Постанова

від 15.10.2024 по справі 198/142/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8466/24 Справа № 198/142/24 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області, про позбавлення батьківських прав,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лещенко Наталія Петрівна

на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

17.04.2024 року до Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Лещенко Н.П. до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначено, що з 21.03.2017 по 22.12.2018 позивачка та відповідач перебували у шлюбі, за час якого у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту розірвання шлюбу по теперішній час вихованням та утриманням дитини займається виключно позивачка, при цьому відповідач жодного разу не відвідав дитину, не цікавився його життям та не надавав сину матеріальної допомоги, має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини.

На підставі викладеного, позивачка змушена звернутись до суду та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області, про позбавлення батьківських прав відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

22.07.2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лещенко Наталія Петрівна надійшла апеляційна скарга в якій ставиться питання про скасування рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вважає рішення суду необгрунтованим, незаконним та таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що крім стягнених аліментів, які відповідач платив невчасно і не в повному обсязі, а після вересня 2021 року взагалі нічого не оплачував, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданого Щастинським відділом державної виконавчої служби Щастинського району Луганської області за вих. №6339 від 26.02.2024 р., ніякої іншої матеріальної допомоги на утримання дитини - ОСОБА_3 не надавав і не надає по цей час, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.

Тобто, суд 1-ї інстанції не взяв до уваги, що відповідач з 2021 року не сплачує аліменти на дитину, тобто більше 3-х років, що підтвердили у державні виконавчій службі та має значну заборгованість зі сплати аліментів, тобто він свідомо ухиляється від виконання своїх батьківські обов`язків.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 - адвокат Лещенко Наталія Петрівна доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

07.10.2024 року до Дніпровського апеляційного суду від Служби у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Інші сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.124-128), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21.03.2017 по 22.12.2018 перебували у шлюбі, який розірвано Біловодським районним судом Луганської області (а.с. 9, 11).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.08.2017 Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, за час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Відповідач має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 163 029,61 грн. (а.с. 12, 14).

За наданою позивачкою інформацією вона разом з дитиною принаймні з жовтня 2021 року проживає в орендованій квартирі в Республіці Польща в м. Воломін, де хлопчик відвідує дошкільний навчальний заклад (а.с. 16-28).

Представник позивачки стверджує в позовній заяві, що батько дитини ОСОБА_2 протягом 6 років не виконує батьківські обов`язки, зокрема, не утримує дитину та не бере ніякої участі у вихованні сина.

Оцінюючи фактичні підстави позову, суд першої інстанції вважає, що в ході судового розгляду не знайшов достатньо переконливого підтвердження той факт, що відповідач протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, маючи можливість їх виконувати.

В першу чергу необхідно звернути увагу, що ОСОБА_1 разом з дитиною протягом тривалого часу (принаймні 3 роки) мешкають за кордоном, що об`єктивно ускладнює для ОСОБА_2 можливість виконання батьківських обов`язків. До того ж з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, введенням з лютого 2024 року воєнного стану та оголошення загальної мобілізації батько, будучи особою призовного віку, взагалі позбавлений права перетину кордону та дозволу відповідного органу, що здійснює мобілізаційні заходи.

Доказів того, що відповідач проживає на підконтрольній органам влади території України, а не на тимчасово окупованій території, має право перетину кордону, але без поважних причин не використовує таке право для побачень з сином, матеріали справи не містять.

Також не надано доказів ведення відповідачем аморального способу життя, створення загроз життю або здоров`ю малолітньої дитини, систематичного зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання ним батьківських обов`язків за період до виїзду позивачки з сином за кордон та оголошення в країні воєнного стану.

Викладене вище не свідчить про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідомо нехтування батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини.

Орган опіки та піклування Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області повідомив, що через тимчасову окупацію території, де зареєстровано місце проживання батька, та відсутність відомостей про його фактичне місце перебування, а також перебування матері з дитиною за кордоном не виявляється можливим надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 51).

Саме по собі посилання на те, що батько в повному обсязі не сплачує присуджені судом аліменти на утримання дитини, хлопчик впродовж тривалого часу проживає разом з матір`ю та з батьком не бачиться, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, а необхідність застосування якого та відповідність такого заходу інтересам дитини на думку суду не була доведена.

Разом з тим, позбавлення батьківських прав відповідача лише з метою усунення на майбутнє можливого негативного впливу на вирішення соціально-правових питань з організації життя дитини не може бути ціллю, яку повинна переслідувати позивачка, вдаючись до такого способу захисту прав дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки станом на день прийняття рішення відсутні підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 .

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

За правилами ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №638/6919/16-ц).

За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» у рішенні від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі №344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі №645/731/18, від 29.01.2020 року у справі №127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі №643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі №712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі №640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі №331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі №631/2406/15-ц.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у справі немає жодного доказу, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

При таких обставинах апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лещенко Наталія Петрівна залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 15.10.2024 року.

Судді: