Постанова

від 14.10.2024 по справі 520/2412/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 р. Справа № 520/2412/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 р. (ухвалене суддею Кухар М.Д.) по справі № 520/2412/24

за позовом Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче"

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання дій протиправними та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче» (в подальшому СПАТ «Охоче») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно - господарського штрафу № 029377 від 27.07.2023 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 р. та прийняти рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про автомобільний транспорт», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що уповноваженою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті 14.07.2023 р. на а/д М-03 «Київ-Харків-Довжанський» 471 проведено перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме: транспортний засіб «MAN TGX 26.440», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СПРАТ «Охоче», керування яким здійснював водій ОСОБА_1 .

За результатами проведення рейдової перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом№ АР025887 від 19.07.2023 р., в якому вказано порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 3.3. Наказу МТЗУ № 385 від 04.06.2010 р., п. 11.1 наказу МТУ № 363 від 14.10.1997 р., під час надання послуг з перевезення вантажу перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, товарно-транспортною накладною, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесено постанову № 029377 від 27.07.2023 р., якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. за порушення ст. 48

Закону України « Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова обґрунтована та не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт», цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (в подальшому Положення № 103).

Відповідно до п. 1 Положення № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із пп. 1 п. 4 Положення № 103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення № 103 Укртрансбезпека, здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Підпунктами 2, 54, 58, 62 пункту 5 Положення № 103 встановлено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 р. (в подальшому Порядок - № 1567).

Згідно із пп. 2-4 Порядку № 1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю, в тому числі шляхом проведення рейдових перевірок.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлений вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність, визначених статтями 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 20-22 Порядку № 1567).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Статтею 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Згідно із ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте, зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 р. (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно із п. 3.3 Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 385, повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Пунктом 2.6 Інструкції № 385 визначено, що ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.

Пунктом 2.7 Інструкції № 385 встановлено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.

Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210х297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.

ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.

Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.

Згідно із пунктом 3.6 Інструкції № 385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити транспортний засіб, який здійснює вантажні перевезення діючим та повіреним тахографом, та протоколом про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, а водій під час перевірки зобов`язаний надати особам, які проводять перевірку, протокол перевірки та адаптації тахографу. Відсутність або не пред`явлення вказаних документів, на час проведення перевірки є підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначенихстаттями 39і48цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із п. 1.4.Інструкції № 385,перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

Статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт», договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до пп. 3.1-3.5 пункту 3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспортну України № 363 від 14.10.1997 р. (в подальшому Правила № 363), договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.5 п. 11 Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Для належного встановлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду по справі № 200/4052/22 від 06.03.2024 р.

Судовим розглядом встановлено, що 07.11.2022 р. між Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством «Охоче» (Орендодавець) та Приватною науково-виробничою компанією «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі директора Філії «Баришівська» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (Орендар) укладено Договір оренди транспортного засобу №07/11. Відповідно до умов договору, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у строкове платне користування транспортний засіб MAN TGA03TGX26/4406*2-2LL, державний номер НОМЕР_2 , інвентарний номер № 00424 (надалі іменується «Об`єкт оренди»), а Орендар зобов`язується передати у строкове платне користування Об`єкт оренди, що визначений у цьому договорі та Акті прийому - передачі, та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату. Пунктом 1.2. вказаного Договору визначено, що Об`єкт оренди буде використовуватись виключно за його цільовим призначенням та у відповідності до напрямів господарської діяльності Орендаря та підписано Акт приймання-передачі до Договору оренди транспортного засобу № 07/11.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на час проведення перевірки вказаний договір водієм не надавався, а транспортні накладні взагалі були відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача викликано для розгляду справи на 27.07.2023 р. з 9.00 год. до 12.00 год., що підтверджується повідомленнями № 55029/38/24-23 від 21.07.2023 р. , направленим поштою рекомендованим повідомленням № 0600034196220, що підтверджується реєстром групових відправлень АТ «УКРПОШТА».

Відповідно до п. 1 Наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958, нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) є 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1.

Відповідно до п. 27 Порядку, у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі, правомірно розглянуто справу та прийнято рішення без участі представника Позивача.

Згідно із п. 29 Порядку № 1567, копію постанови № 029377 від 27.07.2023 р. направлено 27.07.2023 р. позивачу супровідним листом від 27.07.2023 р. № 56906/38/24-23 та згідно рекомендованого повідомлення № 0600035372838, що підтверджується реєстром групових відправлень АТ «УКРПОШТА».

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки контролюючому органу не подано документи, які б підтвердили особу перевізника, ні під час виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності, то відповідачем правомірно застосовано відносно позивача штраф.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України "Про автомобільний транспорт" встановлено обов`язок перевізника забезпечити, а водія пред`явити для перевірки відповідні документи, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, тобто, непред`явлення під час перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу є порушенням законодавства про автомобільний транспорт.

Доказів надання вказаного протоколу під час перевірки апелянтом не надано ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем дотримана процедура здійснення контролю, порядок прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу та позивачем не надано доказів, які б підтвердили надання відповідачу належних документів, а саме: протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу та транспорні накладні, у зв`язку з чим оскаржувана постанова відповідача обґрунтована та не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно дост. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, арішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержаннямнорм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 9, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Охоче" - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 р. по справі № 520/2412/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич