Ухвала

від 14.10.2024 по справі зп/260/70/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

14 жовтня 2024 рокум. Ужгород№ ЗП/260/70/24

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до його пред`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_1

В С Т А Н О В И В:

10 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, якою просить:

1.Прийняти дану заяву про забезпечення позову до розгляду.

2. Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, зокрема, щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що станом на теперішній час військовозобов`язаний ОСОБА_1 , працівник ТОВ «Овертон Логістік» (Код ЄДРПОУ: 43642720), перебуває на території ТЦК та СП, проти своєї волі, будучи заброньованим за підприємством до 2025 року, про що свідчить і Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (військовозобов`язаний, бронювання до 2025 року). Наказ про мобілізацію ОСОБА_1 відсутній, а сам ОСОБА_1 перебуває в статусі військовозобов`язаного, що заброньований за підприємством у передбаченому законом порядку. В той же час, напередодні затримання ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно останнього було розпочато процедуру бронювання, за результатом якої останнього було заброньовано за підприємством. Однак, незважаючи на будь-які факти і аргументацію, ОСОБА_1 досі утримується проти своєї волі на території одного з полігонів. Крім того, ОСОБА_1 без будь-якої його згоди був взятий на військовий облік другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 . Станом на теперішній час будь-яка реакція керівництва другого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 на дану ситуацію відсутня, утримання ОСОБА_1 продовжується. Добровільної згоди на проходження військової служби ОСОБА_1 не надавав, кадровим військовослужбовцем не являється, особою з числа осіб офіцерського складу не являється, досвіду військової служби не мав.

Зауважено , що ОСОБА_1 являється особою, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Однак, наразі ОСОБА_1 не був направлений до будь-якої з військових частин, зокрема, не зарахований до штату будь-якої військової частини, тобто НЕ НАБУВ СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ. Описана вище поведінка уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, керівника відповідного РТЦК та СП, являється протиправною в силу закону та такою, що порушує права і законні інтереси ОСОБА_1 , а також несе ризик непоправної шкоди правам та законним інтересам ОСОБА_1 в майбутньому, у зв`язку з чим Заявник, діючи через мене, адвоката Бухуна Ю.В., як свого представника, звертається до суду з даною заявою про забезпечення позову.

Так, ОСОБА_1 , будучи заброньованим за підприємством у передбаченому законом порядку, наразі перебуває на території ІНФОРМАЦІЯ_2 і готується працівниками останнього до направлення у військову частину, тобто для проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Таким чином, відносно ОСОБА_1 розпочато процедуру призову на військову службу під час мобілізації. Після зарахування до особового складу військової частини ОСОБА_1 набуде статус військовослужбовця, і будь-яке рішення у цій справі не поновить його право на реалізацію здійсненого бронювання за підприємством, оскільки він перебуватиме на військовій службі і його звільнення з такої військової служби врегульовано іншими нормами законодавства. За таких обставин вважає, що реалізація призову на військову службу під час мобілізації стосовно ОСОБА_1 неможлива до надання судом оцінки на предмет правомірності початку такої процедури відносно ОСОБА_1 , котрий являється заброньованим за підприємством до 2025 року, оскільки в іншому разі при задоволенні відповідного позову поновити порушені права та інтереси ОСОБА_1 буде неможливо. Судовий захист порушеного права має бути реальним, а не ілюзорним.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши зміст такої заяви суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, зокрема, щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.

Суд зауважує, що частиною 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Також суд звертає увагу, що згідно з п. 5 ч.3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

А відповідно до п.10. ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, забезпечення позову у спосіб, який просить заявник, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, зокрема, щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, не є співмірним із предметом позову ( оскарження ), який може бути заявлений у майбутній позовній заяві, оскільки в заяві про забезпечення позову представником заявника не сформульовано зміст майбутніх позовних вимог, а забезпечення позову у визначений представником заявника спосіб перешкоджатиме відповідачу здійснювати покладені на нього завдання, пов`язані із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану та суперечитиме нормам п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.

Крім того, матеріали справи не містять ні Наказу про мобілізацію Заявника, ні заитів щодо отримання Наказу .

Представник позивача у заяві зазначає на незаконне затримання ОСОБА_1 , однак незаконне затримання особи оскаржується в порядку КПК до правоохоронних органів, адміністративний суд не може підміняти компетентні органи

В той же час, суд зауважує, що оцінка правомірності дій відповідача може бути надана судом саме за наслідком розгляду справи по суті, якщо відповідні позовні вимоги будуть заявлені позивачем.

Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18, а саме, щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Отже, належних та допустимих доказів у розумінні статей 73, 76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Посилання Заявника на те, що відносно нього відповідач може прийняти рішення про призов на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав, носить характер припущення та не підтверджене належними, достовірними та достатніми доказами.

З огляду на викладені обставини станом на день постановлення цієї ухвали в суду відсутні підстави для висновку про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, як і неможливість відновлення таких прав в майбутньому. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.

За таких підстав та враховуючи, що заявником не доведено існування обставин, вказаних у частині другій статті 150 КАС, у суду відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оцінка на предмет законності може бути дана судом тільки під час розгляду відповідної позовної заяви . Відтак, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, є неможливим, оскільки при цьому фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Виходячи із змісту поданої заяви та доводів наведених в її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість та не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до його пред`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адмінсуду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя З.Б.Плеханова