Рішення

від 14.10.2024 по справі 420/36865/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/36865/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-медичного центру Південного регіону, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог.

До суду з позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військово-медичного центру Південного регіону (далі відповідач), у якому, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 №159.

- зобов`язати Військово-медичного центру Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 №159.

II. Позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 03.11.2002 р. по 15.03.2022р. проходила військову службу в Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.03.2022 р. № 66 (по стройовій частині) виключено її зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення. Оскільки при виключенні зі списків особового складу позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 р. по справі №420/15716/22 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. На виконання даного рішення відповідачем 25.11.2023 року виплачена сума індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. у сумі 84 588,95 грн, що підтверджується банківською випискою. 12.12.2023 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про виплату компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Не отримавши від відповідача відповіді та вважаючи, що в порушення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідачем не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивачка звернулася до суду з позовом.

24.02.2024 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позову, вказуючи, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, а є окремою виплатою. Законом № 2011-ХІІ не передбачено відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Звертає увагу, що відповідно до абз. 3 пункту 242 Положення № 1153/2008 позивач не скористався правом на оскарження наказу про своє звільнення та фактичного розрахунку при виключенні її зі списків зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення. Окремо звертає увагу, на те, що зі сторони відповідача протиправної відмови не було, оскільки на момент звернення до суду позивачка не дочекалася відповіді на своє звернення, строк на опрацювання якого визначений Законом України Про звернення громадян та становлять місяць, що на момент звернення до суду з цим позовом не сплив.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 01.01.2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 09 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Цією ж ухвалою зобов`язано військово-медичного центру Південного регіону разом з відзивом на позовну заяву надати до суду належним чином засвідчені копії документів, а саме: інформацію, у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів, щодо нарахованої та виплаченої позивачу компенсації втрати частини доходів або нормативно-правове обґрунтування підстав її не нарахування та/або виплати, інші докази вчинення або не вчинення оскаржуваних дій з їх нормативно-правовим обґрунтуванням.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 з 13.11.2002 р. по 25.03.2022 року проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, що підтверджується витягом з послужного списку старшини в/ч за контрактом ОСОБА_1 1980 р.н. № НОМЕР_1 (а.с.6)

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року по справі №420/15716/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, та зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року які місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення ("базового" місяця) та здійснили виплату відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум.

25.11.2023 року на виконання даного судового рішення відповідачем була здійснена виплата індексації грошового забезпечення в сумі 84 588,95 грн., що підтверджується зарахуванням на особовий рахунок.(а.с.14)

22.12.2023 р. позивачка звернулася до відповідача із заявою здійснити добровільно виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення позивача відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та надати повний розрахунок здійсненої 25 листопада 2023 року виплати індексації грошового забезпечення позивача на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/15716/22 від 11 січня 2023 року.(а.с. 15-17)

Оскільки відповідачем не надана відповідь на заяву від 22.12.2023 року та невиплачена компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернулась до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (тут і надалі - в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин), яким визначено, зокрема

- військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. (стаття 1 Закону № 2011-XII);

- у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. (стаття 2 Закону № 2011-XII);

- держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. ( частина перша статті 9 Закону № 2011-XII);

- грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.( частина третя статті 9 Закону № 2011-XII);

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III), яким передбачено,

-. підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). ( стаття 1 Закону № 2050-ІІІ).

- компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. ( стаття 2 Закону № 2050-ІІІ).

- під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).

- сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ( стаття 3 Закону № 2050-ІІІ)

- виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. ( стаття 4 Закону №2050-III).

- компенсацію виплачують за рахунок , зокрема: коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету. ( абзац 3 статті 4 Закону №2050-III).

- відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства. ( стаття 7 Закону №2050-III).

VI. Оцінка суду.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

При цьому, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.

Спір у цій справі виник у зв`язку із не нарахуванням та невиплатою Військово-медичним центром Південного регіону позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, на виконання рішення суд.

Вирішуючи дані спірні правовідносини суд враховує наступне.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Верховний Суд у постановах від 12 грудня 2018 року - справа №825/874/17, від 19 червня 2019 року - справа №825/1987/17, від 19 липня 2019 року - справа № 240/4911/18, ін. неодноразово висновував що, за своєю природою індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці.

Отже, відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, під доходами в цілях застосування цього Закону розуміється у тому числі індексація грошового забезпечення.

З огляду на вказане спростовується довід відповідача в частині не віднесення індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому, не є спірними питаннями у даній справі щодо виплати 25.11.2023 року відповідачем індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 року по справі №420/15716/22 шляхом перерахунку на її картковий рахунок суму 84 588,95 грн.

Разом з тим, відповідачем одночасно із виплатою суми заборгованості мав обов`язок виплати позивачу суму компенсації втрати частини доходів за період з 28.02.2018 року по 25.11.2023 року, однак всупереч вимогам статті 4 Закону №2050-III не виконав його.

Щодо покликання відповідача на передчасність звернення позивача з даним позовом, не дочекавшись відповіді відповідача в строки передбачені Законом України Про звернення громадян, то суд вказує про таке.

За нормами ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.

У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Відтак, доводи відповідача щодо передчасності звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими.

Підсумовуючи вищевказане, суд вказує, що факт виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації, так як відповідні нарахування індексації грошового забезпечення, право на отримання яких позивачем підтверджено рішенням суду, мали здійснюватися щомісячно з виплатою позивачу грошового забезпечення.

В свою чергу, протиправне невиконання зазначеного обов`язку відповідачем тягне за собою негативні наслідки у вигляді додаткового обов`язку з виплати спірної компенсації.

При цьому, суд зазначає, що ст. 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» чітко визначено формулу, яка має застосовуватись при обрахунку розміру спірної компенсації.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

VII. Висновок суду.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

VIII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн., що підтверджується платіжним документом від 04.01.2024р.на суму 1073,60 грн (а.с.27)

З огляду на викладене та враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.-

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-медичного центру Південного регіону (вул. Пироговська, буд.2, м.Одеса, 65044, ЄДРПОУ 0819969) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльності Військово-медичного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 28.02.2018 року по 25.11.2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військово-медичного центру Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 28.02.2018 року по 25.11.2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Стягнути з Військово-медичного центру Південного регіону за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073,60 ( одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок ) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна