Постанова

від 10.10.2024 по справі 546/696/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/696/23 Номер провадження 22-ц/814/2121/24Головуючий у 1-й інстанції Сербіненко І.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Одринської Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2024 року

по справі за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш Сергій Миколайович про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2023 року Решетилівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12023170440000184 від 21.02.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 KK України, Решетилівська міська рада, яка в даному провадженні є потерпілою стороною дізналася про те, що невстановлена особа підробила Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634, внісши до нього завідомо неправдиві відомості про передачу, на підставі розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області № 217 від 21.04.2003 ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 1,5 га, яка розташована на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

На підставі підробленого Державного акту на право приватної власності на землю cepiї PI №551634 від 18.06.2003, була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 1,5 га на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

25.03.2019 відділом у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проведено державну реєстрацію даної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 5324281600:00:006:0036.

Цього ж дня, ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Решетилівського нотаріального округу Довбиша С.М. для оформлення довіреності на право розпорядження вказаною вище земельною ділянкою, надавши нотаріусу Державний акт серія P1 №551634, який фактично РДА не видавався.

Приватним нотаріусом на підставі поданого ОСОБА_2 вказаного вище підробленого державного акту, посвідчено довіреність, якою остання уповноважує ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розпоряджатися від її імені (продати, обміняти, здати в оренду, передати в заставу, тощо) належною їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №551634, земельною ділянкою 1,5 га для ведення особистого селянського господарства на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

28.03.2019 ОСОБА_2 , від імені якої діяв уповноважений нею ОСОБА_3 , уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 загальноюплощею 1,5 га.

Вказано, що ОСОБА_2 отримала у приватну власність земельну ділянку у протиправний спосіб, тому не мала правових підстав на вчинення будь-яких дій щодо розпорядження даною земельною ділянкою, в тому числі її продаж третім особам, внаслідок чого спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею, без законних на те підстав.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 03.04.2023 року закрито кримінальне провадження № 12023170440000184 від 21.02.2023 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 KK України та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

На даний час земельна ділянка кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 загальною площею 1,5 га перебуває у власності ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.06.2023 року № 335908172.

B свою чергу, спірна земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів, отже відноситься до земель комунальної форми власності Решетилівської міської територіальної громади з 28.04.2021.

Проте, враховуючи наявність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право приватної власності на спірну земельну ділянку за останнім її набувачем ОСОБА_1 , який набув дану земельну ділянку у власність від особи, що не мала законних підстав для розпорядження нею, позивач не може зареєструвати своє законне право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 загальною площею 1,5 га та розпоряджатися даною земельною ділянкою у відповідності до вимог чинного законодавства в тому числі, передавати в оренду для отримання прибутку, в зв`язку з чим Решетилівська міська рада звернулася до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.03.2019 реєстраційний № 377, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 площею 1,5000 га. та витребувати земельну ділянку кадастровий 5324281600:00:006:0036 загальною площею 1,5000 га, із чужого незаконного володіння на користь Решетилівської міської ради.

Судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи покласти на відповідача.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2024 року позовні вимоги Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позовуприватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш Сергій Миколайович про визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 28.03.2019 реєстраційний № 377, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 площею 1,5000 га.

Витребувано земельну ділянку кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 загальною площею 1,5000 га, із чужого незаконного володіння на користь Решетилівської міської ради.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Решетилівської міської ради судовий збір у розмірі 9 394 гривень.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки, під час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2019 реєстраційний № 377 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 у ОСОБА_2 було відсутнє, тому вказаний вище договір є недійсним.

Даним рішенням також відмовлено у застосуванні строків позовної давності, про яку заявив відповідач, оскільки Решетилівська міська рада дізналась про своє порушене право під час проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 21.02.2023, де остання була потерпілою стороною.

Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з?ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у позивача відсутнє суб`єктивне матеріальне право на звернення до суду з даним позовом, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, цивільні права та законні інтереси позивача не були порушені.

Зазначено, що після внесення змін до законодавства, станом на 21.04.2021, дана земельна ділянка перебувала у приватній власності, тому відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України не могла бути передана до комунальної власності, що свідчить про відсутність порушеного права чи інтересу позивача.

Окрім того, судом не враховано, що спірна земельна ділянка перейшла до відповідача на підставі відплатного договору, тому витребування належної йому земельної ділянки без будь-яких компенсацій та безпідставне стягнення судового збору у розмірі 9394 грн. свідчить про порушення засад справедливості.

Від Решетилівської міської ради до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області № 217 від 21.04.2003 належала земельна ділянка площею 1,5 га, яка розташована на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634 (а.с. 16).

28.03.2019 між ОСОБА_2 , від імені якої за довіреністю посвідченою приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Довбишем С.М. 25.03.2019 за зареєстрованим № 357, діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1, 5 га, що розташована на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області (а.с. 17).

03.04.2023 ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області клопотання обвинуваченої ОСОБА_2 про звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.190, ч. 4 ст.358 КК України задоволено.

Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.190, ч. 4 ст.358 КК Українина підставі п. 2 ч. 1ст. 49 КК Україниу зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження № 12023170440000184, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.02.2023 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.190, ч. 4 ст.358 КК України, закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.

У вказаній ухвалі було встановлено, що 25.03.2019, на підставі поданого ОСОБА_2 завідомо неправдивого Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634, виданого 18.06.2003 Решетилівською районною державною адміністрацією, приватним нотаріусом посвідчено довіреність Кирилюк М.Є., якою вона уповноважила ОСОБА_3 , розпоряджатися від її імені (продати, обміняти, здати в оренду, передати в заставу тощо) належну їй на підставі зазначеного вище державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634, земельною ділянкою площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області (реєстраційний номер № НОМЕР_1 ).

28.03.2019 ОСОБА_2 , від імені якої по довіреності від 25.03.2019 діяв ОСОБА_3 , у приватного нотаріуса Решетилівського нотаріального округу Довбиша С.М., уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5324281600:00:006:0036 площею 1,5 га, яка їй належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634, виданого 18.06.2003 Решетилівською районною державною адміністрацією, та продала її ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_2 , надавши нотаріусу, як особі, яка уповноважена державою на надання публічних послуг, завідомо для неї підроблений документ - Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634, виданий 18.06.2003 Решетилівською районною державною адміністрацією, ввела нотаріуса в оману щодо наявності у неї у приватній власності земельної ділянки, придбавши у такий спосіб право на нерухоме майно шляхом обману, а саме право власності на земельну ділянку площею 1,5 га, яка перебувала у комунальній власності колишньої Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області, правонаступником якої є Решетилівська міська рада Полтавської області, а продавши земельну ділянку, довела свій протиправний умисел, спрямований на протиправне придбання права наземельну ділянку з кадастровим номером 5324281600:00:006:0036 площею 1,5 га, до кінця. Ухвала набрала законної сили 11.04.2023 (а.с. 18-21).

Копією висновку експерта № СЕ-19/117-21/10184-ПЧ від 29.09.2021 підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_4 в Державному акті на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634 від 18.06.2003 у рядку «Голова Решетилівської районної державної адміністрації В.Г. Бредун» виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою (а.с. 78-89).

Клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінчення строків давності було подано до суду ОСОБА_2 у якому зазначила про визнання винуватості у повному обсязі (а.с. 90-91).

Як вбачається з копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001166302023 від 20.06.2023 земельна ділянка кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5 га власником є ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2019 № 377 (а.с. 13-14).

З копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 335908172 від 16.06.2023, вбачається, що на земельну ділянку кадастровий номер 5324281600:00:006:0036 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1, 5 га власником якої є ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2019 № 377 накладено обтяження 21.02.2023 у вигляду арешту (а.с. 15).

Листом архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації від 27.06.2023 № 07-02-Р/42 підтверджується, що розпорядження голови Решетилівської райдержадміністрації Полтавської області № 217 за запитувану дату 21.04.2003 не існує. В наявності копія розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області від 16.04.2003 № 217 «Про дозвіл на проектування та переобладнання частини магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_1 » (оригінал вилучений згідно з протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 29.04.2020 на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду від 01.04.2020). Розпорядження голови Решетилівської райдержадміністрації від 21.04.2003 не стосуються надання громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, розташованої на території Лиманської Першої сільської ради (а.с. 92).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про їх доведеність та обгрунтованість.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 статті 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Положеннями ч. 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини першоїстатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г»статті 12 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з копії державного акту на право приватної власності на землю Серії Р1 № 551634, ОСОБА_2 на підставі розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації від 21.04.2003 № 217 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,50 га, кадастровий номер 5324281600:00:006:0036, що розташована на території Лиманської Першої сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Проте, згідно листа архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації від 27.06.2023, вбачається, що розпорядження голови Решетилівської райдержадміністрації Полтавської області № 217 від 21 квітня 2003 року не існує.

Висновком експерта № СЕ-19/117-21/10184-ПЧ від 29.09.2021 підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_4 в Державному акті на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634 від 18.06.2003, видане ОСОБА_2 , у рядку «Голова Решетилівської районної державної адміністрації В.Г. Бредун» виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Факт незаконного отримання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки кадастровий номер 5324281600:00:006:0036, площею 1,5 га та подальший продаж вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі підробленого Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 551634, також встановлено ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 03.04.2023, якою закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першоюстатті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першоїстатті 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК Українипередбачено,що договіркупівлі-продажуземельної ділянки,єдиного майновогокомплексу,житлового будинку(квартири)або іншогонерухомого майнаукладається уписьмовій форміі підлягаєнотаріальному посвідченню,крім договорівкупівлі-продажумайна,що перебуваєв податковій заставі.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятоюстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Устатті 215 ЦК Україниунормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не мала законних підстав для укладення спірного договору купівлі-продажу, і обставини незаконного набуття нею права власності на спірну земельну ділянку встановлені ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 03.04.2023, яка набрала законної сили, тому суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2019 реєстраційний № 377, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у позивача права на звернення до суду з даним позовом, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, цивільні права та законні інтереси позивача не були порушені, є помилковими з огляду на наступне.

Відповідно дост.80ЗК Українисуб`єктамиправа власностіна землює: а)громадяни таюридичні особи-на земліприватної власності; б)територіальні громади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ч. 12 Перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноважень щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Оскільки, спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, на основі підроблених документів, тому на момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянка, вона знаходилася у державній власності.

На підставіЗакону України від 28 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набув чинності 27 травня 2021 року, відповідні сільські, селищні, міські ради отримали право розпорядження землями територіальних громад, в тому числі за межами населених пунктів.

Згідно частини першою, другоюстатті 83 ЗК Україниземлі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Таким чином, Решетилівській міській раді Полтавської області автоматично з 27 травня 2021 року на підставі вищевказаного закону надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності, в тому числі й спірною земельною ділянкою.

Вищевказане спростовує помилкові твердження апелянта про те, що в Решетилівської міської ради Полтавської області відсутнє суб`єктивне матеріальне право на звернення до суду з даним позовом.

Статтею 319 ЦК Українивизначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно достатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За загальним правилом, закріпленим устатті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зробленовисновок про те, що власник з дотриманням норм статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).

У постановах Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 354/417/20 (провадження № 61-10917св23) та від 23 вересня 2023 року у справі № 205/7675/20 (провадження № 61-1133св23) зазначено, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло поза волею власника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування вказаного майна у ОСОБА_1 як добросовісного набувача в порядку частини першоїстатті 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободє втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на нерухомість.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третястатті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

Вказаним правом, роз`ясненим в ухвалі про відкриття провадження від 06.07.2023, ОСОБА_1 не скористався.

Доказів звернення відповідача з позовними вимогами до ОСОБА_2 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо відшкодування збитків матеріали справи не містять.

Отже, аналіз обставин справи, свідчить, що в даному випадку втручання у права ОСОБА_1 повною мірою відповідає як положеннямстатті 388 ЦК України, так і критеріям законності та пропорційності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, суд першої інстанцій дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1,375,382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Решетилівськогорайонного судуПолтавської областівід 13лютого 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

Т. В. Одринська