Рішення

від 15.10.2024 по справі 132/1291/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/1291/24

Провадження № 2/132/488/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" жовтня 2024 р.Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/1291/24 за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

22.04.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із вказаним позовом, в якому просить визнати за ним право на земельну ділянку площею 1,4905га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мізяківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, кадастровий номер 0521684800:04:000:0092, в порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, та якій згідно Сертифікату на право за земельну частку (пай) серії ВН № 0378337, виданого 19 серпня 1997 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 1997 року № 228, зареєстрованого 21 серпня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 156, належало право на земельну частку (пай) розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності КСП «Діброва», якій відповідно до довідки державного кадастрового реєстратора Відділу № 7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н. від 12 березня 2024 року № 698, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0500382392024 від 26 березня 2024 року, згідно Національної кадастрової системи був присвоєний кадастровий номер 0521684800:04:000:0092. В обґрунтування цієї вимоги зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 1,4905га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мізяківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, кадастровий номер 0521684800:04:000:0092. Будучи спадкоємцем за законом, він прийняв дану спадщину, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак оформити свої спадкові права не має можливості, оскільки право власності на вищевказану земельну ділянку спадкодавцем при житті не зареєстроване, про що свідчить постанова державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 305/02-31 від 08 квітня 2024 року, а тому вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 26.04.2024 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 22.08.2024 року, закрите підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач в судове засідання не з`явився, надавши письмову заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності, на позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в передбаченому законом порядку, із заявами та/або клопотаннями про її відкладення не звертався, заперечень проти позову не подав.

В звязку з неявкою сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих таперехідних положеньЦК України 2004року,ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 01 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Крім того, у відповідності до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.

За змістом норм розділу УП спадкового права ЦК України у редакції 1963 року, спадковим майном є майно, яке на праві приватної власності належало спадкодавцю на час його смерті.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК України, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно положень статті 529 ЦК України, онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до статті 548 ЦК України, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК України, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , видане 01 листопада 1996 року Мізяківською сільською радою Калинівського району Вінницької області, а факт родинних відносин підтверджується матеріалами цивільної справи та спадкової справи № 390/97 до майна померлої ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 1,4905га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мізяківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, кадастровий номер 0521684800:04:000:0092, яка згідно Сертифікату на право за земельну частку (пай) серії ВН № 0378337, виданого 19 серпня 1997 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 1997 року № 228, зареєстрованого 21 серпня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 156, мала право на земельну частку (пай) розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності КСП «Діброва», якій відповідно до довідки державного кадастрового реєстратора Відділу № 7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н. від 12 березня 2024 року № 698, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0500382392024 від 26 березня 2024 року, згідно Національної кадастрової системи був присвоєний кадастровий номер 0521684800:04:000:0092.

24 жовтня 1997 року до Козятинської державної нотаріальної контори Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, залишеної після смерті баби ОСОБА_2 , на підставі якої була заведена спадкова справа № 390/97.

Державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори Вінницької області Михальчук Т.В. видане 25 жовтня 1997 року свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване в реєстрі за № 652, згідно якого ОСОБА_1 після смерті своєї баби ОСОБА_2 отримав у спадок житловий будинок АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 305/02-31 від 08 квітня 2024 року, відмовлено ОСОБА_1 , який є спадкоємцем спадщини за законом, яка залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Діброва» села Мізяків Калинівського району Вінницької області, розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належало ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як майнове право виникло після смерті спадкодавця.

Відповідно до довідки державного кадастрового реєстратора Відділу № 7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н. від 12 березня 2024 року № 698, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0500382392024 від 26 березня 2024 року, ОСОБА_2 згідно Технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам є членом реформованого КСП «Діброва» села Мізяків Калинівського району Вінницької області. Сертифікат серії ВН № 0378337, виданий на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 1997 року за № 228, розмір земельної частки (паю) 1,27 умовних кадастрових гектарів. Згідно Національної кадастрової системи вказаній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 0521684800:04:000:0092.

Частиною дев`ятою статті 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції від 13 березня 1992 року) визначалось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

За відсутності настання зазначених юридичних фактів у їх сукупності, до спадкоємця переходить лише право на земельну частку (пай).

Частиною першою статті 15ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК).

Главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другоїстатті 16 ЦК Українисвідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідно до статей77,78,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягаютьвстановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтями13та89 ЦПК України, суд розглядає справи не інакшеяк за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що у позивача існують реальні перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, а тому її право підлягає захисту судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку площею 1,4905га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мізяківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, кадастровий номер 0521684800:04:000:0092, в порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, та якій згідно Сертифікату на право за земельну частку (пай) серії ВН № 0378337, виданого 19 серпня 1997 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 1997 року № 228, зареєстрованого 21 серпня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 156, належало право на земельну частку (пай) розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності КСП «Діброва», якій відповідно до довідки державного кадастрового реєстратора Відділу № 7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ференець Н. від 12 березня 2024 року № 698, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0500382392024 від 26 березня 2024 року, згідно Національної кадастрової системи був присвоєний кадастровий номер 0521684800:04:000:0092.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя