Постанова

від 15.10.2024 по справі 420/4356/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2024 р. Категорія 111010000м. ОдесаСправа № 420/4356/24Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Гаріствуд до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано рішення комісії ГУ ДПС в Одеській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН: №9850425/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №9 від 28.02.2023 року; №9850429/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №23 від 31.03.2023 року; №9850433/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №46 від 31.05.2023 року; №9850435/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №63 від 30.06.2023 року; №9850438/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №93 від 31.08.2023 року; №9850439/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №96 від 31.08.2023 року; №9850436/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №97 від 31.08.2023 року; №9850443/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №106 від 30.09.2023 року; №9850441/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №107 від 31.08.2023 року; №9850431/43841799 від 02.11.2023 року про відмову у реєстрації податкової накладної ТОВ ГАРІСТВУД №43 від 22.05.2023 року. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні ТОВ «ГАРІСТВУД» від 30.09.2023 р. № 106, від 30.09.2023 р. № 107, від 31.08.2023 р. № 97, від 31.08.2023 р. № 93, від 31.08.2023р. № 96, від 30.06.2023 р. № 63, від 31.05.2023р. № 46, від 31.03.2023 р. № 23, від 28.02.2023 р. № 9, від 22.05.2023 р № 43 датою їх фактичного подання.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ ГАРІСТВУД витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень).

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував, що позивач не надав суду доказів ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат. Крім того, на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій розглядаються безліч судових справ з аналогічним предметом спору - скасування рішень про відмову в реєстрації податкової накладної, а тому ця справа не потребувала затрат значного часу, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

У справі «Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах «Beinaroviс and others v. Lithuania», заява № 70520/10, пункт 140 та «Radchikov v. Russia», заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76-86).

На підтвердження витрат позивач надав:

- витяг з договору про надання правової (правничої) допомоги №б/н від 12.01.2024 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) на 20000,00 грн.

Отже, враховуючи, нескладність справи, наявність визначеної судової практики, розгляд справи в письмовому провадженні та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду, їх складність та об`ємність, витрачений час суд зазначає, що сума витрат у розмірі 20000 грн. є завищеною.

Відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 5000,00 грн понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України рішення суду підлягає зміні шляхом зміни другого абзацу його резолютивної частини.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, - задовольнити частково.

Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року по справі № 420/4356/24, - змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини в наступній редакції:

«Головного управління ДПС в Одеській області (ЄДРПОУ 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ ГАРІСТВУД (ЄДРПОУ 43841799, 68069, м. Одеса, вул. Марсельська, 1 кв. 50) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн (пять тисяч гривень).»

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року по справі № 420/4356/24, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький