителя, який виконав зобов`язання Боржника за «Угодою 1 і/або Угодою 2 », переходять всі права кредитора за «Угодою 1 і/або Угодою 2», що укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за «Угодою 1 і/або Угодою 2» (п.1.4. договору поруки).

У випадку невиконання боржником зобов`язань за «Угодою 1 і/або Угодою 2» боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.1.5. договору поруки).

У пункті 4.1. договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за «Угодою 1 і/або Угодою 2 » цей договір припиняє свою дію.

Згідно із пунктами 4.2., 4.3. договору поруки зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідного договору про внесення змін. Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Так, предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про визнання поруки за договором поруки №Р1523344105179413700 від 10.04.2018 такою, що припинена.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що позивач будучи власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» (боржника, третьої особи), з метою забезпечення виконання останнім договору позики, уклала з відповідачем 10.04.2018 договір поруки №Р1523344105179413700, однак 27.07.2020 вона вийшла зі складу учасників вказаного товариства та 30.09.2021 між новим власником - ОСОБА_2 і відповідачем було укладено інший договір поруки №Р1632998706280761924, з метою забезпечення договору позики укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте», після чого новий власник товариства звернувся до відповідача зі зверненням щодо розірвання договору поруки, в зв`язку з передачею підприємства новому власнику. А оскільки, відповідач з вимогою про повернення коштів до позивача не звертався, остання вважає, що договір поруки є припиненим.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між відповідачем та третьою особою укладено кредитні договори, а з метою забезпечення виконання третьою особою зобов`язань за кредитними договорами, між позивачем та відповідачем був укладений договір поруки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

За приписами частини 1 статті 554 Цивільного кодексу України в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Так, підставою даного позову, на думку позивача, стало те, що вона вийшла зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте», що, зокрема, підтверджується актом приймання-передачі частки у статутному капіталі від 24.07.2022, згідно якого позивач, у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» від 24.07.2024 передала частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Форте» у розмірі 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 3 500 000, 00 грн, а Стусь А.С. прийняв відповідну частку.

Також позивач вважає, що оскільки відповідач з вимогою про повернення коштів до неї не звертався, договір поруки є припиненим.

Разом з тим, суд наголошує, шо статтею 559 Цивільного кодексу України, визначено вичерпний перелік підстав для припинення договору поруки, а саме: порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

У пункті 4.1. договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за «Угодою 1 і/або Угодою 2 » цей договір припиняє свою дію.

Поряд з цим, ні договором поруки, ні чинним законодавством не передбачено такої підстави для припинення договору поруки, як відчуження засновником (поручителем) частки боржника, виконання зобов`язань яким за кредитними договорами забезпечується такою порукою.

При цьому, суд звертає увагу, що сторонами погоджено в пункті 4.1. договору поруки що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору, які на даний момент не закінчилися.

Будь-яких інших доказів, які б могли слугувати підставою для визнання поруки за договором поруки №Р1523344105179413700 від 10.04.2018 припиненою, позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду надано не було.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем підстав для визнання поруки за договором поруки №Р1523344105179413700 від 10.04.2018, припиненою, що виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 16.10.2024.

Суддя Я.А.Карабань