Ухвала

від 17.10.2024 по справі 759/21104/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-н/759/653/24

ун. № 759/21104/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року м. Київ

Суддя Святошинського районного суду м. Києва Горбенко Н.О., розглянувши матеріали заяви Обслуговуючого кооперативу «Житловий кооператив №4» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по сплаті внесків на експлуатацію житлового будинку та утримання прибудинкової території з ОСОБА_1 , -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року Обслуговуючий кооператив «Житловий кооператив №4» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по сплаті внесків на експлуатацію житлового будинку та утримання прибудинкової території з ОСОБА_1 .

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Справу передано судді 11.10.2024 року.

Дослідивши матеріали поданої заяви, суд встановив наступне.

Питання, пов`язані із видачею судового наказу, врегульовано у розділі ІІ ЦПК України. Отже, при вирішенні питання щодо можливості видачі судового наказу, суд керується положеннями вказаного розділу ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини 1 статті 161 ЦПК України встановлено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23 грудня 2012 року наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Крім того, ч. 3 ст. 19 ЦПК України встановлює, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додається, зокрема, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2011 року №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» зазначено, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.

Як визначено у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

До матеріалів заяви доданий протокол №1/2017/33 зборів членів житлового кооперативу «Житловий кооператив №4» (мешканців будинку АДРЕСА_1 ) від 21.09.2017 року з якого вбачається, зокрема, що третім питанням затверджено внесок на утримання будинку у розмірі 5,80 з кв.м. (1 поверх - 5,37 з кв.м.).

Також з додатку 1 загальних мешканців (членів кооперативу) Житлового кооперативу №4 від 21.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 має квартиру на 1 поверсі.

Тобто у відповідності до протоколу №1/2017/33 зборів членів житлового кооперативу «Житловий кооператив №4» (мешканців будинку АДРЕСА_1 ) від 21.09.2017 року внесок на утримання будинку для ОСОБА_1 складає 5,37 з кв.м., оскільки її квартира знаходиться на 1 поверсі.

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , яка має загальну площу 55,2 кв.м.

Із встановленого суд робить висновок, що внесок на утримання будинку за один місяць для ОСОБА_1 складає 296 гривень 42 копійки (5,37 * 55,2).

Однак, як вбачається із оборотно-сальдової відомості по рахунку: 361, розрахунок здійснений із суми 322 гривні 93 копійки.

Із викладеного суд робить висновок, що в матеріалах справи відсутні докази щодо фактичного надання послуг, правильності та безспірності розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги, оскільки для суду є незрозумілим яким чином здійснювався розрахунок заборгованості за внесок на утримання будинку, оскільки останній не співпадає із тарифом, затвердженим протоколом №1/2017/33 зборів членів житлового кооперативу «Житловий кооператив №4» (мешканців будинку АДРЕСА_1 ) від 21.09.2017 року.

Крім того, заявник у поданій заяві просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по сплаті внесків на експлуатацію житлового будинку та утримання прибудинкової території у розмірі 6 781,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 752,71 грн., три відсотки річних у сумі 338,62 грн., витрати сплаті судового збору у розмірі 302,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., а всього: 11 175,66 грн.

Одночасно з тим, розрахунок трьох відсотків річних стосується періоду з 31 жовтня 2022 року по 30 червня 2024 року, а розрахунок інфляційних втрат - періоду з листопада 2022 року по червень 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17.03.2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами), від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» в усіх його редакціях, п. 4 ч. 3 ст. 2 цього Закону визначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Зважаючи на те, що на території України з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року) заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року є помилковим та порушує норми матеріального права.

Отже, нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу, який виник у період карантину, порушує норми матеріального права, оскільки під час карантину штрафні санкції не нараховуються в силу імперативної вказівки Закону № 530-IX.

Враховуючи викладене, суд не вбачає у заявника виникнення або порушення права грошової вимоги на вимоги про стягнення із боржника 3% річних від простроченої суми за період з 31 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року та індекс інфляції за період з листопада 2022 року по червень 2023 року.

Крім того, 24.02.2022 року Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан, який продовжує діяти на даний час.

Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року, «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг» Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1290; 2023 р., № 46, ст. 2465) викладено в такій редакції:

1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Таким чином, за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року на всій території України діяла заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року (в первинній її редакції) не втратила чинності, а лише була змінена Кабінетом Міністрів України 29 грудня 2023 року, а відтак, норма щодо заборони нарахування інфляційних збитків та, 3 % процентів річних на всій території України є діючою до внесення відповідних змін.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 752,71 грн. та трьох відсотків річних у сумі 338,62 грн.

Щодо стягнення із боржника витрат на професійну правничу дорогу у сумі 3 000,00 грн.

Ч. 1 ст. 160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 ЦПК України.

П. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України передбачено, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Так, у спеціальній нормі щодо змісту судового наказу передбачено, що у ньому зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника (п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Однак, вказані висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вони не стосувалися справ по яким ухвалено судом судове рішення у вигляді судового наказу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо).

Суд зауважує, що витрати на професійну правничу допомогу складають майже половину суми заборгованості по сплаті внесків на експлуатацію житлового будинку та утримання прибудинкової території, що не є співмірним та справедливим.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до положень ст. 167 ЦПК України розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, що позбавляє останнього можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотання про зменшення таких втрат.

З огляду на викладене відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження. У справах наказного провадження судові витрати не відшкодовуються.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі №607/1219/18, про те, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження.

Відтак, суд також дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу (ч. 3 ст. 165 ЦПК України).

П. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

У відповідності до ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Отже, суд приходить до висновку про необхідність відмови заявнику у видачі судового наказу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160-167, 260 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою Обслуговуючого кооперативу «Житловий кооператив №4» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по сплаті внесків на експлуатацію житлового будинку та утримання прибудинкової території з ОСОБА_1 .

Роз`яснити, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 ЦПК України, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому Розділом ІІ ЦПК Україи, після усунення її недоліків.

Ухвалу суду надіслати заявнику.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Суддя Н.О. Горбенко