Ухвала

від 16.10.2024 по справі 550/1228/24

ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/1228/24

Провадження № 2-о/550/47/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову у відкритті провадження

16 жовтня 2024 року селище Чутове

Суддя Чутівського районного суду Полтавської області Литвин В.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

про встановлення факту перебування особи на утриманні,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування неповнолітньої доньки дружини на його утриманні.

Заява обґрунтована необхідністю встановлення даного юридичного факту для отримання заявником відстрочки від мобілізації під час дії воєнного стану, оскільки на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей: двоє власних дітей і одна донька дружини.

Дослідивши матеріали заяви про встановлення вказаного факту, суд дійшов висновку про те, що у відкритті провадження належить відмовити з наступних підстав.

Із заяви ОСОБА_1 про встановлення факту вбачається виникнення у заявника спору з ТЦК про право на отримання відстрочки від призову на військову службу, який належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

З урахуванням наведеного, можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У даній справі заявник просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітньої доньки дружини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для отримання заявником відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у воєнний період.

Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Відповідно до частин сьомої і восьмої вказаної статті Закону перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедура надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та порядок її оформлення визначені Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (пункти 56-67 Порядку).

Згідно з пунктом 57 Порядку для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Відповідно до положень пункту 60 Порядку комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Як вбачається з наведених норм, чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту, про який просить заявник, а саме про перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, в порядку розгляду питання про надання заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у воєнний період та встановлення наявності визначених законом підстав для її надання.

А в разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному, таке рішення суб`єкта владних повноважень може бути оскаржене в суді в порядку адміністративного судочинства.

У разі виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, зокрема, який стосується порушеного заявником питання, останній вправі звернутися до адміністративного суду з позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу (ТЦК). Певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, суд має встановити у мотивувальній частині судового рішення.

Факт утримання дітей вітчимом може встановити адміністративний суд, зокрема під час розгляду справ про оскарження дій, бездіяльності чи рішень компетентних органів щодо відмови у наданні відстрочки від призов у на військову службу під час мобілізації, відмови у наданні соціальної допомоги, незабезпечення соціальних чи інших гарантій, відмови у визнанні прав, визначених законом.

У даній справі очевидним є те, що такий спір не пов`язаний із виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням і припиненням. За предметом і можливими юридичними наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин. А отже, його не можна вирішити за правилами цивільного судочинства, як і не можна використовувати окреме провадження у такому судочинстві для вирішення спору в адміністративному суді.

Окрім наведеного, суд зазначає, що спір щодо виховання і утримання неповнолітньої дитини може виникнути також між заявником і біологічним батьком дитини, доказів припинення прав якого на участь у вихованні і утриманні дитини як батька дитини (свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення померлим батька дитини, про усиновлення дитини тощо) заявником суду не надано. Такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

З огляду на викладене, у відкритті окремого судового провадження за заявою ОСОБА_1 належить відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 260, 293, 294, 315, 353-355 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження за заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні.

Копію ухвали разом позовними матеріалами надіслати заявникові. Копію позовної заяви залишити в суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 15 днів з дати її постановлення.

Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя В.В. Литвин