Постанова

від 15.10.2024 по справі 600/4560/23-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4560/23-а

Головуючий у 1-й інстанції:Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

15 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької митниці Державної митної служби України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Захід до Чернівецької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Чернівецької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

09.07.2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

06.08.2024 року до суду від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

07.08.2024 року від відповідача надійшли заперечення на вказану заяву.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 липня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в частині витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ПП "Захід" зареєстроване як юридична особа 29.01.2003 року. Видом діяльності є імпорт на митну територію України товари для наступного оптового продажу резидентам України, зокрема листкове скло, дзеркала, хімічну продукцію.

Відповідачем прийнято наступні рішення:

рішення про коригування митної вартості №UA408000/2022/000234/2 від 27.12.2022 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA408020/2022/001540 від 27.12.2022 року, прийняті за результатами розгляду поданої декларантом митної декларації №22UA408020067709U5.

рішення про коригування митної вартості №UA408000/2023/000002/2 від 02.01.2023 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA408020/2023/000003 від 02.01.2023 року, прийняті за результатами розгляду поданої декларантом митної декларації №23UA408020000087U8.

рішення про коригування митної вартості №UA408000/2023/000004/2 від 09.01.2023 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA408020/2023/000017 від 09.01.2023 року, прийняті за результатами розгляду поданої декларантом митної декларації №23UA408020000761U5.

рішення про коригування митної вартості №UA408000/2023/000006/2 від 12.01.2023 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA408020/2023/000040 від 12.01.2023 року, прийняті за результатами розгляду поданої декларантом митної декларації №23UA408020001688U4.

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду для їх скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі МК України).

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною першою та другою статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно положень статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

За змістом статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: ) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно положень статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції таких органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Витребування документів, визначених частиною третьою статті 53 МК України, може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості товару, а саме: якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України: 1) містять розбіжності; 2) містять наявні ознаки підробки; 3) не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 4) не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Поряд з цим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.

Наведені висновки узгоджуються з правовим висновками, викладеними у подібних правовідносинах як Верховним Судом України у судових рішеннях від 31 березня 2015 року у справі №21-127а15, від 02 червня 2015 року у справі №21-498а15, так і Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №809/1884/16, від 14 серпня 2018 року у справі №826/5868/16.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині правомірності прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару №UA408000/2022/000234/2 від 27.12.2022 року колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для коригування митної вартості товару стало те, що подані декларантом документи документально не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та містять розбіжності, зокрема: згідно п. 3.2 контракту поставка товару здійснюється партіями, сформованими на підставі Замовлень покупця. Зазначені документи до митного оформлення не надано.

Так, пунктом 3.2 контракту №TGBZ-061218 від 06.12.2018 передбачено, що поставка товару здійснюється партіями, сформованими на підставі замовлень покупця.

Пунктом 1.2 контракту №TGBZ-061218 від 06.12.2018 року визначено, що кількість кожної поставки товару, доставлених у відповідності із цим контрактом, повинна бути визначена у інвойсах продавця у метрах квадратних.

Таким чином, наведене свідчить про те, що доставка кожної партії товару згідно контракту повинна здійснювати на підставі інвойсів продавця.

Суд зазначає, що декларант надав до митного оформлення відповідні інвойси на поставку товару згідно митної декларації №22UA408020067709U5, а саме: від 19.12.2022 року №0000116927, №0000116928 та №0000116945, що фактично узгоджується із частиною 2 статті 53 Митного кодексу України та положеннями укладеного контракту №TGBZ-061218 від 06.12.2018 року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що стаття 53 Митного кодексу України взагалі не передбачає такий документ як «замовлення», яким декларант зобов`язаний підтверджувати заявлену митну вартість товару. Тобто подання такого документа не передбачено приписами чинного законодавства.

До того ж, положення контракту №TGBZ-061218 від 06.12.2018 року не передбачають укладення між сторонами окремого документа як «замовлення». Суд вважає, що у пункті 3.2 контракту під поняттям «замовлення» йдеться про відповідний намір покупця придбати партію товару, але аж ніяк не про укладення окремого документа «замовлення», виключно на підставі якого може бути здійснена поставка товару.

Поряд з цим, митний орган у оскаржуваному рішенні не навів жодних обґрунтувань щодо неможливості врахування поданих інвойсів для визначення числових складових заявленої митної вартості товару.

Крім цього, у оскаржуваному рішенні йдеться про те, що в графі 70 платіжних доручень від 25.08.2022 №336, від 29.08.2022 №367 та від 31.08.2022 №369 зазначено лише номер контракту від 06.12.2018 №TGBZ-061218, загальна сума оплати становить 2250000 доларів США. При цьому, вартість здійснення поставки складає 14581,51 долар США. Таким чином, здійснений платіж не підтверджує оплату даної партії товару.

Суд зазначає, що в матеріалах справи містяться платіжні доручення від 25.08.2022 №336, від 29.08.2022 №367 та від 31.08.2022 №369 на загальну суму 2250000 доларів США, в призначенні платежу яких зазначено контракт №TGBZ-061218 від 06.12.2018 року.

У інвойсах, поданих разом із митною декларацією №22UA408020067709U5, також зазначено, що поставки товару здійснюються згідно контракту №TGBZ-061218 від 06.12.2018 року про який йдеться у платіжних дорученнях.

Позивач зазначає, що ним здійснено попередню оплату товару вказаними вище платіжними дорученнями, в тому числі згідно поданих інвойсів, сума кожного з яких складає 12651,62 долар США.

Варто зазначити, що колегія суддів Верховного Суду у постанові від 22.08.2019 року по справі №810/2784/18 дійшла висновку, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подані декларантом документи дозволяли ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром на підставі наданих платіжних доручень та інвойсів.

Під час коригування митної вартості митним органом у оскаржуваному рішенні також зазначено, що відповідно до п. 4.1 контракту оплата здійснюється банківським переказом на протязі 120 днів з моменту вивантаження в порту призначення або в міру реалізації, а відповідно до інвойсу від 17.12.2022 №0000116909 оплата готівкою протягом 30 днів з дати інвойсу. У зв`язку із чим неможливо перевірити числові значення щодо оплати.

Разом з тим, суд звертає увагу, що інвойс від 17.12.2022 №0000116909, взагалі не стосується поставки товару згідно поданої митної декларації №22UA408020067709U5, оскільки така поставка здійснювалася на підставі інвойсів від 19.12.2022 року №0000116927, від 19.12.2022 року №0000116928 та від 19.12.2022 року №0000116945, що підтверджується матеріалами справи.

Поряд з цим, у пункті 18 оскаржуваного рішення зазначено перелік документів декларанта, яким митним орган надано оцінку під час прийняття оскаржуваного рішення. У вказаному переліку відсутній документ (інвойс) від 17.12.2022 №0000116909.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянт зазначає перелік товаросупровідних документів, які додавалися позивачем до митного оформлення згідно митної декларації №22UA408020067709U5. Однак, у вказаному переліку також відсутній документ (інвойс) від 17.12.2022 №0000116909, про який зазначено у оскаржуваному рішенні.

Слід наголосити, що і в митній декларації №22UA408020067709U5 також не відображено згаданого вище документа.

З огляду на викладене, колегія суддів критично ставиться до посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на інвойс від 17.12.2022 №0000116909.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості товару оскаржуваним рішенням №UA408000/2022/000234/2 від 27.12.2022 року на підставі поданої митної декларації №22UA408020067709U5 та доданих до неї документів.

Стосовно прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару №UA408000/2023/000002/2 від 02.01.2023 року слід зазначити наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для коригування митної вартості товару стало те, що подані декларантом документи документально не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та містять розбіжності, зокрема: в графі 70 платіжних доручень від 25.08.2022 №336, від 29.08.2022 №367 та від 31.08.2022 №369 зазначено лише номер контракту від 06.12.2018 №TGBZ-061218, загальна сума оплати становить 2250000 доларів США. При цьому, у графі 42 митної декларації №23UA408020000087U8 від 02.01.2023 зазначена фактурна 37954,83 долар США. Таким чином, здійснений платіж не підтверджує оплату даної партії товару.

Суд зазначає, що в матеріалах справи містяться інвойси від 30.12.2022 №0000117025, №0000117026, №0000117027, які стосуються даної поставки товару. При цьому, загальна сума інвойсів складає 37954,83 дол. США, що і було вірно зазначено декларантом у графі 42 митної декларації.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подані декларантом документи дозволяли ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром на підставі наданих платіжних доручень та інвойсів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ані положення контракту, ані згадані вище інвойси не передбачають обов`язку декларанта оплатити товар до моменту його ввезення на митну територію України.

Крім цього, у оскаржуваному рішенні митний орган зазначив, що відповідно до п. 4.1 контракту оплата здійснюється банківським переказом на протязі 120 днів з моменту вивантаження в порту призначення або в міру реалізації, а відповідно до інвойсів від 30.12.2022 №0000117025, №0000117026, №0000117027 оплата готівкою протягом 30 днів з дати інвойсу. У зв`язку із чим неможливо перевірити числові значення щодо оплати.

Вказані вище висновки митного органу позивач спростовує тим, що у наданих інвойсах взагалі не йдеться про оплату товару готівкою, а лише зазначено про можливість оплати протягом 30 днів з дати інвойсу. При цьому, такі стандартні умови про оплату дійсно не позбавляють покупця права оплачувати товар на умовах передоплати.

Варто зазначити, що декларантом до матеріалів справи додано переклад українською мовою інвойсу від 04.10.2022 №0000115133, який не стосується поставки товару згідно митної декларації №23UA408020000087U8, однак за змістом та підставою поставки (контракт від 06.12.2018 №№TGBZ-061218) є аналогічним інвойсам від 30.12.2022 №0000117025, №0000117026, №0000117027, які стосуються даної поставки товару.

У інвойсі від 04.10.2022 №0000115133 дійсно зазначено «оплата: післясплата 30 днів протягом дати інвойсу» та взагалі не йдеться про оплату товару готівкою, про що помилково вказано митним органом у оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, вказані вище обґрунтування спростовують висновки митного органу щодо неможливості перевірки числових даних про оплату товару.

Щодо витрат із перевезення вантажу, суд наголошує, що законом не визначено доказ (докази), виключно якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому рахунок на оплату є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення.

У матеріалах справи містяться рахунки на оплату від 30.12.2022 №2029, №2030, №2031 щодо поставки товару згідно митної декларації №23UA408020000087U8 на суми по 39 698,86 грн, 38000,00 грн з яких стосуються перевезення вантажу до митної території України та включаються до витрат для визначення заявленої митної вартості товару.

На переконання суду, вказані вище рахунки на оплату є самостійними та достатніми доказами, які підтверджують понесені декларантом витрати на перевезення вантажу.

До того, в оскаржуваному рішенні митним органом зазначено, що подана довідка про перевезення вантажу від 30.12.2022 №301222/1 містить печатку із ознаками підробки та не може бути взята до уваги.

Разом з тим, у вказаній довідці зазначено таку ж саму суму перевезення вантажу (38,000 грн), що в сукупності із поданими рахунками про оплату від 30.12.2022 №2029, №2030, №2031 давали митному органу можливість визначити заявлені витрати на перевезення вантажу.

Суд також звертає увагу, що декларантом до митного оформлення додавалися аналогічні за змістом довідки про перевезення вантажу від 30.12.2022 №301222/2 та №301222/3 по даній поставці товару, які містяться в матеріалах справи. Проте, із незрозумілих причин митним органом виявлені ознаки підробки лише у довідці про перевезення від 30.12.2022 №301222/1.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання митного органу щодо неможливості врахування заявлених витрат на перевезення вантажу, які є складовими заявленої митної вартості товару.

Таким чином, відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості товару оскаржуваним рішенням №UA 408000/2023/000002/2 від 02.01.2023 року.

Стосовно прийнятих відповідачем рішень про коригування митної вартості товарів №UA 408000/2023/000004/2 від 09.01.2023 року та №UA 408000/2023/000006/2 від 12.01.2023 року, які є аналогічними в частині виявлених розбіжностей, суд зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, підставою для коригування митної вартості товару стало те, що подані декларантом документи документально не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та містять розбіжності, зокрема: в графі 70 платіжних доручень від 25.08.2022 №336, від 29.08.2022 №367 та від 31.08.2022 №369 зазначено лише номер контракту від 06.12.2018 №TGBZ-061218, загальна сума оплати становить 2250000 доларів США. При цьому, у графі 42 митних декларацій зазначена фактурна 37954,83 долар США. Таким чином, здійснений платіж не підтверджує оплату даної партії товару.

Суд зазначає, що в матеріалах справи містяться інвойси від 04.01.2023 №0000117067, №0000117072, №0000117074 та від 10.01.2023 №0000117133, №0000117134, №0000117136, які стосуються даних поставок товарів. При цьому, загальна сума інвойсів на кожну окрему поставку товару складає 37954,83 дол. США, що і було вірно зазначено декларантом у графі 42 митних декларацій.

Враховуючи зазначене та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.08.2019 року по справі №810/2784/18, суд приходить до висновку, що подані декларантом документи дозволяли ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром на підставі наданих платіжних доручень та інвойсів.

Крім цього, у оскаржуваних рішеннях митний орган вказав, що відповідно до п. 4.1 контракту оплата здійснюється банківським переказом на протязі 120 днів з моменту вивантаження в порту призначення або в міру реалізації, а відповідно до поданих інвойсів оплата готівкою протягом 30 днів з дати інвойсу. У зв`язку із чим неможливо перевірити числові значення щодо оплати.

Суд зазначає, що виявлені митним органом розбіжності в частині оплати товару не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в жодному із поданих інвойсів не зазначається про оплату товару готівкою, а йдеться про стандартні умови оплати товару, що не позбавляє покупця права оплачувати товар на умовах передоплати згідно п. 4.1 контракту.

Під час коригування митної вартості товарів митний орган також вказав, що згідно п. 1.1 Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1/18/04 від 18.04.2022 передбачена наявність Заявок Замовника, які до митного оформлення не надано. Пояснень з даного приводу не надано.

Колегія суддів наголошує, що законом не визначено доказ (докази), виключно якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому рахунок на оплату є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення.

У матеріалах справи містяться рахунки на оплату від 04.01.2023 №15, №16, №18 та від 10.01.2023 №44, №45 та №46 щодо поставок товару згідно митних декларацій №23UA408020000761U5 та №23UA408020001688U4.

Крім цього, матеріали справи містять довідки про перевезення вантажу від 04.01.2023 №04123/2, №04123/3 та №04123/4 та від 10.01.2023 №100123/1, №100123/2 та №№100123/3, які стосуються перевезення вантажу.

На переконання колегії суду, вказані вище рахунки на оплату та довідки про перевезення вантажу є достатніми доказами, які належним чином підтверджують понесені декларантом витрати на перевезення вантажу.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні митним органом не зазначено, яким чином відсутність заявок замовника, передбачених п. 1.1 Договору про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом №1/18/04 від 18.04.2022, може вплинути на визначення заявлених витрат з перевезення вантажу, в той час коли такі витрати підтверджуються відповідними довідками та рахунками.

Стосовно поданого декларантом висновку Миколаївської торгово-промислової палати від 20.12.2022 №120-378 щодо визначення цінових характеристик ввезеного товару, то суд зазначає, що такий документ не передбачається частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, а тому в декларанта взагалі не було обов`язку подавати такий документ разом із митними деклараціями.

При цьому, у оскаржуваному рішенні митний орган безпідставно здійснив посилання на постанову Кабінету Міністрів України №1440 від 10 вересня 2003 року «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», оскільки декларантом надавався не звіт про оцінку майна, а експертний висновок, який передбачений частиною 3 статті 53 Митного кодексу України.

Отже, відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості товару оскаржуваними рішеннями №UA 408000/2023/000004/2 від 09.01.2023 року та №UA 408000/2023/000006/2 від 12.01.2023 року.

При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.4 ст.57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Зі змісту оскаржуваних рішень та поданого відзиву вбачається, що шляхом обміну електронними листами відбулись процедури консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів.

Однак, жодних доказів на підтвердження реальності проведення процедур консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідачем в ході судового розгляду не надано.

Суд звертає увагу, що формальне посилання митного органу в рішеннях на проведення консультацій із декларантом без фактичного їх проведення не може бути підтвердженням здійснення таких консультацій, що, в свою чергу, також підтверджує протиправність прийнятих рішень про коригування митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.05.2022 року у справі №809/506/17 та від 14.06.2022 року у справі №809/257/17, яку суд враховує в силу ч. 5 ст. 242 КАС України.

Отже, за наведених вище мотивів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновок суду першої інстанції, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості не можна вважати правомірними, а тому наявні для їх скасування.

Зважаючи на протиправність оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, наявні підстави й для скасування оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині необґрунтованості та не співмірності стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача адвоката Колеснікова В.В., згідно якої просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду надав:

- договір на правничу допомогу;

- рахунок на оплату;

- платіжну інструкцію про сплату позивачем наданих послуг у розмірі;

У цій справі судом задоволено у повному обсязі позов ПП «Захід», яке в розумінні КАС України не є суб`єктом владних повноважень, а тому судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який порушив права позивача.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Адвокатом Колесніковим В.В. надано суду договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) та первинні документи, які підтверджують надання ним послуг правової допомоги позивачу.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).

Згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги фактично сплачено 15000 грн.

Приписами частини 1 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено судом вище, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).

Зазначене право належить виключно відповідачеві і суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, апелянт вказує на неспівмірності витрат правничої допомоги, а саме звертає увагу на те, що дана справа не є складною, не потребує аналізу різнопланових норм різних галузей права, разом з тим, під час прийняття рішення про коригування митної вартості митниця кожен свій крок обґрунтовувала нормою закону.

В той же час, у позовній заяві містяться загальні обґрунтування та посилання на норми закону без надання аналізу щодо того, як такі норми, на думку позивача, мають застосовуватись до правовідносин, що склались у даній справі. Тобто наведена адвокатом позивача у позовній заяві позиція є універсальною, висновки щодо застосування норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин фактично взяті із судової практики Верховного Суду на яку посилається позивач у позовній заяві та може бути використана й у інших справах практично без внесення змін до відповідних процесуальних документів. Також просить звернути увагу суду на те, що ПП «Захід» вже подало до Чернівецького окружного адміністративного суду окрім цього позову ще 4 позовні заяви (№ 600/2314/23-а. №600/2399/23-а, 600/2653/23-а, 600/2632/23-а, предметом яких є оскарження прийнятих митницею рішень про коригування митної вартості. І в кожній позовній заяві Позивач просить стягнути з митниці правничу допомогу. Опрацювавши всі позовні заяви, митниця прийшла до висновку, що у всіх ідентичні підстави та аргументи, стратегія захисту одна і та сама, посилання на одну і ту ж судову практику та й в цілому більшість тексу відповідає одна одній. Тобто, адвокат під час підготовки всіх послідуючих позовних заяв використовує первісний проект позовної заяви, що вже виключає такі високі витрати на її підготовку. До схожих висновків дійшов Верховний Суд в додатковій ухвалі від 21 липня 2020 року по справі № 915/1654/19.

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішенні питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів. Зазначену правову позицію суд, згідно частини 5 статті 242 КАС України, враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі та не вбачає підстав для відступлення від неї.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, згідно наданого представником позивача детального опису наданих послуг по справі розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу складається з наступних виконаних адвокатом Колесніковим В.В. робіт (наданих послуг): підготовка позовної заяви та її подання, в тому числі, але не виключно, аналіз документів, які надані, витребування додаткових документів та пояснень митного брокера про обставини справи; формуванням комплектів документів для суду та відповідача тощо; відповідь на відзив..

Однак, надані докази не містять відомостей про те, яким чином розраховано вартість наданих послуг з огляду на витрачений адвокатом час.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену постанові від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, згідно якої адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

Однак, у цій справі, з огляду на доводи представника відповідача щодо не співмірності витрат, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, виходить із того, що розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження; - дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 5000 грн., оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.

Суд враховує те, що підготовка позову, відповіді на відзив на позов, у справах цієї категорії, потребує ретельного та кропіткого вивчення копій всіх документів, опрацювання контрактів (змін до них) та іншої документації, яка була надана до ЕМД, а тому 5000 грн у відшкодування на професійну правничу допомогу, є співмірними із наданими позивачу послугами.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 року у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Окрім того, стягненню на користь позивача підлягають понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Вказані витрати підтверджені матеріалами справи та є співмірними зі складністю справи.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення витрат на правничу допомогу підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Чернівецької митниці Державної митної служби України задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року змінити в частині розміру суми стягнення з Чернівецької митниці Державної митної служби Українина користь Приватного підприємства Захід витрат на правничу допомогу, виклавши абзац 6 резолютивної частини в наступній редакції:

"Стягнути з Чернівецької митниці Державної митної служби України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "Захід" судові витрати у виді судового збору в розмірі 23419,35 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 5000 гривень."

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути на користь приватного підприємства "Захід" за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької митниці Державної митної служби України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.