Рішення

від 02.10.2024 по справі 369/15439/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15439/23

Провадження № 2/369/2315/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Бреус К.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу №369/15439/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" про виплату середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" про виплату середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09 березня 2023 року Київським апеляційним судом винесено рішення по справі №360/16710/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Судом апеляційної інстанції задоволенні позовні вимоги у повному обсязі.

12 травня 2023 року Голосіївським відділом Державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження №71804994.

19 червня 2023 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Тетяною Ігорівною було винесено Постанову про закриття виконавчого провадження №71804994 на підставі того, що відповідачем було надано до ДВС копію наказу №56 від 08 червня 2023 року про поновлення позивача на роботі з 27 листопада 2020 року.

Звертає увагу суду на те, що відповідач не ознайомив позивача зі змістом вказаного наказу. 18 липня 2023 року після отримання поштою Постанови про закриття виконавчого провадження позивач прийшов до відповідача для поновлення на роботі, але його не допустили до роботи, у зв`язку із чим ОСОБА_1 вимушений був звернутися до органів поліції із заявою про невиконання відповідачем рішення суду.

На підставі вищенаведеного позивач вважає, що відповідач навмисне не допускає його до роботи, чим продовжує порушувати не тільки трудове законодавство України, але й умисно не виконує рішення суду як в частині не допуску мене до роботи, так і в частині невиплати позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У зв`язку із викладеним, позивач просив суд:

-виплатити ОСОБА_1 , середню заробітну плату за весь час затримки виконання судового рішення по справі №369/16710/20 в частині фактичного поновлення позивача на роботі та внесення відповідних записів до трудової книжки починаючи з 10 березня 2023 року;

-покласти на директора відповідача, який винен в незаконному звільненні працівника, обов`язок покрити шкоду, заподіяну відповідачу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2023 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

05 березня 2024 року на адресу суду від представника відповідача Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" тимчасово виконуючого обов`язки директора Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" Іщейкіна К.Є. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вимоги позивача, викладені в позовній заяві, відповідачем не визнаються повністю. Представник відповідача, обґрунтовуючи свої заперечення, зазначає, що під час відкритого засідання Київського апеляційного суду 09 березня 2023 року ОСОБА_1 повідомив, що має іншу основну оплачувану роботу. Крім того, у Статуті Установи (відповідача) відсутня посада заступника директора з адміністративно-господарської роботи, що унеможливлює невідкладне виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року по справі №369/16710/20 та постанови про відкриття виконавчого провадження №71804994 від 15 травня 2023 року. Також зазначає, що позивач будь-якими можливими засобами зв`язку жодного разу з 09 березня 2023 року не повідомляв відповідача про свій намір поновитися на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи. 19 червня 2023 року Головним державним виконавцем Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. було винесено Постанову про закриття виконавчого провадження №71804994 на підставі того, що відповідачем було надано до ДВС копію наказу №56 від 08 червня 2023 року про поновлення позивача на роботі з 27 листопада 2020 року (з дати його звільнення). 09 червня 2023 року позивач мав приступити до роботи, однак на робочому місці не з`явився та до виконання своїх обов`язків не приступив. У зв`язку із викладеним, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, зазначили, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про виконання рішення суду та поновлення його на роботі, однак такі виконані не були. У зв`язку із чим, позивач був змушений звертатись до органу примусового виконання судових рішень. Таким чином, сторона позивача вважала вимоги позовної заяви обґрунтованими та просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що у зв`язку із тим, що посада, на яку за рішенням суду повинні були поновити позивача була відсутня, тому невідкладно виконати рішення суду не виявилось можливим. Проте, відповідач поновив позивача на роботі, однак останній після цього на робочому місці не з`являвся та до виконання своїх обов`язків не приступав. У зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року по справі №360/16710/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2022 року - скасовано та прийнято постанову, якою:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Скасувати наказ Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» від 27 листопада 2020 року №61-К3 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з адміністративно господарської роботи.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України».

Стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2020 року по 09 березня 2023 року включно на суму 377519 (триста сімдесят сім тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) грн. 58 коп., за вирахуванням із цієї суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» на користь держави судовий збір на суму 3775 грн. 20 коп.

Стягнути з Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на суму 1261 грн. 20 коп.

Так, наказ №56 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» було видано тимчасово виконуючим обов`язки директора Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" Іщейкіним К.Є. 08 червня 2023 року, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи з 27 листопада 2020 року.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини 2 статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19) вказано, що: «стаття 236 КЗпП передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що:

«належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися і фактично допустити його до виконання своїх попередніх обов`язків.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, в разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

З огляду на встановлені обставини, які свідчать про безпідставну затримку роботодавцем Державною установою "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" виконання рішення Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд приходить до обґрунтованого висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ №56 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» було видано тимчасово виконуючим обов`язки директора Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України» ОСОБА_4 08 червня 2023 року, однак, станом на дату подання позовної заяви до суду, відомостей про фактичне поновлення ОСОБА_1 на роботі та його допущення до виконання своїх попередніх обов`язків матеріали справи не містять, а доводи позивача про недопуск його до роботи відповідачем не спростовано.

Так, суд погоджується з розрахунком середньої заробітної плати що підлягає стягненню з відповідача зроблений позивачем у позовній заяві в межах періоду невиконання рішення суду, тобто з 09 березня 2023 року по 15 вересня 2023 року виходячи з величини середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 в період його роботи в Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» у розмірі 652,02 грн., а саме 652,02 грн. * 137 робочих днів = 89326,74 грн.

Щодо вимоги позивача про покладення на директора Державної установи «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України», який винен в незаконному звільненні працівника, обов`язок покрити шкоду, заподіяну державній установі у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина 1 статті 1191 ЦК України).

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини 1 статті 134 КЗпП України).

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина 4 статті 136 КЗпП України).

Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку, що позов може бути пред`явлений або юридичною особою, або вищестоящим в порядку підлеглості органом.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вказаної позовної вимоги, з огляду на ту обставину, що позивач ОСОБА_1 не є особою, наділеною правом пред`явлення позову про відшкодування шкоди в порядку регресу, оскільки таким суб`єктом є безпосередньо юридична особа, якій заподіяна така шкода або вищестоящий в порядку підлеглості орган.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та зважаючи на те, що позивачем при зверненні до суду із позовною заявою було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується відповідною квитанцією, яка міститься в матеріалах справи, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 235, 236 КЗпП України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" про виплату середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 89326 (вісімдесят дев`ять тисяч триста двадцять шість) грн. 74 (сімдесят чотири) коп.

Стягнути з Державної установи "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 (шістдесят) коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення буде складено 15 жовтня 2024 року.

Інформація пропозивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація провідповідача: Державна установа "Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України", код ЄДРПОУ: 22946309, адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 75.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА