Рішення

від 15.10.2024 по справі 759/16081/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/16081/24

пр. № 2/759/5100/24

15 жовтня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві з повідомленням без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» про визнання незаконним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у серпні 2024 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд: поновити строк для подання позову; наказ №29.1-К від 31.10.2023, відповідно до ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зокрема про надання ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати з 01.11.2023 до 31.12.2024 включно, керуючись положеннями ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» визнати незаконим та скасувати; стягнути з відповідача належну позивачу заробітну плату з 01.11.2023 до дня звернення до суду з позовом яка на день звернення становить 90000 грн 00 коп. без урахування сум податків та зборів; стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що що у липні місяці несподівано позивачем отримано телефонний дзвінок від податкової служби, відповідно до якого йому стало відомо, що він знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати з 01.11.2023. Однак жодних заяв про надання такої відпустки він відповідачу не писав, копію наказу не отримував і з ним не була ознайомлений. Діючим законодавством передбачена можливість надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати протягом періоду дії воєнного стану без обмеження строку, але така відпустка надається в інтересах працівника та за його бажанням, а не з ініціативи роботодавця.

Представником відповідача до суду надіслано відзив в якому відповідачем підтверджено факт небізнанності позивача із оспорюваним наказом (а.с. 29).

Представником позивача надіслано відповідь на відзив, відповідно до якого позовні вимоги просить задовольнити (а.с. 34).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

05.08.2024 до Святошинського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.08.2024 справу розподіллено на суддю Ул`яновску О.В. (а.с. 21).

07.08.2024 отримано Інформацію про задеклароване/зареєстровано місце проживання особи (а.с. 23).

Ухвалою судді від 09.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 24).

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення у відповідності до вимог п. 5 ст. 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що позивач займає посаду юрисконсульта Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» з 01.06.2017 по т. ч. (а.с.16), що сторонами не оспорюється.

Згідно з довідкою про заробітну плату (дохід), починаючи з січня 2023 р. містяться відомості про нараховану заробітну плату у розмірі 59463 грн 10 коп. (а.с.16).

Згідно із Витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках та органах Державної казначейської служби, адреса розташування: м. Київ, вул. Стрийська, б. 3. (а.с. 10).

Позивач на підставі особистої заяви від 31.10.2023 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 01.11.2024 до 31.12.2024 (а.с. 17).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається ідіє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 43,45 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 р., в Україні введено воєнний стан у зв`язку із збройною агресією рф проти України, який діє до теперішнього часу.

Згідно з п. 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного станутимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15.03.2022 прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX (набрав чинності 24.03.2022), який визначає особливості трудових відносини працівників усіхпідприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності ігалузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з ст. 7 вказаного Закону у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Згідно з ч. 2 ст. 84 КЗпП, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України (в редакції Закону №2136-IX від 15.03.2022 р.) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленогочастиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ст. 15,16 ЦК України, ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповіднодо цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

П.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалюючи це рішення, суд виходить з того, що оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених ст. 25,26 Закону України «Про відпустки» є правом, а не обов`язком працівника. При цьому, надання відпусток, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки» здійснюється роботодавцем в обов`язковому порядку за ініціативою працівника, а надання відпусток, передбачених ст. 26 цього Закону - за згодою сторін.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було запроваджено додаткову підставу надання відпустки без збереження зарплати, а саме ч. 3 ст. 12 вказаного Закону передбачено, що на період дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».

Цей видвідпустки неє обов`язковим, головною умовоюнадання такоївідпустки єініціатива працівника, а не ініціатива роботодавця.Це означає, що без бажання працівника отримати відпустку без збереження зарплати, яке виражається у вигляді особисто поданої заяви, роботодавець не має права виносити наказ.При цьому, роботодавець не може примусити працівника написати таку заяву та піти у неоплачувану відпустку.

Надання відпустки без збереженнязарплати оформлюється відповідним наказом уповноваженої особи роботодавця з дотриманням типової форми, затвердженоїнаказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», що фактично є вираженням згоди роботодавця як обов`язкової умови надання відпустки згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».

У цій справі судом встановлено, що позивач займає посаду юрисконсульта в ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ».

За доводами відповідача позивач за особистою заявою перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.

Разом з тим, відповідач не надав суду доказів на підтвердження цієї обставини, а саме особистої заяви позивача про надання йому такої відпустки та копії відповідного наказу з відомостями про те, що позивач був ознайомленний з ним.

Як вбачається з наданих суду документів та пояснень у відзиві представника відповідача, такі документи у відповідача на цей час відсутні, оскільки змінилось керівництво.

Однак, зазначене не звільняє відповідача від обов`язку довести правомірність надання позивачці відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, враховуючи, що особисті заяви працівників про надання відпусток та відповідні накази повинні обов`язково зберігатися роботодавцем, останній в силу вимог ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» зобов`язаний вести їх облік.

Ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надає право роботодавцю у період дії воєнного стану самостійно визначати порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів, але за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Отже, відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність видачі ним наказу про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, а саме те, що він добровільно, з власної ініціативи звернулвся до нього з відповідною заявою, така заява ним була погоджена шляхом видачі належним чином оформленого наказу, з яким позивач був ознайомлений.

Доводи позивача про те, що він не звертався до відповідача із особистою заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, жодними доказами не спростовані.

У разі відсутності організаційних та технічних умов для забезпечення працівника роботою у період воєнного стану роботодавець має вирішувати питання відповідно до законодавства шляхом, наприклад, запровадження простою чи призупинення дії трудового договору.

Вказані відповідачем обставини самі по собі, без доказів виявлення добровільного бажання працівника піти у відпустку без збереження заробітної плати, не є підставою для винесення відповідного наказу.

На підставі вищевикладеного, суд вважає встановленим та доведеним порушення трудових прав позивача, які підлягають захисту в обраний ним спосіб.

Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Відповідно до ст. 234 КЗпП (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

При цьому, на моментвинесення оскаржуваногонаказу ідо 19.07.2022 р. (колинабув чинності Закон №2352-IX від 01.07.2022) редакція ст. 234 КЗпП передбачала, щоу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Діюче законодавства не містить переліку поважних причин для поновлення строку звернення до суду з позовом/заявою про вирішення спору. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне звернення до суду.

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судам необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принцип омexofficio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

За загальним правилом, виникнення у працівника права звернення до суду про вирішення трудового спору пов`язується з моментом, коли він дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Виходячи з фактичних обставин спору, суд вважає, що строк звернення позивача до суду з цим позовом повинен обчислюватись з того моменту, як він дізнався про видачу відповідачем наказу про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, що може пов`язуватись із фактом його ознайомлення з оспорюваним наказом, отже, саме після телефонного дзвінку з державної податкової служби за місцем реєстрації із запитанням, чи продовжує працювати позивач у відповідача, оскільки за звітом позивач перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 01.11.2023. Копію наказу позивачем отримано 02.08.2024.

При цьому, як вже вказувалось, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що позивач після видачі наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати на невизначений строк був ознайомлений із ним як шляхом проставлення свого особистого підпису на наказі із зазначенням дати, так і в будь-який інший альтернативний, доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником, як це передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Посилання відповідача на те, що позивач був достовірно обізнаний про оскаржуваний наказ, оскільки не отримував заробітну плату, суд відхиляє через те, що невиплата заробітної плати, до того ж під час воєнного стану, може мати місце з різних причин. Лише після отримання достовірної інформації про підстави невиплати заробітної плати працівник може оскаржити їх в судовому порядку. Само по собі неотримання працівником заробітної плати не є свідчення його обізнаності про відповідні підстави.

Отже, суд вважає, що реальну можливість повноцінно реалізувати право на оскарження наказу позивача отримав після телефонного дзвінку з державної податкової служби за місцем реєстрації із запитанням, чи продовжує працювати позивач у відповідача, оскільки за звітом позивач перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 01.11.2023. Копію наказу позивачем отримано 02.08.2024. Доказів того, що позивач був достовірно обізнаний про перебування у такій відпустці, суду не надано.

Таким чином, з метою виконання завдань цивільного судочинства, уникаючи надмірного формалізму, враховуючи тривалість пропущеного строку, дію на території України воєнного стану, виїзд позивачки з тимчасово окупованої території та відсутність доказів її недобросовісності в спірному питанні, суд вважає можливим за клопотанням позивачки поновити їй строк звернення до суду з цим позовом, оскільки вказані обставини є істотними, дійсними та об`єктивними перешкодами, тобто поважними причинами пропуску строку.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1073 грн 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 3, 8, 41 Конституції України; ст. 3,8,43,64 Конституції України, ст. 84,233,234 КЗпП, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»,ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» про визнання незаконним та скасування наказу.

Позовні вимогами ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» про визнання незаконним та скасування наказу задовольнити.

Визнати незаконим та скасувати наказ №29.1-К Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» від 31.10.2023 в частині надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ» ЄРДПОУ 36113608, місце знаходження: Запорізька область, Василівський район, смт Михайлівка, вул. Центральна, буд. 2, належну ОСОБА_1 заробітну плату з 01.11.2023 до дня звернення до суду з позовом яка на день звернення становить 90000 грн 00 коп. без урахування сум податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОПРОДУКТ», ЄРДПОУ 36113608, місце знаходження: Запорізька область, Василівський район, смт Михайлівка, вул. Центральна, буд. 2, на користь держави (Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; Код ЕДРПОУ отримувача: 37993783; Номер рахунку отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1073 грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В.Ул`яновська