Постанова

від 22.11.2007 по справі 32/479-11/145

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

32/479-11/145

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22.11.2007р.м.Київ№ 32/479-11/145

За позовомПриватного підприємства «Малахіт - ТМ»

доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

провизнання недійсними податкових-повідомлень рішень.

         Суддя Євсіков О.О.,

                                                                      Секретар судового засідання Пунейко Л.М.

Представники:

від позивача:  Косенко Ю.В. (предст. за дов.);

від відповідача:Сизоненко С.В. (предст. за дов.).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 22.11.2007 о 12 год. 00 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 28.11.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України. З технічних причини виготовлення повного тексту постанови відкладено на 07.12.2007.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774 та № 1668-26-05-30183774, від 11.06.2004 № 4253-16-05-30/83774 та № 4252-26-05-30/83774.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2004 у справі 32/479, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 22.11.2004, позов задоволено частково:

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774 про визначення Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75.738,00 грн., в т.ч. 50.492,00 грн. –основний платіж та 25.246,00 грн. –штрафні санкції;

- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11.06.2004 № 4253-16-05-30/83774 про визначення  Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75.738,00 грн., в т.ч. 50.492,00 грн. –основний платіж та 25.246,00 грн. –штрафні санкції;

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11.06.2004 № 4252-26-05-30/83774 про визначення Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44.652,00 грн., в т.ч. 29.768,00 грн. –основний платіж та 14.884,00 грн. –штрафні санкції.

В іншій частині провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2005 вищевказані рішення та постанову скасовано, а справу № 32/479 скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому касаційна інстанція вказала на необхідність дослідження належності повноважень осіб, що діяли від імені ТОВ „Укрхімполімер”.

При новому розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги, які мотивуються тим, що в період укладення та виконання договору постачання товару від 01.08.2001, укладеного між позивачем та ТОВ “Укрхімполімер” (продавець), позивач мав всі підстави для включення сплачених продавцеві сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки ТОВ “Укрхімполімер” було належним чином зареєстрованим як платник податку на додану вартість, ним були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбуткований товар.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення на позов тим, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ “Укрхімполімер” за договором постачання товару від 01.08.2001, оскільки податкові накладні, підписані від імені Василиги (Горового) Сергія Леонідовича як директора ТОВ “Укрхімполімер”, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 р. № 2-1341-2003 визнані недійсними з моменту їх складання.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що він правомірно та у межах визначеної законом компетенції прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774, яким позивачу –Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями) на підставі акта перевірки № 15/26-20/30183774 від 10.03.2004 та відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97 (зі змінами та доповненнями), пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 75.738,00 грн., в т.ч.  50.492,00 грн. –основний платіж та 25.246,00 грн. –штрафні санкції;

- від 12.03.2004 № 1668-26-05-30183774, яким у позивача –Приватного підприємства “Малахіт-ТМ” згідно з підпунктом “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями) на підставі акта перевірки № 15/26-20/30183774 від 10.03.2004 та відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97 (зі змінами та доповненнями) виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 29.768,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, в результаті чого Державною податковою адміністрацією у м. Києві прийнято рішення про результати розгляду скарги від 02.06.2004 № 2456/10/25014, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774, скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.03.2004 № 1668-26-05-30183774, донараховано позивачу 29768,00 грн. податку на додану вартість та зобов'язано Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва застосувати до позивача штрафні санкції у розмірі 14884,00 грн.

На підставі рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві від 02.06.2004 № 2456/10/25014 відповідачем - Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 11.06.2004 № 4253-16-05-30/83774, яким позивачу –Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями) на підставі акта перевірки № 15/26-20/30183774 від 10.03.2004 та відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97 (зі змінами та доповненнями), пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 75.738,00 грн., в т.ч.   50.492,00 грн. – основний платіж та 25.246,00 грн. –штрафні санкції;

- від 11.06.2004 № 4252-26-05-30/83774, яким позивачу –Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями) на підставі акта перевірки № 15/26-20/30183774 від 10.03.2004 та відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97 (зі змінами та доповненнями), пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 44.652,00 грн., в т.ч. 29.768,00 грн. –основний платіж та 14.884,00 грн. –штрафні санкції.

Актом перевірки встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ “Укрхімполімер” (продавець) укладено договір постачання товару від 01.08.2001, згідно умов якого ТОВ “Укрхімполімер” поставило позивачу сорбіт харчовий порошкоподібний та харчовий гранульований загальною вартістю 481.560,18 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80.260,00 грн.

На суму поставлених товарів ТОВ “Укрхімполімер” виписало на адресу позивача податкові накладні № 187/7 від 26.04.2001, № 188/8 від 27.04.2001, № 188/7 від 28.04.2001, № 169 від 13.08.2001.

Оплата отриманого товару була проведена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 237 від 05.06.2001, № 238 від 06.06.2001, № 243 від 11.06.2001, № 245 від 12.06.2001, № 246 від 13.06.2001, № 254 від 18.06.2001, № 346 від 08.08.2001, № 355 від 13.08.2001, № 359 від 14.08.2001, № 375 від 28.08.2001,  № 390 від 04.09.2001 на загальну суму 481.560,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80.260,00 грн.

Наведені факти підтверджуються актом перевірки та сторонами не заперечуються.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть   не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і  в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Крім того, у ході судового розгляду справи позивачем надані докази фактичного виконання укладеного договору, отримання від ТОВ “Укрхімполімер” продукції та її використання у власній господарській діяльності –продаж іншим підприємствам.

В акті перевірки також зазначається, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 № 2-1341-2003 визнанні недійсними:

протокол зборів учасників ТОВ “Укрхімполімер” № 1 від 25.10.2000 про призначення на посаду директора ТОВ “Укрхімполімер” Василиги (Горового) Сергія Леонідовича;

первинні документи з реквізитами ТОВ “Укрхімполімер” за підписом Василиги (Горового) Сергія Леонідовича в якості директора як такі, що протирічать чинному законодавству, а також податкові накладні, підписанні від імені Василиги (Горового) С.Л. в якості директора ТОВ “Укрхімполімер”, з моменту їх складання.

Також рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 № 2-1341-2003 визнано непричетність Василиги (Горового) С.Л. до діяльності ТОВ “Укрхімполімер”.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, податкова накладна вважається  недійсною  у  разі  її  заповнення  іншою  особою, ніж  вказано у п. 2 цього Порядку. Пункт 2 вказаного Порядку встановлює, що податкову накладну складає  особа, яка зареєстрована як платник податку  в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний  податковий  номер  платника  податку  на  додану  вартість.

З урахуванням наведених положень законодавства перевіряючими встановлено, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ “Укрхімполімер” у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), з огляду на те, що ТОВ “Укрхімполімер” на момент укладення та виконання вищевказаних договірних зобов'язань не було платником податку на додану вартість та не мало права складати податкові накладні.

За таких обставин відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними.

Разом з тим, як підтверджено матеріалами справи, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13.11.2007 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 № 2-1341-2003  скасовано, а справу призначено до нового розгляду.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14.12.2006 позов Василиги С.Л. до ТОВ «Укрхімполімер», треті особи: ДПА у м.Києві, Дніпровська районна у м. Києві ДА про визнання недійсним рішення ТОВ «Укрхімполімер»№1 від 25.10.2000 та непричетності Василиги (Горового) С.Л. до господарської діяльності товариства, визнання недійсними первинних бухгалтерських документів товариства за підписом Василиги С.Л. в якості директора - залишено без розгляду. Дана ухвала набрала законної сили і станом на на день розгляду спору в адміністративній справі є чинною.

Таким чином станом на день розгляду спору рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 № 2-1341-2003, що визначено у акті перевірки як підстава для визначення позивачу податкових зобов'язань, є скасованим.

Суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволеню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону “Про податок на додану вартість” передбачено: платник податку зобов'язаний надати покупцю  податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої  як  платник  податку  на  додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи  або  місце  податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис  (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з податкових накладних, виписаних на адресу позивача ТОВ “Укрхімполімер”, № 187/7 від 26.04.2001, № 188/8 від 27.04.2001, № 188/7 від 28.04.2001, № 169 від 13.08.2001 на загальну суму 481 560,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80 260,00 грн., вказані податкові накладні відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Вказані кошти кошти у ролзмірі 481.560,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80.260,00 грн., позивачем були фактично перераховані ТОВ “Укрхімполімер” у повному обсязі.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не  дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України “Про податок на додану вартість” визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту. Цей факт відповідачем не заперечується.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”  свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Укрхімполімер” на момент складання податкових накладних № 187/7 від 26.04.2001, № 188/8 від 27.04.2001, № 188/7 від 28.04.2001, № 169 від 13.08.2001, як і станом на день розгляду спору, є зареєстрованим Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що свідчить відповідне свідоцтво від 08.11.2000 № 35586924, а отже, мало право складати податкові накладні.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників  податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової Адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі - Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно пп. 25.2 Положення № 79 датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом  (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду  (господарського  суду),  є відповідна дата прийняття рішення.

Доказів визнання недійсним чи анулювання в установленому законом порядку Свідоцтва про реєстрацію ТОВ “Укрхімполімер” платником податку на додану вартість від 08.11.2000 № 35586924 суду не надано.

За таких обставин, висновки відповідача про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі виданих ТОВ “Укрхімполімер” податкових накладних, суд вважає помилковим.

В матеріалах справи відсутні докази як визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ “Укрхімполімер”, на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ТОВ “Укрхімполімер”.

При цьому суд відзначає, що сам факт скасування державної реєстрації ТОВ “Укрхімполімер” не тягнув би за собою недійсність всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

У вищевказаних судових рішеннях Святошинський районний суд м. Києва не встановлював відповідних обставин та не досліджували доказів, що безпосередньо стосуються предмету даного спору.

Відповідно до ч. 2  ст. 18  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Разом з тим, рішення районного суду не звільняє позивача від доведення (надання доказів) визнання недійсними в установленому законом порядку податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ “Укрхімполімер”, на підставі яких позивачем  збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ТОВ “Укрхімполімер”.

Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ТОВ “Укрхімполімер” на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);

завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);

копію свідоцтва про державну реєстрацію;

копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7,  подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.

Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації Василиги С.Л. у податкових органах як уповноваженого керівника (директора) ТОВ “Укрхімполімер” стали визначенні законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації.

Суд також враховує, що позивачем станом на час прийняття рішення в адміністративній справі не надано жодних доказів того, що первинні документи від імені ТОВ “Укрхімполімер” підписано неуповноваженою особою.

ТОВ “Укрхімполімер” декларувало обсяги господарських операцій, в т. ч. податкові зобов'язання з ПДВ, за господарськими операціями з позивачем. Будь-яких доказів про недекларування ТОВ “Укрхімполімер” грошових сум, отриманих від позивача в оплату поставлених товарів, суду не надано.

Так, відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання) за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, а також те, що в період укладення між позивачем та ТОВ “Укрхімполімер” (продавець) договору купівлі-продажу та його виконання позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки ТОВ “Укрхімполімер” було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем суми податку на додану вартість були сплачені у складі вартості товарів (робіт, послуг), вказані податкові накладні та угоди не визнанні у встановленому законом порядку недійсними, суд вважає правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а нарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій - безпідставним.

Як зазначалось вище, рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві прийнято про результати розгляду скарги від 02.06.2004 № 2456/10/25014 скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 12.03.2004 № 1668-26-05-30183774.

Відповідно до абз. «б»пп. 6.4.1. п. 6.4 ст. 6 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо контролюючий  орган  скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового  зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу  внаслідок   їх адміністративного оскарження.

З урахуванням положень абз. б пп. 6.4.1. п. 6.4 ст. 6 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 12.03.2004 № 1668-26-05-30183774 є відкликаним в силу закону, отже таким, що не породжує для платника обов'язку зі сплати визначеної в цьому рішенні суми, а тому позовні вимоги щодо визнання недійсним повідомлення-рішення від 12.03.2004 № 1668-26-05-30183774 судом визнаються необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладених фактичних обставин справи та наведеного правового обґрунтування суд визнає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774 та від 11.06.2004 № 4253-16-05-30/83774, № 4252-26-05-30/83774.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання спірних рішень недійсними, то суд відзначає наступне. Статтями 105, 162 КАС України передбачено, що позов може містити вимоги про визнання рішення суб'єкта владних повноважень нечинним, а суд приймає відповідне рішення. Водночас ч. 4 ст. 105, абзацом 2 ч. 2 ст. 162 КАС України встановлено, що позов може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Можливість захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади передбачена ч. 2 ст.  20 Господарського кодексу України. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги норми п. 6 Прикінцевих і перехідних положень КАС України, ст. 12 ГПК України, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права повністю відповідає нормам чинного законодавства.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст.  2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

В супереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт  владних  повноважень не довів  правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У судовому засіданні 22.11.2007 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774 про визначення Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75.738,00 грн., в т.ч. 50.492,00 грн. –основний платіж та 25.246,00 грн. –штрафні санкції.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11.06.2004 № 4253-16-05-30/83774 про визначення  Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75.738,00 грн., в т.ч. 50.492,00 грн. –основний платіж та 25.246,00 грн. –штрафні санкції.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11.06.2004 № 4252-26-05-30/83774 про визначення Приватному підприємству “Малахіт-ТМ” суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44.652,00 грн., в т.ч. 29.768,00 грн. –основний платіж та 14.884,00 грн. –штрафні санкції.

В решті позову відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

                                           О.О. Євсіков            

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –07.12.2007.