Рішення

від 15.10.2024 по справі 340/4649/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4649/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "СИБРИЗ-4" (також - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що Відповідачем на виконання вимог ст.ст.19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2023 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарську санкцію та пеню.

Ухвалою від 15.07.2024 відкрито провадження, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.23-68).

Дослідивши наявні в справі документи та матеріали, судом встановлено наступне.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу слідує, що: середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 13 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 932986,95 грн; середня річна заробітна плата штатного працівника 71768,23 грн; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців 0 (а.с.7-8).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 35884,11 грн виходячи із розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

У зв`язку з простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій також нараховано пеню за періоди з 16.04.2024 по 05.07.2024 у сумі 1162,35 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII від 21 березня 1991 року (надалі Закон №875-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої та третьої статті 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно до вимог частини першої статті 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону №875-XII).

Так, частиною першою та другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 238 Господарського кодексу України також передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Отже, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрований 31.07.2019 як юридична особа, основним видом діяльності якої є діяльність приватних охоронних служб (а.с.26-44).

Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян, у тому числі умови залучення громадян до охоронної діяльності, визначені положеннями Закону України "Про охоронну діяльність".

Згідно до статті 11 Закону України "Про охоронну діяльність", персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України "Про охоронну діяльність" працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Таким чином, у спірних правовідносинах норми Закону України "Про охоронну діяльність" щодо врегулювання особливостей обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування осіб з інвалідністю є спеціальною відносно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Слід звернути увагу, що у абзаці п`ятому пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначено про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, при прийнятті норми Закону України "Про охоронну діяльність", що міститься в ч. 6 ст. 11, згідно з якою працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктом охоронної діяльності здійснюється виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, існуючі однопредметні норми законів необхідно було привести у відповідність до нових норм, зокрема, шляхом скасування норм, які суперечать новому закону.

Таким чином, у відповідності до Закону України "Про охоронну діяльність" правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України "Про охоронну діяльність".

Як зазначало, основним видом діяльності відповідача є діяльність приватних охоронних служб.

Згідно із штатним розкладом відповідача на 2023 рік встановлено, що станом на 01.01.2023 кількість штатних працівників складала 8 штатних одиниць, з яких: 7 осіб охоронці та 1 особа (директор), яка не задіяна у виконанні охоронної діяльності; станом на 01.04.2023 кількість штатних працівників складала 11 штатних одиниць, з яких: 10 осіб охоронці та 1 особа (директор), яка не задіяна у виконанні охоронної діяльності; станом на 01.07.2023 кількість штатних працівників складала 14 штатних одиниць, з яких: 13 осіб охоронці та 1 особа (директор), яка не задіяна у виконанні охоронної діяльності; станом на 01.10.2023 кількість штатних працівників складала 0 штатних одиниць (а.с.45-48).

Тобто, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про охоронну діяльність" та у зв`язку з тим, що кількість штатних одиниць відповідача, які не були задіяні безпосередньо у виконанні заходів охорони становила 1 особа, що є меншим від нормативу у 8-25 осіб, встановленого частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", то відсутнє правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, на підставі наданих сторонами доказів в їх сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО