Рішення

від 10.10.2024 по справі 200/3564/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2024 року Справа№200/3564/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського районного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Олександрівського районного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, в якому просить суд:

визнати протиправним наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» яким встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 18 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга на державній службі понад 9 років;

зобов`язати здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Олександрівського районного суду Донецької області «Про призначення ОСОБА_1 на посаду секретаря суду» від 07 липня 2023 року № 50к/118/23 з 01 січня 2024 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що є державним службовцем, працівником Олександрівського районного суду Донецької області. Зазначає, що відповідачами протиправно розрахований та зменшений розмір надбавки за вислугу років на виконання абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ. Внаслідок таких протиправних дій порушені права позивача на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу». Позивач наполягає, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» не повинні застосовуватись як такі, що суперечить нормам, закріпленим в Конституції України та Бюджетному кодексі України, а саме неможливість застосування нового акту до правовідносин, які виникли до набрання чинності цього акту; неможливість скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах; обов`язковість застосування спеціального нормативно-правового акту; недопустимість внесення Законом про державний бюджет змін до чинних законів України, що є предметом спеціального регулювання. На підставі наведеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 10 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв у спосіб та у межах повноважень, визначених чинним законодавством. Відповідач зазначив про правомірне застосування норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які не визнавались неконституційними та не скасовувались. Відповідні роз`яснення також надано Національним агентством України в питань державної служби 10.01.2024 за №176-р/з, яке дотримується аналогічної позиції в питанні визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям державного органу, в якому проведено класифікацію посад державної служби. Зазначає про порушення позивачем строку звернення до суду.

Олександрівський районний суд Донецької області належним чином повідомлений про розгляду справи судом. Відзив відповідача до суду не надійшов.

Відповідно до вимог частини 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Тому, відповідно до наведених норм, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, враховуючи обставини здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є працівником Олександрівського районного суду Донецької області, працює на посаді секретаря суду з 2023 року, згідно даних трудової книжки від 01.11.2022.

Згідно з Наказом про призначення на посаду від 07 липня 2023 року №50 к/118/23 ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 24 відсотків посадового окладу, як такій, вислуга років якої на державній службі понад 8 років.

Наказом Олександрівського районного суду від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 18 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі понад 9 років.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо зменшення розміру надбавки за вислугу років позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Отже, спірним при вирішенні даної справи є право позивача на визначення розміру надбавки за вислугу років згідно з частиною першою статті 52 Закону «Про державну службу» на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Стосовно строку звернення до суду з цим позовом суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).

Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, обрахунок строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом позову є оскарження наказу Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20к/33/24.

Надана позивачем до матеріалів справи копія оскарженого наказу не містить відміток про ознайомлення з ним позивача. З боку відповідачів доказів своєчасного ознайомлення позивача зі спірним наказом також не надано.

За вказаних обставин суд не встановив факту пропуску строку звернення до суду з цим позовом, через що розглянув справу по суті позовних вимог.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно зі статтями 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року було прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (стаття 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (частини 1-3 статті 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (стаття 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві:

1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (частини 1-2 статті 6);

2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а не пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суд звертає увагу, що станом на дату видання спірного наказу від 23.02.2024 позивач майже два місяці відпрацювала на умовах, які були встановлені раніше. Таким чином, за період з 01.01.2024 до 23.02.2024 право на працю було реалізоване позивачем шляхом продовження трудових відносин на попередніх умовах. Судом не встановлено фактів попередження позивача про зміну умов оплати праці з 01.01.2024. Отже, обставини справи вказують на ознаки свавільного втручання в охоронювані законом права позивача на оплату праці, на яку вона погоджувалась при укладенні трудового договору.

З огляду на викладене, суд вважає належним способом захисту порушеного права визнання протиправним та скасування спірного наказу в частині, що стосується позивача, з одночасним покладенням обов`язку здійснити нарахування та виплату з 01.01.2024 надбавки відповідно до спеціального правового регулювання.

Суд також зауважує, що позивачем не сформульовані вимоги до відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області.

Проте, враховуючи, що до функціональних обов`язків вказаного відповідача відноситься забезпечення фінансування витрат на оплату праці працівників Олександрівського районного суду Донецької області, відповідний обов`язок повинен бути покладений на ТУ ДСАУ відносно позивача у цій справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

В даному випадку предметом спору є лише розмір однієї складової щомісячної заробітної плати. Решта щомісячної заробітної плати у межах цієї справи не є спірною, у зв`язку із чим відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.

Через звільнення позивача від судового збору відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Олександрівського районного суду Донецької області (вул. Шкільна, 1, смт. Олександрівка, Краматорський район, Донецька область, 84000, ЄДРПОУ 02895805), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (вул. Добровольського, 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84112, ЄДРПОУ 26288796), про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20к/33/24 в частині встановлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надбавки за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 18 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Олександрівський районний суд Донецької області (ЄДРПОУ 02895805) здійснити з 01.01.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 26288796) забезпечити фінансування витрат на оплату праці працівників Олександрівського районного суду Донецької області з урахуванням перерахунку з 01.01.2024 та виплати надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/) відповідно до наявних умов електропостачання та функціонування програмного забезпечення через обставини збройної агресії проти України.

Суддя Г.А. Чекменьов