Рішення

від 14.10.2024 по справі 201/3211/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/3211/24

Провадження № 2/201/2113/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря Покопцевої Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови у приватизації та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19.03.2024р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови у приватизації та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 20.03.2024р. відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні з проведенням підготовчого засідання (а.с.№ 50).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , батьками її матері є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зі свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона зі своєю матір`ю проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з 09.07.2015р. за цією адресою зареєстроване і місце її проживання. Наразі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: позивачка, її мати, її бабуся та дядько ( ОСОБА_6 ). Зазначена квартира була надана в користування діду позивачки - ОСОБА_4 за рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09.07.1991р. № 737, квартира надана на склад сім`ї 4 особи ( ОСОБА_4 , його дружина - ОСОБА_5 та двоє їх дітей: ОСОБА_6 та мати позивачки - ОСОБА_3 ). Законність вселення в квартиру підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.10.2013р. у справі № 201/7748/13ц, де встановлено, що квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_4 на підставі ордера від 11.07.1991р. За твердженнями позивачки вона набула права користування зазначеним житлом в законний спосіб, також просила врахувати положення ст. 29 ЦК України, яка визначає місце проживання дитини у віці до 14 років, бо вона проживає у спірній квартирі від дня народження. У 2022р. в сім`ї позивачки було прийнято рішення про приватизацію зазначеної квартири одноособово позивачкою, інші члени родини дали нотаріально посвідчені заяви про таке волевиявлення. 17.11.2023р. позивачка на своє звернення від 30.10.2023р. до Департаменту житлового господарства ДМР отримала відповідь про відмову у реалізації свого права на приватизацію житла.

Позивачка, посилаючись на ст. 47 Конституції України, ст. 345 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», просила задовольнити позовні вимоги та визнати протиправною відмову відповідача у реалізації позивачкою права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , а також зобов`язати відповідача провести дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. № 4-7).

Відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради позовні вимоги не визнав. 15.05.2024р. на е/пошту суду та 21.05.2024р. засобами поштового зв`язку представником відповідача - ОСОБА_7 (самопредставництво а.с.№ 86) в порядку ст.178ЦПК України подано відзив на позов,по тексту якого представник відповідача зауважувала натому, що спірна квартира АДРЕСА_1 має статус службового житла, що підтверджується архівним витягом від 09.08.2023р № 3/3-600 з рішення виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09.07.1991р. № 737. Оскільки відповідно до п.2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, віднесені в установленому порядку до числа службових, позовні вимоги вважала не обґрунтованими.

У зв`язку з викладеним просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивачки адвокатом Лавринович О.В. (діє на підставі ордеру від 08.05.2024р. а.с. № 43) в порядку ст. 179 ЦПК України підготовано відповідь на відзив, яка була сформована в системі «Електронний суд» 17.05.2024р., по тексту якої адвокат звертала увагу суду на те, що позивачкою до заяви про приватизацію квартири були надані всі передбачені чинним законодавством документи, що позивачкою не були використані житлові чеки для приватизації. Також представник позивачки зазначала, що обов`язок зберігати ордер на вселення в квартиру нічим не передбачено, оригінал ордеру на спірну квартиру було здано до житлово-експлуатаційної організації КВЖРЄП Жовтневого району, яке з березня 2013р. знаходиться в процедурі банкрутства. Також, адвокат стверджувала, що спірна квартира не була віднесена до числа службових, оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про включення цієї квартири до числа службових. Окрім іншого, представник позивачки зауважувала на тому, що право на приватизацію спірної квартири не залежить від факту укладення з позивачкою договору найму жилого приміщення (а.с. № 114-121).

27.05.2024р. ухвалою суду за клопотаннями представника позивачки від 15.05.2024р. (а.с. № 68, 73) були витребувані докази, а саме: від КП «ДМБТІ» ДМР - копія інвентаризаційної справи об`єкту нерухомого майна кв. АДРЕСА_1 , а від арбітражного керуючого Зибіна А.О. - інформація про те, чи знаходиться (знаходилась) кв. АДРЕСА_1 в оперативному обліку службових приміщень Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району (код за ЄДР - 05451351), а також докази перебування цієї квартири на такому обліку (за наявності) (а.с. № 149).

Від КП «ДМБТІ» ДМР 02.07.2024р. суду надійшла відповідь від 20.06.2024р., а від арбітражного керуючого Зибіна А.О. 30.07.2024р. суду надійшла відповідь від 19.07.2024р. (а.с. № 159, 174).

Підготовче засідання у справі відповідно до вимог ст. 197 та п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України проведено 06.08.2024р. (а.с. № 177).

Представник позивачки адвокат Лавринович О.В. в заяві від 14.10.2024р. позов підтримала, через неявку представника відповідача просила справу розглядати також і за її відсутності (а.с. № 182).

Представник відповідача, ні в підготовче засідання 06.08.2024р., ні в судове засідання 14.10.2024р., не з`явився, про дату розгляду справи був повідомлений належним чином, у справі наявні підтвердження (а.с. №165, 166, 180, 181).

З урахуванням заяви представника позивачки від 14.10.2024р., неявки представника відповідача при належному повідомленні про дату розгляду справи, суд у відповідності до положень ст.223, ч.2 ст.247 ЦПК України ухвалив рішення в судовому засіданні 14.10.2024р. за відсутності обох сторін та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи, надавши оцінку змісту заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Батьками позивачки є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , батьками її матері є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. № 9, 10).

Позивачка стверджує, що зі свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона зі своєю матір`ю проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Документально підтверджено, що з 09.07.2015р. за цією адресою зареєстроване місце проживання позивачки (а.с. № 11).

Наразі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: позивачка, її мати, її бабуся та дядько ( ОСОБА_6 ) (а.с. № 14).

Зазначена квартира була надана в користування діду позивачки - ОСОБА_4 за рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09.07.1991р. № 737, квартира надана на склад сім`ї 4 особи ( ОСОБА_4 , його дружина - ОСОБА_5 та двоє їх дітей: ОСОБА_6 та мати позивачки - ОСОБА_3 ) (а.с. № 15).

За твердженнями позивачки вона набула права користування зазначеним житлом в законний спосіб, а саме відповідно до положень ст. 29 ЦК України, яка визначає місце проживання дитини у віці до 14 років, бо вона проживає у спірній квартирі від дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

13.10.2023р.(зареєстровано30.10.2023р.)позивачка звернуласядо Департаменту житлового господарства ДМРз приводу приватизації квартири АДРЕСА_1 (а.с.№ 8),втім листом від 02.11.2023р. за№ 3/16-8268 на своє звернення отримала відповідь провідмову уреалізації свого права на приватизацію,оскільки ця квартира маєстатус службового житла, а отжевідповідно до п.2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягає приватизації (а.с. № 36).

З приводу правових підстав поданого позову та аналізуючи зміст заперечень Департаменту житлового господарства ДМР проти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, які віднесені в установленому порядку до числа службових.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» законодавчо визначено об`єкти приватизації. А саме до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Частиною 2 ст. 8 визначені об`єкти, які не підлягають приватизації, а саме: не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей; квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.

Обов`язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України проголошений ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Зі змісту ч. 1 ст. 118 ЖК Української РСР вбачається, що лише після вирішення питання про зняття із даного житла статусу службового воно може бути приватизоване.

В свою чергу, згідно п.6 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам пособі фактпроживання вслужбових жилихприміщеннях робітниківі службовців,які припинилитрудові відносиниз підприємством,установою,організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Особливість набуття права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Такі самі висновки містить постанова Верховного Суду від 04.03.2020р. у справі № 636/1514/19 та від 15.07.2020р. у справі № 636/1527/19.

Рішенням міської ради від 24.07.2013р. N 23/37 «Про регулювання деяких питань, пов`язаних з комунальною власністю територіальної громади міста» (зі змінами), затверджено Положення про облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання їм житлових приміщень (далі - Положення), регламентуються питання включення та виключення жилих приміщень із числа службових, затвердження списків на заселення жилих приміщень, у тому числі службових, надання жилих приміщень, видачі ордерів.

Відповідно до додатка 4 Положення, для розгляду питання щодо можливості виключення жилого приміщення з числа службових жилих приміщень подається клопотання підприємства, установи, організації, за якими було закріплене службове приміщення, про виключення його з числа службових, із зазначенням підстави для виключення (відпала потреба у використанні житла як службового); для жилих приміщень, які є державною власністю - згода уповноваженого органу (наказ, протокол) до Дніпровської міської ради.

Тобто, відповідно до даних пунктів необхідною умовою для подання клопотання щодо виключенняжилого приміщенняз числаслужбових, перш за все є з`ясування у власника майна (оскільки статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник мас право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії), чи відпала потреба у використанні такого приміщення, адже подання клопотання щодо виключення з числа службового до відповідного органу означитиме, відмову від даного майна.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на те органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Положеннями абзацу другого частини першої статті 5 вказаного Закону визначено, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. N 396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Верховним Судом України у постанові по справі N 6-125цс12 від 30.01.2013р. зроблено наступний правовий висновок: «Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61, 65, 65-1 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї».

Аналогічну норму містить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. № 396.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизацій, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Таким чином, якщо особа не є наймачем квартири, для її участі у приватизації цієї квартири є необхідною наявність двох умов:1) статус члена сім`ї наймача; 2) постійне проживання у цій квартирі або збереження за цією особо права на житло.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наведеними нормами процесуального права саме на позивачку покладався обов`язок довести обґрунтованість заявлених вимог, надати належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову, чого зроблено не було.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється па підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Однак, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не містить положень, які зобов`язували би органи приватизації здійснювати таку приватизацію за відсутності відповідної заяви громадянина та відповідного рішення про приватизацію.

Суд погоджується з позицією представника відповідача про те, що заяви позивачки про приватизацію квартири (знеобхідним перелікомдокументів) на адресу органу приватизації не надходило.

Вишим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 12.01.2017р. N 9-48/0/4-17 узагальнено судову практику розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків. Розділ 5 узагальнення містить наступні правові висновки суду: Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація: здійснення приватизації уповноваженими на це органами; згода всіх повнолітніх членів сім`ї; постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку; згода тимчасово відсутніх членів сім`ї, за якими зберігається право на житло.

Таким чином, як вбачається з аналізу вказаних норм, процедура оформлення права власності передбачає обов`язкове постійне проживання в цих квартирах (будинках) квартиронаймача, а також подання таким громадянином, який є повнолітнім і виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру, відповідної заяви у встановленому законом зразку та з необхідним переліком документів.

Крім того, відповідно до узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017р. 9-48/0/4-17 зазначено, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Як зазначено вище, ухвалою суду від 27.05.2024р. від КП «ДМБТІ» ДМР була витребувана копія інвентаризаційної справи об`єкту нерухомого майна кв. АДРЕСА_1 (а.с. № 149).

Від КП «ДМБТІ» ДМР 02.07.2024р. суду надійшла відповідь від 20.06.2024р., де зазначено, що реєстрація права власності станом на 31.12.2012р. та технічна інвентаризація, як окремого об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 ) не проводилася, а відповідно і окрема інвентаризаційна справа не вищезазначену квартиру не заводилася та на зберіганні не перебуває (а.с. № 159).

Також ухвалою суду від 27.05.2024р. від арбітражного керуючого Зибіна А.О. була витребувана інформація про те, чи знаходиться (знаходилась) кв. АДРЕСА_1 в оперативному обліку службових приміщень Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району (код за ЄДР - 05451351), а також докази перебування цієї квартири на такому обліку (за наявності) (а.с. № 149).

30.07.2024р. від арбітражного керуючого Зибіна А.О. суду надійшла відповідь від 19.07.2024р., по тексту якої арбітражний керуючий повідомив суд, що при передачі йому, як ліквідатору КВЖРЕП Жовтневого району ( ЄДРПОУ - 05451351), від керуючого санацією вказаного підприємства документації, йому не було передано ані документів, ані інформації стосовно оперативного обліку службових квартир, що перебувають на балансі КВЖРЕП Жовтневого району ( ЄДРПОУ - 05451351) (ас. № 174).

Суд оцінює критично твердження представника позивачки по тексту відповіді на відзив стосовно того, що спірна квартира не була віднесена до числа службових, оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про включення цієї квартири до числа службових, оскільки в матеріалах справи наявний архівний витяг з рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 09.07.1991р. № 737 «Об утверджении совместных решений администраций и профкомов и списков предприятий, учреждений и организаций на предоставление жилой площади гражданам, состоящим на квартирном учете по месту работы» (мовою оригіналу), з якого вбачається що ОСОБА_4 на склад сім`ї виділено службову квартиру АДРЕСА_1 (а.с. № 15).

Також, в матеріалах справи наявна відповідь директора Департаменту житлового господарства ДМР від 02.11.2023р. № 3/16-8268, яка надана на ім`я ОСОБА_1 , з якої також вбачається, що цим Департаментом роз`яснюється порядок виключення спірної квартири з числаслужбових (а.с. № 36).

Підсумовуючи висновки та приймаючи до уваги те, що оскільки відповідно до п.2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, віднесені в установленому порядку до числа службових, позовні вимоги не засновані на вимогах закону.

Стосовно аргументів представник позивачки, які зазначені по тексту відповіді на відзив, а саме про те, що позивачкою не були використані житлові чеки для приватизації, суд зазначає наступне.

Окрім того, в п. 3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2020 від 10.06.2010р. зазначено, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого ч. 5 ст. 5 3акону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

На підставі п. 1 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. N 396 (далі - «Положення), вбачається, що таке Положення визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до змісту п. 18 Положення громадянином до органу приватизації подаються, зокрема: заява на приватизацію квартири; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку; довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву; технічний паспорт на квартиру; копія ордера на жиле приміщення; документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації.

При цьому за п. 20 Положення документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки, видані органом приватизації за попередніми місцями проживання після 1992р., щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

Відповідно до п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян, наслідком чого є видача органом приватизації свідоцтва про право власності та його реєстрація у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.1993р. N 305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків» та Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.08.2000р. N 179, з метою використання житлових чеків за їх призначенням в установах Ощадбанку України відкриваються приватизаційні депозитні рахунки, на які зараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян. Облік операцій за депозитними рахунками в установах банку здійснюється за позабалансовими рахунками відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017р. N 89 (зі змінами).

Отже, єдиним розпорядником інформації про залишки житлового чеку на відповідному позабалансовому рахунку є Ощадбанк, який надає інформацію про наявність/відсутність особи у списках на приватизацію, а тому довідка Ощадбанку сама по собі є достатнім документом на підтвердження невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

Доказів того, що позивачкою не були використані житлові чеки для приватизації до матеріалів справи не долучено, відповідного клопотання про витребування цієї інформації від Ощадбанку не подано (до речі, клопотання про витребування інших доказів стороною позивачкою подавалося 15.05.2024р.).

Що стосується інших аргументів позивачки в обґрунтування позовних вимог, а також інших аргументів представника відповідача в обґрунтування своєї позиції щодо невизнання позовних вимог, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010р.). Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, # 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006р.).

Підводячи підсумок вищевикладеному, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, отже задоволенню не підлягають.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі, які були понесені позивачкою, покладаються на неї.

На підставі викладеного,керуючись ч. 1 ст. 345 ЦК України, ч.3 ст. 9 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 128-131, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаментужитлового господарстваДніпровської міськоїради про визнанняпротиправною відмовиу приватизації тазобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.