Рішення

від 16.10.2024 по справі 280/7185/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Справа № 280/7185/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Костюка Івана Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника адвоката Костюка Івана Володимировича, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі рапорту від 05.06.2024 року;

зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким звільнити з військової служби позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 05.06.2024 ним було подано рапорт про звільнення з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Однак, відповідач за результатами розгляду рапорту позивача, останнього не звільнив.

Ухвалою від 01.08.2024 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

02.08.2024 та 07.08.2024 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшли заяви на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 07.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

20.08.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем, а ні до рапорту про звільнення, а ні до позовної заяви не було додано банківських виписок, квитанцій чи інших документів, що фактично підтверджують добровільне утримання його дитини у грошовій або у натуральних формах, а сам лист Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.05.2024 за №53026-5-261 не є довідкою, складеною виконавчою службою у встановленому порядку стосовно відсутності боргів по сплаті аліментів відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_2 . До того ж нотаріально завірена заява ОСОБА_3 від 27.05.2024 також не є належним доказом без доданих банківських виписок, квитанцій чи інших документів, що фактично підтверджують добровільне утримання його дитини у грошовій або у натуральних формах. Таким чином вимога у зобов`язанні прийняті рішення щодо звільнення з військової служби позивача в/ч НОМЕР_1 НГУ не може бути задоволена, оскілки позивачем не доведено факт утримання трьох дітей віком до 18 років. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 НГУ за військовим званням солдат на посаді слюсаря роти матеріально-технічного забезпечення.

05.06.2024 позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту два частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

На адвокатський запит представника позивача від 14.06.2024 вих.№1406 (від 21.06.2024 за вх.№К-23-ЗА-П) в межах надання правничої допомоги ОСОБА_1 стосовно його звільнення з військової служби, відповідач листом від 25.06.2024 за №77/12-876-ЗА повідомив, що солдат ОСОБА_1 повторно звернувся із рапортом щодо звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Натомість у Київському окружному адміністративному суді відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання у справі №320/43127/23 відповідно до ухвали від 07 грудня 2023 р. за позовом ОСОБА_4 до в/ч НОМЕР_1 НГУ щодо звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто стосовно того самого предмету і з тих самих підстав, які викладені у рапорті ОСОБА_4 від 05.06.2024.

Без відповідного правового рішення суду у командування в/ч НОМЕР_1 НГУ на теперішній час не має законних підстав на звільнення з військової служби солдата ОСОБА_4 та відповідне рішення було прийнято командуванням в/ч НОМЕР_1 НГУ за результатами розгляду рапорту солдата ОСОБА_4 від 05 червня 2024 року.

Також на копії рапорту від 05.06.2024, який позивач додав до позову, стоїть відмітки уповноважених осіб відповідача: «Прийнято до виконання» та «НСКР НЮС встановленим порядком після рішення суду».

Тобто, за результатами розгляду рапорту позивача від 05.06.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту два частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідачем не прийнято жодного рішення по суті (відмова у задоволенні або задоволення рапорту).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч. 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пп. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі: під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця..

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Суд встановив, що 05 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», так як у нього на утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.

Проте, остаточне рішення за його рапортом прийнято не було.

В зв`язку з чим суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

В даному випадку протиправною є саме бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача, з прийняттям за результатами розгляду рішення, а не дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби.

Що стосується іншої вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про його звільнення, то суд зазначає, що визначати наявність чи відсутність у військовозобов`язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» є повноваженням командування військової частини, а повноваження суду обмежуються наданням оцінки таким діям чи рішенням в межах здійснення судового контролю, у разі надходження позову з таким предметом спору.

В зв`язку з чим в задоволенні цієї вимовити слід відмовити.

Інші доводи сторін є необґрунтованими та не потребують детальних відповідей.

При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява №16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява №30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява №20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, пункт 54).

Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведені доводи та обґрунтування, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Костюка Івана Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не прийняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 05.06.2024 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.06.2024, щодо наявності підстав для звільнення з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду такого рапорту.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «16» жовтня 2024 року.

СуддяР.В. Кисіль