Рішення

від 11.10.2024 по справі 320/14065/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2024 року № 320/14065/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача від 07.03.2023 № 119 у встановлені позивачу статусу вдови інваліда війни;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення та надати позивачу статус вдови інваліда війни та видати посвідчення «Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено про протиправність рішення відповідача у надані позивачу статусу вдови інваліда війни з огляду на те, що статус інваліда війни її покійного чоловіка було встановлено постановою Яготинського районного суду Київської області від 14.05.2008 у справі № 2-а-143/2008.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 від 21.03.1997.

Згідно посвідчення № НОМЕР_2 від 07.10.1992 ОСОБА_1 є громадянкою евакуйованою у 1986 році із зони відчуження.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в шлюбі з 20.01.2009.

Згідно довідки № 01-08/1000 від 30.10.2007 Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації підтверджує, що ОСОБА_2 , колишній працівник Чорнобилького ПМК № 4, приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Чорнобилького району в період з 28 квітня по 2 травня 1986 року.

Постановою Яготинського районного суду Київської області від 14.05.2008 у справі № 2-а-143/2008, яка набрала законної сили 11.06.2008, позов прокурора Яготинського району Київської області в інтересах ОСОБА_2 та інших до Управління праці та соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними та зобов`язати надати статус інваліда війни, задоволено.

Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_2 та іншим у наданні статусу інваліда війни неправомірними.

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області надати ОСОБА_2 та іншим статус інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_4 від 06.03.2019 ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_5 від 03.05.2019 ОСОБА_2 є інвалідом війни 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_1 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_6 від 15.12.2022.

У експертному висновку № 3542 від 27.02.2023 Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України, щодо причин смерті ОСОБА_2 , у розділі висновок зазначено: «Захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС».

ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою щодо встановлення статусу вдови інваліда війни відповідно до п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом від 07.03.2023 № 119 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу вдови інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки згідно п.1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач не належить до статусу особи, на яку поширюється чинність вказаного Закону.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).

Відповідно до ч. 1-2 статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно ч.1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктами 1 та 9 ч.2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що постановою Яготинського районного суду Київської області від 14.05.2008 у справі № 2-а-143/2008, яка набрала законної сили 11.06.2008, зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області надати ОСОБА_2 статус інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Отже спір між сторонами стосовно наявності у чоловіка позивача ОСОБА_2 статус інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону № 3551-XII врегульовано судовим рішенням - постановою Яготинського районного суду Київської області від 14.05.2008 у справі № 2-а-143/2008.

З матеріалів справи також вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_2 мав посвідчення інваліда ІІ групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. На нього поширювалась дія Закону № 3551-ХІІ.

Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII передбачено, що чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Виходячи з встановлених обставин справи, позивач був ветераном війни в розумінні статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позаяк за життя отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 2 статті 10 Закону № 3551-XII чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС та мали статус ветерана війни.

На підставі абз. 16 п. 1 ч. 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Отже, зі змісту вищезазначеної норми слідує, що чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Оскільки позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, остання має право на встановлення їй статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

Таким чином, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.

Крім того, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом порушеного права позивача є необхідність зобов`язання відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07.03.2023 № 119 у встановлені ОСОБА_1 статусу вдови інваліда війни.

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 4 код ЄДРПОУ 03193778) прийняти рішення та надати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) статус вдови інваліда війни та видати посвідчення «Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.