Ухвала

від 16.10.2024 по справі 160/27200/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

16 жовтня 2024 р.Справа №160/27200/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» про забезпечення позову у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування розпоряджень,-

ВСТАНОВИВ:

11.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 10.10.2024 року через систему «Електронний суд» позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» про забезпечення позову у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про анулювання ліцензій № 319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами № 04630311202405603, 04620311202405599, 04610311202405773, що видані товариству з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» (код ЄДРПОУ 45587740);

- стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» (код ЄДРПОУ 45587740) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 44118658) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3149,12 грн.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що спірні розпорядження прийняті за відсутності факту порушення та правових підстав, є необґрунтованими та протиправними. Позивач стверджує, що на адресу позивача не надходили а ні акт про відсутність суб`єкта господарювання за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню, а ні мультимедійні докази на підтвердження факту відсутності платника податків за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню, тобто належні та допустимі докази на підтвердження вказаного факту у контролюючого органу відсутні. Оскільки акти про відсутність суб`єкта господарювання за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню на адресу позивача не надходили, контролюючим органом порушено встановлену Законом №481/95-ВР процедуру прийняття розпорядження про анулювання ліцензій №319-рл від 24.09.2024. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не було вжито жодних заходів по встановленню місцезнаходження платника податків. Отже, посадові особи Головного управління ДПС у Дніпропетровській області навіть не намагалися встановити місцезнаходження Позивача за адресою: м. Дніпро, Шевченківський район, вул. Інженерна, 2Б та м. Дніпро, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Калинова, 87А. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» є ОСОБА_1 , відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні. Позивачу, ОСОБА_1 або особам що здійснюють розрахункові операції не були вручені копії направлення на проведення податкової перевірки, наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або не надіслання платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) необхідного пакету документів є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. У спірному розпорядженні не зазначено який акт (його реквізити) став підставою для анулювання ліцензії. Однак, жодних актів про відмову у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки позивач та/або уповноважені ним особи не отримували. При цьому, статтею 3 Закону України № 481/95-ВР встановлено, що розпорядження про анулювання ліцензії приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб`єкту господарювання акта, що є підставою для анулювання ліцензії. Оскільки акт про відмову у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не надходив на адресу позивача, ГУ ДПС у Дніпропетровській області порушено встановлену Законом № 481/95-ВР процедуру прийняття розпорядження про анулювання ліцензії №319-рл від 24.09.2024. Відтак, розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 24.09.2024 № 319-рл яким анульовані видані позивачу ліцензії №04630311202405603, 04620311202405599, 04610311202405773 є протиправними та підлягає скасуванню.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.

Одночасно із поданою до суду позовною заявою товариством з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити дію розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: № 319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій 04630311202405603, 04620311202405599, 04610311202405773 виданих ТОВ «Кібер Буллет» (код ЄДРПОУ 45587740); вжити вищевказані заходи забезпечення адміністративного позову до набрання законної сили рішенням суду у справі про визнання протиправними та скасування розпоряджень № 319-рл від 24.09.2024 в частині анулювання виданих ТОВ «Кібер Буллет» (код ЄДРПОУ 45587740) ліцензій.

Аргументи даної заяви зводяться до того, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. З метою здійснення господарської діяльності позивачем отримані наступні ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами: № 04630311202405603 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами за адресою: м. Дніпро, Соборний район, пр-т Гагаріна, 175А, Кіоск, термін дії ліцензії з 11.09.2024 по 11.09.2025; № 04620311202405599 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами за адресою: м. Дніпро, Шевченківський район, вул. Інженерна, 2Б, Кіоск, термін дії ліцензії з 11.09.2024 по 11.09.2025; № 04610311202405773 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами за адресою: м. Дніпро, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Калинова, 87А, Кіоск, термін дії ліцензії з 17.09.2024 по 17.09.2025. Розпорядженнями ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року означені ліцензії були анульовані, у зв`язку з чим ТОВ «Кібер Буллет» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за захистом свої прав. Розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року було прийнято на підставі акта про встановлення факту відсутності суб`єкта господарювання за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню. Однак, належні та допустимі докази на підтвердження вказаного факту відсутні. На адресу Позивача не надходили а ні акт про відсутність суб`єкта господарювання за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню, а ні мультимедійні докази на підтвердження факту відсутності платника податків за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню. При цьому, статтею 3 Закону України № 481/95-ВР встановлено, що розпорядження про анулювання ліцензії приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб`єкту господарювання акта, що є підставою для анулювання ліцензії. Оскільки акти про відсутність суб`єкта господарювання за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню на адресу Позивача не надходили, контролюючим органом порушено встановлену Законом № 481/95-ВР процедуру прийняття розпорядження про анулювання ліцензій № 319-рл від 24.09.2024 року. Також зі змісту витягу з розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року вбачається, що видані позивачу ліцензії були анульовані на підставі акта, що засвідчує факт відмови суб`єкта господарювання та/або його посадових (службових) осіб (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) без законних підстав у допуску уповноважених представників контролюючого органу до проведення перевірки, складеного відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України. У розпорядженні Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року не зазначено який акт (його реквізити) став підставою для анулювання ліцензії. Однак, жодних актів про відмову у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки Позивач та/або уповноважені ним особи не отримували. При цьому, статтею 3 Закону України № 481/95-ВР встановлено, що розпорядження про анулювання ліцензії приймається на шістнадцятий робочий день з дня, наступного за днем вручення суб`єкту господарювання акта, що є підставою для анулювання ліцензії. Оскільки відповідні акти на адресу позивача не надходили, контролюючим органом порушено встановлену Законом № 481/95-ВР процедуру прийняття розпорядження про анулювання ліцензій № 319-рл від 24.09.2024 року. Відтак, протиправність рішення контролюючого органу щодо анулювання ліцензій на право реалізації тютюнових виробів є очевидною, ТОВ «Кібер Буллет» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування розпорядження № 319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій №04630311202405603, 04620311202405599, 04610311202405773. Невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може ускладнити чи навіть унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів заявника, оскільки роздрібна торгівля тютюновими виробами є основним видом діяльності заявника, яка можлива лише за наявності відповідних ліцензій, а тому їх анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, що очевидно потягне за собою неминучі негативні наслідки. До розгляду справи по суті, прийняття рішення про анулювання ліцензій істотно впливає на ведення господарської діяльності заявника, а саме: блокує джерела доходу, призводить до неможливості виконання обов`язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів та неможливості виконання договірних зобов`язань перед третіми особами за укладеними договорами, має наслідком дискредитацію ділової репутації заявника перед державними установами, діловими партнерами та споживачами продукції. Також, невжиття заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача, оскільки чинне законодавство не передбачає процедури поновлення ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами. Вказані факти свідчать про адекватність обраного заявником виду (способу) забезпечення позову у вигляді зупинення дії розпоряджень ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій № 04630311202405603, 04620311202405599, 04610311202405773, що відповідає предмету позову. Метою надання заявнику тимчасового захисту є збереження правовідносин між сторонами у тому стані, в якому вони існували до виникнення спірних обставин, пов`язаних з анулюванням ліцензій. Оскільки анулювання ліцензій має наслідком зупинення господарської діяльності заявника у вигляді роздрібної торгівлі тютюновими виробами, а тому до моменту перевірки правомірності прийняття розпорядження у судовому порядку існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам ТОВ «Кібер Буллет» у вигляді зупинення господарської діяльності. Окрім того, вказана обставина може призвести до розірвання договірних відносин, несплати податків до бюджету, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, в зв`язку з чим для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Отже, негативні наслідки в разі ненадання заявникові тимчасового судового захисту, переважатимуть наслідки вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, зупинення дії розпоряджень ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року жодним чином не зачіпає інтересів держави в особі контролюючого органу та не завдає збитків державі, оскільки заборона торгівлі тютюновими виробами без марок акцизного податку встановлена законодавством і не залежить від наявності чи відсутності відповідної ліцензії у суб`єкта господарювання. Тим паче, що позивач торгівлю тютюновими виробами без марок акцизного податку не здійснює. За таких обставин, обраний заявником вид заходу забезпечення позову у вигляді зупинення дії розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 319-рл від 24.09.2024 року в частині анулювання ліцензій № 04630311202405603, 04620311202405599, 04610311202405773 повністю узгоджується з приписами частини другої статті 151 КАС України, є співрозмірним із заявленими позовними вимогами і відповідає меті інституту забезпечення адміністративного позову.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024 року, зазначена вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.

Проаналізувавши доводи заяви про забезпечення позову та додані до нього матеріали, суд вважає вказану заяву такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд прийшов до наступного.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Суд вважає, що заявником не доведено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.

Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що зазначені Товариством у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства, зокрема: щодо кількості працівників, яких буде звільнено, чи яким не можливо буде виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків тощо. Тобто, Товариство у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.07.2024 року у справі №620/14305/23.

Тобто, висновки заявника про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваних Товариством рішень суб`єкта владних повноважень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності, не підтверджені будь-якими доказами. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Щодо доводів Товариства відносно того, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Товариства про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

При цьому, у постанові від 25.07.2024 року у справі №620/14305/23 Верховний Суд зазначив:

«…Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначені Товариством у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства, зокрема: щодо кількості працівників, яких буде звільнено, чи яким не можливо буде виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків тощо. Тобто, Товариство у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано, довідки фактичних перевірок за адресами місця торгівлі та договори оренди не є доказами настання негативних наслідків, на які покликається заявник.

Тобто, висновки судів про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваних Товариством рішень суб`єкта владних повноважень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності, не підтверджені будь-якими доказами. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Щодо доводів Товариства відносно того, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі паливом призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Крім того, необхідно також звернути увагу і на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-РЕСУРС» проводить свою діяльність не виключно в межах населених пунктів Чернігівської області (щодо яких було анульовано ліцензії на роздрібну торгівлю пальним), а й в інших регіонах України.

З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Товариства про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України…».

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/1545/19 наголосив на тому, що підстави забезпечення позову є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також із зазначенням висновку про те, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

У постанові від 25 березня 2020 року у справі № 240/9592/19 Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у ч. 2 ст. 150 КАС України.

З урахуванням зазначених правових висновків Верховного Суду, суд враховує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень мають певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Виходячи з наведеного, з огляду на те, що представником позивача у заяві не доведено, в контексті ст. 150 КАС України, наявність обставин, що можуть слугувати підставами для вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням того, що до поданої заяви не надано відповідних достатніх та беззаперечних доказів, а судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даного судового рішення, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача, суд вважає, що заява є необґрунтованою, а тому відсутніми є підстави для її задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Кібер Буллет» про забезпечення позову - відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник