Рішення

від 15.10.2024 по справі 357/9490/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9490/24

Провадження № 2-о/357/289/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Махненко Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Малополовецька сільська рада Фастівського району Київської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, посилаючись на наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Малополовецькою сільською радою Фастівського району Київської області, актовий запис № 6 від 27.02.2018 року.

Його мати ОСОБА_4 , 1936 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 306 від 01.07.2020 року, виданою Малополовецькою сільською радою Фастівського району Київської області.

Незадовго до смерті, стан здоров`я мами значно погіршився. Через це, він був вимушений переїхати до матері та фактично проживав разом з нею в її будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, на день смерті матері він фактично проживав разом з нею, але не був зареєстрований.

Відповідно до довідки № 396 від 26.08.2020 року, виданою Малополовецькою сільською радою Фастівського району Київської області підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно проживав без реєстрації з 01.01.2018 року разом зі своєю матір`ю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проживає по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя, мати склала заповіт відповідно до якого все належне її майно, де б воно не було із чого б воно не складалося, і в загалі все те що буде її належати на день смерті та на що вона за Законом матиме право, заповіла - заявнику своєму сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті матері відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належав матері заявника на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок №5-11 від 16.02.1995 року; земельної ділянки площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт серії ЯГ №169880 від 22.11.2006 року, земельної ділянки площею 0,250 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт серії ЯГ №169879 від 22.11.2006 року та земельної ділянки площею 2,435 га, розташованої в межах Малополовецької сільської ради Фастівського району Київської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №248081 від 29.12.2003 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.12.2014 року.

Для оформлення спадкових прав, він звернувся до державного нотаріуса Фастівської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Постановою державного нотаріуса Фастівської районної державної нотаріальної контори Бігіч С.Ю. від 08.07.2020 року, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з пропуском шести місячного строку для звернення з відповідною заявою до нотаріуса.

У випадку, якщо спадкоємець фактично постійно проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, проте у його паспорті відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання разом із спадкодавцем, а також відсутні докази, визначені п. 3.22 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Звертає увагу суду, що факт того, що заявник - ОСОБА_1 постійно проживав на час відкриття спадщини, разом із спадкодавцем - своєю матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня її смерті також можуть підтвердити численні свідки, які за необхідності можуть бути залучені до процесу та допитані в засіданні.

Просив суд встановити факт, а саме, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживав, на час відкриття спадщини, разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня її смерті. Судові витрати залишити за заявником ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2024 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 24 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 08 липня 2024 року постановлено прийняти заяву до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами окремого провадження та призначено засідання у справі на 04 вересня 2024 року ( а. с. 29 ).

Ухвалою суду від 04.09.2024 року в якості заінтересованої особи було залучено Кожанську селищну раду Фастівського району Київської області, відповідно, виключено зі складу учасників справи заінтересовану особу Малополовецьку сільську раду Фастівського району Київської області. Відкладено судове засідання на 09.09.2024 року ( а. с. 50-52 ).

Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року виправлено технічну описку в ухвалі суду від 04.09.2024 року, вказавши відкласти судове засідання на 15.10.2024 року ( а. с. 55-56 ).

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, 11.10.2024 року за вх. № 52654 судом отримано заяву, в якій останній просив справу слухати без його участі та участі його представника. Заяву підтримує в повному обсязі ( а. с. 59 ).

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, 11.10.2024 року за вх. № 52653 судом отримано заяву, в якій останній просив справу розглядати без його участі. Крім того, в даній в заяві зазначено, що ознайомившись з матеріалами справи, повідомляє про відсутність жодних заперечень щодо вказаної заяви та просить суд заяву ОСОБА_1 задовольнити ( а. с. 61 ).

Заінтересована особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна розписка ( а. с. 53 ).

Одночасно, 04.09.2024 року за вх. № 45896 судом отримано від заінтересованої особи ОСОБА_3 заява, в якій остання просила розгляд справи здійснювати без її участі. Заяву ОСОБА_1 просила задовольнити ( а. с. 42 ).

Заінтересована особа Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення, отримано 01.10.2024 року ( а. с. 58 ).

Водночас, 31.07.2024 року за вх. № 40928 судом було отримано заяву від Кожанської селищної ради Фастівського району Київської області, підписана селищним головою ОСОБА_5 , в якій зазначав, що саме Кожанська селищна рада має бути визначена, як заінтересована особа. Розгляд справи 04.09.2024 року просили проводити за відсутності представника Кожанської селищної ради. Окрім цього, позицію сторони у справі підтверджують щодо постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 40, 41-42 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, учасники справи скористувалися вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю заявника та заінтересованих осіб, які були належним чином повідомленими, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, або інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотань з боку учасників справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України визначено факти, справи про встановлення яких розглядаються судом.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення ( ч. 2 ст. 315 ЦПК України ).

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Постановою Пленуму Верховного суду України за №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. Зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Тож справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20) зазначено, що «юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження».

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Заявник ОСОБА_1 звернулася з вищевказаною заявою до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ст. 316 ЦПК України, за місцем реєстрації останнього, АДРЕСА_2 .

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено в судовому засіданні, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Малополовецькою сільською радою Фастівського району Київської області, актовий запис № 6 від 27.02.2018 року ( а. с. 12 ).

Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 306 від 01.07.2020 року, виданою Малополовецькою сільською радою Фастівського району Київської області ( а. с. 10 ).

Після смерті ОСОБА_4 , відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належав останній на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № 5-11 від 16.02.1995 року; земельної ділянки площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт серії ЯГ №169880 від 22.11.2006 року; земельної ділянки площею 0,250 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , державний акт серії ЯГ №169879 від 22.11.2006 року та земельної ділянки площею 2,435 га, розташованої в межах Малополовецької сільської ради Фастівського району Київської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №248081 від 29.12.2003 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.12.2014 року ( а. с. 13-17 ).

Так, за життя, ОСОБА_4 склала заповіт відповідно до якого все належне її майно, де б воно не було із чого б воно не складалося, і в загалі все те що буде її належати на день смерті та на що вона за Законом матиме право, заповіла - заявнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а. с. 9 ).

Встановлено, що для оформлення спадкових прав, заявник звернувся до державного нотаріуса Фастівської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Постановою державного нотаріуса Фастівської районної державної нотаріальної контори Бігіч С.Ю. від 08.07.2020 року, заявнику було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з пропуском шести місячного строку для звернення з відповідною заявою до нотаріуса ( а. с. 18 ).

Звертаючись до суду з вказаною заявою, заявник вказував, що він постійно проживав на час відкриття спадщини, разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня її смерті.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1268 даного кодексу, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно пп. 4.10 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року).

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

З пп. 3.22 п. 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вбачається, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17; від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року в справі № 175/4514/20.

Згідно висновкам Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі Бочаров проти України від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), в п. 45 якого зазначено про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом (рішення у справі Ірландія проти Сполученого Королівства від 18.01.1978 року). Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (рішення у справі Салман проти Туреччини ).

Так, відповідно до довідки № 396 від 26.08.2020 року, виданою Малополовецькою сільською радою Фастівського району Київської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , зазначено про те, що він дійсно проживав без реєстрації з 01.01.2018 року разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проживає по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 11).

Окрім цього, заінтересована особа у даній справі ОСОБА_2 , звертаючись до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність вказував, що ознайомившись з матеріалами справи, повідомляє про відсутність жодних заперечень щодо вказаної заяви та просить суд заяву ОСОБА_1 задовольнити ( а. с. 61 ).

Також, заінтересована особа ОСОБА_3 , звертаючись до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, заяву ОСОБА_1 просила задовольнити ( а. с. 42 ).

В свою чергу, заінтересована особа Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області звертаючись до суду 31.07.2024 року з заявою, яка підписана селищним головою ОСОБА_5 , в ній зазначено, що позицію сторони у справі підтверджують щодо постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 40, 41-42 ).

Отже, під час розгляду справи не встановлено наявності спору про право.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 205/2102/19-ц.

Таким чином, факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на час відкриття спадщини, тобто на день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , знайшов своє підтвердження у судовому засіданні на підставі досліджених судом доказів. Метою встановлення факту спільного постійного проживання заявниці зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки.

Окрім того, як встановлено судом та зазначено вище заявник проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець за заповітом у встановлений ст. 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подав, тобто є таким, що прийняв спадщину.

Такої правової позиції дотримується в своїй постанові Верховний Суд від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно із статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) ( ст. 89 ЦПК України ).

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

За вказаних обставин, враховуючи, що встановлення факту постійного проживання заявниці зі спадкодавцем породжує юридичні наслідки, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення і встановлення зазначеного факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, суд вважає за необхідне дану заяву задоволити, оскільки вимога її законна, обґрунтована та підтверджена письмовими доказами, які в свою чергу є послідовними та логічними, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вимоги ч. 7 ст. 294 ЦПК України, понесені заявником судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести за рахунок заявника.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1216-1218, 1268, 1269, 1270 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 76, 77, 80, 81, 89, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 315-319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживав, на час відкриття спадщини, разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня її смерті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання6 АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Міським відділом № 2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 04.08.1998 року, РНОКПП: НОМЕР_3 );

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Міським відділом № 2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 12.11.1996 року, РНОКПП: НОМЕР_5 );

Заінтересована особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_6 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Міським РУГУ МВС України в м. Києві 27.03.1998 року, РНОКПП: НОМЕР_7 );

Заінтересована особа: Кожанська селищна рада Фастівського району Київської області ( адреса місцезнаходження: 08550, Київська область, Фастівський район, с. Кожанка, вул. Заводська, буд. 6А, ЄДРПОУ: 04359904 ).

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов